Особливості відмінювання та правопису складних прикметників з другою частиною –лиций

За особливим зразком відмінюються складні прикметники, другою частиною яких є –лиций (блідолиций, довголиций, круглолиций, білолиций, повнолиций, рум'янолиций, золотолиций, червонолиций):

	Одн.			Мн.
	Ч.р.	С.р.	Ж.р.
Н.	круглолиций	круглолице	круглолиця	круглолиці
Р.	круглолицього		круглолицьої	круглолицих
Д.	круглолицього		круглолицій	круглолицим
З.	круглолицьому		круглолицю	круглолицих
О.	круглолицим		круглолицьою	круглолицими
М.	(на) круглолицьому круглолицім		(на) круглолицій	(на) круглолицих
Кл.	круглолицьому		круглолицю	круглолицих

Лекція № 4

Числівник як частина мови. Специфіка вияву граматичних категорій числівника. Функційні розряди числівників

План

1. Поняття про числівник як частину мови. Розмежування числівників та інших слів з кількісним значенням.

2. Специфіка вияву граматичних категорій числівника.

3. Функційні розряди числівників: власне-кількісні, збірні, дробові, неозначено-кількісні. Особливості їх уживання.

4. Питання про порядкові числівники.

5. Морфологічні групи числівників: прості, складні та складені.

Поняття про числівник як частину мови. Розмежування числівників та інших слів з кількісним значенням

Числівник належить до своєрідних частин мови. Він пов'язаний з категорією кількості як однією з найзагальніших властивостей буття, з фундаментальними здобутками людської думки в пізнанні кількісних співвідношень, з одного боку, і периферійними граматичними ознаками — з іншого. Числівники виявляють велику типологічну спільність у всіх слов'янських мовах, і в інших індоєвропейських мовах і в багатьох мовах світу. Передовсім їм притаманна чітка і послідовна значеннєва організація. Вона виявляється в тому, що числівникові слова розташовуються в ряд, де кожний наступний числівник позначає число, більше за попереднє на одиницю. У теоретичному плані такий ряд, що починається з одиниці й послідовно збільшується на одиницю, може продовжуватися нескінченно. А відкриття від'ємних величин дало змогу продовжити ряд натуральних чисел у зворотному від одиниці й нуля напрямі, а отже, односпрямований нескінченний ряд був замінений нескінченним рядом у двох напрямах, що точніше відображає особливості будови Всесвіту [Лукінова 2000: 17].

Числівники найтісніше пов'язані з іменниками, відбиваючи кількісні вияви предметів і внаслідок такої взаємодії зазнаючи нівеляції своїх морфологічних категорій.

У числівниках спостерігаємо семантико-граматичну суперечність — безперечну значеннєву вагу, а отже, найочевиднішу необхідність у мовній системі й меншу граматичну "озброєність" порівняно з іншими іменними (іменником і прикметником) частинами мови. Микола Марр [Марр 1927] зважав на виняткову роль числівників у спілкуванні людей і через те називав їх "міжнародною категорією мови".

Суперечливі ознаки числівників зумовили різне трактування їх лінгвістами: від визнання повноправності числівників у структурі частин мови аж до повного заперечення їхньої частиномовної належності й ознак слова. Вирізнення числівника як окремої частини мови лінгвісти пов'язують із пошуками його диференційних ознак. Зокрема, А. Супрун вважає, що лексико-семантичною передумовою становлення слов'янських числівників як окремої частини мови є: а) сформування спільного кількісного значення; б) перебудова основних іменних граматичних категорій (числа, роду і відмінка), що виявляється в більшому або меншому ступені тенденції до втрати числівниками граматичного числа, нейтралізації ознак граматичного роду, в руйнуванні відмінкових опозицій та певних спрощеннях відмінювання; в) витворення специфічних числівникових синтаксичних ознак [Супрун 1969: 194—215].

Дослідниця числівників української мови К. Городенська вказує, що числівник як окрема частина мови вирізняється за ознакою семантичного плану. На її думку, числівник у сучасній українській мові — повнозначна частина мови, яка означає кількість предметів (певну або точно не окреслену) та абстрактно-математичну кількість. До того ж зауважено, що з граматичних категорій числівники мають категорію відмінка, яка не може представляти їхню частиномовну своєрідність, оскільки вона властива також іменникам і прикметникам; граматичні ж категорії роду і числа числівниками майже втрачені [Арполенко, Городенська, Щербатюк 1980: 18—19].

На противагу різним частиномовним кваліфікаціям числівників заперечення їхньої частиномовної належності будують також на неоднакових засадах. Наприклад, Орест Суник стверджує, що числівники не становлять окремої частини мови, а утворюють у системі частин мови особливі підкласи субстантивних, ад'єктивних і адвербіальних числівників, вирізнювані на основі низки додаткових критеріїв, що не порушують основного принципу класифікації слів за частинами мови [Суник 1968: 40]. Інші мовознавці заперечують як частиномовну природу числівників, так і їхню належність до слів. У своєрідний спосіб обґрунтовує характер числівників Єжи Курилович, зараховуючи кількісні числівники не до слів, а до морфем (щоправда, морфем лексичного порядку) [Курилович 1962: 67].

Розглянемо ознаки числівника як окремої частини мови. Розпочнемо цей розгляд із дефініції числівника.

Числівник — це повнозначна змінна частина мови, що позначає абстрактне число, кількість однорідних предметів, кількість частин від цілого або місце предмета в ряду однорідних при лічбі. Числівники відповідають на питання скільки ? котрий ? котра ? котре ? Напр.: нуль, кілька, дві сьомих, четверо, тисяча шістсот п'ятдесят четвертий, дванадцята, двадцять восьме. [Пономарів]

Числівник — частина мови, яка позначає означену чи неозначену кількість предметів та абстрактне число і виражає своє категорійне частиномовне значення в морфологічній категорії відмінка за обмеженого функціонування категорії роду і числа. [Вихованець, Городенська]

У числівникові вирізняються дві сфери вживання: 1) несамостійне вживання, тобто поєднання з іменниками, які вказують на раховані предмети; 2) самостійне вживання у випадках, коли числівник виражає абстрактно-математичне числове значення. У такий спосіб семантика числівника розчленовується на дві номінативні функції: квантитативну (називання кількості предметів) і нумеративну (називання абстрактно-математичного числа).

Основною для нього є квантитативна функція, тобто вираження кількісно-предметних відношень позамовної дійсності, напр.: Доглядали мене змалечку аж чотири няньки. Це були мої брати — Лаврін, Сергій, Василько й Іван (О. Довженко); Поетів ніколи і не був мільйон (Л. Костенко). Саме в квантитативній функції виявляється специфіка числівника як окремої частини мови.

У нумеративній функції, тобто без супроводу іменника, числівник зближується з іменниковими ознаками як у синтаксичному плані (вираження функцій іменникових членів речення), так і в морфологічному (набуття не передаваних у квантитативній функції деяких морфологічних категорій), пор.: Шість хлопчиків гралися на подвір'ї (квантитативна функція числівника) і Шість ділиться на три (нумеративна функція числівника); П'ять ялин стояли над урвищем (втрата числівником у квантитативній функції морфологічних категорій роду і числа) і Це п'ять поділимо на два (набуття числівником у нумеративній функції морфологічних категорій роду і числа).

Вирізняються числівники з-поміж інших частин мови також словотвірними характеристиками. Основу всієї складної системи числівників сучасної української літературної мови утворює невелика кількість непохідних назв. Це назви: 1) чисел першого десятка: один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять; 2) чисел нуль, сорок, сто, тисяча, мільйон, мільярд, трильйон, квадрильйон; 3) неозначено-кількісних одиниць багато, мало, кілька, які закріпилися в сукупності числівників. Всі інші означено-кількісні й неозначено-кількісні числівники утворено від перелічених слів. Специфіка числівників, на відміну від інших частин мови, полягає також у тому, що потенційно безмежна кількість назв, що оформлюють складені числівники (числівникові сполуки), не членується на корені, закріплені за окремими кількісними (числовими) значеннями відповідного складеного числівника, а формує єдине кількісне (числове) значення, семантично не членоване і формально членоване на ряд коренів, напр.: триста сімдесят дев'ять (учителів); п'ять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять (дерев). Новими лексичними одиницями числівники сучасної української літературної мови не поповнюються, якщо не брати до уваги можливість з'яви аналітичних кількісних назв для позначення надто великих або надто малих (у дробовому вираженні) кількісних понять.

Від числівників потрібно відрізняти інші частиномовні одиниці, що мають кількісне значення. Це насамперед кількісні іменники пара, десяток, дюжина, сотня та іменникові еквіваленти дробових числівників чверть, третина, половина. Вони являють собою паралельні назви кількості до деяких числівникових одиниць, пор.: пара і два (дві), десяток і десять, дюоїсина і дванадцять, сотня і сто, чверть і одна четверта, третина і одна третя, половина і одна друга.

До нечислівникових одиниць належать і кількісні іменники, що утворилися суфіксальним способом від числівників: одиниця, двійка, трійка, четвірка, п'ятірка, шестірка, сімка, вісімка, дев'ятка та ін. У наведених нечислівникових одиницях, здебільшого відчислівникового творення, зі значенням точно окресленої кількості послідовно виокремлюються власне-іменникові самостійні морфологічні категорії роду, числа і відмінка, а також іменникові синтаксичні функції. Ці кількісні іменники вказують на опредметнене поняття кількості.