Лекція 10 Основи сімейного права Питання теми

1 Шлюб і сім’я за законодавством України.

2 Підстави і порядок реєстрації та припинення шлюбу.

3 Права та обов’язки членів сім’ї.

Основні терміни теми: сімейне право, сім’я, дитина, малолітня дитина, неповнолітня дитина, шлюб, шлюбний договір, фіктивний шлюб, розірвання шлюбу, неукладений шлюб, спільна власність подружжя, опіка, піклування, усиновлення.

Інформаційний блок

1 Шлюб і сім’я за законодавством України

Сімейне право – це сукупність норм права, які регулюють сімейні особисті немайнові та пов’язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї.

Завдання держави в галузі сімейного праваУкраїни

Охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство

Створює умови для зміцнення сім'ї, для материнства та батьківства

Забезпечує охорону прав матері та батька, пріоритет сімейного виховання дитини

Матеріально та морально заохочує і підтримує материнство та батьківство

Основними джерелами сімейного права є Конституція України та Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2001року і який набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Конституцією України визначені основні принципи сімейного права, такі, як:

- свобода і добровільність при укладанні шлюбу;

- рівність чоловіка і жінки в особистих і майнових правах;

- матеріальна підтримка членів сім’ї, які її потребують;

- охорона сім’ї, дитинства, материнства державою.

Сімейний кодекс України визначає

Засади шлюбу

Особисті майнові та немайнові права

Обов’язки подружжя, підстави виникнення

Зміст особистих майнових та немайнових прав та обов’язків батьків та дітей

Обов’язки усиновлювачів та усиновлених , інших членів сім'ї та родичів

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому, а також відносини усиновлення, опіки і піклування. У той самий час ним не регулюються сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.

Основними завданнями сімейного законодавства є:

- зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

- утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;

- побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

- забезпечення дітей сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

У порівнянні з Кодексом про шлюб і сім’ю України Сімейний кодекс містить певну низку нових положень, які відповідають вимогам сьогодення. На законодавчому рівні вперше визна­чено поняття сім'ї, як первин­ного та основного осередку суспільства.

Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Відсутність хоча б однієї з перелічених ознак свідчить про відсутність сім'ї у правовому її розумінні.

Враховуючи можливість різних життєвих ситуацій, Сімейний кодекс визначає, що подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, ро­ботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. А дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли з певних причин спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має також одинока особа.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Право на створення сім'ї має особа, яка досягла шлюбного віку. Але інколи, у випадках, передбачених законодавством, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку. Це стосується особи, яка народила дитину. Вона незалежно від віку може створити сім'ю.

У сімейному законодавстві вперше визначено правовий статус дитини, якою є особа до досягнення нею повноліття.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою - дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Істотно змінені існуючі в нашій державі за­гальні засади правового регулювання сімейних відносин. На відміну від чинного Кодексу про шлюб та сім'ю України, який передбачає правове регулювання шлюбних і сімейних відносин лише державою, Сімейним кодексом дозволяється регулювати сімейні відносини у два способи.

По-перше, Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

По-друге, за домовленістю (договором) сторін. Це стосується не тільки тих учасників договору, відносини між якими регулює Сімейний ко­декс, а й осіб, які проживають однією сім'єю, а також родичів за походженням, відносини яких не врегульовані ним. Договір має бути укладений у письмовій формі. Він обо­в'язковий до виконання, якщо тільки не суперечить чинному законодавству та моральним засадам суспільства.

Сімейні відносини регулюються

Кодексом та іншими нормативно – правовими

актами

За домовленістю сторін

При вирішенні сімейного спору суд за заявою зацікавле­ної особи може врахувати місцевий звичай, звичай націо­нальної меншини, якщо вони не суперечать вимогам законів України та моральним засадам суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя учасників відносин, їх права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї..

Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Сімейні права не можуть бути передані іншій особі. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.

Сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун. У випадку коли особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених законодавством або договором сторін. Якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків.

Держава захищає сімейні права та інтереси членів сім’ї. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує такі способи захисту сімейних прав та інтересів , що встановлені законом або домовленістю (договором) сторін, як: встановлення правовідношення; примусове виконання добровільно невиконаного обов'язку; припинення правовідношення, а також його анулювання; припинення дій, які порушують сімейні права; відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Позовна давність, тобто термін, впродовж якого особа може звернутися до суду про захист своїх прав, що випливають із сімейних відносин, не застосовується. Однак є винятки, передбачені Сімейним кодексом, а саме: позовна давність у три роки застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними розірвано. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.