Тема 7. Соціальний аспект освітнього менеджменту

В основі мотивів діяльності педагога або учня завжди лежать певні потреби. Потреба – це фізіологічна або психологічна недостатність чого-небудь. У той же час, потреби певним чином пов’язані із внутрішніми та зовнішніми спонуканнями. Спонукання – це відчуття недостатності в чому-небудь, що має визначений напрямок. Це поведінковий прояв потреби. Розумне використання спонукання свідчить про те, що керівництво в установі освіти засноване не на насильстві, а на створенні умов, які стимулюють появу позитивних мотивів.

Розглянемо найбільш важливі для педагога потреби.

Моральні потреби – це потреби спілкування з іншими людьми, за встановленими (прийнятними) правилами поведінки.

Естетичні потреби – необхідність знаходити, сприймати і насолоджуватися прекрасним.

Інтелектуальні потреби – бажання пізнати нове. Розвиток цих потреб викликає в людині прагнення до наукових знань, розвиває логічне мислення. Потреби в нових знаннях виникають лише при усвідомленні їх значимості для життя та діяльності людини, вони відображають її уміння знаходити відповіді на життєво важливі питання, на все те, що хвилює, цікавить, насторожує.

Розглянемо деякі соціалізовані ціннісні характеристики особистості, які необхідно знати вчителю та керівнику.

Чуйність – моральна якість, яка виявляється в бажанні та готовності прийти на допомогу людині, котра потрапила в біду. Вирішальним фактором становлення чуйності є спільна діяльність та співробітництво.

Гуманність – особистісна якість, система установок особистості на соціальні об’єкти, представлена у свідомості індивіда усвідомленими переживаннями співчуття та реалізована в актах сприйняття, співучасті, надання допомоги. Гуманність є більш узагальнена якість, ніж чуйність, тому, що проявляється не тільки в переживаннях особистості, але й у практичних діях.

Відповідальність – особистісна якість, яка володіє максимально високим рівнем усвідомленості та узагальненості, що характеризується морально-правовим змістом, і виступає як єдність духовно-морального та раціонально-практичного аспекту ставлення особистості до суспільства. Виявляється в почутті боргу, у діях, вчинках та ставленні особистості, що відповідає не тільки моральним принципам, але й правовим нормам.

Найважливішою рисою особистості є характер. Характер – це цілісне утворення особистості, що визначає особливості діяльності та поведінки людини і характеризується стійким ставленням до різноманітних сфер діяльності. У ньому поєднується результат взаємодії як природних факторів, так і обставин життя.

Вольові якості людини містять у собі:

• цілеспрямованість – уміння підкоряти свої дії поставленим цілям;

• наполегливість – уміння мобілізувати свої можливості для тривалого подолання труднощів; здатність доводити до кінця прийняті рішення;

• витримку – уміння контролювати дії, почуття, думки;

• рішучість – уміння приймати та запроваджувати в життя швидкі, обгрунтовані і тверді рішення, особливо в ризикованих ситуаціях;

• дисциплінованість – свідоме підпорядкування своєї поведінки загальноприйнятим нормам. Головне покликання дисципліни – згуртувати масу індивідуумів в організований колектив, що діє як єдине ціле, спрямований на досягнення єдиної цілі і натхненний єдиною волею.

Портрет менеджера освіти.

1. Здатність до планування та прийняття рішень.

2. Робота з людськими ресурсами.

3. Організованість та доцільне використання часу.

4. Комунікація.

5. Навички спілкування.

6. Забезпечення розвитку членів колективу.

7. Лідерство.

8. Управління змінами.

Звичайно, це той ідеал, до якого треба прагнути. У практиці ми зустрічаємося з менеджрами освіти, які не схожі один на одного. В основі управлінської поведінки кожного директора, педагога лежить визначений стереотип, що називається стилем.

За поведінковими проявами серед менеджерів освіти виділяють:

1. Караючий – керівник прискіпується до помилок, яких педагоги та учні припускаються у процесі викладання і навчання.

2. Формаліст – керівник, який у своїх вчинках акцентує увагу на дотриманні процедурних характеристик.

3. Вихователь – допомагає кожному члену педагогічного колективу усвідомлювати власний досвід та вчитися на ньому.

4. Відгороджений – керівник уникає проявів інтересу до особистих справ членів педагогічного колективу.

5. Новатор – керівник заохочує інновації, дослідження, експеременти.

6. Директивний – вимагає неухильного виконання встановлених інструкцій.

7. Безпечний – керівник не звертає уваги на навчання та розвиток своїх підлеглих.

Ці характеристики ще не визначають стиль управління людьми.

Стиль – це внутрішня парадигма людини, управлінця, яка залежить, в основному, від таких факторів:

• Характеру;

• Здібностей;

• Звичок;

• Рівень домагань;

• Уяви про поведінку керівника;

• Компетентності;

• Цінності орієнтації;

• Світогляду;

• Темпераменту.

Демократичний стиль. Характеризується значною децентралізацією влади, керівник з основних правлінських питань радиться з підлеглими; рішення приймаються колективно; засіб впливу на підлеглих – заохочення за будь-який прояв ініціативи.

Вимоги подаються в консультативній формі (поради, консультації). Контроль неупереджений, заохочується самоконтроль та взаємоконтроль. Стосунки довірливі. Впроваджуються позитивні стимули та перспективи.

Керівник-демократ підтримує з педагогами та учнями довірливі стосунки, поводиться просто, відкритий, доступний. Піклується про згуртованість колективу. У своїй діяльності спрямовується «від людини – до роботи».

Авторитарний стиль. Цей стиль характеризується великою централізацією влади в руках керівника, коли він одноосібно приймає управлінські рішення та наязує їх колективу. Основний засіб впливу на підлеглих – покарання за будь-яке невиконання наказів та розпоряджень, за прояв ініціативи.

Керівик виражає свої вимоги в директивній формі (накази, розпорядження, вказівки). Намагається контролювати все особисто. Часто звертається до негативних стимулів-покарань, погроз і застережень, що викликають у вчителя почуття стурбованості, тривоги та старху.

Уся його експресія – зовнішній вигляд, мова, пози, рухи, інтонація – підкреслює особливе, панівне положення, нерівність з педагогом, і є засобом посилення особистого впливу на колектив.

Такий керівник не зацікавлений у згуртованості колективу. Усіх педагогів сприймає «як одну особу». Любить відвідувати уроки, постійно контролювати та своєю присутністю домагатися високої педагогічної продуктивності.

Ліберальний стиль. Харатреризується відсутністю втручання керівника в роботу колективу. Діяльність практично кинута на самоплив.

Щоб не опинитися в складній ситуації, керівник-ліберал ухиляється від прийняття рішень, а виробничі питання змушений вирішувати для зміцнення власного положення.

Схильний до відкладання прийняття рішень.

Ми визначили три основних типи (стилі) управління, які найбільш контрасно виявляються в освітніх закладах. Але, звичайно, у практиці їх існує набагато більше.

Вважаємо за необхідне зупинитися на характеристиці ще такого стилю управління, як харизматичний стиль.

Цей стиль достатньо феноменальний за своєю сутністю та пов'язаний з приписуванням особистості керівника властивостей, які викликають до нього глибоку повагу і безмежну віру в його можливості. Ці якості особистості відносяться до такого, що важко визначити (зачарування, притяжіння, навіть магнетизм). Дослідження американських вчених У.Бенніса і Б.Наннуса дозволили виділити 5 основних рис поведінки, характерних для керівників із харизматичними якостями:

• концентрація уваги на головних питаннях з метою залучення інших людей до аналізу, рішення проблем та планування дій;

• здатність до ризику, що грунтується на ретельних розрахунках можливого успіху;

• досконала взаємодія з людьми через механізми порозуміння, спіпереживання, активного слухання та зворотнього звязку;

• демонстрація послідовності та надійності у своїй поведінці, відкрите висловлення своїх поглядів і дотримання їх у вчинках;

• прояв турботи про людей та посилення в них почуття власної гідності через механізм формування високої самоповаги та адеквантної оцінки.

Феномен лідерства в колективі. Лідерство називають вирішальною та унікальною управлінською якістю, що визначає ефективність роботи керівника. Головні дослідники менеджменту визначають лідерство як здатність керівника максимально використовувати людські та інші ресурси для досягнення конкретного результату. За рахунок лідерства підвищується сила управлінського впливу на підлеглих, що виражається в більш повному та точнму виконанні директивних вказівок. Авторитет керівника (лідера) – важливий фактор надійності управління; його прикметами є довіра, згода та повага з боку підлеглих.

Лідерство в системі міжособистісних комунікацій являє собою стосунки домінування та підпорядкованості, причому за лідером люди йдуть добровільно.

Феномен лідерства полягає в тому, що лідер – це необов’язково керівник установи або закладу, але лідером може стати й формальний керівник. За результатами соціологічних досліджень, поєднання в одній особі офіціного керівника та неофіційного лідера підвищує продуктивність праці колективу до 30 %.

Серед факторів, що впливають на висування лідера, ми визначаємо такі:

1. Ситуація, що потребує лідера, спроможного управляти групою за даних умов.

2. Наявність педагога, що відповідає за своїми характеристиками ситуації, яка склалася.

3. Бажання групи підпорядкуватися цьому педагогу.