2. Порядок оголошення підприємства банкрутом

Схарактеризуємо докладніше послідовність дій зацікавлених сторін щодо оголошення підприємства банкрутом чи його санації, яка передбачена новим Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

1. Підстави та порядок подання заяви про порушення справи про банкрутство боржника.

Справа про банкрутство підприємства порушується за письмовою заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби, працівників підприємства до арбітражного суду за наявності від­повідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

Згідно зі статтею 15 АПК та статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами за місцем перебування боржника.

Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Зауважимо, що згідно з положеннями колишнього Закону, кредитор міг звернутися із заявою щодо оголошення боржника банкрутом, якщо останній не міг задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Отже, до основних нововведень у частині порушення справи слід віднести такі:

• запроваджено положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не задоволених боржником;

• змінено строк, після закінчення якого у кредитора виникає право на звернення в арбітражний суд із заявою про порушення справи;

• змінено характер події, від якої відраховується строк, після закінчення якого кредитор може звернутися із заявою (3 місяці з дня, установленого для виконання зобов’язань, замість одного місяця після визнання претензійних вимог).

Справа про банкрутство порушується за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов’язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.

2. Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає свою неспроможність виконати платіжні зобов’язання в разі настання строку їх погашення. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на основі оперативного фінансового плану боржника.

У законодавстві про банкрутство переважної більшості країн виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності, яка може бути підставою для порушення справи про банкрутство боржника — це перевищення заборгованості підприємства над його активами (майном). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов’язань.

У першому випадку маємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому та третьому — із припущенням (прогноз неплатоспроможності).

Зрозуміло, що кредитор може звернутися із заявою про порушення справи лише в разі неплатоспроможності боржника, оскільки загрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник. Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, котрі мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою.

Кредитор, чия вимога забезпечена заставою, може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство стосовно вимог, не забезпечених заставою, або якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги. В даному разі, кредитор має навести докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою.

Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство за таких умов:

• якщо задоволення вимог одного чи кількох кредиторів унеможливить виконання грошових зобов’язань перед іншими кредиторами;

• якщо в разі ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства боржник не має змоги задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;

• за наявності ефективної концепції санації та відсутності необхідного часу для її реалізації (необхідних відстрочок платежів можна досягти, уклавши мирову угоду під час провадження справи про банкрутство).

Реквізити заяв кредиторів та боржника до арбітражного суду з приводу порушення справи про банкрутство, а також перелік необхідних документів, які додаються до заяви, наведено в табл. 9.2

Таблиця 9.2

ЗМІСТ ЗАЯВИ ТА ДОКУМЕНТИ ЩОДО ПОРУШЕННЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО

Реквізити заяви		Документи, які додаються
— перелік документів, що додаються до заяви		Кредиторами: — рішення суду, арбітражного суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; — копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства списуються кошти з рахунків боржника; — підтвердження банківською установою боржника про прийняття зазначеного документа до виконання (занесення до картотеки) із зазначенням дати прийняття; — виконавчі чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів; — докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою (якщо єдина підтвердже- на вимога кредитора, котрий подає заяву, забезпечена активами боржника); — документ, який підтверджує сплату державного мита
Додаткові до заяви боржника: — сума вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями в розмірі, який не заперечується боржником; — розмір заборгованості з податків і зборів (обов’язкових платежів);		Боржником: — рішення власника майна боржника про звернення його до арбітражного суду з заявою; — бухгалтерський баланс на останню звітну дату;
— розмір заборгованості з відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю, виплати заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплати авторської винагороди; — відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум, і дебіторської заборгованості; — назви банків, які здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника	— перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави; — висновок аудиторської перевірки, який підтверджує неплатоспроможність боржника; — повний перелік кредиторів із зазначенням їх реквізитів та суми боргу (реєстр кредиторів); — розшифрування дебіторської заборгованості; — план санації чи проект мирової угоди (за наявності відповідних умов); — інші документи, які підтверджують неплатоспроможність боржника

2. Ухвала про порушення справи про банкрутство.

Суддя, прийнявши заяву стосовно порушення справи про банкрутство, не пізніш ніж на п’ятий день від дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення справи про банкрутство. В ухвалі має йтися про таке:

• прийняття заяви до розгляду;

• упровадження процедури розпоряджання майном боржника;

• призначення розпорядника майна;

• заходи, спрямовані на забезпечення грошових вимог кредиторів;

• упровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів;

• дату проведення підготовчого засідання суду.

Арбітражний суд в ухвалі стосовно порушення справи про банкрутство може зобов’язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі арбітражного суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, зазначається про впровадження процедури розпоряджання майном боржника і призначається розпорядник майна.

Розпорядник майна призначається арбітражним судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України. Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу — суб’єкта підприємницької діяльності — з вищою юридичною чи еконо­мічною освітою (зокрема, в галузі фінансового менеджменту), котра не є зацікавленою стосовно боржника та кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого.

Кредитор у справі про банкрутство ні за яких умов не може призначатися розпорядником майна боржника. Проте на практиці доволі часто справа про банкрутство порушується за заявою податкового органу, який є до того ж єдиним кредитором боржника. У такому разі арбітражні суди призначають розпорядниками майна податкові органи, які є одночасно і кредиторами у справі про банкрутство.

Розпорядник майна призначається на строк не більш ніж 6 місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника боржника. Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються від дня затвердження арбітражним судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або ліквідатора.

Права розпорядника майна:

• скликання зборів кредиторів та участь у них із правом дорадчого голосу;

• аналіз фінансового стану боржника та вироблення рекомендацій щодо фінансового його оздоровлення;

• залучення для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їхньої діяльності з коштів боржника.

Розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника. Його призначення не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Повноваження керівництва боржника можуть бути припинені в разі, якщо воно не вживає заходів щодо забезпечення збереження майна боржника, створює перешкоди діям розпорядника майна чи припускається інших порушень законодавства. У такому разі за клопотанням комітету кредиторів виконання обов’язків керівника боржника ухвалою арбітражного суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення нового керівництва.

З дня винесення арбітражним судом ухвали про припинення повноважень керівника боржника або органів управління боржника розпоряднику майна протягом трьох днів передаються бухгалтерська та інша документація боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.

Розпорядник майна зобов’язаний:

• розглядати разом з посадовими особами боржника заяви кредиторів про грошові вимоги до нього, які надійшли до арбітражного суду у зв’язку з порушенням справи про банкрутство;

• реєструвати вимоги кредиторів;

• повідомляти кредиторів про результати розгляду їхніх вимог боржником, а також включення цих вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову боржника визнати вимоги;

• вживати заходів щодо захисту майна боржника;

• аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках;

• виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;

• скликати збори кредиторів;

• подавати до арбітражного суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника.

Після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають права приймати рішення про таке:

а) реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виокремлення, перетворення) і ліквідацію боржника;

б) створення юридичних осіб або участь в інших юридичних особах; створення філій та представництв;

в) виплату дивідендів;

г) проведення боржником емісії цінних паперів;

д) вихід зі складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.

Орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна може укладати угоди стосовно:

• передання нерухомого майна в оренду, заставу, використання майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпоряджання таким майном іншим чином;

• одержання та видачі позик (кредитів), поручительств і гарантій, поступлення вимогою, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна;

• розпоряджання іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника.