8.1. Актуальні проблеми духовно-правового виховання молоді

Відомо: будь-яке суспільство не матиме майбутнього, якщо нехтує проблемами молоді, не вирішує їх на держав­ному рівні. Вирішення цих проблем повинні передувати навіть економічним. Отже, формування державної політи­ки, державної політичної культури членів суспільства за­кладається разом із розвитком юнології (юнознавства).

Юнологія як наука займається вивченням проблем, які хвилюють молодь, завданням цієї науки є також розробка напрямів здійснення молодіжної політики в державі. Особ­ливий інтерес становить така галузь загальної юнології, як духовно-правова юнологія. Адже право є результатом ду­ховності, а формування правових норм розпочинається із формування духовних. Без врахування такої взаємозалеж­ності право буде безсилим, неефективним, знівельованим. Тому предметом духовно-правової юнології є вивчення проблем правового виховання молоді.

Правове виховання молоді дослідники традиційно вба­чають в оволодінні знаннями з усіх галузей права, переду­сім із кримінального та адміністративного. Проте знання права ще не гарантує правомірної поведінки молоді, оскіль­ки ці знання можуть бути використані деколи навіть для витончених професійних злочинних дій. Більше того, пра­вові, дисциплінарні і навіть силові дії з боку держави, слу­жбових осіб нездатні повністю врегулювати дії молодих осіб.

До поняття «проблем молоді» входять споконвічні про­блеми, серед яких: конфлікти молодого та старшого поко­ління, «батьків і дітей», відхід від традиційних моральних норм, агресивне ставлення до будь-яких навчань, а тим більше до можливих принижень тощо. У зв'язку з цим у молоді та юнацтва деколи формується негативна індивіду­алізація власної особи, що спричиняє антиморальну моло­діжну субкультуру.

Нині стан, який переживає юнацтво і молодь, можна назвати кризовим. Молодь тепер доволі пасивна у суспіль­ному житті, втрачає інтерес до розбудови держави, реаліза­ції національних ідей, що призводить не тільки до соціаль­ної апатії, а й до всіляких порушень норм співжиття.

Слід зауважити, що фрагментарні підходи до вирішення проблем української молоді позитивного результату не да­дуть. Потрібна величезна, глибока і всебічна робота у сфері духовного виховання української молоді.

Суть духовного виховання молоді полягає не тільки в урегулюванні дії чи вчинків, а, передусім,- у вихованні мислення, адже відомо, що спочатку зароджується думка про порушення, а потім вже відбувається і саме порушен­ня правових норм. А позитивне право тут виявляється безсилим, оскільки воно здатне лише регулювати дію (або бездію).

Проблема духовного виховання молоді особливо гостро стоїть в Україні, оскільки дається в знаки багатовікова ці­леспрямована чужоземна ідеологія, спрямована на викорі­нення духовно-національних цінностей. Варто, наприклад, нагадати яким високим був духовний розвиток за часів Київської Русі. Навіть у першому документі - «Руській правді» не було таких суворих санкцій, як вища міра пока­рання, тюремне ув'язнення, тяжкі тілесні покарання та ін­ше. В той же час в Європі, як відомо, застосовувались тор­тури до правопорушників. Так було ще до нашої ери, коли вищою мірою покарання вважалося розп'яття на хресті, колесування, позбавлення волі тощо.

152

153

Отже, у IX—XII ст. Київська Русь самостійно вирішува­ла проблеми духовного виховання, забезпечувала високий культурний розвиток, здійснювала політику гуманізації суспільства, виховувала правопослушність своїх громадян. Тому сьогодні, як не дивно, доцільно вести мову про духо­вну ресоціалізацію, іншими словами, про відновлення (як це не парадоксально) того рівня духовності, який був вісім століть тому. Це завдання покладено на філософію права, зокрема філософію правового виховання.

Щоб забезпечити ефективне правове виховання молоді, необхідно застосовувати відповідні принципи чи засади. До них належать: духовно-правова соціалізація, принципи дер­жавності, ідейності, новизни, а також такі засади, як само­стійність, нематеріальність, контрольованість, зрілість, під­свідомість, неетичність тощо. Кожен з цих принципів пови­нен відображати специфіку, характер правового виховання молоді в сучасний період українського державотворення.

Важливо виділити такі функції правового виховання української молоді: сприяння правильному життєвому са­мовизначенню молоді; активний розвиток національної елітології; забезпечення духовно-правової захищеності; виховання почуття задоволення змістом свого буття; ство­рення основ належної молодіжної субкультури; -піднесення якості життя; формування раціональних життєвих устано­вок; регулювання економічною поведінкою; виховання по­ваги до духовно-етичних норм; виховання правослухняного громадянина України.

8.2. Зміст, напрями та головні тенденції філософії правового виховання

Проблема виховання завжди цікавила і хвилювала люд­ство. Вона є однаково важлива і для старшого, і для мо­лодшого покоління. Слід зазначити, що ще до нашої ери, проблеми виховання набували особливої гостроти, щоб відзначались деколи крайніми точками зору.

Сьогодні під вихованням вчені розуміють процес сис­тематичного та цілеспрямованого впливу на духовний і фі­зичний розвиток особи з метою підготовки її до виробни­чої, суспільної та культурної діяльності. Це ж стосується і правового виховання особи, коли йдеться про підготовку людини до умілого вирішення питань у сфері суспільних відносин. Причому це вирішення не повинно завдавати шкоди іншим членам суспільства. Тут можна віднести і

154

байдужість (свого роду бездіяльність), яку відстоювали прихильники теорії вільного виховання. а) концепція вільного виховання

Ініціатором вільного виховання став Антісфен Афінсь-кий, а потім її розвинули Епікур, римський імператор Марк Аврелій, Жан-Жак Руссо, Л. М. Толстой, в деякій частині Гегель та інші. Концепція вільного виховання особливо була сприйнята школою кініків, дістала свій подальший розвиток у вченнях скептицизму, у стоїків. Суть цієї кон­цепції полягала у «космополітизмі», тобто у такому вихо­ванні особи, яка б не мала нічого спільного з державою та суспільством.

Слід гадати, що ідеї вільного виховання виникали не безпідставно, оскільки у кожний історичний період вини­кала необхідність відмежовуватись від держави, прагнення унезалежнення. Та й елементи вільного виховання мають певне раціональне зерно, особливо, коли йдеться про такий аспект, як єднання людини з природою. Але в цілому, за­значає Гегель, у вихованні не можна не враховувати зако­нів світу.

б) онтологія правового виховання

Філософія права дає теоретичне обґрунтування позити­вного, природного та живого права, на яких власне і базує­ться правове виховання. Слід зазначити, що правове вихо­вання завжди пов'язане з людиною, з буттям права, яке є одним із ефективних засобів регулювання суспільних від­носин. Онтологія правового виховання - це вчення про правове виховання в його єдності й, одночасно,- розмежу­ванні з іншими напрямами виховання.

Іншими словами, буття правового виховання, з одного боку, полягає у формальній рівності з усіма формами вихо­вання, зокрема з духовним, естетичним, моральним, еколо­гічним, національним тощо. З другого боку,— воно відріз­няється від вільного, фізичного, трудового та деяких інших форм виховання. Адже правове виховання - це історичний процес, який у різні періоди історії має свою специфіку. Справа в тому, що як зазначає В. С. Нерсесянц, людина за своєю природою є правовою істотою, яка постійно прагне певної свободи (54,40).

У правовому вихованні встановлюються зв'язок між правом та правовим явищем. Мова йде про буття права у правовому явищі, про дослідження існування права в кож­ному конкретному випадку. Це означає, що знання права необхідні для аналізу правового явища, звідки бере початок правове виховання.

155

Позитивне право найбільше характеризує догму права. Тому правове виховання в такому випадку зводиться до вивчення окремих законів, структури правових норм і, вза­галі, до заучування статей. Цей напрям правового вихован­ня найбільш «традиційний», але не найлегший і не найефе­ктивніший. Позитивне право треба, безумовно, вивчати, але слід при цьому знати його буття, уміти пізнавати його та знати цінність правових норм. І правове виховання здійс­нюється на силі влади, її примусах, наказах і т. ін. Певною мірою влада є право, а будь-яке право є влада, і кожний позитивний закон чи норма є наказ.

У цілому онтологічна концепція правового виховання в даному випадку полягає у бутті політики позитивного пра­ва, яка завжди є варіантною. На основі цього виробляється своєрідна рефлексія онтології виховання на позитивному праві, певне пристосування до правових вимог держави у будь-який момент часу. При цьому будується певна онто­логічна структура правового виховання, де враховуються максимально всі онтологічні проблеми позитивного права. Можна стверджувати, що правове виховання наближається до порядку буття позитивного права, до його принципів: норма позитивного права як принцип устрою порядку, дух позитивного права, правова свобода.

в) гносеологія правового виховання

Гносеологія правового виховання полягає у техніці пі­знання процесу виховання. Саме правове виховання нале­жить пізнати у явищах природи. Тобто пізнання полягає у визначенні часу і місця втручання окремих осіб у діяльність інших осіб. Теоретичні проблеми пізнання правового вихо­вання полягають ще й у визначенні того, якою є потреба у цих діях, оскільки не кожну дію особи слід супроводжувати правовим вихованням. Правомірність дій може бути забез­печена раніше проведеними іншими видами виховання.

У науці розрізняють дві принципово різні концепції правової гносеології: юридичну і легістську (64, 61). Юри­дична гносеологія відстоює букву закону, його примусову силу; легістська гносеологія надає перевагу римському праву, нехтуючи державне законодавство. Обидва випадки не визнають руху права, який є феноменом правового ви­конання. Тому гносеологія правового виховання полягає у комплексному підході до впливу на поведінку людини, во­на теоретично обґрунтовує також й онтологію.

Гносеологічні концепції творчого права виховання на по­зитивному праві починаються із Конституції України. Вони виявляються також і в інших законах, підзаконних актах,

відомчих нормативно-правових документах тощо. Але саме пізнання відбувається під кутом зору взаємообумовленості, відповідності всіх .правових норм конституційним нормам. Тим самим виробляються методи правового пізнання. Вони визначають шлях ефективного засвоєння руху споживчого права, процеси його застосування у регулюванні суспільних відносин та засоби дії права і правореалізації.

Гносеологічні обгрунтування правового виховання є до деякої міри проблематичними. Особливо, коли мова йде про національно-психологічні компоненти пізнання права, його природу і походження, порівняльне правознавство, раціоналізм та ірраціоналізм у пізнанні права, відносність та абсолютність істини в праві тощо. Все залежить від по­будови правильної гносеологічної системи правового вихо­вання, яка повинна базуватися на логіці права. Суть логіки права зводиться до пізнання істини. Це по суті є метою і результатом правового виховання. г) аксіологія правового виховання

Основного проблемою аксіології правового виховання є не тільки уміле розмежування, а й визначення співвідно­шення права і закону в руслі юридичного праворозуміння в тій чи іншій його версії (64, 53-54). Таке розуміння значно полегшує правовиховнии процес, оскільки вивчення одних законів (догм права) без логічного обгрунтування системи права в цілому - це досить складне і довготривале завдан­ня. Відомо, що цінність - як норма культури - вбирає у се­бе значення і призначення права у регулюванні суспільних відносин. У даному випадку характерним для аксіології правового виховання є дух права, а не дух окремих законів. Аксіологічний аспект виховання на позитивному праві визначає основні критерії цінності даного виду діяльності. Насамперед правове виховання набуває цінності тоді, коли висвітлюється домінуюче положення позитивного права над державою. При цьому правове виховання має відображати легітимність такого домінування, узаконеність, підтвер­дження законності такого права, що є, до речі, метою будь-якого закону. Тим самим можна досягнути ціннісної орієн­тації правового виховання. Однак тут слід розмежувати спів­відношення правового виховання і цінностей.

Коли ми говоримо про цінності правового виховання, ми маємо справу з реальною дійсністю, з наслідками впли­ву правового виховання на особу. Тобто проведений аналіз має визначити, чи були цінними форми і методи правового виховання, чи ні. Правове виховання як цінність (другий аспект), характеризує мету правового виховання, певні очі-

156

157

кувані результати, передбачення, прогнозування, сподіван­ня на формування високої правосвідомості особи. Однак, на відміну від попереднього міркування, у даному разі ма­ємо справу в основному з суб'єктами правового виховання, їхніми можливостями й умінням впливати на формування правомірної поведінки того кого виховуємо.

Аксіологія доводить, що право «мертве» без правового виховання, якщо не враховувати правореалізуючого проце­су. Ціннісною природою правового виховання є також те, що воно виступає первинним щодо права реалізації.

У протилежному випадку здебільшого з'являється ан-тицінність правового виховання. Тобто негативні соціальні наслідки інституту правового виховання настають після вчинення людиною правопорушення. Крім того, закономі­рність ціннісної динаміки правового виховання порушить­ся, коли інтенсивність правовиховного процесу почне зрос­тати лише після вчинення злочину, а тим більше - після множини злочинів. Це основна характеристика сутності аксіології правового виховання на позитивному праві.

д) логіка правового виховання

Розглянувши питання правового виховання на позитив­ному праві з точки онтології, гносеології, аксіології, дореч­но було б дослідити філософію механізму правовиховного процесу. Видається можливим звести філософію механізму правового виховання щонайменше до двох факторів: логіка права; логіка дії суб'єкта та об'єкта.

Логіка позитивного права має безпосередній вплив на логіку правового виховання, адже йдеться про логічність правових норм, їх узгодженість одна з одною, несупереч-ливість у своїх діях, що полегшує процес правового вихо­вання, дозволяє швидше і якісніше отримувати позитивні наслідки. Тому логіку правового виховання слід зіставити з логікою права, внаслідок чого можливе таке співвідношен­ня: логіка правового виховання відповідає логіці права; ло­гіка правового виховання не відповідає логіці права. Інши­ми словами, юридичне мислення суб'єкта правового вихо­вання повинно ґрунтуватися на логіці його дій.

Однак не все залежить від логіки дій суб'єкта. Тут важ­ливо розкрити логічні форми можливої правої поведінки об'єкта правового виховання, передбачити закономірності та специфіку його правового мислення. Свого роду, це логіка оцінки дій об'єкта правового виховання, яку проводить суб'єкт. У цьому полягає юридична логіка як метод правово­го виховання, що є основою формування цілеспрямованого правового мислення, що передує діяльності чи бездіяльності.