1. Виявлення потреби в прийнятті закону і здійснення законодавчої ініціативи.

Суб'єктами права законодавчої ініціативи у країнах з пар­ламентською формою правління є:

1) прем'єр-міністр;

2) депутати;

3) уряд - через депутатів або своїх членів.

Деякі пропозиції, що носять характер законодавчої ініціативи містяться у тронних промовах монарха.

У президентській поліархії право законодавчої ініціативи, як правило, мають:

1) окремі парламентарі;

2) парламентські комітети.

Послання ж президентів не носять характеру законодавчої ініціативи і приймаються депутатами лише до відома.

У змішаній поліархії право законодавчої ініціативи мають, як правило, президент, уряд, депутати (Національний банк в Україні).

За суб'єктами законодавчої ініціативи законопроекти діляться на:

♦ депутатські;

♦ урядові.

За змістом на:

♦ публічні (загальні норми поведінки);

♦ фінансові (це виняткова компетенція нижньої палати);

♦ приватні (для окремих фізичних і юридичних осіб з характером адміністративного акту).

Право законодавчої ініціативи у федеративних країнах належить вищим законодавчим органам суб'єктів федерації (наприклад, у Німеччині, Мексиці, в Австрії), а в Італії, Фінляндії та інших краї­нах - вищим органам влади автономних областей; у Російській Фе­дерації - Конституційному Суду; у КНР, на Кубі та деяких країнах Латинської Америки - Верховному Суду, Генеральній прокуратурі, крім того, в КНР - Центральній військовій раді, на Кубі - Центральному комітету профцентру трудящих Куби та національним керівним органам громадських організацій з питань їх компетенції.

У деяких країнах (США, Швейцарії, в Іспанії, Італії, Австрії, на Кубі) існує інститут народної ініціативи, сутність якого поля­гає у тому, що громадяни, які зібрали встановлену конституцією кількість голосів виборців, можуть вимагати від парламенту роз­гляду законопроекту.

Коло суб'єктів права законодавчої ініціативи досить широке, проте практично здійснення законодавчої ініціативи зосереджено в руках уряду, їх проекти розглядаються в першу чергу, вони мо­жуть вносити законопроекти до парламенту будь-коли, в той час, як депутати, наприклад парламенту Фінляндії, можуть вносити за­конопроекти лише протягом 14 днів після відкриття чергової сесії.

Як правило, процедура законодавчої ініціативи почи­нається в нижній палаті (якщо палати парламенту нерівно­правні), якщо рівноправні, то в обох палатах.

У Великобританії внесення публічних і фінансових біллів здійснюються:

1) з попереднього дозволу парламенту;

2) з попереднього затвердження палат;

3) внесення білля за допомогою передачі з палати лорді у палату громад.

2. Прийняття законопроекту до розгляду (внесення до порядку денного, зазвичай цю стадію називають "перше чи­тання").

3. Обговорення законопроекту і прийняття рішення по ньому (друге читання). Залежно від особливості роботи парламенту загальні дебати проводяться до або після розгляду законопроекту в парламентській комісії або комітеті.