Перська держава.

Після падіння Ассирійської держави у Дворіччі утворилося Ново вавилонське, або Халдейське царство—майже таке саме величезне, як колишня Ассирія. Вавилон став найбільшим і найвідомішим містом Азії. Першим царем був Набополасар (626 – 605 р.р. до н.е.) . При його сині - Новуходоносорі ІІ (605 - 562 р.р. до н.е.), який одружився на донці мідійського царя та захопив Сирію й Палестину царство досягло свого розквіту та могутності. Саме тоді у Вавилоні були побудовані висячі сади Семіраміди.

У західній частині півострова Мала Азія розташовувалося Лідійське царство. Саме тут, в Лідії, у VII ст. до н. є. вперше у світі почали карбувати монети зі сплаву золота та срібла.

На схід від Лідії знаходилося третє велике царство — Мідія. Одним із племен, підкорених мідійцями, були перси, що заселяли землі неподалік Перської затоки. Вождь персів Кір ІІ підняв повстання проти мідійського царя і, розгромивши його, заснував Перську державу у 550 р. до н.е. Він обложив лідійського царя Креза в його столиці, місті Сарди, переміг і взяв у полон. Кір розпочав війну з Вавилонією і в 538 р. до н. є. переміг вавилонського володаря Валтасара. Після цього усі міста Дворіччя підкорилися персам. Вони завоювали також Фінікію, Єгипет, Малу Азію й утворили велику Перську державу.

Наймогутнішим правителем Персії був Дарій І який посів трон у 522 р. до н.е.. Найбільші міста держави під час його правління з'єднав широкий шлях, який називали «царським». На ньому через кожні 20-30 км постійно знаходились пости з кіньми і людьми, готовими негайно відправитися в дорогу. Населення завойованих країн платило податки. Величезні суми грошей ішли на будівництво розкішних палаців перських царів у Персеполі (давня столиця) та в інших містах. Серед численних народів (близько 70 підкорених народів) Перської держави лише перси не платили данини, оскільки були народом володарів. Країна була поділена на 20 сатрапій. Була запроваджена єдина золота монета – дарик. Столиця держави - Сузи

Персія поглинула майже всі сусідні держави. Недарма її називали «царством країн», а її володар носив титул «великого царя, царя царів». Вона проіснувала понад 200 років, поки її не завоював Олександр Македонський, розповідь про якого чекає нас попереду.

Культура Дворіччя

Грамотність у Дворіччі була поширенішою, ніж у Єгипті. Нею володіли навіть пастухи, що клинописом вели записи про кількість овець у своїх отарах. Але найученішими вважалися писарі. У той час звання писаря («дубсара») було не менш шановане, ніж у наші — доктора наук. Адже писарі не тільки досконало володіли двома мовами — шумерською і аккадською, вони знали спеціальну мову жерців і культові пісні, вміли керувати хором, грати на музичних інструментах, правильно складати документи. Писарі знали математику, могли служити землемірами, вміли обчислювати обсяги будівельних робіт і ще багато чого іншого.

Навчали писарів у спеціальних школах. їх очолювала людина, котру шанобливо іменували «батьком школи». Старшокласник, що допомагав учителеві перевіряти глиняні таблички з домашніми завданнями, називався «старшим братом». А один із працівників школи звався «людиною з ціпком» — він стежив за дисципліною.

На глиняних табличках записувалися не тільки господарські тексти — давні жителі Дворіччя знали літературу й охоче читали епічні розповіді, міфи, гімни, повчання мудреців, збірки байок і анекдотів, приказок і прислів'їв. Існувала, наприклад, книга «Повчання хліборобу» — своєрідний довідник з ведення сільського господарства.

У Вавилоні високого рівня розвитку досягла астрономія. Жерці вміли складати місячний календар, ділячи рік на 12 місяців, а місяць — на 29-30 днів. Саме з Дворіччя прийшов до нас розподіл години на 60 хвилин, а останньої — на 60 секунд.

Вавилонські географи, крім прилеглих країн, знали місцезнаходження Індії (Мелаху), Іспанії (Іарсису), Афганістану. А хоробрі мандрівники на очеретяних кораблях плавали навіть в Індію. Шумери та аккадці вірили у потойбічне життя і створювали поховання, схожі на єгипетські. Як і єгиптяни, вони споряджали померлих усім необхідним для потойбічного світу.

У Персії поширилося релігійне вчення Зороастра, або Заратуштри - зороастризм. Він розглядав життя як боротьбу двох протилежних сил: Добра (царства світлого божества Ахурамазди, якому допомагали бог вогню, води, повітря та родючої землі.) і Зла (царства темного божества). Зороастризм проповідував боротьбу добра та зла в якому беруть участь люди.