2.3 Проблеми та перспективи розвитку апк
Складний період переживає нині наша країна. Економіка всьго народного господарства, у тому числі і його складова частина АПК, перебувають у кризовому стані. Велика відповідальність лежить на корпусі економістів країни, які повинні здійснювати реформування існуючого економічного механізму в напрямі ринкових відносин. При цьому з об’єктивних причин самим економістам у ході реформ слід переозброюватися, тому що в ринковій економіці існує свій апарат, відмінний від апарату періоду адміністративно-командної системи управління. Потрібно оволодіти й користуватися теорією попиту і пропозиції, граничної корисності, концепцією ціни виробництва, законами конкуренції, маркетингу, інфляції, біржової торгівлі, процесами хеджування, опціонів, спекуляції, кривими Філіпса і Лафера, поєднання вільного ринку та елементів державного регулювання і т. д.
Не викликає сумніву той генеральний курс, який був обраний на проведення глибоких економічних реформ в АПК країни і перехід до ринкових методів господарювання. На превеликий жаль, маючи в сільському господарстві великі національні та природні потенціальні можливості, ми не змогли створити конкурентоздатного товаровиробника з питань продуктивності праці. І, що саме головне, Україна не забезпечила собі перших місць у світі за тривалістю життя її населення. А це, мабуть, найбільш комплексний показник ефективності суспільного виробництва взагалі і АПК зокрема. Наше виробництво було надзвичайно енерго-, матеріало- і трудомістким. За цих умов країні відводилась роль сировинного придатка для країн із розвинутою ринковою економікою.
Протягом останніх років все сільськогосподарське виробництво було збитковим. Але у чому ж причина такого стану? Ряд економістів пояснює це тим, що в Україні реформи не йдуть. Проте з цим важко погодитись. За минулі роки в АПК відбулися величезні зміни в економічних відносинах: ліквідовано раніше існуючу систему заготівель сільськогосподарської продукції і матеріало-технічного постачання, систему ціноутворення, страхування, кредитування, оподаткування, держава практично повністю усунулася від управління АПК. Кардинальні зміни відбулися в питаннях, що стосуються власності, землі й майна. Отже, багато зроблено, але бажаних результатів немає.
На думку провідних економістів, різкий і такий тривалий спад сільськогосподарського виробництва, його ефективності значною мірою зумовлений макроекономічними факторами, непослідовністю й безсистемністю реформ, неврахуванням психології вітчизняного товаровиробника, яка формувалася десятиріччями, і тих політичних суперечностей, що існують нині.
Суцільна руйнація, безперечно, неефективної адміністративно-командної системи управління економікою здійснювалася внаслідок безсистемної і своєчасної її заміни більш результативною ринковою системою, надмірним сподіванням на саморегулюючу роль “невидимої руки” ринку.
У світовому співтоваристві Українську державу, передовсім, визнають як значного потенційного лідера з виробництва найважливіших продуктів харчування: зерна, цукру, олії, м’яса, продуктів переробки молока, овочів, плодів, ягід тощо. Співробітничати висловлює бажання значна кількість компаній усіх без винятку високорозвинених країн світу. Використати цей настрій іноземних інвесторів, створити умови, щоб економіка України змогла отримати якомога більшу вигоду – святий обов’язок тих, хто причетний до керівництва державою, і зокрема аграрною сферою, на всіх рівнях управлінської ієрархії. Розглянемо індекси сільськогосподарського виробництва за січень–квітень 2009 року.
Багатство держави визначається вмінням народу повною мірою використовувати природний потенціал (і чим він різноманітніший, тим краще). В Україні головним ресурсним потенціалом є земля. Можна навести два приклади. У країнах Західної Європи з одного гектара посівів цукрових буряків одержують 8 - 10 тонн цукру, в нас 2008року – лише 2,6 тонни. Хоча є всі можливості, щоб виробляти 10 - 12 млн. т цукру. За цих умов можна реалізовувати на зовнішньому ринку близько 7 - 8 млн. т, а це 4 - 5 млрд доларів США. Аналогічним резервом для зміцнення економіки є соняшник. Вихід в цій галузі на європейський рівень урожайності та переробки може додатково забезпечити 2,5 - 3 млрд доларів .
Таким чином, лише за рахунок цукрових буряків та соняшнику ми можемо розв’язати проблему постачання газу для всього народного господарства. Україна є також великим виробником зерна, м’яса і молока, плодів та ягід. Але наявні резерви використовуються лише на третину.
Насамперед потрібно зорієнтувати промисловість (хімічну, машинобудівну) на виготовлення для галузей АПК необхідних машин, обладнання, добрив та засобів захисту рослин і тварин. За якістю та стандартами вони повинні відповідати усім вимогам технологічного процесу.
Візьмемо для прикладу молочне господарство країни. Сьогодні значне поголів’я корів знаходиться й в особистих господарствах населення. Однак молочна продукція приватного сектора потрапляє на ринки в дуже обмеженій кількості. Виходить, що виробничий потенціал села не повністю працює на потреби споживача, усього населення держави. А це великі втрати для суспільства. Потрібно, щоб у кожному з 30 тис. сільських поселень діяли молочні пункти. Це не важко зробити місцевій владі. Головне – забезпечити пункти потрібним обладнанням, тобто, холодильним устаткуванням, засобами контролю жирності, загальної якості молока тощо. Йдеться про забезпечення сучасного рівня переробки молока відповідно до світової практики.
Відповідальні завдання постають перед Міністерством промисловості щодо забезпечення сільськогосподарського виробництва мінеральними добривами. Якщо сільське господарство не буде забезпечуватися добривами та іншими хімічними засобами, то з економічної точки зору підприємства хімічної промисловості стають непотрібними Україні. Наприклад, в зоні Полісся без добрив вигідніше взагалі не сіяти. Але ж допустити цього ніяк не можна. Не можна і закрити хімічні заводи, бо люди, які на них працюють, залишаться без роботи. У підсумку суспільству належить виявляти увагу до всіх галузей сільського господарства, до питань технічного переозброєння АПК.
Ключове місце сільського господарства у народногосподарському комплексі обумовлює потребу негайного розв’язання проблеми узгодження цін і прибутковості підприємств аграрної сфери. Йдеться про необхідність внесення серйозної корекції в економічний механізм. Його функціонування,на жаль, не вирішує питання фінансового забезпечення комплексу.
Сільське господарство належить до консервативної сфери діяльності. І це має об’єктивне пояснення. Галузь просто не може оперативно відгукуватися на зміни цінової чи фінансової ситуації, як це, скажімо, відбувається на ринку цінних паперів. Зважаючи на це, у всьому світі сільське господарство підтримується державою. Це робиться по-різному. У США на підтримку вирощування лише пшениці застосовується близько 20 різних дотацій та субсидій.
Досвід більшості країн ринкової економіки показує, що товар іде до вищої ціни. При низьких цінах на продукцію сільського господарства значна кількість необхідних товарів (трактори, комбайни, добрива тощо) до землі ніколи не прийдуть,технічне переозброєння галузі не відбудеться.
Вихід із становища, яке склалося в АПК, вбачається насамперед в удосконаленні економічного механізму господарювання, уведення для сільськогосподарських товаровиробників нехай і жорстких, але певних “правил гри”, які забезпечували б для тих, хто нормально працює, хоча б мінімум умов простого відтворення.
Треба зменшити фактичний податковий прес на товаровиробника завдяки уведенню основного податку на землю й на прибуток.
Потрібно, щоб економічний механізм для АПК був системний, постійний і відомий хоча б на кілька років. Необхідно уточнити наявні програмні документи з питань соціального розвитку села і життєзабезпечення сільського населення, визначити джерела фінансування програм, їх конкретних виконавців і строки реалізації. На особливу увагу заслуговує продовольче та інше забезпечення пенсіонерів і решти категорій не зайнятого в аграрному виробництві сільського населення з урахуванням можливостей розвитку фермерства та інших форм приватного підприємництва на селі. Розглянемо підсумки роботи агропромислового комплексу за січень квітень 2009 року (додаток В).
Слід забезпечити товаровиробнику своєчасність виплат за реалізовану продукцію, зробити реструктуризацію його боргів, що усуне бартерні відносини.
Кожному товаровиробнику варто постійно й чітко підраховувати витрати свого виробництва і знати, що в ринкових умовах доцільно виробляти тільки те, що можна вигідно продати.
Потрібно усвідомити, що в ринковому середовищі мають функціонувати усі складові економіки, в тому числі ринок паперів та ринок землі. Тому твердження окремих політичних лідерів про те, що ми за ринкову економіку, але проти ринку землі, виглядають досить дивно.
Земля має бути включена в ринкові відносини послідовно. Передусім,слід визначати її вартість і будувати земельні відносини тільки через вартісне зіставлення. За всю історію, іншого методу, як зіставлення в грошовому вираженні будь-яких відносин, в тому числі земельних, не знайдено.
Наступною проблемою аграрної реформи є активна інтеграція товаровиробника, переробних підприємств і торгівлі. Це дасть можливість обминути всілякі посередницькі накрутки банківських і торговельних систем, своєчасно забезпечувати всі ланки виробничого процесу коштами, вийти зі своєю продукцією на зовнішній ринок.
Важливим є створення ринкової інфраструктури: бірж, торгових будинків, брокерських і дилерських контор, земельного банку. Ці установи повинні терміново замінити зруйновану систему збуту сільськогосподарської продукції та постачання матеріально-технічних засобів.
Якщо Верховна Рада, Президент і Уряд України вживуть необхідних заходів по пріоритетному розвитку АПК України то вже в найближчі роки буде створено всі необхідні передумови для активізації кардинальних змін у продуктивних силах інших галузей матеріального виробництва, бо у всі часи село було і залишається однією з головних сил, яка забезпечує економічний суверенітет нашої держави.
Багаті чорноземи, працелюбний народ і бідність – це нинішня Україна. Реформа АПК – темпи занадто низькі: українські владні еліти до кінця тисячоліття не відчували перспектив аграрного ринку і були цілком зайняті перерозподілом промислового сегменту. А нерозвиненість громадянського суспільства дозволяла панувати популізму, яким віртуозно користувалися влада і комуністи. В буденних і виснажливих політичних баталіях політтехнологи лінувалися міняти карти поточних розкладів, і тому на багатих чорноземах продовжували працювати голодні і працьовиті прихильники комуністичних ідей. Важливий сигнал для ринку – прийняття Земельного кодексу. Відразу стало зрозуміло, що агроринок має дійсний потенціал, що цей потенціал значний і ним треба скористатися. Незважаючи на те, що купівля/продаж землі кодексом заборонена до 2007 р., а іноземцям взагалі заборонено купувати землі с/г призначення, нагромадження земельної власності вже почалося. За деякими оцінками, третина орних земель вже належить крупним українським землевласникам. Причому компанії з іноземним капіталом в той чи інший спосіб також вже володіють значними масивами земель. Потенціал: у минулому році під озимими було засіяно 15 млн. га. При низькій забезпеченості технікою, добривами та ЗЗР було зібрано 40 млн. т зерна при середній урожайності 3 т/га. Пшениці, зокрема, було зібрано 21 млн. т, з яких продовольче зерно складає половину. На експорт піде до 7 млн. т зерна: в основному фуражна пшениця та фуражний ячмінь. Соняшника зібрано 2,4 млн. т, урожайність 1 т/га. Цукрового буряку - 16 млн. т, урожайність - 18,7 т/га. Кукурудзи - 3,3 млн. т, урожайність - 3,04 т/га. Виробництво рапсу в Україні збільшилося на 71% порівняно з минулим роком. Після тривалого спаду в тваринницькій галузі почався ріст. Приріст обсягів ВВП в с/г в 2009 р. складе близько 10%. Найбільший прорив відбувся в переробній галузі – ріст ВВП там склав 22% проти 25% торік. Переробна галузь АПК лідирує також по залученню інвестицій. Потенціал виробництва (з технічної точки зору – лише впровадження новітніх технологій) може забезпечити 2-4-кратне збільшення врожайності, не кажучи вже про потенціал традиційного тваринництва, садівництва та овочівництва. Все це дозволить Україні безперешкодно захопити одноосібне лідерство на агроринку СНД. Для України агроринок СНД є надзвичайно важливим. Там сьогодні, як і в Україні, спостерігається зростання ВВП, тоді як світова економіка знижує оберти. До того ж погіршення світової економіки може навіть піти Україні на користь, бо її економіка не інтегрована у світову в найбільш вразливих її сегментах, що дасть їй певні переваги в боротьбі за ринки збуту продовольства. Навіть епізоотії сказу корів та ящуру, що паралізували цілі ринки в Європі, обминули Україну стороною. Можна стверджувати, що на традиційних ринках Північної Африки, Близького Сходу, Кореї тощо позиції України тільки посиляться в найближчі роки. І тоді можна буде почати облогу Єврозони. В успіху облоги можна не сумніватися – штучні торгові обмеження і квоти будуть відмінені через одне прагматичне бажання - споживати здорову органічну їжу. Зараз вже можна уявити собі 2-4-кратне збільшення товарно-матеріальних потоків у галузі, що залежить тільки від чорнозему, сонця і людей, загальною вартістю в сотні мільярдів доларів. Проте головною проблемою залишається перманентна нестабільна політична ситуація, що абсолютно виключає довгострокове стратегічне планування. Політичні ризики України великою мірою залежать від особистих моральних якостей вищого керівництва в країні за десятиріччя незалежності не сформувався прошарок середнього класу. Громадянське суспільство в звичайному розумінні цього слова практично не помітне в повсякденному політичному житті, а можливо, його просто немає. Напевно, це теж демократія, проте вона занадто часто стає заложником особистості. До початку переділу чорнозему основні події відбувалися в переробній галузі. Інвестори, незважаючи на політичні ризики, однозначно вибирали переробку як початковий плацдарм до проникнення на ринок. В основних сегментах продовольчого ринку вже з'явилися поодинокі крупні гравці. Вони будують надійні мережі збуту та постачання, а їхні дилерські мережі проникають у всі регіони. Проте споживчий ринок України здебільшого (по основній масі продовольства) перебуває в жалюгідному стані через низьку платоспроможність населення. Кока-Кола, МакДональдс і ін. присутні на ринку тільки тому, що цей сегмент занадто важливий у стратегічному плані. Це ворота, це ключ до продовольчого ринку СНД і Росії. Тому-то дехто дозволяє собі розкіш працювати зі збитками в очікуванні подальших надприбутків. Але певні зрушення в споживанні все ж з'явилися. Про це свідчать помпезні святкування з приводу пуску в експлуатацію чергового гігантського модернового супермаркету. Незважаючи на значну кількість таких супермаркетів у великих містах України, черги до кас у них останнім часом не зменшуються. В найближчі роки використання сучасних технологій при виробництві зернових, масляних та кукурудзи призведе до покращення якості та збільшення урожайності. Переробка та продаж фасованої продукції залишаться і надалі прибутковою нішею для інвестицій. Особлива увага до рапсу, сої, овочівництва та тваринництва. ГМ технології відкриють український ящик Пандори. Можна впевнено стверджувати, що ГМ технології будуть інтенсивно запроваджуватися, незважаючи на законодавчі та інші обмеження і заборони. Бізнес в Україні засвоїв жорсткі звичаї і правила, коли для виживання часто треба свідомо йти на порушення митного чи податкового законодавства. Модель бізнесу в Україні – це ще не конкурентна модель, але вже і не цілком протекціоністська. Дійсні розміри пільг та протекціоністських проектів в Україні ніхто точно не розраховував, проте в боротьбі за споживача перемагають ті, хто не сплатив мита, або податків, або того й іншого разом. Так що ГМ технології як ніколи підходять для задоволення потреб виживання в неконкурентній боротьбі.
Хоча заради захвату перспективного і високоліквідного ринку Єврозони також інтенсивно розвиватиметься органічне землеробство (вкупі з переробкою та дистрибуцією), і це буде окремий, добре технологічно оснащений і дуже перспективний сегмент агроринку. Інвестувати в Україну можна вже зараз. Перевагу матимуть проекти, мало обтяжені проблемою позиціювання на внутрішньому ринку і незалежні від довгострокових складових, бо темпи росту платоспроможності населення країни залишаються надто низькими, а політичні ризики – надто високими. Проект “Біодизель” – один із тих, що задовольняє цим критеріям. За останні роки рапс набув в Україні масового поширення. Щорічно в різних областях землі під рапс збільшуються в 2 і більше разів. У той же час інфраструктура для зберігання та переробки рапсу практично відсутня в Україні. Отже, проект “Біодизель” – це побудова інфраструктури зберігання та переробки рапсу на біопаливо, шрот і гліцерин. Ринок збуту екологічного палива – вся Єврозона, де вже зараз діють пільги на використання екологічних біопалив. До цього треба додати ще й податкові та митні пільги при розміщенні експортного проекту в одній із вільних економічних зон України. До такого роду проектів також належать давальницькі та лізингові проекти, які можуть виконуватись за участю та за підтримки іноземних банків, що вже діють в Україні. Це також можуть бути ефективні проекти в галузі вирощування лікарських рослин та технічних культур. До екзотичних, але дуже привабливих проектів (на які в Україні чекає велике майбутнє) належать аутсорсінг високих технологій, біотехнологічні дослідження та програмування. Українці - одна з найосвіченіших націй, в недалекому минулому мали наукові школи та дослідні центри, в тому числі в аграрному секторі науки. Для розвитку проектів “аутсорсінг” не потрібні значні капіталовкладення. Персональні комп'ютери та Інтернет є повсюдно в Україні, а 3-5 безробітних талановитих вчених знайти при бажанні не так уже й складно.
Розвиток процесів глобалізації, що визначив вибір Україною курсу на інтеграцію до Європейського Союзу (ЄС), передбачає поступове та диференційоване за секторами відкриття українських ринків, а також докорінні зміни в економіці держави. Вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) загострює увагу до проблем та перспектив розвитку агропромислового комплексу (АПК) – найбільш вразливої та недореформованої галузі вітчизняної економіки. Незформованість інфраструктури аграрного ринку та правил його функціонування, а також відсутність послідовної державної політики та чіткого бачення подальших перспектив розвитку сільського господарства створює для АПК найменш вигідні стартові умови. Державне надмірне регулювання аграрних ринків, відсутність цінової політики, неефективна підтримка сільського господарства, зрив у 2004 році фінансування більшості державних цільових програм в аграрному секторі (доплати за реалізований молодняк підвищених вагових кондицій, посіви зернових культур, здешевлення короткострокових кредитів, газифікація сільських населених пунктів тощо), безумовно, стримує підвищення ефективності ведення сільськогосподарського виробництва і може призвести до суттєвого зростання собівартості сільськогосподарської продукції, що у контексті вступу до СОТ призведе до падіння її конкурентоспроможності не лише на світових, але й на внутрішніх ринках. Сьогодні сільськогосподарські підприємства потребують нагального оновлення основних засобів виробництва. Набуття Україною членства у СОТ має неоднаковий вплив на різні сегменти аграрного сектору. За рахунок обмеження доступу на ринки інших країн найбільші вигоди отримають сегменти, які мають високий експортний потенціал, наприклад, вирощування зернових та олійних культур. До найбільш проблемних можна віднести цукрову галузь, в якій зниження рівня захисту внутрішнього ринку відчинить шляхи для масштабного імпорту білого цукру. Незважаючи на те, що 2005 рік Уряд проголосив "роком села", а сільському господарству у державному бюджеті було надано найвищий пріоритет, Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" не відображає домовленостей стосовно пріоритетного фінансування аграрної сфери, зокрема, виділення 10% від загальної доходної частини бюджету на фінансування АПК. Селяни очікують від Уряду та Парламенту сприяння у формулюванні та законодавчому закріпленні чітких стратегічних цілей та пріоритетів аграрної політики, які забезпечать комплексне вирішення виробничих та соціальних проблем села. Наприклад, Національної програми відродження та розвитку аграрного сектору економіки до 2015 року, що містить наступні напрями: - зниження податку на додану вартість для виробників продуктів харчування; - здійснення державних дотацій виробництва стратегічних (соціальних) груп продуктів харчування; - впровадження ресурсозберігаючих та біотехнологій; - фінансування соціально спрямованих дорадчих послуг для товаровиробників та сільського населення, професійної підготовки сільськогосподарських дорадників та фахівців для АПК, наукових розробок та інновацій, їх впровадження через мережу сільськогосподарських дорадчих служб, дорадчих центрів для харчової промисловості; Стратегічно важливим для розвитку АПК є створення і повноцінне фінансування інноваційного фонду АПК, який повинен стати методологічною і науково-технологічною основою державного регулювання розвитку аграрного сектору економіки держави.
Основними факторами довгострокового успіху сільського господарства України є: -створеня сприятливого інвестиційного клімату для АПК; - перерозподіл структури експорту продукції АПК у бік збільшення росту експорту продуктів з більшою доданою вартістю; - державна підтримка, координація, планування і фінансування заходів з просування бренду національного АПК і його продукції на зовнішніх ринках; - впровадження в практику АПК і виробництва продуктів харчування принципів міжнародної системи технічного регулювання; - формування системи сільськогосподарського дорадництва за участю науки, освіти та дорадчих служб, перехід на інноваційну модель розвитку; - удосконалення системи підготовки професійних кадрів для АПК.
Бюджетна політика підтримки аграрного сектору у 2010 році має бути спрямована на реалізацію програмно-цільових пріоритетів, пов'язаних з:
завершенням земельної реформи та врегулюванням майнових відносин власності;
здійсненням адміністративної реформи управління в аграрному секторі;
вироництвом сільськогосподарської продукції і продовольства;
функціонуванням аграрного ринку та його інфраструктури;
соціальним розвитком сільських громад та сільської місцевості;
комплексним розвитком освіти, науки і дорадництва;
європейською інтеграцією аграрного сектору.
ВИСНОВКИ
Початковий етап реформування аграрних відносин в обновлюваній Україні має порівняно коротку історію. Проте задумане і зроблене вже дає підстави для певних узагальнень і висновків. Один із них полягає в тому, що надміру затягнулася недооцінка необхідності здійснення на всіх рівнях державної влади та відпрацювання активного моніторингу політично – правових , соціально – економічних і виробничо – господарських процесів та явищ, що відбуваються, наукового аналізу його результатів та їх використання при опрацюванні шляхів і механізмів подальшого розвитку таких відносин. Справа ускладнюється тим, що одночасно дається взнаки невміння або малий досвід аналізу таких процесів, якими є реформування аграрних відносин із великою сукупністю їх винятково важливих складових: перетворень у земельних і майнових відносинах власності, організаційно – правове реформування сільськогосподарських структур, поглиблення процесів розвитку різноукладності; поєднання прав селян на приватну власність на землю і майно з колективними формами господарювання. У колишньому Радянському Союзі цими питаннями не займалися, бо таких проблем не існувало, а в сучасних умовах за них ще ніхто не брався. І все – таки є певний досвід аналізу кожної з цих та інших складових. Проте аграрні відносини у всій їх сукупності досліджуються ще недостатньо.
Так, необхідність в них почала назрівати з перших днів формування і освоєння аграрної політики політично незалежної України з її першоосновою – земельною і аграрною реформою. Це зумовлювалося і продовжує зумовлюватися досить високою багатоаспектністю проблеми, в якій державотворницькі ідеї об’єднують все – політику, право, економіку, соціальні питання, організацію, кадрове забезпечення, технологічність агропромислового виробництва, підвищення його економічної захищеності і надійності. Все гостріше постають питання підвищення соціального статусу селянина, як серцевини всієї системи аграрних відносин, виведення рівнів його праці, життя та побуту на істотно – якісний вищий рівень, підвищення престижності селянської праці. Сюди не можна віднести занепад, призупинення культурного, освітнього і духовного селянських посилень і відновлення їх з часом до рівня, який у свій час зробив українському селянству славу як одного з найбільш розвинутих.
Тут немає ніякого відкриття, вся це відоме і в більшості випадків визнається. І якщо в даному випадку доводиться нагадувати про нього, то лише тому, що:
потрібно якомога швидше відійти від спрощеного, зверненого розуміння суті реформування аграрних відносин як здійснення земельної і аграрної реформи та реорганізації сільськогосподарських підприємств. Їх потрібно розглядати як такі, що охоплюють якщо не прямо, то опосередковано все, що відноситься до сільського господарства;
реформування аграрних відносин буде ефективним лише за умови, якщо всі їх складові будуть вирішуватися в єдності і взаємо узгодженості, розглядатися як єдине ціле, в якому немає другорядних питань – всі вони без винятку важливі. Щонайменше недооцінка хоча б одного з них знижуватиме ефективність здійснення аграрних перетворень, а за певних умов може поставити їх під загрозу;
сприйняття вищевикладеного має орієнтуватися на те, що все це може бути уміло і надійно реалізоване лише за умови його надійного кадрового забезпечення. Важлива завжди, ця проблема набуває особливого значення на перехідному етапі освоєння нових соціально – економічних відносин, побудові в Україні принципово нового суспільно – політичного ладу. Її суть повинна полягати в тому, що кадрове питання проблеми зможе бути вирішене лише за умов формування в АПК надійного кадрового управлінського середовища професіоналів найвищого ґатунку.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Янушевич В.М. Стан перспективи розвитку малого підприємництва в аграрному секторі України./ Реформування економіки України./ Янушевич В.М., Шовкун І.А. : Київ, 2007 – С. 82.
Баланюк І. Ф. „Аграрні відносини: соціально-економічна суть і місце в системі суспільних відносин” / Баланюк І. Ф.: Економіка АПК., 2007р. - №8. - ст. 68-72.
Гайдуцький П.І.Аграрний сектор: від реформи до стратегії розвитку (питання власності та господарювання) /П.І. Гайдуцький //Економіка АПК., 2007.- № 2.- С. 29-32..
Антоненко Л. Методика інтеграціональної оцінки комплексного розвитку районних АПК / Л. Антоненко, М. Жерноклєєв: Економіка України, 2006.– № 8. – С.61-66
Мазур Н.А. Конкурентоспроможність виробництва сільсько- господарської продукції та основні напрями її підвищення / Н.А. Мазур // Економіка АПК., 2007. - № 2. - С. 123-12814.
Месель-Веселяк, В. Я. Підвищеня конкурентоспроможності аграрного сектора економіки України / В.Я. Месель-Веселяк: Економіка АПК., 2007. - № 12. - С. 8-14..
Кириленко І.Г. Аграрна реформа: час соціальних пріоритетів /І.Г. Кириленко: Економіка АПК., 2007.- № 3.- С. 71-76
Юрчишин В.В. Концептуальні основи розробки новітньої аграрної політики та її реалізаціїї/ В.В. Юрчишин : Економіка АПК., 2006.- № 8.- С.38..
Кропивко М.Ф. Методологічні проблеми демократизації управління аграрним сектором економіки України /М.Ф. Кропивко: Економіка АПК.,2007.-№3.-С.27-35
Шубравська О. В. Формування державної політики сприяння сталому розвитку агропродовольчої системи України /О.В. Шубравська: Економіка АПК., 2007.- № 3.- С. 46-50.
Дуфенюк О.М. Особливості залучення іноземних інвестиційних ресурсів в аграрному секторі економіки України // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Фінансові механізми активізації підприємництва в Україні ( Збірник наукових праць). Випуск 2 / НАН України, Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відповідальний редактор М.І. Долішній. Частина 2. – Львів, 2007. – С.110-115.
Амбросов В. Механізми ефективного функціонування агроформувань / В. Амбросов, Т. Маренич: Економіка управління., 2006. –№ 6 – С. 60-66
Оніщенко О., Юрчишин В. Про підприємницькі форми господарювання в аграрній сфері. Економіка України — 2007. – № 4. — С. 53
Корецький М.Х. Державне регулювання інноваційної діяльності в АПК /М.Х. Корецький, О.І. Дацій //Економіка АПК., 2007.- № 4.- С. 14-18.
Ситник В.П. Формування і реалізація державної політики розвитку матеріально-технічної бази АПК в Україні /В.П. Ситник: Економіка АПК., 2007.- № 2.- С. 19-29.
Плющ І.С. „Напрямки розвитку сучасних аграрних реформ в України” / Плющ І.С: Вісник аграрної науки, 2007р.- №3. -ст. 5-8
Скидан О.В. Формування аграрної політики для забезпечення продовольчої безпеки України /О.В. Скидан : Економіка АПК., 2006.- № 4.- С. 19-25.
Станасюк Н.С. Підвищення ролі держави у розвитку агропромислового виробництва /Н.С. Станасюк: Економіка АПК., 2007.- № 2.- С. 26-29 Трегобчук В.
Юрчишин В.В. Науково-методологічні та організаційні основи розвитку системи управління аграрним сектором економіки/ Юрчишин В.В.: Економіка України., 2006.- № 5.- С. 69-70.
Размещено на Allbest.ru