3. Предмет і завдання, основні функції та категорії.

У плеяді педагогічних наук вагоме місце посідає педагогіка вищої школи, яка досліджує закономірності навчання і виховання студентів у вищій школі, їх наукову і професійну підготовку як фахівців вищої кваліфікації відповідно до вимог держави.

Метою цієї науки є вивчення закономірностей навчання і виховання студентів вищих навчальних закладів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки фахівці в-професіоналів.

Предметом педагогіки вищої школи визначається процес формування всебічного розвиненої особистості, духовно багатої людини, свідомого громадянина, фахівця вищої кваліфікації, підготовленого до творчої роботи в різних галузях народного господарства, науки, техніки, культури, освіти тощо.

Основні завдання педагогіки вищої школи полягають у:

- вивченні і порівняльному аналізі соціально-історичних характеристик вищої освіти в Україні і освітніх системах інших країн;

- виробленні методологічних, теоретичних, методичних засад вищої освіти;

- формуванні концепцій змісту освіти і навчального процесу у ВНЗ відповідно до сучасних вимог;

- розробці та упровадженні інноваційних форм, методів, методик, технологій навчання і виховання в педагогічний процес сучасних ВНЗ;

- розкритті педагогічних закономірностей формування творчої особистості викладача вищої школи та особистості студента як майбутнього фахівця і громадянина;

- розв'язанні проблем демократизації, гуманізації та гуманітаризації сучасної системи вищої освіти.

Педагогіка вищої школи виконує аналітичну, прогностичну та проективно-конструктивну функції.

Аналітична функція полягає у вивченні, теоретичному аналізі педагогічних явищ і процесів у вищій школі, встановленні причинно-наслідкових зв'язків між ними, узагальненні та інтерпретації педагогічного досвіду.

Прогностична функція має на меті забезпечення наукового обґрунтування цілепокладання, планування і організації педагогічного процесу та керівництва ним.

Проективно-конструктивна функція спрямована на розробку та упровадження в педагогічну практику інноваційних технологій навчання і виховання та результатів науково-педагогічних досліджень.

Осмислюючи розвиток педагогіки вищої школи і її предмет, не можна не звернути увагу на те, що про неї говорять як про науку і як про мистецтво. Як наука, педагогіка вищої школи має свій об'єкт, предмет, мету, завдання, чітко окреслені функції, містить систему теоретичних та методичних ідей щодо навчання і виховання студентства. Практична діяльність викладача вимагає оволодіння відповідними вміннями і навичками, які можуть мати різний рівень досконалості і досягати найвищої вершини - педагогічного мистецтва. Однак досягнення цієї вершини неможливе буз опори на ґрунтовні теоретичні знання. К.Д. Ушинський підкреслював: "Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою легкою... Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння, деякі думають, що для цього потрібні природжені здібності і вміння, тобто навички, але зовсім мало тих, хто переконався, що окрім терпіння, природжених здібностей і навичок, необхідні ще і спеціальні знання"*. Знаменно, що на провідну роль наукових знань у різноманітних галузях практичної діяльності здавна звертали увагу видатні мислителі і філософи. Так, Анаксігор стверджував, що тільки з теоретичного пізнання постає свобода і плодотворність практичної діяльності. Сократ зазначав: "Кожен мудрий у тому, що добре знає". Ці думки, на наш погляд, слід розуміти як орієнтир для викладача вищої школи на ґрунтовне засвоєння та творче упровадження сучасних науково-педагогічних досягнень у практичну діяльність, формування на цьому підґрунті педагогічної майстерності, розвиток потреби у постійному професійному самовдосконаленні.