Б Економічна модель
Після Другої світової війни Великобританія досить боляче переживала перехід до цивільної моделі розвитку економіки, що було пов’язано з дією ряду чинників, які мали як позитивні, так і негативні наслідки для національного господарства, найбільш значущими з них були такі: Приєднання до «плану Маршалла» (1948), який дозволив країні отримати майже 2,4 млрд. дол. у вигляді поставок американських товарів та понад 300 млн. дол. у вигляді короткотермінових позик. Втрата ринків Арабського Сходу та Південно-Східної Азії, вплив на які до початку Другої світової війни був домінуючим. Введення вільного обміну фунта на долар, яке спровокувало досить потужну фінансову кризу 1947 року, після якої від цієї ідеї прийшлося відмовитись на найближчі роки. Припинення у серпні 1945 року поставок по ленд-лізу (зброя та продукти харчування), за які у повоєнні часи прийшлося платити.
Внаслідок дії цих різновекторних факторів післявоєнна економіка Великобританії розвивалася вкрай нерівномірно. Ефективність поставок з Америки теж виявилася не дуже високою, що послужило причиною того, що вже у 1950 році лейбористський уряд країни відмовився від допомоги США по «плану Маршалла». Саме з цього періоду розпочинається формування нової національної моделі розвитку, яка у післявоєнний період мала всі ознаки неокейнсіанської. Як наслідок, вже на початку 1948 року британська промисловість досягла рівня 1937 року, а вже на поч. 50-х років перевищила його майже на ⅓.
Протягом 50-х років продовжувалася реалізація основних цілей кейнсіанської моделі за допомогою головного його інструменту – управління сукупним попитом та реалізацією принципу забезпечення повної зайнятості. Саме на цьому етапі відбулося розширення ролі держави в соціально-економічній галузі. На поч. 60-х обидва уряди консерваторів та лейбористів намагалися за допомогою традиційних кейнсіанських інструментів покращити платіжний баланс, як правило, це давало певний ефект. Саме у цей період високими темпами збільшувалася концентрація промислового та банківського капіталу, що призводило до досить суперечливого процесу: з одного боку зростала роль та значення британських фінансових консорціумів у світовій та європейській економіці, з другого – швидкими темпами відбувалося нарощування присутності американського капіталу у британській економіці. Така диспропорція призвела до посилення попиту на технологічні товари, які вироблялися за кордоном, а відтак і до суттєвого перевищення імпорту над експортом. Додатковим чинником кризи середини 70-х років була переобтяженість британського бюджету військовими витратами, які на той період становили близько 1/5 тодішнього ВВП.
Економічний спад 70-х та наступна за ним довготривала депресія призвела до системного погіршення економічної ситуації у Великобританії, основними проявами якої стали: криза платіжного балансу, погіршення зовнішньоекономічних позицій у світовому господарстві, зростання соціальної напруги, високі темпи інфляції, неефективність державного сектору економіки (передусім вугільної промисловості, яка все більше потребувала дотацій з бюджету). Один за одним починають розвалюватись кейнсіанські інституції, і першою з них була напівдержавна Національна Рада з економічно розвитку, створена ще у 1962 році, до складу якої входили представники уряду, бізнесу та профспілок. Саме у цей час в Британії відмовляються від моделі індикативного планування, яке було гордістю країни у 60-ті роки. Значних змін зазнала також державна холдінгова компанія – Національне управління підприємствами, яке втратило функції управління, а перетворилося у рудиментарний орган держави.
З приходом до влади уряду консерваторів на чолі з Маргарет Тетчер у травні 1979 р. розпочався новий етап розвитку національної економіки, який нерідко називають «неоконсервативний», а політику, що проводила тодішній британський Прем’єр «тетчеризмом». Ідейною основою нової британської моделі була неоліберальна концепція Ф. фон Хайека, монетарна теорія М.Фрідмена та його англійського послідовника У.Уолтерса, теорія «раціональних очікувань» М.Мінфорда та «міжнародного монетаризму» Т.Бернса (Лондонська школа економіки). Основними напрямками реалізації нової економічної політики тодішнього Уряду М.Тетчер були: 1. Зміна економічної ідеології у т.ч. поглядів на роль держави у суспільстві. Основний творець «нового консерватизму» К.Джозеф чітко визначив суть нової концепції: «Існують межи користі, яку можуть принести урядові заходи для заохочення економіки, проте немає меж шкоди».
2. Перехід від корпаритивізму, який вважався в Британії основною ознакою демократичної моделі устрою суспільства та представляв собою сукупність компромісів між державою, приватним бізнесом та профспілками щодо узгодження та прийняття відповідних рішень до індивідуалізму, що орієнтувався на особисті переваги та особистий успіх.
Жорстке протистояння між урядом М. Тетчер та профспілками вугільників закінчилося поразкою останніх.
3. Децентралізація управління економікою мала на меті зменшити залежність від національного уряду і перекласти відповідальність за кінцеві рішення на місцеві органи влади. Цей процес у цілому відповідав європейському принципу субсидіарності, який було імплементовано в країнові моделі держав-учасниць ЄС у 90-і роки. Він був схвально сприйнятий перш за все в Шотландії та Уельсі.
4. Масштабна приватизація, що мала місце у 80-х роках призвела до того, що збиткові державні підприємства були чи закриті чи продані приватному бізнесу, при цьому значна частина акцій від денаціоналізації реалізовувалась серед робітників та службовців на пільгових умовах. Другим напрямком цього процесу виступила приватизація державного у т.ч. муніципального житла, в ході якої значна частина британців, які викупили його, стали повноправними власниками.
5. Контрактування підрядів на конкурентних засадах на послуги. Будівельні та ремонтні роботи, прибирання територій сприяло підвищенню їх якості та збільшенню зайнятості населення, а відтак і зменшенню рівня безробіття. З цим заходом була пов’язана також демуніципалізація державного майна, яке знаходилося в розпорядженні місцевих органів влади. При цьому в державній владі залишилися типові для всіх країн установи: пошта, лондонський транспорт, управління цивільної авіації; проте відтепер вони діяли вже як комерційні фірми.
6. Було переглянуто модель взаємодії між державними та підприємницькими структурами через введення критерію «компліментарності» (доповнювальності, тобто такого, який діє й зараз в ЄС) за яким дотації та субсидії надходили від держави тільки виходячи з того, що у разі відмови у їх наданні реалізація проекту стане неможливою через відсутність коштів в інших джерелах чи відмови банків у наданні кредитів. 7. Вводилася нова модель захисту національної економіки, яка була доволі суперечливою. З одного боку не було обмежень щодо іноземного інвестування та діяльності ТНК у т.ч. на приватизацію державного майна (за виключенням аерокосмічної промисловості, авіаційного та морського транспорту, телебачення та радіомовлення), з іншого – у відповідності із законом про промисловість перехід під іноземний контроль великих підприємств обробної промисловості міг бути заборонений урядом. При цьому критерії, механізми та інструменти такої дії не визначалися.
8. Був ліквідований валютний контроль, який ще донедавна стримував рух капіталу між країнами. У 1981 році було скасовано систему коефіцієнтів резервних активів банків, а вже у 1986 році було реорганізовано одну з найбільших у світі Лондонську фондову біржу, внаслідок чого до участі в торгах були допущені банки та іноземні установи, а членам біржі було дозволено суміщувати функції брокера і джоббера. У цей же період суттєво розширилися функції банків, які відтепер отримали доступ до страхування, а також до галузей виробництва, які ще донедавна були «нетиповими» для банківської діяльності. 9. Податкова реформа торкнулася перш за все зниження базової ставки прибуткового податку з 33% у 1979 році до 28% у сер. 80-х. У 1995 році він ще знизився і сягнув рівня 25%.
Повномасштабна реалізація неоліберальної англо-саксонської (англо-американської) моделі продовжувалася і в 90-ті роки ХХ ст. та на початку ХХІ ст., коли до влади в країні прийшли лейбористи. У сучасній економічній літературі дещо пом’якшений неоліберальний варіант розвитку британської економіки нерідко називають «моделлю акціонерного капіталізму» (Shareholder capitalism), яка відрізняється від європейського «капіталізму співучасті» (Stakeholder capitalism). Головними відмінностями першою з них є:
високий рівень злиття та поглинання провідних фірм;
висока капіталізація цінних паперів;
низький за відношенням до інших країн ЄС рівень перерозподілу ВВП через бюджет;
більш високий рівень конкуренції та відсутність законодавчих актів, які б обмежували її;
зняття частини соціальних обмежень, яка були впроваджена за часів прем’єрства Маргарет Тетчер, швидкий розвиток «соціальних інвестицій», що мають на меті значні вкладання коштів в людину (освіта, культура, наука, охорона здоров’я).
У наш час британська модель розвитку в межах Європейського Союзу також зазнає численних змін, які нерідко називають європеїзацією її економіки. Головним питанням при цьому є входження чи невходження до Європейського Монетарного Союзу (ЄМС), яке передбачає не тільки відповідність (чи невідповідність) Маастрихтським критеріям, але й відмову (чи обмеження) від традиційних засобів впливу на національному рівні від політики «дорогих» чи «дешевих» грошей. Крупні британський та європейський капітали та Уряд Т. Блера вбачають у цьому вигоди, які вони матимуть від зниження трансакцій національної грошової одиниці та євро, а відтак і більшу доступність товарів і послуг на європейських ринках. Супротивники стверджують, що нова колективна валюта – євро є ризиковою грошовою одиницею, через те, що пов’язана з економічними системами, які мають досить різний рівень розвитку, а через це, спроба емісії з боку їх урядів (тобто навмисне порушення монетарних угод) з метою долання дефіциту бюджету є загрозою для цілісності ЄМС. Якщо перехід до євро буде зроблено у недалекому майбутньому, то процес конвергенції (зближення) буде розтягнений на декілька років тому що вимагає не тільки відповідності «європейському валютному стандарту», а й подальшу модернізацію британської економіки.
3. в. Сучасна структура економіки Великобританії сформувалась в результаті структурних зрушень в другій половині ХХ ст.
Структурна перебудова полягала в:
- модернізації старих галузей промисловості ( вугільної металургійної , текстильної);
- розвитку і розширенню нових галузей( автомобілебудування, електротехнічної промисловості, нафтопереробки);
- націоналізації цілих галузей і зростання ролі державно-монополістичних об єднвґань.
Сучасна структура економіки Великобританії характеризується посиленням ролі державно-монополістичного капіталу і широким проникненням іноземного капіталу, насамперед в “нові” галузі промисловості (в країні нараховується біля 3,5 тис іноземних компаній, переважно США і Західної Європи).
Галузева структура економіки В.Британії: сфера послуг - 73%(переважають фінансові послуги, страхові, телекомунікаційні); промисловість 26%; сільське господарство — 1%.
В сучасній структурі спостерігається тенденція до зростання ролі наукомістких галузей промисловості, скорочення ролі текстильної, суднобудування, вугільної, сталеплавильної і скорочення ролі сільського господарства.
Галузева структура промисловості В.Британії характеризується переважанням галузей обробної промисловості, де провідну роль відіграє машинобудування.Продукція машинобудування В.Британії - це дорога, якісна продукція (обладнання для електростанцій, зокрема АЕС, медичне обладнання, автомобілебудування, електронне машинобудування, аерокосмічне - літаки, аваційні двигуни, авіаракетна техніка).В.Британія — провідна країна в світі в тракторобудування.(Детальна характеристика галузевої структури промисловості В.Британії див.Голіков А.П. Економіка зарубіжних країн, ст 112).
Особливістю сучасної структури промисловості В.Британії є значна питома вага видобувних галузей (нафтов), а також наявність значного сектору дрібних і середніх підприємств.
Великобританія входить до сімки світових економічно розвинутих країн. Вона має у своєму розпорядженні родовища нафти та газу, які видобуваються в Північному морі, вугілля й вапняку. Земельні площі, придатні для ведення сільського господарства, складають 77 % території Великобританії У промисловості Великобританії велику роль відіграють видобувні галузі. Але треба зауважити, що при одночасному закритті шахт йде нарощування видобутку нафти й газу на континентальному шельфі Північного моря. Нафтовидобуток ведеться із застосуванням найпередовіших технологій буравления на бурових платформах. British Petroleum і англо-голландська компанія Royal Dutch/ Shell входять до числа лідерів у своєму сегменті ринку. В обробній промисловості пріоритетом користуються такі галузі: • транспортне машинобудування (12,4% усього промислового виробництва), де виділяються автомобілебудування (національні компанії і філії іноземних компаній Rover, Ford, Jaguar, Vauxhall, Pegeout-Talbot, Honda, Nissan, Toyota), суднобудування (у тому числі виробництво суднового устаткування і будівництво бурових платформ), аерокосмічна промисловість — третя у світі після США і Франції, що виробляє цивільні й військові літаки (British Aerospace, Harrier, Tornado, Euroflghter), вертольоти «Сі-Кінг» і «Лінкс», авіадвигуни «Роллс-Ройс», устаткування для європейського концерну Airbus Industry; • харчова промисловість (12,5 % від усього виробництва), включаючи виробництво знаменитого шотландського віскі, джина й молока;
• загальне машинобудування: виробництво сільськогосподарської техніки і верстатів, включаючи виробництво текстильного устаткування (Великобританія — сьомий у світі виробник у світі верстатів);
• електроніка й електротехніка: комп'ютери (включаючи таких виробників, як IBM і Compaq); програмне забезпечення; процесори і суперкомп'ютери; засоби телекомунікацій (волоконна оптика, радари і т. п.); медичне устаткування; побутова техніка;
• хімічна промисловість (11 % від усього виробництва): фармацевтика (Великобританія — четвертий у світі виробник ліків); агрохімія; парфумерія; нові матеріали та біотехнології;
• виробництво металів (10,8 % від усього виробництва); » целюлозно-паперова промисловість. Розвиток сучасної промисловості Великобританії визначається рівнем розвитку високих технологій. Великобританія має в Європі найвищий науково-технічний потенціал. Великобританія займає друге місце у світі після СІНА за кількістю Нобелівських премій, отриманих її вченими. Найважливішими відкриттями британців є структура ДНК, суперпровідність, радіоастрофізика, клонування, озонова діра, комп'ютерна томографія. Загальновизнано світове лідерство Великобританії в електроніці й телекомунікаціях (одна тільки British Telecom здійснює близько тисячі науково-дослідницьких відкриттів на рік), хімії (фармацевтика, нові матеріали, біотехнології), аерокосмічної промисловості (літаки Concord, літаки вертикального злету й посадки, радари, системи спостереження за повітряним рухом).
Витрати на науково-дослідницькі відкриття складають понад 2 % ВВП на рік, у тому числі понад 35 % усіх науково-дослідницьких відкриттів фінансується державою. Високо зарекомендувала себе у світі будівельна галузь Великобританії. Світовим визнанням високої якості будівель британців є той факт, що Євродиснейленд під Парижем, олімпійські об'єкти в Атланті, аеропорту Гонконгу побудовані великобританськими фірмами. Сектор послуг представлений такими галузями, як фінанси й туризм. 25 % ВВП країни створює сектор фінансових послуг. У ньому зайнято 12 % трудових резервів країни, а Лондон є світовим фінансовим центром, фінансовою столицею планети. Серед фінансових послуг варто виділити банківську діяльність (крім британських банків у Лондоні представлені 50 найбільших банків світу), страхування, ринок похідних фінансових інструментів (ф'ючерси, опціони, глобальні депозитарні розписки), ринок облігацій (єврооблігації), валютний ринок (операції з евровалютами), фінансовий лізинг, трастові операції із закордонними акціями, операції з дорогоцінними металами. Крім Лондона, великими фінансовими центрами є Манчестер, Кардіфф, Ліверпуль, Единбург. Друга за значущістю галузь сфери послуг — туризм, тут зайняті 7 % працездатного населення, а щорічний доход перевищує 8 млрд дол. Лондон — найбільший туристичний центр світу. В енергетиці країни велику роль відіграє приватний сектор, представлений компаніями British Petroleum, Shell, British Gaz, British Oil, Етегрфе Oil.
Сільське господарство Великобританії високотоварне, при цьому його частка у ВВП країни найменша" серед розвинутих країн, менше тільки в Німеччини. Великобританія забезпечує себе продуктами харчування наполовину. Основні сільськогосподарські культури: пшениця, овес, цукровий буряк, ячмінь, пшениця. Тваринництву країни було завдано значного збитку через епідемію губчатого енцефаліту («коров'ячий сказ»), що уразив велику рогату худобу. З метою безпеки була знищена одна третина поголів'я корів. Великобританія, як і всі провідні країни світу, має розвинуту транспортну інфраструктуру. Відкриття Євротунелю під Англійським каналом зробило зв'язок Великобританії з континентом ще більш стійким. Показовими є успіхи країни з розвитку цивільної авіації. British Airways на сьогодні є найбільшою авіакомпанією світу (якщо брати до уваги частку її участі в іноземних компаніях і англійських компаніях), а лондонський аеропорт Heathrow — найбільша авіаційна гавань світу. Найбільші порти країни: Абердін, Белфаст, Брістоль, Кардіфф, Дувр, Глазго, Гулль, Ліверпуль, Лондон, Манчестер, Плімут, Пітерхед, Скапа Флоу, Са-утгемптон, Фалмут, Тис, Тайн. Торговельний флот Великобританії складається зі 155 кораблів (1998 p.).
Експорт складається з: промислових товарів;, палива, продукції хімічної промисловості, продовольства.
Географія експорту: країни ЄС — 56 % (Німеччина — 12 %, Франція — 10 %, Нідерланди - 8 %), США - 12 %.
Імпорт складається з: промислових товарів, продукції машинобудування,