Вступ

Кожного року в жовтні повертаємось пам’яттю до вистражданої дати – Дня визволення України від фашистських загарбників. Свята на честь визволителів України – це данина пам’яті нашого народу воїнам, полеглим у жорстоких боях з ворогом, повага до живих ветеранів війни, свідчення того, що у нас живі традиції вшанування захисників держави. Знову згадаємо наших земляків, які брали участь у тяжких боях з ворогом, вшановуємо імена героїв страшенної війни. Нестерпною і важкою була доля наших дідів і прадідів. У Маршинцях майже немає сім’ї, яка б не послала у військо свого годувальника – 251 односелець пішов із села на фронт. Це були люди міцної статі, квітучого віку. Багато з них склали свої голови в боях за рідну землю визволяючи інші народи Європи. По війні до своїх родин повернулися лише 139 фронтовиків. На 112 у село похоронки.

Та не одна лише біда спіткала... Жертвами голоду та депортацій під час війни стали і тисяча людей з нашого краю. Чому ж так сталося, що історія виявилась для них несправедливою і жорстокою? Ми не маємо право забувати про минуле, щоб не допустити повторення в майбутньому.

Актуальність.

У пошуку історичної правди, ми звертаємось до першоджерел, до тих людей, які відчули на собі воєнні рани, голод та 20 років відірвання від рідної домівки. Поряд з нами живуть ті, хто може розповісти більше ніж підручник з історії, тому їхні свідчення повинні скласти окрему сторінку в історії нашого краю.

Розділ І

«БЕЗ ДОБРИХ СПРАВ НЕМАЄ ДОБРОГО ІМЕНІ»

І. ІНФОРМАЦІЯ ПРО ПРОЕКТ

1.1. Назва проекту:

«БЕЗ ДОБРИХ СПРАВ НЕМАЄ ДОБРОГО ІМЕНІ»

1.2. Виконавці проекту

керівники проекту (педколектив) та учні школи, батьки, громадськість.

1.3. Партнери та спонсори проекту:

батьки учнів школи, вчителі, сільська рада, місцеві підприємці

1.4. Цільова аудиторія:

ветерани, учасники бойових дій, діти війни, соціально незахищені верстви населення.

1.5. Географічна територія, на яку поширюється діяльність проекту:

с. Маршинці Новоселицького району Чернівецької області

1.6. Терміни реалізації проекту:

2010 – 2012 р.р.

Іі. Опис проекту

2.1. Завдання проекту:

дарувати радість людям похилого віку; сприяти вихованню моральних цінностей, традиції поваги, турботи, співчуття, допомоги людям; залучати до співпраці громадськість села, молодь; зібрати свідчення та описати долю тих, хто пережив війну, голод та депортації; висвітлювати результати роботи в місцевій пресі та радіо, а також на сайті школи.

2.2. Стислий опис проекту:

- збір свідчень ветеранів Великої Вітчизняної війни;

- проведення зустрічей з учасниками бойових дій;

- організація заходу «Зустріч трьох поколінь»;

- впорядкування могил невідомим солдатам;

- видання книги спогадів ветеранів Великої Вітчизняної війни;

- акція « Відкрийте серце на добрі помисли і дії»;

- продовження роботи над поповненням Музею історії села;

- участь у засіданнях клубу «Ветеран»

• проведення театралізованих дійств;

- проведення акції «Герої для нас – як приклад»;

• участь в акції «Милосердя»;

• проведення акції «Як вічний біль Афганістан».

Ііі. Результати реалізації проекту

3.1. Основні результати реалізації проекту.

Даний проект сприяє вихованню патріотизму, моральних цінностей, толерантності, активної життєвої позиції.

3.2. Перспективи розвитку проекту.

Так, як проект є довгостроковим, необхідно продовжувати милосердні акції, спрямовані на допомогу як духовну, так і матеріальну, ветеранам Великої Вітчизняної війни та праці, Залучати молодь та громадськість села до подальшого впровадження в життя даного проекту.

Розділ ІІ

Пам'ять ще жива…. І рани не загоєні

Вже 68 років тому пролунали слова «Перемога! Україна визволена!» Вони викликали радість у всіх, хто протягом 1225 днів і ночей очікував визволення рідної землі від фашистських загарбників.

Сумна і болісна арифметика. Багато хто, кого на фронті обминула смерть, помер або від ран, або від втраченого здоров’я. Із 139 учасників бойових дій які повернулися, 65 річчя визволення України відзначали лише 4…. які залишилися в живих. Це шановані в селі люди – інвалід Дорофтей Володимир Дмитрович, учасники бойових дій – Даскал Петро Георгійович, Сурду Георгій Миколайович, Попеску Георгій Гаврилович.

Дійшли до самого Берліну і живими повернулися додому Ротар Михайло Федорович (батько Софії Ротару), Унгурян Петро Іванович, Урсу Олексій Арсенійович та Бринзила Олексій Андрійович. Але на жаль на сьогоднішній день жоден з них не залишився в живих.

В даній роботі знаходяться спогади ветерана інваліда ІІ групи Володимира Дмитровича Дорофтея, якого на жаль вже немає в живих, та учасника бойових дій Попеску Георгія Гавриловича.

Володимир Дмитрович народився 31 травня 1925 року. 22 листопада 1944 р. був мобілізований до лав радянської армії. Як зараз пам’ятає 28 січня 1945 року, другий білоруський фронт, на чолі з Рокосовським і поранення в спину і в руці під час переходу через Віслу на льоду. Протягом двохмісяців знаходився в госпіталі в Польщі в Залдаві. Потім евакуйований в Північну Білорусію у Вітебську область, де перебував 5 місяців. Дуже багато було поранених без рук і ніг. Із його розповіді особливо вразило те що, розповідали про те що німці спалювалися цілі села в Білорусії, але вони розмовляли українською мовою.

Найрадіснішою новиною за все життя було 9 травня 1945 року коли почули про перемогу….. з радості всі ламали костилі. До дому повернувся 10 вересня 1945 року. Був головою організації ветеранів, членом ради клубу «Ветеран», і постійним поважним гостем під час різноманітних зустрічей, тематичних уроків.

Наше село було звільнено 31 травня 1944 року. Основні битви за визволення району відбулися з 29 травня по 1 квітня 1944 р. під час операцій Проскурів-Чернівці та Умань- Ботошани.

Цими днями, привітаючі з Днем визволення України, мали змогу ще раз поспілкуватись з учасником бойових дій Попеску Георгієм Гавриловичем. Народився він у 1927 році, і був мобілізований до лав радянського війська під кінець війни, коли виповнилось 18 років. Важко пережив і війну і повоєнний період. Ще у 1943 році батько і брат пішли на фронт… і так і не повернулись, залишився дома з сестрою та матір’ю, яка померла від тифу. І в травні викликають до воєнкомату в Новоселиці. Молодих хлопців відправили на фронт…пішки до Чернівців, потім в ешелонах до Москви.

Подвиг ветеранів, їхнє життя - це жива історія нашого народу, нашої держави, історія з труднощами і перемогами…. Даниною пам’яті про них у 1993 році при сільській бібліотеці був створенний клуб «Ветеран», девізом якого є «Всі, хто захищав Вітчизну- ії герої!». Про ветеранів села Маршинці пам’ятають завжди, їх знають і шанують. Засідання клубу присвячуються Дню перемоги, визволення України, села від фашистських військ, зокрема під такими темами «Пам'ять серця об’єднує нас», «Ніщо не забуто, ніхто не забутий», вахта пам’яті «Розкажи, нам, дідусю», година солдатських спогадів, «Жива пам'ять війни», «У передзвоні бойових нагород».

Висновки

Перед нами стоїть завдання описати кожну долю потерпілих від війни, голоду та репресій для майбутніх поколінь, освятимемо місця захоронень, бо тільки пам’ятаючи і шануючи можна зберегти дух історії та народу.

У 1995 року була розпочата добра традиція під рубрикою «Солдатські автографи». 59 ветеранів залишили тоді в альбомі свої автографи. Щороку, під час проведення зустрічей, автографи оновлюються, та з кожним роком залишає їх все менше і менше ветеранів. На цьогорічній сторінці – лише 2 автографи.

Побажаємо всім ветеранам міцного здоров'я та довголіття, подякуємо їм за мирне життя та світлу дорогу у майбутнє!