4.4.2. Навіюючий психологічний вплив

Визначення, характеристика та класифікація навіюючих впливів

Метод навіювання ґрунтується на некритичному (і часто не-усвідомлюваному) сприйнятті інформації. При навіюванні спо­чатку здійснюється сприйняття інформації, що містить готові висновки, а потім на її основі формуються мотиви й установки певноїиоведгнки.Упроцесінавіюванняінтелектуальна(аналітико-синтезуюча) активність свідомості або відсутня, або вона значно ослаблена, а сприйняття інформації, настроїв, почуттів, шаблонів поведінки базується на механізмах зараження й наслідування.

Навіювання [suggestion] — це вплив на особистість, що при­зводить або до появи у людини всупереч його волі й свідомості певного стану, почуття, ставлення, або до вчинення людиною пос­тупку, який безпосередньо не випливає з прийнятих нею норм і принципів діяльності.

Об'єктом навіювання може бути як окрема людина, так і групи, колективи, соціальні верстви населення. У цьому разі на­віюванню повинні бути властиві такі характеристики:

172

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

• ц ілеспрямованість і плановість. Навіюючий вплив здійс­ нюється на основі конкретних цілей і завдань, що відповіда­ ють планам психологічних операцій та тим умовам, в яких вони проводяться;

• конкретність об'єкта. Навіюючий вплив є ефективним щодо суворо певних груп населення та військовослужбовців про­ тивника, при обов'язковому врахуванні їхніх найважливіших соціально-психологічних, національних та інших особливос­ тей;

• некритичність сприйняття інформації об'єктом навіювання. Навіюючий вплив передбачає дуже низький рівень критич­ ності та свідомості об'єкта. На відміну від переконування на­ віювання засновується на розумі людини, її здатності сприй­ мати слова іншої особи як належне, як інструкцію до дії. Тому воно не потребує ні системи логічних доказів, ні активної ро­ зумової діяльності;

• визначеність поведінки, що ініціюється. Кінцевою метою на­ віювання є провокування певних реакцій, певних учинків об'єкта впливу, які відповідають цілям психологічної операції. Ефективність впливу навіювання звичайно залежить від:

• здатності суб'єкта до навіювання, пов'язаної з такими його якостями як інтелект і кмітливість, воля й упевненість у собі, кругозір і компетентність, доброзичливість до об'єкта, власна переконаність у тому, що навіюється;

• змісту навіювання, що залежить від характеру інформації, яка навіюється, та її місця в інформаційному потоці (якщо ін­ формація, що навіюється, розташована на початку потоку, то сприйнятливість до навіювання умовно можна оцінити в 50%, усередині — в 30%, наприкінці — 70%);

• навіюваності об'єкта впливу, пов'язаної зі ставленням об'єкта до суб'єкта.

Тактичні принципи використання навіювання у психологіч­ній війні полягають у такому:

• необхідно використовувати такі способи й прийоми навію­ вання, які здатні викликати специфічний інтерес конкретних груп військовослужбовців і населення противника;

173

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

• треба застосовувати такі способи й прийоми навіювання, які здатні нейтралізувати небажані ідеї й настрої у більшості представників цих груп; потрібно використовувати такі спо­ соби й прийоми навіювання, які не будуть нехтувати до тих пір, доки не буде досягнута мета психологічної операції. Навіювання можна класифікувати за різноманітними підста­ вами:

• за способом навіюючого впливу;

• за способом дії;

• за інтервалом часу між впливом і зворотною реакцією;

• за тривалістю ефекту впливу;

• за змістом впливу.

За способом впливу навіювання може бути відкритим або за­критим.

Відкрите (пряме) навіювання — це навіювання з конкрет­ною, чітко визначеною метою. Наприклад, людей закликають до виконання певних дій. Відкрите навіювання відрізняється прямою спрямованістю на певний об'єкт.

Закрите (непряме) навіювання характеризується замас-кованістю мети або не має прямої спрямованості на того, хто є справжнім об'єктом впливу.

За засобами впливу навіювання може бути контактним або дистантним.

Контактне навіювання здійснюється в умовах безпосеред­нього спілкування з об'єктом, головним чином у населених пунк­тах, які зайняті своїми військами, і серед військовополонених. З цією метою фахівці психологічної війни проводять індивідуаль­ні бесіди, мітинги, збори, інформування, різноманітні культур­но-розважальні заходи. Контактне навіювання є найбільш ефек­тивним, оскільки має місце зворотній зв'язок з аудиторією, але в бойовій обстановці воно застосовується дуже рідко.

Дистантне навіювання здійснюється за допомогою засобів усної та друкованої пропаганди, радіо й телебачення. В цьо­му разі зворотній зв'язок між суб'єктом і об'єктом навіюючого впливу відсутній.

174

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

З а інтервалом часу між впливом і зворотною реакцією розріз­няють безпосереднє й відстрочене навіювання.

Безпосереднє навіювання — це навіювання, при якому зво­ротна реакція об'єкта виникає відразу після сприйняття навію­ючого впливу.

Відстрочене навіювання — це навіювання, при якому між впливом і зворотною реакцією існує той чи інший розрив у часі (створюється установка на спрацьовування навіювання в майбут­ньому).

За тривалістю ефекту впливу навіювання може бути коротко­часним і довготривалим.

Короткочасне навіювання відрізняється невеликим періо­дом ефективності впливу. Наприклад, військовослужбовець на полі бою може відчувати протягом нетривалого часу почуття страху, яке ініціюється навіюючим впливом.

Довготривале навіювання характеризується збереженням впливу протягом достатньо тривалого проміжку часу.

За змістом навіюючий вплив може бути специфічним або не­специфічним.

Специфічне навіювання — це навіювання об'єктові певних, дуже конкретних ідей, установок, мотивів з метою заміщення ними існуючих і провокування в нього певної реакції у зміні по­ведінки.

Неспецифічне навіювання — це провокування в об'єкта негативних психічних станів, що викликають певну поведінку.

Навіюваність

Навіюваність [suggestibility] — це властивість психіки, яка виявляється в її піддатливості до психологічного впливу. Навію­ваність пов'язана з віковими (діти більше піддаються навіюванню, ніж дорослі) , статевими (жінки більш піддаються навіюванню, ніж чоловіки), індивідуальними психологічними особливостями людей, із їхньою силою волі, життєвим досвідом, а також із широ­тою кругозору, компетентністю та низкою інших факторів. Із на-

175

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

г ромадженням життєвого досвіду, наукових і професійних знань схильність людини до навіюваності знижується, проте й у зріло­му віці люди в цій чи іншій мірі схильні до неї.

Розрізняють загальну навіюваність, ситуативну навіюваність, а також індивідуальну та групову навіюваність.

Загальна навіюваність зумовлена особливостями психічного розвитку конкретної особистості, вона властива усім людям, хоча різніою мірою.

Ситуативна навіюваність виникає як наслідок анормальних станів психіки, дефіциту інформації і т.ін.

Індивідуальна навіюваність — це навіюваність однієї конк­ретної людини.

Групова навіюваність забезпечується взаємонавіюванням (зараженням) між членами групи.

Під психічим зараженням розуміють процес передавання емо­ційного стану від одного індивіда до іншого на психофізіологіч­ному рівні контакту — окрім смислового впливу або додатково до нього. Наприклад, через психічне зараження передається такий психічний стан, як паніка, у результаті чого організована група перетворюється на некеровании натовп. У процесі зараження на кожного члена групи діє не тільки навіюючий об'єкт, а й інші чле­ни групи, що помітно збільшує загальний ефект навіювання. На­віюваність підсилює:

• особливості психічного розвитку конкретної особистості (звичку скорятися.безвідповідальність, боязкість, незручність, соромливість, довірливість, підвищену емоційність, враз­ ливість, мрійливість, бентежність, слабкість логічного мислен­ ня, схильність до наслідування, схильність до фантазування, забобонність, релігійність);

• ситуативні фактори (тілесне розслаблення, сонливість, вто­ му [загальну, органів чуттів, мислення], біль, сильне емоцій­ не збудження, стурбованість, почуття безвихідності, нудьги, симпатії до об'єкта, слабку волю, низьку критичність мислен­ ня, слабкі монотонні подразники, некомпетентність у питан­ нях і видах діяльності, малу ступінь їхньої значущості для

176

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

л юдей, відсутність досвіду дій у складній або незнайомій об­становці, дефіцит часу для прийняття рішень, несподіваність навіювання);

• деякі захворювання (або певного стану) об'єкта (розумова відсталість, фізичне виснаження, нервово-психічна астенія [підвищена втомлюваність, нестійкість настрою, порушення сну], наркоманія, алкоголізм, імпотенція).

Опірність навіюванню

Опірність навіюванню —це властивість об'єктапротистояти навіюючому впливу суб'єкта (контрсугестія). Здатність до опір­ності навіюванню залежить від особливостей інтелектуальної і емоційно-вольової сфери особистості.

Опірність навіюванню поділяють на навмисну й ненавмисну, індивідуальну й групову, загальну й спеціальну.

Навмисна опірність діє на усвідомлюваному рівні психіки: об'єкт впливу свідомо аналізує те, що йому намагаються навіяти, зіставляє навіювання зі своїми знаннями, поглядами, переконан­нями і т.ін.

Ненавмисна опірність—властива багатьом людям схильність в усьому сумніватися, недовірливість та інші прояви загальної критичності.

Індивідуальна опірність — це протидія навіюванню з боку однієї людини. Встановлено залежність цього різновиду опірності навіюванню від індивідуальних і вікових особливостей психіки (стійкості поглядів і переконань, багатства життєвого досвіду, за­гальної критичності, співвідношення між раціональними й емо­ційними сторонами психіки і т.ін.).

Групова опірність — це опірність навіюванню з боку групи як цілого. Цей різновид опірності навіюванню залежить від якісно­го складу групи: ступеня її згуртованості, єдності мети й мотивів діяльності та інших факторів. Чим менше розвинені міжгрупові зв'язки й відносини, тим слабкіша групова опірність. Установлено

177

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

т акож, що загальна опірність групи завжди нижча опірності ок­ремих, найбільш стійких її членів.

Загальна опірність зумовлена критичним ставленням людей до спроб будь-що навіяти їм. У цілому вона є широкою за спек­тром дії, але слабкою за силою (хоча є суттєві відмінності між людьми за цими параметрами).

Спеціальна опірність має більш вузьку сферу дії, аж до став­лення до конкретної людини або до конкретної інформації. Нап­риклад, людина, вихована на певних принципах, не сприйматиме інформацію, що суперечить їм.

Опірність навіюванню є мінливою. Один і той же об'єкт ви­являє різну ступінь опірності навіюванню щодо різних суб'єктів і різного змісту інформації, яка навіюється.

Опірність навіюванню також характеризується динамізмом. Величина реальної опірності постійно коливається у бік як зни­ження, так і підвищення. При зростанні вона може привести до такої величини, коли будь-який навіюючий вплив буде даремним. Так, високу опірність навіюванню має солдат в атаці. В цей час будь-що йому навіювати не має ніякого сенсу.

Модель навіюючого впливу

Модель навіюючого впливу — це опис процесу навіювання у вигляді замкнутої системи «суб'єкт-об'єкт», яка включає три взаємопов'язані структурні компоненти:

• операціональний (вплив об'єкта);

• процесуальний (прийняття навіюючого змісту об'єктом);

• результативний (реакції об'єкта у відповідь). Операціональний компонент навіюючого впливу описує

вплив об'єкта. У складному акті взаємодії суб'єкта й об'єкта виді­ляють два етапи: підготовчий і виконавчий. На підготовчому етапі суб'єкт впливу спочатку психологічно готує об'єкт до наступного сприйняття змісту навіювання, тобто знижує його опірність на­віюванню і підвищує навіюваність. Для цього він використовує прийоми релаксації (психофізичного розслаблення), а також спирається на дещо життєво значуще для об'єкта навіювання,

178

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

щ о укоренилося в його психіці. Потім суб'єкт «уводить» у психі­ку об'єкта й закріплює в ній необхідні йому зразки мислення, психічних станів, поведінки.

Виділяють такі якості суб'єкта, які дають змогу знизити опір­ність об'єкта до навіювання:

• авторитет суб'єкта;

• демонстрація доброзичливості суб'єкта до об'єкта;

• демонстрація психологічної переваги суб'єкта над об'єктом;

• демонстрація віри суб'єкта у зміст навіювання;

• емоційне подання змісту навіювання. Процесуальнийкомпонентнавіюючоговпливуописуєпро-

цес прийняття об'єктом змісту навіювання. У цілому цей про­цес скорочений порівняно з процесом переконування: в ньому функціонують тільки сприйняття й запам'ятовування, діяльність мислення «випадає» або ослабляються. Тобто процес навіювання включає ненавмисне сприйняття й запам'ятовування без попе­реднього осмислення змісту навіювання. Особливо некритично навіюючий вплив сприймається тоді, коли в його змісті є поси­лання на довірче джерело, важливий документ, авторитетну осо­бу і т.ін. У цьому разі об'єкт навіювання сприймає ту чи іншу ін­формацію без використання свого інтелектуального механізму «аналіз-синтез».

Результативний компонент навіюючого впливу описує ре­акцію у відповідь на навіюючий вплив. Суб'єкт навіюючого впли­ву завжди реагує на його зміст. Мета навіювання — вплинути на об'єкт таким чином, щоб його реакція відповідала меті психоло­гічної операції. Для цього необхідно збільшити ступінь автоматиз­му реакції суб'єкта впливу у відповідь, яка у свою чергу залежить:

• від змісту навіювання (його складності, конкретності, особис­ тої значущості і т.ін.);

• від психічного стану об'єкта навіювання (страх, депресія, апатія й деякі інші ситуативні стани, особливо в умовах вій­ ни, сприяють некритичному й неусвідомлюваному сприйнят­ тю навіюючого впливу);

• від часового інтервалу між впливом і реакцією у відповідь (із збільшенням часового інтервалу автоматизм реакцій у від-

179

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

т акож, що загальна опірність групи завжди нижча опірності ок­ремих, найбільш стійких її членів.

Загальна опірність зумовлена критичним ставленням людей до спроб будь-що навіяти їм. У цілому вона є широкою за спек­тром дії, але слабкою за силою (хоча є суттєві відмінності між людьми за цими параметрами).

Спеціальна опірність має більш вузьку сферу дії, аж до став­лення до конкретної людини або до конкретної інформації. Нап­риклад, людина, вихована на певних принципах, не сприйматиме інформацію, що суперечить їм.

Опірність навіюванню є мінливою. Один і той же об'єкт ви­являє різну ступінь опірності навіюванню щодо різних суб'єктів і різного змісту інформації, яка навіюється.

Опірність навіюванню також характеризується динамізмом. Величина реальної опірності постійно коливається у бік як зни­ження, так і підвищення. При зростанні вона може привести до такої величини, коли будь-який навіюючий вплив буде даремним. Так, високу опірність навіюванню має солдат в атаці. В цей час будь-що йому навіювати не має ніякого сенсу.

Модель навіюючого впливу

Модель навіюючого впливу — це опис процесу навіювання у вигляді замкнутої системи «суб'єкт-об'єкт», яка включає три взаємопов'язані структурні компоненти:

• операціональний (вплив об'єкта);

• процесуальний (прийняття навіюючого змісту об'єктом);

• результативний (реакції об'єкта у відповідь). Операціональний компонент навіюючого впливу описує

вплив об'єкта. У складному акті взаємодії суб'єкта й об'єкта виді­ляють два етапи: підготовчий і виконавчий. На підготовчому етапі суб'єкт впливу спочатку психологічно готує об'єкт до наступного сприйняття змісту навіювання, тобто знижує його опірність на­віюванню і підвищує навіюваність. Для цього він використовує прийоми релаксації (психофізичного розслаблення), а також спирається на дещо життєво значуще для об'єкта навіювання,

178

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

щ о укоренилося в його психіці. Потім суб'єкт «уводить» у психі­ку об'єкта й закріплює в ній необхідні йому зразки мислення, психічних станів, поведінки.

Виділяють такі якості суб'єкта, які дають змогу знизити опір­ність об'єкта до навіювання:

• авторитет суб'єкта;

• демонстрація доброзичливості суб'єкта до об'єкта;

• демонстрація психологічної переваги суб'єкта над об'єктом;

• демонстрація віри суб'єкта у зміст навіювання;

• емоційне подання змісту навіювання.

Процесуальний компонент навіюючого впливу описує про­цес прийняття об'єктом змісту навіювання. У цілому цей про­цес скорочений порівняно з процесом переконування: в ньому функціонують тільки сприйняття й запам'ятовування, діяльність мислення «випадає» або ослабляються. Тобто процес навіювання включає ненавмисне сприйняття й запам'ятовування без попе­реднього осмислення змісту навіювання. Особливо некритично навіюючий вплив сприймається тоді, коли в його змісті є поси­лання на довірче джерело, важливий документ, авторитетну осо­бу і т.ін. У цьому разі об'єкт навіювання сприймає ту чи іншу ін­формацію без використання свого інтелектуального механізму «аналіз-синтез».

Результативний компонент навіюючого впливу описує ре­акцію у відповідь на навіюючий вплив. Суб'єкт навіюючого впли­ву завжди реагує на його зміст. Мета навіювання — вплинути на об'єкт таким чином, щоб його реакція відповідала меті психоло­гічної операції. Для цього необхідно збільшити ступінь автоматиз­му реакції суб'єкта впливу у відповідь, яка у свою чергу залежить:

• від змісту навіювання (його складності, конкретності, особис­ тої значущості і т.ін.);

• від психічного стану об'єкта навіювання (страх, депресія, апатія й деякі інші ситуативні стани, особливо в умовах вій­ ни, сприяють некритичному й неусвідомлюваному сприйнят­ тю навіюючого впливу);

• від часового інтервалу між впливом і реакцією у відповідь (із збільшенням часового інтервалу автоматизм реакцій у від-

179

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

п овідь на навіюючий вплив зменшується, оскільки відбу­вається підсилення критичності і загальної розумової діяль­ності об'єкта). Ефективна реалізація усіх компонентів моделі навіюючого впливу залежить від правильного застосування його конкретних способів і прийомів.

Навіювання в цілому можна представити як психологічний вплив, основним змістом якого є використання способів і прийо­мів специфічного та неспецифічного навіювання.

Основні способи та прийоми специфічного навіювання

Специфічне навіювання здійснюється на основі поширення конкретних ідей, уявлень, образів та іншої інформації з метою за­міщення існуючоіустановки та провокування певної поведінковоі реакції об'єкта впливу.

При специфічному навіюванні використовують тільки вер­бальні (мовні) засоби впливу і воно, як складова частина навію­вання, значно підсилює його ефективність.

Розрізняють і застосовують такі основні способи неспецифіч­ного навіювання: приклеювання ярликів, сяючого узагальнення, перенесення, свідчення, гри в простонародність, перетасуввання фактів, загальної платформи.

Спосіб приклеювання ярликів призначений для того, щоб зганьбити будь-яку ідею, особистість або явище образливими епітетами або метафорами, які викликають негативне ставлення. Досвід психологічної війни свідчить про достатньо широке ви­користання цього способу. Найчастіше його застосовують щодо політичних діячів, представників вищого командування та інших загальновідомих осіб. Проте «працює» він тільки в тому разі, коли війна вже завдала значних страждань населенню й військам про­тивника, а їхній моральний стан є низьким.

Спосіб сяючого узагальнення полягає в позначенні конк­ретної ідеї або особистості узагальнюючим родовим іменем, що має позитивне емоційне забарвлення. Мета сяючого узагальнен­ня — спонукати об'єкт впливу прийняти та схвалити поняття й судження, які подаються. Цей спосіб дозволяє приховувати нега-

180

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

т ивні наслідки засвоєння змісту навіювання й тим самим не про­вокувати негативні асоціації. Широко застосовується в практиці психологічної війни, фактично є аналогом обману.

Спосіб перенесення має за мету викликати через образ, що подається (поняття, лозунг, ідею) асоціацію з будь-ким або будь-чим, що має в очах об'єкта незаперечний престиж (цінність), щоб зробити зміст дії прийнятним. Наприклад, фахівці психологічної війни використовують національно й традиційно значущі для противникаобрази,що викликаютьу свідомості населення й війсь­ковослужбовців позитивне ставлення. Часто використовується також негативне перенесення шляхом пробудження асоціацій з негативними (для об'єкта) образами, поняттями й ідеями.

Спосіб свідчення полягає в цитуванні висловлювань особис­тості, яку поважає або, навпаки, ненавидить об'єкт впливу. Вис­ловлювання, як правило, носить позитивну оцінку ідеї (поняття, судження), що подається, і має за мету спонукати об'єкт впливу до прийняття нав'язуваної йому позитивної або негативної думки з цього приводу. Спосіб свідчення використовують як елемент мані­пулювання свідомістю противника.

Спосіб гри в простонародність заснований на спонуканні об'єкта навіювання до ототожнення суб'єкта й поданих ним ідей (понять, суджень) із позитивними цінностями внаслідок «народ­ності» цих ідей або належності джерела інформації до так званих «пересічних людей». Саме тому свої пропагандистські матеріали органи психологічної війни часто подають від імені пересічних громадян або військовослужбовців противника.

Спосіб перетасування фактів полягає в тенденційному від­биранні тільки позитивних або тільки негативних фактів для до­казу справедливості позитивної або негативної оцінки будь-якої ідеї (судження, поняття, явища). Об'єктові психологічного впливу фахівці психологічної війни подають у певній послідовності такі факти, осмислення яких неминуче веде до необхідних їм висновків.

Спосіб загальної платформи полягає в спонуканні об'єкта впливу прийняти ідею (судження, оцінку, думку), що міститься в інформації, на основі, що нібито більшість представників даної со­ціальної групи або військового підрозділу поділяють її.

181

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

• п іддається ураженню від високоточної зброї або зброї масо­ вого ураження;

• зазнає поразок у бойових діях.

Велике значення має вибір часу залякування. Наприклад, за­лякування доцільно використовувати відразу після вогневої під­готовки, коли ступінь психічної напруги й інтенсивність реакції страху у військовослужбовців противника є максимальними.

Іншим важливим фактором є вибір оптимальноїформи психо­логічного впливу. Залежно від особливостей конкретної ситуації необхідно використовувати усну пропаганду,радіозасоби (напри­клад, входження в бойові мережі противника), друковані засоби і т.ін.

Спосіб емоційного придушення використовується для фор­мування у військовослужбовців противника таких астенічних психічних станів, як тривога, депресія, апатія.

Тривога — емоційний стан, що виникає в ситуаціях із неяс­ним кінцем і пов'язаний з очікуванням несприятливого розвитку подій. Тривога може проявлятися як відчуття безпорадності, не­впевненості в собі, безсилля перед зовнішніми факторами, як пе­ребільшення їхньої могутності й небезпечності. Поведінкові про­яви тривоги полягають у загальній дезорганізації діяльності, що порушує її спрямованість і продуктивність.

Депресія [depression] — афективний емоційний стан, який ха­рактеризується негативним тлом. Людина в стані депресії зазнає важких, нестерпних переживань пригніченості, туги, відчаю. її по­тяги, мотиви, вольова активність, самооцінка різко знижені. Змі­неним виявляється й відчуття часу, який спливає нестерпно дов­го. Для поведінки людей у стані депресії є характерними уповіль-неність, безініціативність, швидка втомлюваність, що у сукуп­ності призводить до різкого падіння продуктивності діяльності.

Апатія [apathy] — емоційний стан, що виникає внаслідок утра­ти перспективи, емоційного придушування, втрати віри в кінцеву мету, керівництво, успіх кампанії і т.ін. Апатія характеризується емоційною пасивністю, байдужістю до подій навколишньої дійс­ності та розвивається на тлі зниження фізичної й психічної актив­ності.

183

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

О сновні способи та прийоми неспецифічного навіювання

Неспецифічне навіювання здійснюється шляхом провоку­вання в об'єкта впливу негативних психічних станів, що викли­кають певну поведінку. В процесі здійснення неспецифічного на­віювання мовні (вербальні) фактори сполучають із немовними (невербальними).

Основна мета неспецифічного навіювання — формування в об'єкта впливу астенічних станів, в основі яких лежить феномен фрустрації.

Фрустрація [frustration] — це переживання невдачі, що ви­никає при наявності реальних або удаваних перепон на шляху до мети. Фрустрація виникає в людей внаслідок реального або уяв­ного незадоволення їхніх потреб у фізичній і соціальній безпеці, спілкуванні, їжі, побутових зручностях і т.ін.

Мета неспецифічного навіювання полягає саме у тому, щоб че­рез акцентування фрустрації провокувати в об'єкта астенічні пси­хологічні стани (неспокій, депресію, страх, паніку і т.ін.).

Основними способами неспецифічного навіювання є:

• залякування;

• емоційного придушення;

• ініціювання агресивних емоційних станів.

Спосіб залякування (ініціювання страху) полягає у форму­ванні станів неспокою, депресії або апатії, пробудження почуття страху перед реальною або вигаданою небезпекою, а також перед невідомістю.Кінцеваметазалякування —максимальне зниження морально-психологічної стійкості противника, параліч його волі до опору.

Залякування доцільно проводити для впливу на противника, який:

• несе великі втрати;

• знаходиться в оточенні;

• перейшов до оборони;

• відступає;

• зазнає нестачу продовольства, боєприпасів та інших засобів;

• поступається в чисельності;

182

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

П рийоми емоційного придушення, що використовуються в практиці психологічної війни, надзвичайно різноманітні. Вибір того чи іншого з них визначається умовами впливу, характером бойових дій, специфікою об'єкта навіювання. Серед них виділяють:

• емоційне придушення засобами невербального звукового впливу (звуки запису дитячого плачу, похоронної музики, важкої рок-музики, різноманітних дратівливих звуків [кри­ ки, завивання сирени, звуки вибухів, свист падаючих бомб]);

• придушення шляхом демонстрації безглуздості війни;

• придушення шляхом показу реальності загибелі або каліцтва;

• придушення шляхом посилання на ті реальні труднощі (брак продовольства, боєприпасів, медикаментів і т.ін.), яких зазнає противник (необхідно навіювати, що такі труднощі набули постійного характеру й усе більше збільшуються);

• придушення шляхом апеляції до незадоволених сексуальних потреб військовослужбовців;

• емоційне придушення шляхом ствердження, що «поки солдат б'ється на фронті, його сім'я зазнає в тилу утисків, його близь­ кі залишились без засобів до існування, а жінка змушена зай­ матися проституцією».

Фахівцями психологічної війни пропонується низка рекомен­дацій з використання даного способу.

• правильний вибір об'єкта впливу (найбільш ефективним є емоційне придушення противника, що знаходиться в оточенні або відступає, зазнає різноманітних труднощів або має низь­ кий морально-психологічний потенціал);

• урахування умов впливу (найбільш піддаються емоційному придушенню деморалізовані військовослужбовці, в яких по­ чуття страху й безвихідності загострені до межі);

• правильний вибір часу впливу (на відміну від залякування емоційне придушення доцільно використовувати нетільки пе­ ред боєм, а й у період між бойовими діями).

Спосіб ініціювання агресивних емоційних станів призна­чений для формування у військовослужбовців противника таких емоцій, як підозріливість, недоброзичливість, гнів, ненависть, лють, із метою внесення суперечностей у їхнє середовище. Агре-

184

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

с ивні емоційні стани виникають щодо певного об'єкта. їх звичай­но супроводжують процеси зараження, а також стереотипізації уявлень у створюваному «образі ворога». Ініціюючи такі стани, психологи ставлять за мету внесення розколу в середовищі про­тивника, пробудження там взаємної ворожості на соціальному, етнічному, релігійному або ідеологічному ґрунті.

Визначені також основні теми.використання якиху навіюючо­му впливі дає змогу вносити розкол у таборі противника. Це:

• розходження в політичних поглядах між громадянами ворожої держави та їхніми союзниками, етнічні, расові й регіональні суперечності;

• релігійні, політичні або соціальні відмінності;

• ворожість цивільного населення противника до своїх військо­ вослужбовців;

• суперечностіміжофіцерськимскладом,унтер-офіцерами(сер- жантами) й рядовими солдатами;

• відмінності між комфортними умовами для військовослуж­ бовців у тилу й важкими умовами для особового складу частин на передових позиціях;

• невдоволеність цивільного населення противника бюрокра­ тичною системою влади, суперечності між панівною елітою й опозиційними політичними партіями (організаціями);

• несправедливе оподаткування або його високий рівень;

• забезпеченість продовольством і предметами широкого вжит­ ку вузької групи керівництва на тлі загального дефіциту. Крім того, можна також використовувати історичні факти,

які нагадують про те, що країни-союзники конфронтуючої ко­аліції раніше воювали між собою, та інші теми.

4.5. ОСОБЛИВІ СПОСОБИ ТА ПРИЙОМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ВІЙНИ

Психологічна війна неможлива без широкого використання особливих способів та прийомів впливу, до яких належать дезін­формування (обман), маніпулювання, поширення чуток і міфів.

185

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

4 .5.1. Дезінформування

Дезінформування [deception message] — це спосіб психоло­гічного впливу, що полягає в намірі подання противникові такої інформації, яка вводить його в оману відносно справжнього стану справ. Дезінформування включає в себе використання явно фаль­шивих даних і відомостей. У цьому разі воно стає обманом.

Заходи з дезінформування повинні здійснюватися за єдиним замислом; з ретельним погодженням пропорцій правди й брехні (при максимальному використанні правдоподібної інформації); з обов'язковим приховуванням справжніх намірів, цілей та завдань, які вирішують війська.

Дезінформування широко застосовується в усіх видах психо­логічних операцій.

Дезінформування в стратегічних психологічних операціях — це сукупність основних напрямків дезінформування, придатних для використання в стратегічних психологічних операціях:

• уведення в оману майбутнього противника відносно справж­ нього початку бойових дій та їхнього характеру;

• створення ілюзії підготовки великомасштабних операцій на фальшивих напрямках; широке висвітлення «важкопереборю- ваних» проблем у формуванні та бойовій підготовці штабів і підрозділів військ;

• «витік» заздалегідь завищених (занижених) даних про пере­ кинення своїх військ на різноманітні операційні напрямки;

• перебільшення негативного впливу кліматичних і побутових умов на морально-психологічний стан військ;

• критика «низької якості» озброєння й техніки своїх військ, їх­ ньої боєздатності;

• значне перебільшення бойових можливостей військ і озброєн­ ня противника (для формування невиправданої самовпевне­ ності його командування й особового складу);

• демонстрація по телебаченню відеоматеріалів про хід бойово­ го навчання на «необхідних» операційних напрямках.

186

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

О сновним інструментом такого дезінформування є засоби масової інформації — преса, радіо, телебачення.

В оперативно-тактичних психологічних операціях основ­ними напрямками дезінформування звичайно є:

• розповсюдження фальшивої інформації про місця дислокації та характер дій своїх військ, їхню професійну виучку, мораль­ но-психологічний стан;

• розповсюдження фальшивої інформації про деморалізацію військових частин противника;

• розповсюдження фальшивих наказів, фальшивих розпоряд­ жень, команд і т.ін.

У цьому випадку інструментом дезінформування є переважно радіо й друковані засоби.

4.5.2. Маніпулювання свідомістю

Маніпулювання свідомістю спрямоване на встановлення володарювання над духовним станом людей, управління ними шляхом нав'язування ідей, установок, мотивів, стереотипів по­ведінки, вигідних суб'єкту впливу. Маніпулювання здійснюється настільки уміло, що його застосування не помічається об'єктом впливу [19,35,46,36].

Виділяють три рівні маніпулювання:

• рівень підсилення існуючих у свідомості людей необхідних маніпуляторові ідей, установок, мотивів, цінностей, норм;

• рівень часткових, малих змін поглядів на цю чи іншу подію, процес, факт, що також справляє вплив на емоційне й прак­ тичне ставлення до конкретного явища;

• рівень корінної, кардинальної зміни життєвих установок шля­ хом повідомлення об'єктові сенсаційних, драматичних, надз­ вичайно важливих для нього відомостей.

Фахівці психологічної війни вважають, що за допомогою мані­пулювання можна досягти швидкої зміни життєвих установок в основному на перших двох рівнях впливу. Кардинальні зміни пог­лядів однієї людини, групи людей або соціальної спільноти пот-

187

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

р ебують, за їхньою думкою, комплексного впливу на свідомість протягом тривалого часу.

Встановлено також, що більш обізнаними людьми важче мані­пулювати. Тому об'єкту маніпулювання подають сурогат — уріза­ну, скорочену інформацію, і тільки таку, що відповідає меті пси­хологічного впливу. Маніпулювання включає низку способів, де­якими з яких є:

• спосіб інформаційного перевантаження;

• спосіб дозування інформації;

• спосіб великої брехні;

• спосіб своєчасної брехні;

• спосіб змішування правдивих фактів із найрізноманітнішими припущеннями, гіпотезами, слухами;

• спосіб зволікання;

• спосіб зворотного удару і т.ін.

При застосуванні способу інформаційного перевантаження повідомляється дуже велика кількість інформації, основну части­ну якої складають абстрактні розмірковування, непотрібні под­робиці, різноманітні дурниці та інше «сміття». В результаті об'єкт не може розібратися у справжній суті проблеми.

При застосуванні способу дозування інформації повідом­ляється тільки частина відомостей, а решта ретельно приховуєть­ся. Це призводить до того, що картина реальності спотворюється в цю чи іншу сторону або взагалі стає незрозумілою.

Спосіб великої брехні ґрунтується на твердженні, що чим нагліша й неправдоподібніша брехня, тим скоріше в неї повірять, головне — подавати її максимально серйозно.

Спосіб своєчасної брехні полягає в повідомленні цілком фальшивої, але надзвичайно очікуваної у даний момент інформа­ції. Чим більше зміст повідомлення відповідає настрою об'єкта, тим ефективніший її результат. Потім обман розкривається, але за цей час гострота ситуації спадає або певний процес приймає не­оборотний характер.

Спосіб зволікання передбачає зволікання з оголошенням по-справжньому важливих фактів до того моменту, коли буде вже піз­но будь-що змінити.

188

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

С посіб зворотного удару полягає в тому, що вигадану (вигідну для себе) версію цих або інших подій через підстав­них осіб розповсюджують у засобах масової інформації, ней­тральних щодо обох конфліктуючих сторін. Преса противника зазвичай повторює цю версію, тому що вона вважається більш «об'єктивною», ніж думки прямих учасників конфлікту.

4.5.3. Поширення чуток та міфів

Чутки — це відомості, вісті, вірогідність яких не встановлено. Вони являють собою специфічний вид інформації, що з'являться спонтанно через інформаційний вакуум серед певних прошарків населення, або спеціально будь-ким поширїоється для впливу на суспільну свідомість.

Чутки класифікуються затрьомапараметрами: експресивному (відповідно до емоційних станів, що відображені в змісті чутки і особливостях емоційних реакцій на нього), інформаційному (від­повідно до ступеня вірогідності сюжету чутки) і за ступенем впли­ву на психіку людей.

За експресивною характеристикою виділяють:

• чутки-бажання, інформація в яких має за мету викликати роз­ чарування з причини нездійснених сподівань та деморалізува­ ти об'єкт впливу;

• чутки-страховиська, інформація в яких ставить за мету ініцію­ вати в об'єкта впливу стан тривоги й невпевненості. Такими можуть бути чутки про смертельну суперзброю, якою володіє противник (тобто сторона, що поширює чутку), про катастро­ фічну нестачу продовольства, про майбутні бомбардування, про зараження місцевості і т.ін.

Агресивні чутки є роз'єднувальними, інформація в них має за мету вносити розлад у взаємовідносинах у середовищі противни­ка, порушувати соціальні зв'язки.

За інформаційною характеристикою виділяють чутки абсо­лютно недостовірні, частково недостовірні (з елементами правдо­подібності), правдоподібні чутки.

189

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

З а мірою впливу на психіку людей слухи поділяють на:

• такі, що розбурхують суспільну думку, але не викликають явно вираженої антисуспільної поведінки окремих осіб або навіть цілих груп;

• такі, що викликають анти суспільну поведінку серед деякої час­ тини певних соціальних груп;

• такі, що порушують соціальні зв'язки й організаційно-керівні відносини між людьми, викликають масові безладдя, паніку і т. ін.

Застосування чуток потребує великого мистецтва й обереж­ності, тому що їхній зміст після початку поширення виходить з-під контролю. Циркулюючи в масах, чутки дуже часто піддають­ся змінам, аж до того, що набувають сенс, протилежний тому, що передбачався їхніми авторами.

Для того щоб інформація стала чуткою, необхідно щоб:

• вона мала значення для об'єкта впливу (тобто прямо стосува­ лася його інтересів);

• була зрозумілою усім учасникам трансляції чутки;

• володіння інформацією сприяло підвищенню авторитету транслятора чутки.

Використання чуток в інтересах психологічної війни — роз­повсюдження інформації, вигідної джерелу. Чутки можуть ви­никати також спонтанно, внаслідок неправильного сприйняття інформації, яка розповсюджується зацікавленою стороною. Тоді вони можуть мати негативний ефект.

Міф (від грец. |ivi3\|/c, — слово, сказання) — це інформація, яка пояснює походження й подальше перетворення цих чи інших явищ виключно на основі вигаданих подій. Осмислення людиною навколишньої дійсності через міфи ґрунтується не на наукових ос­новах, а на вірі й переконаннях представників конкретної культу­ри, етносу, соціальної групи.

Виховання на прикладах дій міфічних персонажів формує у свідомості людей систему морально-етичних цінностей, прита­манних даному угрупованню (етносу, клану, професійній групі і т.ш.), почуття співпричетності до її історії. Основний принцип по-

190

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

б удови сюжету традиційного міфу — сполучення знайомихреалій життя з фантастичними вчинками героїв. З давніх часів прави­телі усіх рангів широко використовували міфотворчість для своїх цілей. Це сприяло появі спеціального способу впливу на суспільну свідомість, взятому на озброєння фахівцями психологічної війни.

Звичайно використовують соціальні міфи, що подають спот­ворені уявлення про дійсність, які свідомо впроваджуються у свідомість людей з метою формування необхідних соціальних реакцій. Особливістю соціальних міфів є те, що велика частина суспільства сприймає їх не як вимисел, а як природний стан ре­чей. Під впливом соціальних міфів історія виникнення держав і етносів, як правило, спотворюється настільки, що її об'єктивний аналіз можна здійснювати тільки шляхом критичного зіставлення різноманітних джерел. Проте на практиці в багатьох випадках та­кий аналіз є надто важким із-за упередженості авторів або замов­леного (тобто наперед фальшивого) характеру більшості джерел інформації. По суті справи, вся письмова світова історія із самого початку є об'єктом постійного маніпулювання.

Фахівці психологічної війни вважають, що можливості для виникнення й поширення масових соціальних міфів, а також для зловживання ними за допомогою засобів масової інформації у сучасному суспільстві не зменшилися, а в де чому багатократно збільшилися.

Вони вважають, що соціальні міфи здатні:

• справляти вплив одночасно на інтелектуальну й емоційну сфе­ ри людської свідомості, що дозволяє їм вірити в реальність змісту міфу;

• представляти гіперболічний опис часткового випадку ідеаль­ ною моделлю бажаної поведінки, через що зміст міфу впливає на поведінку людей;

• спиратися на конкретну традицію, що існує у суспільстві. Неможливо впровадити в масову свідомість такі цінності, які

протистоять традиційним. Нові міфи завжди виростають із ста­рих коренів. Зміст інформаційно-пропагандистських матеріалів, створених згідно з існуючою в конкретному соціальному угру-

191

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

п ованні міфологічною системою, діє на людей не ззовні, а якби із середини їхнього світогляду, що полегшує процес сприйняття цього змісту. При цьому слід враховувати те, що міфи, незважа­ючи на широкі можливості для імпровізації, діють все ж в обме­жених рамках, бо мають певні характеристики.

Міфи бувають явні, приховані й станові.

До змісту явних міфів входять фольклорні історії й персонажі, популярні сюжети й герої літературних творів. Успіх застосуван­ня таких міфів визначається правильною інтерпретацією подій, що описані в них. Для цього необхідно дуже добре знати історію й культуру конкретної країни або етносу, чітко розуміти, в яких умовах їх можна застосувати, а в яких вони лише завдають шкоди:

Приховані міфи описують специфічну частину суб'єктивних уявлень суспільства про навколишній світ та інші угруповання. Вони існують у формі ідеологічних, релігійних, політичних, побу­тових установок, забобонів, переконань представників конкрет­них соціальних угруповань.

Станові міфи обслуговують уявлення про близькість або, нав­паки, віддаленість певних груп людей один від одного за соціаль­ною, професійною, національною, релігійною ознаками. Вони діють за найпростішою схемою «свій-чужий» і мають достатню ефективність в умовах бойової діяльності.

4.6. ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

4.6.1. Основні положення

На теперішній час створюються та масово розповсюджуються найновіші інформаційнітехнології.що дозволяють створювати за­соби та методи прямого та непрямого впливу на воєнно-політич­ні системи державного управління, соціальні інституції та окремі особистості з метою заданого напрямку їхнього функціонування.

Завдяки цьому виникає велика соціальна небезпека засто­сування технологій штучної зміни поведінкових реакцій люди­ни обмеження свободи її волевиявлення, а також впливу на стан

192

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

з доров'я людини, груп людей і населення в цілому. В суспільстві зростає психологічна напруга у зв'язку з імовірним використан­ням деякими державами, державними організаціями, корпора­тивними групами та окремими людьми засобів спеціального впливу на психіку особистості та поведінку людей.

На сьогодні не існує достатніх гарантій захисту особистості від загроз, пов'язаних із порушенням інформаційної та інформа­ційно-психологічної безпеки особистості — неусвідомлюваними інформаційно-психофізичними впливами, включаючи:

• штучне щеплення їй синдрому залежності;

• розробення, створення та застосування спеціальних засобів;

• маніпуляцію суспільною свідомістю з використанням спе­ ціальних засобів впливу;

• деструктивний вплив на психіку людини природних комплек­ сів, антропогенних зон, генераторів фізичних полів та випро­ мінювань.

Виникла висока соціальна небезпечність безконтрольного за­стосування технологій, засобів і методів психофізичного впливу на великі соціальні групи людей через свідомість і підсвідомість (психосферу) людини з метою формування необхідних подій та маніпулювання суспільною думкою [9,47,79].

Забезпечення інформаційно-психологічної безпеки є однією з найважливіших компонент проблеми інформаційної безпеки, що набуває великої актуальності як для окремої держави, так і для сві­тового співтовариства.

У зв'язку з вищесказаним можна сформулювати основні по­ложення концепції інформаційно-психологічної безпеки в рамках державної політики забезпечення інформаційної безпеки в галузі комплексної протидії загрозам інформаційної війни.

У першу чергу будь-яка людина (особистість), що перебуває на території держави, повинна бути захищеною від неувідомлюваних деструктивних інформаційнихвпливівнаїїпсихікутанав'язування їй не бажаної інформації або інформаційної послуги.

Забезпечення інформаційно-психологічної безпеки має стати одним з найважливіших завдань держави. Тому повинні встанов-

193

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

л юватися державнігарантизахисту людини від неусвідомлюваних деструктивних інформаційних впливів.

Для реалізації державних гарантій розроблюється державна політика та створюється відповідна державна система. Визнача­ються основні напрямки державної політики, а також структура, склад, сили та засоби державної системи забезпечення інформа­ційно-психологічної безпеки.

Засоби, що використовуються державною системою, повин­ні забезпечити достатній рівень захисту від неусвідомлюваних деструктивних інформаційних впливів. Мають бути передбачені такі механізми державного регулювання, як обов'язкове ліцензу­вання діяльності, пов'язаної із застосуванням неусвідомлюваного та комплексного інформаційного впливу, обов'язкова сертифіка­ція засобів і методів такого впливу, експертиза неусвідомлюваних інформаційних впливів на предмет відповідності спеціальним стандартам безпеки, контроль за забезпеченням інформаційно-психологічної безпеки.

Найважливішим обов'язком держави у сфері забезпечення ін­формаційно-психологічної безпеки повинно бути інформування громадян, організацій, органів державної влади та органів місце­вого самоврядування про наявність загроз інформаційно-пси­хологічній безпеці та заходи, що вживаються для їхньої нейтралі­зації, а також організація навчання людей методам захисту від неусвідомлюваних інформаційних впливів на їхню психіку.

Для виняткових випадків, коли застосування неусвідомлюва­них інформаційних впливів виправдано (наприклад, в медичних і наукових цілях, в умовах надзвичайних ситуацій і т.ін.) необхідно встановити вичерпний перелік випадків та умов, в яких вони мо­жуть мати місце.

Щоб зменшити занепокоєність суспільства з приводу без конт­рольного застосування неусвідомлюваних інформаційних впливів на психіку людей та з метою більш ефективного контролю за за­безпеченням інформаційно-психологічної безпеки, поряд із дер­жавним контролем необхідно вводити громадянсьний контроль.

Зважаючи на те, що неусвідомлювані інформаційні впливи мо­жуть бути виявленими тільки в результаті спеціальної (психоеко-

194

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

л огічної) експертизи, для виявлення небезпеки та її встановлення повинні розроблюватися й використовуватися спеціальні психо-екологічні стандарти.

Для координації діяльності органів, що входять до державної системи забезпечення інформаційно-психологічноїбезпеки,таре-алізації окремих напрямків політики у даній галузі має бути ство­рений спеціальний повноважний орган.