4. Проблема створення інфраструктури ринку ануїтетів

Сприяти розвиткові фінансового ринку можна за допомогою реформування пенсійної системи. Стає очевидною нагальна потреба переходу до накопичувальних пенсійних схем, коли виплати здійснюються за рахунок раніше накопичених коштів.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов'язкове пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням.

Пенсійне забезпечення громадян України є однією із найгостріших соціально-економічних проблем, значимість якої визначається тим, що воно зачіпає інтереси майже 15 мільйонів пенсіонерів. За останні роки співвідношення між непрацездатним населенням і працюючими зросло з 62% до 64%. За міжнародними стандартами це дуже високий показник.

Така ситуація виникла й надалі ускладнюється з трьох основних причин:

• по-перше, виявляються негативні демографічні тенденції. За оцінками Світового банку, питома вага населення віком понад 60 років зросте з 18,7% у 1990 році до 21,3% у 2030 році;

• по-друге, в процесі структурної перебудови економіки зростає кількість тих, хто виходить на пенсію достроково, і загострюється проблема наповнення пенсійного фонду, оскільки зменшуються обсяги відрахувань і надійність надходжень;

• по-третє, тиск на національну пенсійну систему посилюється різноманітними нормативно-законодавчими вимогами, зокрема, завдяки існуванню дуже низького за міжнародними нормами пенсійного віку та цілої низки пільг для певних галузей промисловості.

Економіка знаходиться під величезним тиском: 32% валового фонду заробітної плати витрачається на пенсійні витрати, з них 2% – за рахунок працюючих.

У липні 1997 року в Україні був запроваджений ключовий компонент пенсійної реформи -– розпочалося поступове збільшення віку виходу на пенсію, який до 2000 року для чоловіків склав 65 років, а для жінок 60. Найважливіші зміни – це поступове впровадження паралельної пенсійної системи з накопичувальними схемами.

Переваги накопичувальних схем порівняно з традиційною системою, що фінансується з поточних надходжень, очевидні:

• незалежність від демографічного фактору;

• втручання держави обмежується впровадженням обов'язкового пенсійного страхування (на випадок, якщо окремим громадянам бракує розуміння його необхідності), визначенням обов'язкового рівня внесків і встановлення загальних мінімальних вимог до пенсійних фондів і страхових компаній;

• приватні пенсійні фонди сприяють росту заощаджень і економічному розвиткові; власник пенсійного плану чітко бачить зв'язок між своїми внесками і розмірами пенсії. Оскільки тут принцип солідарності поколінь не задіяний, та сама особа, яка робить пенсійні внески, є отримувачем пенсії. Таким чином, зменшується спокуса ухилятися від внесків (шляхом переходу до тіньового сектора).

Недолік будь-якої накопичувальної пенсійної системи, на думку багатьох її критиків, полягає в тому, що забезпечення інтересів інвесторів (тобто захист від банкрутства, розтрати коштів і надмірного ризику) навіть на мінімальному рівні у найближчому майбутньому пов'язано з величезними труднощами.

В Україні накопичувальна система пенсійного забезпечення може бути запроваджена лише при умові вирішення проблеми захисту інтересів інвесторів. Альтернативою урядовим гарантіям мінімальної дохідності є створення системи страхування, до якої робили б внески всі пенсійні фонди, залежно від їх розмірів і рівня ризику інвестиційного портфеля.

Необхідно також створити незалежний і дієвий орган державного нагляду, що мав би захищати інтереси інвесторів. Чинне законодавство повинне запровадити положення, згідно з яким орган державного нагляду здійснював би контроль за інституційними інвесторами і забезпечував дотримання ними:

- мінімального рівня статутного фонду: вимоги вкладників до пенсійного фонду (або страхової компанії) можуть бути задоволені лише, якщо він має належний акціонерний капітал;

- правил інвестиційної діяльності;

- звітних обов'язків;

• вимог щодо професійної підготовки.

Накопичувані пенсійні системи позитивно впливають на розвиток ринку цінних паперів, оскільки вони прискорюють накопичування акціонерного капіталу і сприяють виникненню інституційних інвесторів (пенсійних фондів і страхових компаній) із чималими оборотами і довгостроковими портфелями. Мова йде про майнові інтереси широких верств населення, значно зростає відповідальність політичних кіл за економічну політику, яка повинна гарантувати інституційну інфраструктуру, необхідну для ефективного функціонування ринків цінних паперів.

На перспективу система недержавного пенсійного забезпечення в Україні повинна носити локальний характер на рівні таких регіональних організацій, як муніципальні НПФ, муніципальні банки, пенсійні каси підприємств, компанії з управління активами пенсійних фондів тощо.