9. Соціальна структура і зайнятість населення
Упродовж XX ст. у світі змінилася соціальна структура населення. Насамперед суттєво зменшилася частка підприємців. У середині XIX ст. в Англії вони становили понад 8%; у 70-х роках XX ст. у високорозвинених країнах — 1-4%. У розвинених країнах знизилася також кількість дрібних приватних власників (ремісників, селян), але у країнах, що розвиваються, їх частка все ж велика.
Зміцніла верхівка, що об'єднала економічну і політичну владу, але з'явилася і "державна еліта", що включає керівників націоналізованих і змішаних компаній. Важливу роль відіграють менеджери великих і середніх компаній. Виділяється "середня верства" — дрібні міські і сільські власники, більшість селянства, інтелігенція (наукова і технічна).
Зміни в соціальній структурі населення впливають і на формування професійної структури суспільства, тобто розподіл людей за характером трудової активності на самодіяльне і несамодіяльне. Вирішальний критерій цього розподілу — характер основного джерела засобів існування. За термінологією Міжнародної організації праці економічно активне населення об'єднує, крім тих, що працюють, також безробітних, тих, що шукають роботу, і військовослужбовців. Частина населення живе на доходи від вкладеного капіталу.
На чисельність і склад трудових ресурсів впливають демографічні фактори — загальна чисельність населення, його статевовіковий склад; важливу роль відіграють соціально-економічні чинники. У різних країнах величину трудових ресурсів визначають по-різному, відповідно до юридично встановлених меж робочого (працездатного) віку, найчастіше визначеного термінами шкільного навчання і пенсійним віком. У більшості країн нижньою межею працездатного віку вважається вік у 14-16 років (в Україні — 16 років); верхня межа визначається середньою тривалістю життя — для більшості країн світу встановлена в 60-65 років. У ряді країн Африки Азії вік виходу на пенсію визначений у 50 р., у розвинених країнах з високими показниками тривалості життя (Данія, Швеція, Норвегія) — з 67 до 70 років. В Україні низький вік виходу на пенсію — для жінок він установлений у 55 р., для чоловіків — 60.
Крім населення у працездатному віці, до складу трудових ресурсів входять працюючі підлітки (до 15 років) і особи пенсійного віку, що становлять так звані додаткові трудові ресурси.
В економічно розвинених країнах Європи близько 90% працездатного населення зайнято в суспільному виробництві. На одного робітника в кранах Західної Європи припадає 1,6 утриманця, у Північній Америці — 1,5, в Австралії — 1,3, в Японії — 1,1. Головну частину утриманців держави становлять пенсіонери, інваліди, учні дитячих будинків, мешканці будинків престарілих.
Основна частина економічно активного населення у розвинених країнах зайнята у промисловості і будівництві, поступово зменшується (до 5-10%) частка зайнятих у сільському господарстві. Лише у країнах Південної Європи сільське господарство відіграє помітну роль — у ньому зайнято від 15% (Італія) до 40 % (Греція) працюючих. У США в сільському господарстві працює близько 2% усіх зайнятих. До кінця XX ст. характерне збільшення частки населення, зайнятого у сфері послуг (торгівля, комунально-побутові послуги, пасажирський транспорт, обслуговування туристів). Спочатку цей процес охопив США, Великобританію, Францію, Німеччину, Бельгію, Швецію, потім поширився у Іспанії, Греції, в деяких країнах Африки (Єгипет, Марокко, ПАР), Азії (Японія, Таїланд, Індонезія).