Львівській державний університет фізичної культури

Кафедра теоретико - методичних основ спорту

Загальна теорія підготовки спортсменів

Тема 20. Природна і штучна гіпоксія в системі підготовки спортсменів

ЗМІСТ

1. Адаптація спортсменів до гіпоксії.

2. Спортивна підготовка в гірських умовах.

3. Тренування в гірських умовах і штучне гіпоксичне тренування в системі річної підготовки спортсменів.

Проблема підготовки спортсменів і проведення змагань в гірських умовах привернула до себе увагу фахівців в області спорту після визначення міста-організатора Ігор XIX Олімпіади - Мехіко, розташованого на висоті 2290 м над рівнем моря. З того часу сучасний спорт, поза сумнівом, став сферою діяльності, в якій дослідження впливу гіпоксії на працездатність спортсмена є одними з найпоширенішими. Спочатку дослідження обмежувалися проблемою акліматизації в умовах середньогір'я, оскільки значне зменшення парціального тиску кисню у повітрі що вдихається впливає на працездатність спортсменів, діяльність найважливіших функціональних систем організму. Гіпоксичне тренування стало розглядатися не тільки як чинник успішної підготовки до змагань, що проводиться в гірській місцевості, але і як засіб ефективної мобілізації функціональних резервів і переходу на новий, вищий рівень адаптації організму кваліфікованих спортсменів.

Додатковим поштовхом в розробці проблеми адаптації людини до гірських умов стали успішні виступи бігунів на довгі дистанції ряду африканських держав, що постійно проживають і тренуються в умовах середньогір’я і високогір'я. Першою несподіванкою такого роду з'явився виступ на Іграх 1960 р. А. Бікила, що переміг в марафонському бігу , залишивши позаду велику кількість титулованих спортсменів. Спочатку це було сприйнято як випадковість, проте Бікила виграв марафонську дистанцію і на Іграх 1964 р.

У Мехіко на дистанції 10 000 м перевагу мали спортсмени, що постійно проживають в гірській місцевості. Потім пішли численні успіхи інших бігунів африканських країн, що постійно проживають в гірських умовах (До. Кейно, Н. Тему, Д. Волде, Би. Джіпчо, X. Роно, М. Килтануї, Н. Дубі, Т. Даді і ін.), що спеціалізуються в бігу на довгі дистанції і в марафонському бігу.

Постійно зростає інтерес до умов середньогір’я і високогір'я у зв'язку з збільшенням кількості змагань, що проводяться в гірських умовах. Перш за все, це більшість зимових видів спорту, змагання в яких останніми роками проводяться в основному в умовах середньогір’я. В даний час в умовах середньогір’я часто проводяться змагання і в інших видах спорту, зокрема у велоспорті і легкій атлетиці. Прагнення проводити змагання в гірських умовах до певної міри обумовлюється і бажанням створити спортсменам кращі умови для встановлення світових рекордів в таких видах спорту, як легка атлетика (біг, стрибки), ковзанярський спорт, оскільки результат в цих видах значною мірою визначаються опором повітря.

У літературі зустрічаються різні назви гірських рівнів - «високогір'я», «середньогір'я», «низькогір’я», «великі, малі і помірні висоти» тощо, що спричиняє різне розуміння цих термінів. Одні автори рахують середньогір’я на висоті до 1000-1200 м, інші - до 2000-2500 м; то ж і відносно високогір'я - понад 1200 м, в інших - понад 2000-2500 м. Проте у всіх випадках при класифікації гірських умов за основу беруть показник, що найрадикальніше впливають на організм людини.

Численні дослідження проблеми адаптації людини до гірських умов, виконані в останні десятиліття, особливо в галузі спорту вищих досягнень, дозволили зменшити суперечності у визначенні гірських рівнів. Більшість фахівців, спираючись на аналіз фізіологічних реакцій адаптації в гірських умовах, пропонують наступну класифікацію.

Низькогір’я - 800-1000 м над рівнем моря. На цій висоті в умовах спокою і при помірних навантаженнях не проявляється брак кисню.

Середньогір’я - від 800-1000 до 2500 м над рівнем моря. Для цієї зони характерним є наявність функціональних змін вже при помірних навантаженнях, хоча в стані спокою спортсмен, як правило, не відчуває кисневого боргу.

Високогір'я - понад 2500 м над рівнем моря. У цій зоні вже в стані спокою проявляються функціональні зміни в організмі, що свідчать про кисневу недостатність.