Судзукі д.Т. Лекції по дзен-буддизму . – к., 1992 – с. 8 - 10

Еріх Фромм (1900-1980) – американський психолог і соціолог, один з найвідоміших представників неофрейдизму:

Теннісону, як представляється, необхідно володіти квіткою, щоб осягнути природу і людей, і в результаті цього володіння квітка гине. Басьо ж хоче просто споглядати, причому не просто дивитися на квітку, але стати з нею єдиним цілим – і залишити її жити...

Відношення Теннісона до квітки є вираженням принципу володіння, або власності, але володіння не чимось матеріальним, а знанням. Відношення ж Басьо ... до квітки виражає принцип буття. Під буттям я розумію такий спосіб існування, при якому людина і не має нічого, і не жадає мати що-небудь, але щаслива, продуктивно використовує свої здібності, перебуває в єднанні з усім світом.

Відмінність між буттям і володінням не зводиться до відмінності між Сходом і Заходом. Це розрізнення стосується типів суспільства – одне орієнтоване на людину, інше – на речі. Орієнтація на володіння – характерна риса західного індустріального суспільства, у якому головний сенс життя полягає в погоні за грішми, славою і владою. У суспільствах, у яких відчуження виражене меншою мірою, і які не заражені ідеями сучасного «прогресу», наприклад, у середньовічному суспільстві, в індіанців зуні й африканських племен існують свої Басьо.

Фромм е. Мати або бути. – 2 вид. - м, 1986. - с. 23-25.

2. Філософсько – релігійне вчення буддизму

Центральне в буддизмі поняття дхамма (або дхарма), запозичене з давньоіндійських релігійно-філософських вчень, у даних текстах використовується у двох значеннях: а) первинні елементи буття й одночасно морально-етичні основи кожної людини, оскільки буддисти припускали, що світ і людина – це переплетення безлічі найтонших елементів матерії, розуму і сил, причому ці елементи і являють собою єдину реальність; б) буддистське релігійне вчення.

2. Питання і завдання:

1. Назвіть чотири «шляхетні істини» буддизму.

2. Що означає пропонований буддизмом «серединний шлях»?

3. Назвіть основні положення етики буддизму, головні чесноти і вади людини. Подумайте, у чому зміст головного етичного закону буддистів – «не здійснювати насильства над жодною живою істотою» і чим він відрізняється від християнської заповіді «Не убий».

4. Дайте визначення нірвани. Чи згодні ви з твердженням буддизму, що тільки в досягненні стану нірвани, повної відмови від навколишнього світу, полягає справжній зміст людського життя?

[БУДДІЙСЬКА ЕТИКА]

«Він образив мене, він ударив мене, він одержав верх наді мною, він обібрав мене». У тих, хто таїть у собі такі думки, ненависть не припиняється (гл. 1, 4).

Тому що ніколи в цьому світі ненависть не припиняється ненавистю, але відсутністю ненависті припиняється вона. Ось споконвічна дхамма (гл. 1,5).

Усі тремтять перед покаранням, усі бояться смерті – поставте себе на місце іншого. Не можна ні убивати, ні спонукати до вбивства (гл. 10, 129).

Усі тремтять перед покаранням, життя приємне для усіх – поставте себе на місце іншого. Не можна ні убивати, ні спонукати до убивства (гл. 10, 130).

Він не шляхетний, якщо здійснює насильство над живими істотами. Його називають шляхетним, якщо він не здійснює насильства над жодною живою істотою (гл. 19, 266).

Немає вогню більшого, ніж пристрасть; немає лиха більшого, ніж ненависть; немає нещастя, більшого, ніж тіло, немає щастя, рівного спокою (гл. 15, 202).

Говори правду, не піддавайся гнівові; якщо тебе просять, – нехай про дрібницю, - дай. За допомогою цих трьох умов можна наблизитися до богів (гл. 17, 224). І не було, і не буде, і тепер немає людини, гідної тільки осуду, або тільки похвали (гл. 17, 228).

Легко жити тому, хто нахабний, як ворона, зухвалий, нав'язливий, безрозсудний, зіпсований. Але важко жити тому, хто скромний, хто завжди шукає чисте, хто безпристрасний, холоднокровний, прозорливий, чиє життя чисте (гл. 18, 244 - 245).

Якщо хто ледар, ненажера і соня, якщо хто, лежачи, вертиться, як великий кабан, нагодований зерном, – той, дурний, народжується знову і знову (гл. 23, 325).

[БУДДІЙСЬКЕ ВІРОВЧЕННЯ]

1. Так, я чув: колись владика жив у Бенаресі в оленячому парку Ісипатана.

2. Один раз він звернувся до п'яти бхиккху [мудреців, що ведуть мандрівний спосіб життя] з наступними словами: «Є, бхиккху, два крайніх [шляхи], якими той, хто пішов від світу не повинний слідувати. Які ж ці два [шляхи]?

3. Той, слідуючи якому люди прагнуть лише до задоволень і пристрасті, ниций, грубий, [він] для звичайних людей, неблагородний, марний, а той, котрий веде до умертвіння плоті, приносить страждання також неблагородний, марний. Татхагата [одне з імен Будди] ж побачив серединний шлях, що дає зір, що дає знання, яким варто йти, уникаючи цих двох крайніх [шляхів], [тому що] він веде до умиротворення, до надзнання, до просвітління, до нірвани.

4. Що ж це, о бхиккху, за серединний шлях, що побачив Татхагата, що дає зір, що дає знання, яким варто йти...Це благий восьмеричний шлях...

5. А це, о бхиккху, шляхетна істина про страждання: народження – страждання, старість – страждання, хвороба – страждання, смерть – страждання, зустріч з неприємним – страждання, розлука з приємним – страждання, неотримання чого-небудь бажаного – страждання, коротше кажучи, п’ятерична прихильність до існування є страждання.

6. А це, о бхиккху, шляхетна істина про походження страждання: це спрага, що приводить до нових народжень, супроводжувана задоволеннями і пристрастями, що знаходить задоволення тут і там, а саме: спрага насолоди, спрага існування, спрага загибелі.

7. А це, о бхиккху, шляхетна істина про знищення страждання: це повне безслідне знищення цієї спраги, відмова [від неї], відкидання, звільнення, позбавлення [її].

8. А це, о бхиккху, шляхетна істина про шлях, що веде до знищення страждання: правильне бачення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильне зусилля, правильна увага, правильне зосередження.

[НІРВАНА]

...Нірвана існує, о цар, її можна сприйняти розумом; праведний учень, що йде правильним шляхом, з чистим розумом, з піднесеністю і прямотою, що не має перешкод, вільний від почуттєвих бажань, бачить нірвану. – «Що ж воно таке, ця нірвана, о благий? Як вона може бути пояснена за допомогою порівнянь? Наведи мені докази, за якими вона є дхамма, пояснена за допомогою порівнянь». – «Чи існує, о цар, те, що називається вітром?» – «Так, о благий». – «Тоді, о цар, покажи [мені] вітер, що має колір, що має форму, маленький або великий, довгий або короткий». – «Це неможливо, о благий Нагасена [улюблений учень Будди], вітер не може бути показаний, тому що вітер не можна ні охопити рукою, ні торкнути, і проте вітер існує». – «Але якщо, о цар, неможливо показати вітер, то, виходить, вітру не існує?» – «Я знаю, о благий Нагасена, що вітер існує, це [знання] запало мені в серце, але я не можу показати вітер». – «Точно так само, о цар, існує нірвана, але я не можу показати нірвану ні за допомогою кольору, ні за допомогою форми».

Дхаммапада. - Спб., 1993.- С. 59-146;

Типітака. Сутта-пітака // Антологія світової філософії:У 4 т.-М, 1969. – Т.1. - Ч. 1. - С. 117-118, 128.

3. Китайська філософія. Даосизм

3. Питання і завдання:

1. Як визначається сутність Дао? Як Дао породжує всі речі?

2. Що таке де? Як взаємодіють Дао і де?

3. Що означає принцип недіяння в даосів?

4. Визначте своїми словами принцип природності. Поясніть, яким чином у дотриманні принципу природності може полягати зміст людського життя.

5. Чи згодні ви з даоським підходом до світу і місця в ньому людини? Аргументуйте свою відповідь

[ПРО ПРИРОДУ ДАО]

Дивлюся на нього і не бачу, а тому називаю його невидимим. Слухаю його і не чую, тому називаю його нечутним. Намагаюся схопити його і не досягаю, тому називаю його дрібним... Воно нескінченне і не може бути назване. Воно знову повертається до небуття. І ось називаю його формою без форм, образом без сутності ... (гл. 14).

...Однак у його туманності і невизначеності приховані речі. Воно глибоке і темне. Однак у його глибині і темряві приховані найтонші частинки. Ці найтонші частинки мають вищу дійсність і вірогід­ність... (гл. 21).

Людина слідує [законам] землі. Земля слідує [законам] неба. Небо слідує [законам] дао, а дао слідує самому собі (гл. 25).

Дао вічне і безіменне. Хоча воно мізерне, але ніхто у світі не може йо­го підкорити собі. Якщо знать і правителі можуть його дотримуватись, то всі істоти самі стають спокійними. Тоді небо і земля зіллються в гармонії, настануть щастя і благополуччя, а народ без наказу заспокоїться...

Коли дао знаходиться у світі, [усе суще вливається в нього], подібно тому, як гірські струмки течуть до рік і морів (гл. 32).

Дао породжує [речі], де вигодовує їх. Речі оформляються, форми завершуються. Тому немає речі, що не почитала б дао і не цінувала б дао. Дао шановане, де цінується, тому що вони не віддають наказів, а слідують природності.

Дао породжує [речі], де вигодовує [їх], удосконалює їх, робить їх зрілими, доглядає за ними, підтримує їх. Створювати і не привласнювати, діяти і не хвалитися, бути старшим і не веліти – ось що називається найглибшим де (гл. 51).

[ПРИНЦИП НЕДІЯННЯ]

Людина вищої вченості, довідавшись про дао, прагне до його здійснення. Людина середньої вченості, довідавшись про дао, то дотримується його, то порушує. Людина нижчої вченості, довідавшись про дао, піддає його глузуванню. Якщо воно не піддалося б глузуванню, не було б дао. Тому існує приказка: хто довідається дао, схожий на темного; хто проникає в дао, схожий на відступаючого; хто на висоті дао, схожий на того, хто помиляється; людина вищої чесноти схожа на простого; великий освічений схожий на зневажуваного; безмежна чеснота схожа на її недостатність; поширення чесноти схоже на її розкрадання; щира правда схожа на її відсутність... (гл. 41).

Не виходячи з двору, можна пізнати світ. Не визираючи з вікна, можна бачити природне дао. Чим далі йдеш, тим менше пізнаєш. Тому досконаломудрий не ходить, але пізнає [усе]. Не бачачи [речей], він проникає в їх [сутність]. Не діючи, він домагається успіху (гл. 47).

Хто вчиться, з кожним днем збільшує [свої знання]. Хто служить дао, з дня на день зменшує [свої бажання]. У безперервному зменшен­ні [людина] доходить до недіяння. Немає нічого такого, що б не робило недіяння. Тому оволодіння Піднебесної завжди здійснюється за допомогою недіяння. Хто діє, не в змозі опанувати Піднебесної (гл. 48).

...Хто діє – зазнає невдачі. Хто чимось володіє – втратить. Ось чому досконаломудрий бездіяльний, і він не зазнає невдач. Він нічого не має і тому нічого не втрачає. Ті, хто роблячи справи, поспішають досягнути успіху, зазнають невдачі. Хто обережно закінчує свою справу, подібно тому, як він її почав, у того завжди буде благополуччя. Тому досконаломудрий не має пристрасті, не цінує важко здобуті речі, вчиться в тих, хто не має звань, і йде тими шляхами, якими пройшли інші. Він слідує природності речей і не насмілюється [самовільно] діяти (гл. 64).

[ПРИНЦИП ПРИРОДНОСТІ. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ]

Кращий правитель той, про якого народ знає лише те, що він існує. Трохи гірші ті правителі, що жадають від народу його любити і возвеличувати. Ще гірші правителі, яких народ боїться, і гірше всіх ті правителі, якими народ нехтує (гл. 17).

Нехай держава буде маленькою, а населення – рідким. Якщо [у державі] наявні різні знаряддя, не треба їх використовувати. Нехай люди до кінця свого життя не йдуть далеко [від своїх місць]. Якщо [у державі] є човни і колісниці, не треба їх використовувати. Навіть якщо є воїни, не треба їх виставляти. Нехай народ знову починає плести вузлики і користуватися ними замість письма. Нехай його їжа буде смачною, одяг красивим, житло зручним, а життя радісним. Нехай сусідні держави дивляться одна на одну, слухають одна у одної спів півнів і гавкіт собак, а люди до самої старості і смерті не відвідують один одного (гл. 80).

Лао-цзи. Книга про дао і де //Стародавньокитайська філософія. Зб. текстів у 2 т.- М., 1972. - Т. 1. - С. 114-138.