Взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх умов розвитку

   Процес становлення особистості як “саморуху” визначається єдністю його зовнішніх і внутрішніх умов.    Зовнішні умови — умови природного й суспільного середовища, необхідні для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, освіти і праці, реалізації можливостей розвитку. Діють через внутрішні умови (природні нахили, сукупність почуттів, переживань), які існують у самому індивіді. Від природи індивіда, його потреб, інших суб'єктивних умов залежить, що саме із зовнішнього середовища є для нього значущим, впливає на нього і стає фактором його активності.    Зовнішні і внутрішні умови розвитку за своєю суттю протилежні, водночас вони не тільки взаємопов'зані, а й переходять одні в одних. Зовнішнє, об'єктивне, засвоюючись індивідом, стає внутрішнім, суб'єктивним його надбанням, що визначає нові його ставлення до оточуючого світу. Відбувається інтеріоризація дій (практичних, розумових, мовних), формується здатність оперувати об'єктами в образах, думках, перетворювати їх мислено, виявляти ці процеси назовні (екстеріоризувати їх). Зовнішнє стає при цьому внутрішнім, зазнаючи змін і перетворень.    Інтеріоризація — процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами у внутрішні, ідеальні.

   Екстеріоризація — процес переходу від внутрішньої, психічної діяльності до зовнішньої, предметної.

   Співвідношення між зовнішнім і внутрішнім змінюється в процесі розвитку людини, набуваючи на різних етапах відповідних їм особливостей. Внутрішні умови збагачуються через діяльність, уможливлюють нове ставлення до оточуючого (те, що залишало байдужим, набуває значущості).

Внутрішні суперечності як рушійні сили розвитку

   Взаємозв'язок зовнішнього і внутрішнього наявний у всіх формах розвитку людини.    У фізичному розвитку він виявляється у процесах асиміляції (лат. assimilatio — уподібнення) та дисиміляції (лат. dissimilatio — несхожий), збудження і гальмування, в порушенні й відновленні рівноваги між організмом і середовищем. Стан рівноваги людини є тимчасовим, процес її урівноважування постійний. Внутрішні суперечності, що виникають в житті людини, спонукають її до активності, спрямованої на їх подолання. Одні суперечності долаються, натомість виникають нові, що спонукають до нових дій, і, зрештою, до вдосконалення діяльності. Людина розвивається як система, яка сама себе вдосконалює.    Сукупність різноманітних суперечностей класифікують на такі категорії:    1. Суперечності між новими потребами, прагненнями особистості й досягнутим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. Передбачають випереджаючий розвиток мотиваційних аспектів над операційними і змістовими. Наприклад, дітям-дошкільнятам властиве розходження між прагненням активно діяти у суспільному житті (працювати, як дорослі, керувати машинами тощо) і дійсним розвитком їх фізичних і психічних можливостей. Усувають таке розходження з допомогою сюжетної гри, де діти ніби залучаються до життя дорослих, засвоюють їх досвід, завдяки чому розвивається і сама ігрова діяльність.    2. Суперечності між новими пізнавальними цілями, завданнями та наявними способами дій, між новими ситуаціями і попереднім досвідом учнів, між усталеними узагальненнями і новими фактами. Такі розходження виникають систематично, спонукаючи учнів до їх усвідомлення, активної діяльності, спрямованої на їх усунення шляхом вироблення нових способів дій, узагальнення прийомів розумової діяльності, у якій поєднуються пізнання і праця, проектується і виготовляється майбутній продукт.    3. Суперечності між досягнутим рівнем розвитку індивіда та способом його життя, місцем, яке він посідає у системі суспільних відносин. Вони стимулюють прагнення розширити свої взаємини з навколишнім суспільним середовищем, брати участь у нових видах суспільної та особистісно значущої діяльності. Реалізація їх дає нові стимули до подальшого розвитку.    4. Суперечності між очікуваним, бажаним, майбутнім і наявним, між тим, чого прагне особистість і чим вона володіє. Ці суперечності спонукають до дій, завдяки яким відбувається наближення реального до бажаного.    5. Суперечності між свідомими і несвідомими тенденціями у поведінці та діяльності індивіда. Несвідомі тенденції часто є результатом попередньої свідомої діяльності людини, її установок. Переносячись на інші за змістом види діяльності, несвідомі тенденції можуть гальмувати її, викликати суперечності, які треба переборювати. Наслідком цього є розвиток адекватних взаємозв'язків між свідомим і несвідомим.    Розвиток особистості виявляється і в становленні окремих аспектів її психічного життя (мисленні, потребах, мотивах, емоціях, довільній регуляції поведінки).    У процесі розвитку особистості відбувається перехід від безпосереднього перцептивного (пов'язаного зі сприйняттям) до опосередкованого мисленнєвого пізнання об'єктивної дійсності, від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення, від аналітичного виокремлення різних ознак об'єктів до синтетичного їх відображення. Поява все нових результатів аналізу, можливості якого безмежні, вступає в суперечність із можливостями мозку утримати інформацію про них. Усувають таку суперечність виробленням різних способів синтезування ознак, об'єднання їх у групи, що позначаються словами, поняттями.    Внутрішні суперечності виникають за появи нових потреб та інших мотивів діяльності особистості. Це не обходиться без боротьби старого і нового, вироблення здатності підпорядковувати ближчі, безпосередні мотиви більш віддаленим, опосередкованим. Так, дошкільнятам доводиться віддавати перевагу мотивам суспільного порядку (усвідомлення необхідності зробити корисне для мами) перед безпосередніми мотивами (прагнення погуляти з друзями). Усі морально-психологічні якості дитини формуються у боротьбі нового із старим, вищого, складнішого, досконалішого, з нижчим, простішим, менш досконалим.    Розвиток емоцій теж характеризується певними суперечностями. Вони пов'язані з полярністю, двоїстістю більшості емоцій (задоволення — незадоволення, радість — сум тощо). Єдність і боротьба протилежних емоцій є визначальними для розвитку емоційної сфери, переходу від ситуативних емоційних станів до стійких почуттів, властивих особистості. Стійкі почуття формуються через усвідомлення, перетворення та подолання протилежних переживань (наприклад, почуття сміливості формується через усвідомлення і переборення страху).    Суперечності притаманні й розвитку довільної регуляції поведінки та діяльності особистості, формуванню її самостійності, волі. Вже малятам властиве прагнення до самостійності, яке набуває форми заперечення вимог дорослих, протидії їм, що супроводжується, наприклад, у трирічних дітей, впертістю, неслухняністю, негативізмом. У підлітків це проявляється у протестах проти надмірної регламентації батьками їхньої поведінки; при цьому прагнення до самостійності випереджає розвиток самоконтролю, саморегуляції власної поведінки та діяльності, Що теж породжує певні суперечності. Внаслідок правильного виховного коригування переборення цієї суперечності сприяє розвитку самостійності, свободи волі, яка полягає в усвідомленні об'єктивної необхідності, здатності підпорядковувати їй свої дії, переборювати внутрішні перешкоди.    Внутрішні суперечності на кожному етапі розвитку особистості набувають нового змісту, форм вияву і способів подолання. Вони можуть не усвідомлюватися на початкових етапах розвитку особистості, але надалі стають об'єктом самосвідомості, переживаються нею як невдоволення собою, активне прагнення до самовдосконалення. У процесі виховання і навчання перед дитиною постають нові вимоги й завдання, що сприяє виникненню та переборенню внутрішніх суперечностей, які забезпечують розвиток її особистості. Вихователі, вчителі, шкільні психологи, батьки мають розуміти діалектичний характер розвитку особистості, допомагати дитині усвідомлювати суперечності, знаходити ефективні способи їх подолання, тобто забезпечувати умови для здійснення її “саморуху” особистості у процесі становлення.

Фактори розвитку – система факторів, які визначають психічний і поведінковий розвиток дитини, це сукупність методів і засобів навчання, організація і зміст навчання, рівень педагогічної підготовленості вчителів.

дозрівання зростання

Період зростання починається з утворення зав'язі і триває до початку розм'якшення ягоди і появи у червоних сортів забарвлення; тривалість цього періоду 40-45 днів. У цей відрізок часу відбувається енергійний процес дихання, пластичні речовини витрачаються на побудову кліток і тканин ягоди, яка поступово збільшується в розмірах. З семяпочек утворюється насіння, околоплодник розростається. Ягода містить хлорофіл, забарвлена в зелений колір і так же, як і інші зелені частини рослини, засвоює вуглекислоту повітря. Цукор, що проте утворюється, витрачається, накопичення його не відбувається, унаслідок чого вміст його в ягодах в цей період не більше, ніж в інших зелених органах виноградної лози і рідко перевищує 1%. Цукор у виноградній ягоді є переважно глюкозою (близько 75%).

Під час зростання ягоди збагачуються органічними кислотами і їх кислими солями.

Органічні кислоти у виноградній ягоді утворюються, як і в листі, в результаті згорання цукру. Спочатку з'являється велика кількість вільної яблучної і винної кислоти. У міру розвитку ягід зміст кислот зростає і кислотність соку досягає нерідко 35 грама/л (на винну кислоту) і вище. Яблучна кислота весь час переважає над винною і до кінця періоду зростання складає головну частину кислот в соку ягід. Винного каменя в цей період порівняно мало. Окрім яблучної і винної, у виноградному соку в незначних кількостях зустрічаються кислоти лимонна, янтарна, гліколь, щавлева, глюкуроновая та інші.

Загальна кількість дубильних речовин в ягоді поступово зростає, але в соку м'якоті до кінця періоду зростання кількість їх помітно падає.

Не дивлячись на швидке зростання кліток, зелені ягоди до кінця періоду залишаються твердими. Збільшення об'єму м'якоті ягоди супроводиться також зростанням насіння, вага якого протягом всього періоду збільшується, причому вони залишаються зеленими і м'якими.

Таким чином, характерною особливістю періоду зростання є накопичення в ягоді органічних кислот, що утворюються в результаті окислення вуглеводів.

Період дозрівання. До кінця першого періоду ягода перестає рости і досягає нормальної величини. Якщо надалі ягода і збільшується, то дуже трохи. Перехід плодової м'якоті з твердого в м'який стан (перетворення протопектину на пектин) створює враження, ніби ягода наливається соком. Тому період дозрівання називають також періодом наливання ягід. Окрім розм'якшення у червоних сортів з'являється червоне забарвлення, у білих - ясно-жовта або жовто-зелена.

З припиненням зростання ягоди перестають витрачати вуглеводи, унаслідок чого в них швидко накопичується цукор за рахунок надходження його з листя. Це накопичення цукру таке велике, що денний приріст його досягає 0,5-1%, особливо в кінці періоду дозрівання. При цьому разом з глюкозою накопичується фруктоза, кількість якої поступово відносно зростає і до кінця періоду досягає тієї ж величини, що і кількість глюкози. Повна зрілість наступає тоді, коли абсолютне накопичення цукру зупиняється.

Іншим, не менш важливим, ознакою, що характеризує період дозрівання ягід винограду, є падіння кислотності соку. Кислоти винна і яблучна випробовують в цей період різні зміни. Винна кислота нейтралізується підставами, переважно калієм, утворюючи кислий віннокислий калій. Цей процес здійснюється протягом всього періоду дозрівання винограду і до кінця його винна кислота майже цілком переходить в солі, так що в соку цілком зрілих ягід у вільному стані вона не міститься.

Яблучна кислота, як менш активна, чим винна, значно слабкіше реагує з підставами; кількість її зменшується унаслідок окислення до вуглекислоти і води в процесі дихання. Частково яблучна кислота переходить в інші органічні сполуки, а в кінці періоду дозрівання, коли вільної винної кислоти зазвичай вже немає, дає солі. До моменту повної зрілості ягід яблучна кислота, як показують дослідження, в невеликій кількості міститься в них у вільному стані. Таким чином, кількість кислот при дозріванні зменшується унаслідок нейтралізації їх мінеральними речовинами, що поступають в ягоду, і окислення при диханні до остаточних продуктів, - С02 і Н2о. Разом з накопиченням цукру і зменшенням кислот в період дозрівання відбувається ряд інших, менш вивчених явищ. До їх належать зміни пектинових речовин, що супроводяться переходом нерозчинного протопектину в пектин, внаслідок чого тканини м'якоті розм'якшуються і ослізневают. Замість хлорофілу в ягоді з'являються фарбувальні і ароматичні речовини. Загальний зміст азотистих речовин змінюється дуже мало, але в той же час кількість нерозчинних азотистих речовин зростає. У золі весь час збільшується зміст калія, кальцію і магнію. Кількість фосфорної кислоти також підвищується. Дубильні речовини з м'якоті зникають, але загальний зміст їх в ягоді істотно не змінюється.

Характерний для сорту аромат виявляється тільки при повній зрілості ягід.

На дозрівання ягід робить великий вплив зовнішня температура; оптимальна температура 30°. При вищій температурі ягоди перегріваються, піддаються «запалу» і затримуються в зростанні. Світло зріючим ягодам не потрібне.

Важливе значення під час дозрівання винограду має волога. Тільки при достатній її притоці з грунту походить нормальна робота хлорофілу в листі, регулярне надходження мінеральних речовин і правильний розподіл живильних речовин в рослині. У суху погоду через нестачу вологи дозрівання ягід сильно затримується, що виражається в украй повільному накопиченні цукру. У посушливі роки до часу збирання винограду процес дозрівання в нім припиняється і в ягодах не накопичується тієї кількості цукру, яка вони зазвичай мають досягши повної зрілості.

Гребені в період зростання і дозрівання містять велику кількість крохмалю. До моменту повної зрілості винограду крохмаль з гребенів зникає, вони дерев'яніють, втрачають воду і вагу їх значно зменшується. Насіння також дерев'яніє, набуває коричневого забарвлення; вага їх від початку дозрівання до повної зрілості зменшується.

Соціалізація - процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний у спілкуванні і діяльності.

Cоціалізація - комплексний процес засвоєння індивідом певних соціальних ролей і/або інтеграція до певної соціальної групи.

Соціалізація — це процес, через який безпорадне дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася).

Закони психічного розвитку - це загальні та приватні закономірності, за допомогою яких можна описати психічний розвиток і спираючись на які можна керувати ходом психічного розвитку.

Сензитивні (пізньолат. Sensitivus - чутливий) періоди розвитку - найсприятливіші для розвитку певних психічних функцій (сприймання, мовлення, пам'яті та ін.) періоди, що визначають психічний розвиток дитини І мають вирішальне значення для її навчання і виховання.

задатки та здібности

Важливою характеристикою особистості є її здібності — індивідуально-психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою її успішного виконання.

Здібності тісно пов’язані зі знаннями, уміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке надбання, закріплення й ефективне застосування на практиці.

Природною основою формування здібностей є задатки — вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху.

Здібності мають органічні, спадково закріплені передумови для їх розвитку у вигляді задатків

Задатки - лише передумови розвитку здібностей.

Провідна діяльність - це та діяльність, яка визначає (задає, призначає) основний напрямок розвитку в тому чи іншому віці.

Поняття соціальна ситуація розвитку було введено Л.С. Виготським [1] як одиниця аналізу динаміки розвитку дитини, тобто сукупність законів, якими визначається виникнення і зміни структури особистості дитини на кожному віковому етапі. Соціальна ситуація розвитку обумовлює спосіб життя дитини, його «соціальне буття», в процесі якого їм виявляються нові властивості особистості і розвиваються психічні новоутворення. Будучи продуктом вікового розвитку, новоутворення з'являються до кінця вікового періоду і призводять до перебудови всієї структури свідомості дитини, до змін системи його відносин до світу, інших людей, до себе самого.

психологічний вік - рівень розвитку психіки і світосприймання

Психологічний вік – важлива часова характеристика життя особистості

Отже, "норма в розвитку психіки дітей" - поняття статистичне, виявлене в процесі психолого-педагогічних досліджень в умовах закритого експерименту в середині минулого століття.

Вікові кризи – неодмінна складова психологічного розвитку дитини

Вікові кризи – умовна назва перехідних етапів від одного вікового відтинку до іншого, що означає початок переходу від одного етапу психічного розвитку до іншого. Вікова криза виникає на стику двох вікових етапів і знаменує собою завершення попереднього вікового періоду й початок наступного. Сутністю кожної вікової кризи є перебудова характеру внутрішнього переживання, що визначає ставлення дитини до середовища, зміну потреб та мотивів, які є рушіями її поведінки. Суперечності, що складають сутність вікової кризи, можуть виникати у гострій формі, породжуючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці дітей та їхніх взаєминах із дорослими.

Джерелом виникнення вікової кризи є суперечності між фізичними і психічними можливостями дитини, що зросли, й усталеними формами її взаємозв’язків із навколишніми людьми й видами (способами) діяльності.

Л. С. Виготський описав такі види вікових криз:

· Вікова криза новонародженості – від ембріонального періоду до віку немовляти.

· Вікова криза одного року – від віку немовляти до раннього дитинства.

· Вікова криза трьох років – перехід до дошкільного віку «Я – сам!».

· Вікова криза семи років – середня ланка між дошкільним і шкільним віком.

Зона актуального розвитку відображає систему вмінь і навичок, які дитина

вже опанувала і на основі яких вона спроможна розв’язувати пізнавальні

та інші задачі. Рівень актуального розвитку обумовлює зону найближчого

,тобто коло умінь, які дитина зможе опанувати самостійно або за умови

сприяння старших у процесі навчання. Зона найближчого розвитку – це

завтрашній день дитини. Якщо матиме місце збіг сприятливих обставин,

вона раніше або пізніше самостійно увійде у свій завтрашній день. В

умовах спеціально організованого, цілеспрямованого педагогічного процесу

це трапиться набагато швидше і ефективніше.

Методи психологічних досліджень – це сукупність засобів й прийомів вивчення фактів психічних явищ та проявів психічної діяльності.

Основними принципами психологічного дослідження є наступні:

- принцип детермінізму (причинної обумовленості): не можна вивчити явище, не дослідивши причини, що його викликають;

- принцип розвитку: психічне явище слід вивчати в безперервному розвитку;

- принцип системності: досліджуючи той чи інший прояв психіки людини слід зважати на його взаємозв'язок з іншими проявами;

- принцип об'єктивності: знання, яке отримується в дослідженні, має бути достовірним, науковим та ін.

Лонгитюдный метод – это многократные обследования одних и тех же лиц на протяжении длительного времени. Цель лонгитюдных исследований – регистрировать соматическое и психическое развитие личности.

Лонгитюдный метод Метод исследований, когда участников изучают в течение длительного времени (до нескольких лет).

Лонгітюдний метод. Суть його полягає у вивченні досліджуваних у різні моменти їхнього життя. Його повторюють через значні проміжки часу і порівнюють отримані дані з попередніми. Предметом дослідження можуть бути розвиток інтелекту, мовлення, самосвідомості, спонукальної сфери та ін. Складність лонгітюдних досліджень зумовлена міграцією людей, їхньою відмовою від участі в експерименті, звиканням до нього і «продукуванням» бажаних для дослідника даних, які не відповідають реальності, значними затратами коштів, оновлюваністю теорій і методик. Деякі лонгітюдні дослідження американських психологів тривають більше 85 років.

Метод поперечних зрізів. За його використання порівнюють одночасно різні вікові групи досліджуваних (наприклад, вивчення мотивів саморегулювання поведінки молодших школярів, підлітків, старшокласників і дорослих). Перевага його полягає в короткотривалості, незначних фінансових затратах, керованості. Цей метод вимагає однозначних критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних. Однак при вивченні потреб дорослих, які значно відрізняються за віком, нелегко буває сформувати вибірку за рівнем освіти, належністю до соціальної групи чи статі, а також відокремити ефекти хронологічного віку від ефектів історичного періоду.

Спостереження. Будь-які психічні явища виявляються в діях, жестах, виразах обличчя, позах, мовленнєвих реакціях тощо. Наукове спостереження вимагає не тільки фіксування психічних фактів, а й пізнання їх суті, причин, розкриття їх психологічної природи. Воно істотно відрізняється від життєвого спостереження, яке часто є випадковим, неорганізованим, проте нерідко дає корисну психологічну інформацію.

Эксперимент (в психологии) (от лат. experimentum — проба, опыт) — один из основных (наряду с наблюдением) методов научного познания вообще, психологического исследования в частности. Отличается от наблюдения активным вмешательством в ситуацию со стороны исследователя, осуществляющего планомерное манипулирование одной или несколькими переменными (факторами) и регистрацию сопутствующих изменений в поведении изучаемого объекта. Правильно поставленный эксперимент позволяет проверять гипотезы о причинно-следственных отношениях, не ограничиваясь констатацией связи (корреляции) между переменными. Разделяют традиционные и факторные планы проведения эксперимент.

Социометрия — теория измерения межличностных отношений, автором которой является американский психиатр и социальный психолог Джекоб Морено. Реже социометрией называют методику изучения внутригрупповых связей и иерархии в малых группах.

Одной из инноваций Морено является так называемая социограмма. Это схема, которая представляет собой несколько концентрических кругов. Каждый из кругов соответствует количеству предпочтений в данной группе (чем ближе к центру — тем больше предпочтений). Предпочтения выявляются путём опросов или других исследований. В центр помещается наиболее популярный член группы (или несколько членов), далее — менее популярные, по мере убывания, вплоть до изгоев (крайний,внешний круг). Между индивидами прочерчиваются линии со стрелками, обозначающие обоюдную либо одностороннюю симпатию или антипатию. Повторные измерения, проведенные в той же группе, позволяют исследовать динамику отношений.

Модифицированный вариант социометрии может применяться и для исследования более крупных групп, например, организаций или групп населения.

Социометрия является прикладным методом как в психологии (социальная психология, психотерапия), так и в социологии.

Существенным недостатком социометрии является то, что она позволяет исследовать только уже сложившиеся группы. Обратную задачу - формирование группы или коллектива с заданными отношениями из людей, которые до этого не встречались и не взаимодействовали между собой, на практике решают методами соционики.

В зошиті є

віковий розвиток

рушійні сили психічного розвитку

процеси розвитку

немає

еволюція;

інволюія потребово-мотиваційна сфера особистості;

особистісні новоутворення;

Інволю́ція — зменшення, спрощення, редукція.

1. Інволюція (біологія) — втрата окремих органів або спрощення їхньої будови чи функцій, що відбуваються в процесі еволюції.

2. Інволюція (математика) — відповідність між елементами деякої множини, що зберігається при повторності якого-небудь перетворення над цими елементами.

3. Інволюція (фізіологія) — згасання життєвих процесів у старечому організмі.

16