- •Предмет, методи і основні функції політології
- •Методи політології
- •2. Місце політології в системі наук про суспільство. Основний зміст і особливості української політології.
- •3. Політика як суспільне явище. Місце і роль політики в системі суспільних відносин.
- •Тема: Основні віхи історії зарубіжної політичної думки
- •1. Політична думка стародавнього Сходу
- •2. Політична думка стародавнього Заходу
- •Політичні ідеї та вчення періоду Раннього Християнства та Середньовіччя
- •2. Політична думка Нового часу
- •3. Структура і зміст
- •Зародження і розвиток політичної думки в Україні. Політичні ідеї мислителів княжої доби (іх-хіv ст.).
- •Політична думка в Україні за литовсько-польської доби (хіv-хvіі ст.) та Нового часу (хvіі-хvііі ст.).
- •Політичні вчення в Україні хіх ст.
- •Політична думка в Україні хх - початку ххі ст.: основні концепції і напрями. Українська політична думка на еміграції.
- •2.Типологія політичних систем.
- •3. Сутність політичного режиму, його основні ознаки, характеристики та компоненти
- •Класифікація політичних режимів
- •Демократичний режим
- •1. Поняття держави, її ознаки та принципи
- •2. Теорії виникнення держави
- •3. Типи, структура та функції держави
- •4. Форми державного правління і національно-територіального устрою
- •Характерні риси республіканської форми державного правління
- •5. Демократична, соціальна та правова держава
- •1. Громадсько-політичні організації та рухи у політичному житті суспільства.
- •2. Поняття, функції та типологія політичних партій. Сутність та типи партійних систем.
- •Сутність, основні принципи та функції виборів.
- •Моделі виборчих систем.
- •1. Предмет, методи і основні функції політології………………………………………………………………….1
1. Поняття держави, її ознаки та принципи
Держава є одним із найважливіших інститутів суспільства, центральним елементом його політичної системи. Одним із найважливіших завдань політології є аналіз розвитку її сутнісних рис, соціальної ролі здійснюваних нею функцій, форм державного правління й державного устрою, принципів міждержавної політики.
Визначальною ланкою політичної системи суспільства та її підсистеми – політичної організації – є держава.
Поняття "держава", яке виникло близько трьох тисячоліть тому, нині трактується:
як спільнота людей, яка проживає на певній території і згрупована в ціле органами державної влади;
як система організацій, установ, інститутів, що володіють верховною владою на певній території.
Держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку суспільства, здійснює управління загальносуспільними справами.
У різних філософських, соціологічних, політологічних концепціях це поняття має неоднаковий зміст. Наприклад, представники юридичного позитивізму (К. Гербер, А. Есмен, П. Лабанд та ін.) визначали державу як правову форму для сукупного життя народу, як "юридичне уособлення нації". Розробник соціологічної теорії держави Р. Ієрінг вважав, що держава – це соціальна організація примусової влади, яка суспільні інтереси у порівнянні з особистими ставить на перший план.
Анархісти (М. Штірнер, П. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін) визначали державу як організацію, яка обмежує свободу індивіда та будується на рабстві праці. Російський економіст та філософ П. Струве розглядав державу як надкласову силу, що інтегрує усі верстви і класи суспільства. Американський політичний діяч О. Гамільтон вбачав у державі як правового гаранта власності та розвитку бізнесу, так і інтегратора всього суспільства для досягнення загальнонаціональних цілей.
Держава – форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов'язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.
Державу характеризують:
наявність системи суверенної політичної влади (законодавчої, виконавчої, судової). Суверенітет держави означає, що держава володіє найвищою і необмеженою владою над внутрішніми суб'єктами в межах своїх кордонів, а інші держави повинні визнавати це;
територія. Держава нерозривно пов'язана з певною територією, на яку поширюється її влада, а закони мають обов'язкову силу. Територія включає землю, надра, повітряний та водний простори. Як свідчить історія, саме територіальні претензії одних держав до інших спричиняли численні конфлікти, які переростали у військові зіткнення;
всезагальність (держава охоплює своїм впливом усіх людей, що мешкають на її території, в тому числі громадян інших держав);
наявність публічної влади, здійснюваної особами, зайнятими винятково управлінням суспільством та охороною встановлених у ньому порядків (державні чиновники);
населення. Держава охоплює своїм впливом усіх людей, які перебувають у межах держави. Жодна особа не може існувати за межами держави і не підкорятися їй, бо приналежність до держави є суспільною необхідністю і регулюється правом. Тут проблема полягає в тому, що держави можуть складатися з однієї національності (це трапляється рідко) або бути багатонаціональними. В умовах багато-національності зусилля влади спрямовані на те, щоб врегулювати конфлікти, які виникають між представниками різних національних груп. Міжнаціональні конфлікти ведуть до сепаратизму і навіть до розпаду багатонаціональних держав (приклад – колишні Югославія, Чехословаччина);
право і можливість проводити внутрішню і зовнішню політику від імені всього суспільства;
монопольне право та легальний примусовий вплив на населення і наявність особливої системи органів, установ і знарядь примусу (армія, поліція, суд, тюрми), які виконують функції державної влади;
суверенна законотворчість (право видавати закони і правила, обов'язкові для всього населення);
монопольне право на збирання податків для формування загальнонаціонального бюджету, утримання державного апарату;
наявність державної мови, якою визнається мова нації, котра складає більшість населення держави;
апарат держави, тобто наявність системи органів і установ, які здійснюють функції державної влади (управління, регулювання, контроль). Апарат, як правило, складається з представницьких органів (парламент, органи місцевого самоуправління та самоврядування), виконавчо-розподільчих органів (президент, уряд та його регіональні органи), судові органи, прокуратура, органи державного контролю.
Ці ознаки визначають внутрішні й зовнішні державні зв'язки як необхідну форму існування і розвитку сучасних суспільств (народів).
Місце та роль держави в політичній системі визначаються основними принципами її функціонування:
верховенством публічної влади;
збереженням єдності держави, що грунтується на досягненні згоди між тими, ким керують, і тими, хто управляє, незалежно від складу уряду і правлячої партії;
досягненням єдності держави через відповідний зв'язок із соціальними силами суспільства (класами, групами, націями, політичними партіями тощо), за допомогою права і можливості здійснювати внутрішню й зовнішню політику від імені народу, через органічну взаємодію з громадянським суспільством загалом.
Основний порядок організації життя держави, і зокрема політичного, закріплено в її конституції. Більшість держав сучасного світу мають писані конституції (за виключенням, наприклад, Ірану, Саудівської Аравії, Бутану, Оману). Конституція вважається ознакою держави. В нашій країні Конституція була прийнята 28 червня 1996 р.