2. Показники оцінки персоналу підприємства. Продуктивність і нормування праці.

Система показників, які характеризують кількісні і якісні зміни персоналу.

Кількісні показники:

1. Облікова чисельність працівників підприємства включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, котрих прийнято на роботу незалежно від того, перебувають вони на роботі чи відсутні з будь-яких причин. Чисельність працівників облікового складу розраховують на певну дату звітного періоду.

2. Явочна чисельність включає всіх працівників, що з’явилися на роботу.

3. Середньооблікова чисельність працівників (за місяць, квартал або рік).

Якісні показники:

1. Коефіцієнт вибуття

2. Коефіцієнт прийому

3. Коефіцієнт плинності

4. Коефіцієнт стабільності або відданості

5. Коефіцієнт використання трудових ресурсів

Продуктивність праці — це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу.

Рівень продуктивності праці визначається системою прямих і обернених показників.

Прямий: виробіток продукції у розрахунку на одиницю робочого часу (людино-годину, середньорічного працівника), що безпосередньо характеризує рівень продуктивності праці.

В залежності від одиниці обчислення обсягу виробництва виробіток продукції виражається в натуральній або вартісній формі. Відповідно до цього рівень продуктивності праці визначається у натуральному і вартісному виразі.

Для визначення рівня продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах, що виробляють різні види продукції, використовують вартісні показники. Рівень продуктивності праці у вартісному виразі характеризують такі показники:

1. вартість валової продукції (грн.) на одного середньорічного працівника;

2. вартість валової продукції на одну людино-годину.

До обернених показників продуктивності праці належать показники трудомісткості (визначається затратами праці (в людино-годинах) на виробництво одиниці продукції).

Він дозволяє порівняти затрати праці на однакові види продукції в різних підприємствах.

Нормування:

1. норма часу – тривалість часу на виробництво одиниці продукції або виду робіт

2. норма виробітку – кількість продукції, виробленої одним працівником за одиницю часу

3. норма обслуговування – кількість одиниць устаткування, яка обслуговується одним робітником

4. норма чисельності – кількість робітників, необхідних для виконання певного виду роботи.

3. Оплата праці персоналу підприємства

Оплата праці (заробітна плата) — грошовий вираз вартості робочої сили, який виступає у формі заробітку, виплаченого власником підприємства працівникові за виконану роботу. По суті заробітна плата є ціною робочої сили. Заробітна плата працівника визначається його особистим трудовим вкладом, залежить від кінцевих результатів роботи підприємства, регулюється податками і максимальними розмірами не обмежується.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці, які знаходяться, приблизно, у співвідношенні: 70 % — основна заробітна плата; 30 % — додаткова.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до її складності та встановлених норм праці. Вона визначається тарифними ставками, посадовими окладами, відрядними розцінками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством, її розмір залежить від результатів роботи самого працівника.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань.

Основою організації заробітної плати на підприємствах є тарифна система, яка являє собою сукупність нормативних документів, що регулюють основну частину заробітної плати робітників і службовців. Вона включає такі основні елементи: тарифно-кваліфікаційні довідники, тарифні сітки, тарифні ставки, систему посадових окладів.

Тарифно-кваліфікаційний довідник — це збірник нормативних актів, у яких даються кваліфікаційні характеристики робіт і професій. В довіднику визначається обсяг професійних знань та трудових навичок, що їх повинен мати робітник відповідного розряду та професії.

Тарифна сітка використовується для врахування в оплаті праці рівня кваліфікації працівників. Бона містить певну кількість розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Тарифний розряд відображає рівень кваліфікації робітника, а тарифний коефіцієнт показує, у скільки разів тарифна ставка відповідного розряду перевищує тарифну ставку першого розряду.

Тарифна ставка визначає розмір оплати різноманітних груп робітників за одиницю робочого часу. Вихідною є мінімальна тарифна ставка, тобто тарифна ставка першого розряду. Вона визначає рівень оплати найбільш простої некваліфікованої праці. Тарифні ставки наступних розрядів розраховуються множенням тарифної ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.

Система посадових окладів включає перелік посад керівників, спеціалістів і службовців підприємства та визначає розміри місячних окладів по кожній з них.

На підприємствах використовують дві форми оплати праці: погодинну (за відпрацьований час) і відрядну (за вироблену кількість продукції).

Для погодинної форми характерні дві основні системи заробітної плати:

1. пряма погодинна - заробіток обчислюється на основі встановленої тарифної ставки або окладу за фактично відпрацьований на виробництві час.

2. погодинно-преміальна - заробітна плата складається із суми заробітку, нарахованого за прямою погодинною системою і суми преміальних доплат за досягнення певних якісних або кількісних показників.

Відрядна форма включає такі системи:

1. пряму відрядну, коли оплата праці нараховується за кількість виготовленої продукції за відрядними розцінками;

2. непряму відрядну систему застосовують для оплати праці допоміжних працівників, їхній заробіток залежить від результатів роботи робітників-відрядників, яких вони обслуговують;

3. відрядно-преміальну, коли працівник, крім основного заробітку за прямими відрядними розцінками, додатково отримує премію за досягнення певних кількісних та якісних показників (наприклад, перевиконання плану або низький відсоток браку);

4. відрядно-прогресивну, яка дає змогу працю робітника в межах норми оплачувати за прямими відрядними розцінками, а при виробітку понад норму — за підвищеними;

5. акордну систему, яка передбачає встановлення розцінки не за одиницю виконаної роботи, а відразу на весь обсяг робіт із встановленням строку його виконання.

На багатьох підприємствах в ринкових умовах господарювання знайшла використання безтарифна система оплати праці. По даній системі заробітна плата всіх працівників підприємства від директора до робітника представляє собою частку працівника у фонді оплати праці підприємства. В цих умовах заробіток кожного працівника залежить від кваліфікаційного рівня працівника, коефіцієнта трудової участі (КТУ) та фактично відпрацьованого часу.

Різновидністю безтарифної системи оплати праці є контрактна система, що передбачає укладання договору (контракту) на визначений строк між роботодавцем і виконавцем. В договорі обумовлюються умови і оплата праці, а також термін дії контракту. Особливістю контрактної системи є чіткий розподіл прав і обов'язків як працівника, так і керівництва підприємства. В умовах ринку ця система є достатньо ефективною.

Система участі у прибутках передбачає розподіл певної час­тини прибутку підприємства між його працівниками. Такий розпо­діл може проводитись у формі грошових виплат або розповсюд­ження акцій між працівниками підприємства. Впровадження такої системи зумовлене тим, що існуючі системи оплати праці це ви­кликають у працівників реальної заінтересованості у значних загальних результатах роботи підприємства.

6