5. Правові заходи забезпечення екологічної безпеки

Під механізмом правового забезпечення екологічної безпеки спід розуміти сукупність державно-правових засобів, спрямованих на регулювання діяльності, спроможної посилювати рівень екологічної безпеки, попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для населення і природних систем, локалізацію проявів екологічної небезпеки.

Організаційно-превентивні заходи спрямовані на виявлення екологічно небезпечних для навколишнього природного середовища та здоров’я людини територій, зон, об’єктів і видів діяльності. Водночас екологічне законодавство закріплює обов’язкову паспортизацію екологічно небезпечних підприємств. На кожному такому підприємстві розробляється екологічний паспорт. У разі випуску екологічно небезпечної продукції вона підлягає сертифікації. Обов’язковість сертифікації продукції передбачається безпосередньо Законом України «Про захист прав споживача».

Об’єкти, які підлягають приватизації, повинні відповідати вимогам екологічної безпеки. Наказом Мінекоресурсів України спільно з Фондом державного майна України 19 серпня 1999 року затверджено Порядок визначення відповідності діяльності об’єктів, які підлягають приватизації, вимогам екологічної безпеки. Крім того, усі інші екологічно небезпечні види діяльності підлягають ліцензуванню, тобто здійснення такої діяльності можливе лише при наявності обгрунтованої ліцензії, виданої компетентними органами. Порядок надання ліцензії регламентується Положенням про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затверджений Кабінетом Міністрів України від 3 липня 1998 року.

На компетентні органи покладені функції систематичного інформування державних органів та населення про екологічний стан і стан захворювання людей.

Регулятивно-стимулюючі заходи — це система юридичних норм і правил, спрямованих на регулювання відносин, забезпечення дотримання пріоритетів, нормативів, стандартів, лімітів та інших вимог у галузі екологічної безпеки. Згідно з приписами чинного законодавства розробляються стандарти в галузі екологічної безпеки, нормативи екологічної безпеки, правила проектування та експлуатації небезпечних об’єктів, норми радіоекологічної безпеки, правила поводження з екологічно небезпечними речовинами та джерелами. Зокрема, нормування та лімітування екологічно небезпечної діяльності, зонування екологічно небезпечних територій, регламентування екологічно небезпечних об’єктів, а також надання дозволів на здійснення екологічно небезпечної діяльності.

Забезпечення виконання вимог у галузі екологічної безпеки гарантується певними стимулюючими заходами, які є складовою частиною економічного механізму в галузі охорони навколишнього природного середовища (розділ X Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища») Так, підприємства, установи організації та громадяни мають право на отримання податкових, кредитних та інших пільг при здійсненні ефективних заходів при виконанні вимог екологічної безпеки. Своєрідним стимулом є види зборів, нормативи зборів, а також страхування за екологічний ризик.

Розпорядчо-виконавчі заходи полягають у реалізації певних заходів та функцій у сфері забезпечення екологічної безпеки з боку спеціально уповноважених органів. Однією з основних функцій у цій галузі є контрольно-наглядна функція державних органів, спрямована на нагляд і перевірку дотримання підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог екологічного законодавства і застосування заходів попередження екологічних правопорушень. У зв’язку з закріпленою компетенцією органи державного управління здійснюють контроль, а також виконують інші функції. Основним спеціальним органом у сфері здійснення контролю є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, у складі якого на правах самостійних структурних одиниць діють Державна екологічна інспекція та Головна державна інспекція по нагляду за ядерною і радіаційною безпекою.

Охоронно-відновлювальні заходи спрямовані на локалізацію проявів екологічної небезпеки, здійснення ліквідаційних робіт, визначення правового режиму територій відповідно до рівня екологічного ризику і встановлення статусу осіб, які потерпіли від наслідків екологічної небезпеки.

В першу чергу вказані заходи передбачають встановлення правового режиму територій, де внаслідок людської діяльності або руйнівного впливу стихійних сил природи відбулися певні зміни у навколишньому природному середовищі, які ставлять під загрозу здоров’я людини, збереження природних ресурсів і обмежують проведення господарської діяльності або призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності. Такі території оголошують зонами надзвичайних екологічних ситуацій на основі рішень, прийнятих компетентними органами.

Після встановлення особливого правового режиму цих територій на них проводяться різні ліквідаційні заходи: здійснення невідкладних аварійно рятувальних робіт, паспортизація екологічно небезпечних виробництв, оцінка наслідків прояву екологічної небезпеки. У разі спричинення шкоди здоров’ю громадян від наслідків екологічної небезпеки їм надається статус потерпілих громадян.

Попередження екологічних правопорушень забезпечується шляхом обмеження або припинення екологічно небезпечної діяльності. Можливість здійснення такої діяльності передбачається Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року «Про порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища». Діяльність вказаних суб’єктів обмежується або припиняється в разі порушення екологічних нормативів, а також вимог екологічної безпеки. Підставою для зупинення діяльності є систематичне порушення екологічних нормативів, які не можуть бути усунуті з технічних, економічних або інших причин.

Екологічне законодавство закріплює можливість судового захисту порушених прав громадян внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки.