3 Оформлення документів випускної кваліфікаційної роботи бакалавра

3.1 Оформлення пояснювальної записки ВКРБ

Пояснювальна записка ВКРБ оформляється відповідно до ДСТУ 3008-95 Документація. Звіти в сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення [4]. Випускна кваліфікаційна робота бакалавра має бути написана державною мовою. Дозволяється виконувати ВКРБ іноземною мовою (російською, англійською, німецькою або французькою), якщо це узгоджено з кафедрою, деканатом і тема ВКРБ затверджена наказом ректора як робота, що виконується відповідною мовою.

Текстова частина дється на одній стороні аркушів білого паперу формату А4 (297210 мм). Текст виконується у текстовому редакторі (наприклад, МS Word) з використанням шрифту Times New Roman Cyr розміром 14 пт, міжрядковий інтервал – 1,2; міжсимвольний інтервал – ”звичайний”. Вирівнюється текст за шириною. Фрагменти тексту, що надруковані латинськими літерами, мають бути виділені курсивом. Друк має бути чітким, чорного кольору середньої жирності. По краях аркуша залишають неокреслені поля: ліве, верхнє та нижнє – 20 мм, праве – не менше 10 мм.

Якщо текст пояснювальної записки ВКРБ рукописний, то він виконується чорними чорнилами або пастою, висота літер не менше за 2,5 мм з розрахунку не більше 40 рядків на сторінці.

Всі аркуші (сторінки) пояснювальної записки нумерують. Номери сторінок проставляють арабськими цифрами без крапки у правому верхньому куті. На титульному аркуші і рефераті номери сторінок не ставлять. Якщо в тексті є рисунки і таблиці, виконані на окремих аркушах, то їх необхідно включити в загальну нумерацію аркушів. Перелік посилань і додатки також включають у загальну нумерацію сторінок.

Розділи і підрозділи мають заголовки, які точно визначають їхній зміст у даному проекті. Виносити заголовки на окремі сторінки, підкреслювати і робити перенесення слів у заголовках не допускається. Крапка наприкінці заголовка не ставиться. Якщо заголовок складається з декількох частин, то вони розділяються крапками. Кожну структурну частину пояснювальної записки ВКРБ треба починати з нової сторінки. Структурні частини ВКРБ (“ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ”, “РЕФЕРАТ”, “ЗМІСТ”, “ВСТУП”, “ВИСНОВКИ”, “ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ” тощо) не нумерують, а їх назви правлять за заголовки і друкують великими літерами симетрично до тексту (по центру) жирним шрифтом. Заголовки розділів нумерують арабськими цифрами і друкують великими літерами по центру жирним шрифтом.

Підрозділи, пункти і підпункти нумеруються арабськими цифрами. Дроблення тексту на велику кількість пунктів і підпунктів не рекомендується. Написання назви підрозділів слід починати з абзацного відступу і писати малими літерами крім першої великої, не підкреслюючи, без крапки після номера та в кінці. Відстань між заголовком розділу чи підрозділу і подальшим чи попереднім текстом має бути не менше, ніж рядок тексту. Не допускається розміщувати назву розділу чи підрозділу в нижній частині сторінки, якщо після неї є менше двох рядків тексту. Абзацний відступ повинен бути однаковим впродовж усього тексту і дорівнювати п’яти знакам.

Текст пояснювальної записки необхідно викладати в безособовій формі (“можна знайти”, “обчислюється”) чи у формі множини (“знаходимо”, “знайдемо”, “обчислимо”, “одержимо”).

Скорочені слова типу min, max, const допускається вживати тільки в математичних виразах. Скорочені позначення розмірності допускаються тільки після чисел (у цифровому написанні). У тексті назва одиниць виміру пишеться повністю.

Абстрактні (не іменовані) числа до дев'яти в тексті пишуться словами, понад дев'ять – цифрами, наприклад: “чотири фотоелемента”, “12 елементів”, “дві схеми”. Числа, що показують значення параметра, пишуться числами, наприклад: 2,5 мА; 2,4 ГГц; 0,125 Вт; 1 кГц тощо.

Усі запозичені дані з літературних джерел або документів обов'язково супроводжуються посиланням на це джерело. У тексті вказується порядковий номер джерела в переліку посилань, взятий у квадратні дужки, наприклад: “У роботі [9] наведено дані... ”, “Врахуємо, що [15], тоді... ”. Посилання на окремі підрозділи, пункти й ілюстрації цитованих джерел не допускаються. У заголовках і найменуваннях ілюстрацій посилання не робляться.

Перелік посилань наводять в кінці тексту основної частини, починаючи з нової сторінки. Бібліографічні описи в переліку подають у порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті.

При нумерації формул в одному рядку з формулою (у правому кінці рядка) вказують її номер у круглих дужках. Номер формули складається з номера розділу пояснювальної записки і порядкового номер формули в цьому розділі, які розділені між собою крапкою.

Фрагменти оптичних або електричних схем, креслень, графіки залежностей, схеми алгоритмів, програм та ін. у тексті пояснювальної записки оформлюються як рисунки. Під рисунком відповідно до ДСТУ 3008-95 указується його номер. Рисунки нумеруються послідовно в межах розділів пояснювальної записки. Номер ілюстрації складається з номера даного розділу і порядкового номера ілюстрації, розділених крапкою. Наприклад, “Рисунок 2.5  Схема оптиметра”.

Набір математичних формул та рівнянь виконують за допомогою редакторів формул МS Еquation 3.0 або Math Type. Змінні, набрані не в редакторі формул, слід виділяти курсивом. Дрібну частину числа відокремлювати комою.

Приклади написання заголовків розділів та підрозділів, формул та таблиць наведено в додатку Г.

Цифровий матеріал подається у вигляді таблиць, які розміщуються після тексту, в якому згадуються вперше, або на наступній сторінці. Таблиці оформлюються шрифтом розміру – 12. Горизонтальні та вертикальні лінії, які розділяють рядки таблиці, а також обмежувальні лінії зліва, справа та знизу, можна не проводити (крім головки таблиці), якщо їх відсутність не утруднює користування нею. Таблиці обов’язково нумерують та дають назву (наприклад: “Таблиця 2.3 – Середні значення ефективних площин цілей”). Номер та назва розміщуються зверху над таблицею. При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) – пишуть слова ”Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: ”Продовження табл. 1.2”.

Якщо під час виконання ВКРБ було розроблено комп’ютерну програму, то необхідно навести блок-схему алгоритму, фрагмент тексту програми, надрукований на принтері, тестовий розрахунок, вказати мову програмування, методику користування програмою та вимоги до комп’ютера на якому вона може бути реалізована. Для друку текстів програм використовується шрифт Соиrier New. Аркуші з текстом програми розміщують в одному з додатків.

Повністю підготовлену пояснювальну записку ВКРБ необхідно зшити у твердій палітурці будь-яким способом. Головні вимоги – естетичність та неможливість оперативної заміни аркушів.

Першою сторінкою пояснювальної записки є титульний аркуш, другий аркуш – завдання (виконуються державною мовою). Титульний аркуш та завдання оформлюються на бланках, які видає кафедра.

На титульному аркуші пояснювальної записки має бути умовне позначення документа відповідно до вимог ЄСКД про позначення виробів та конструкторських документів “ГОСТ 2.201-80 ЕСКД. Обозначение изделий и конструкторских документов”.

Позначення конструкторських документів має складатися з позначення виробу та коду документа, як схематично вказано на рис. 3.1:

ХХХХ.ХХХХХХ.ХХХ ХХХХ Код організації-розробника Код класифікаційної характеристики Реєстраційний порядковий номер Код документа

Рисунок 3.1 – Умовне позначення документа

Для ХНУРЕ встановлено код організації-розробника – ГЮІК. Код кваліфікаційної характеристики беруть згідно з класифікатором ЄСКД.

.Х Х Х Х Х Х. Клас Підклас Група Підгрупа Вид

Рисунок 3.2 – Структура коду кваліфікаційної характеристики

Примітка. В разі відсутності класифікатора ЕСКД дозволяється код класифікаційної характеристики зображати символами – Х.

Номенклатура конструкторських документів, яка використовується в дипломному проектуванні, має коди документів відповідно до стандартів (ГОСТ 2.102-68. ЕСКД. Виды и комплектность конструкторских документов; ГОСТ 2.701-84. ЕСКД. Схемы. Виды и типы. Общие требования к выполнению). Деякі коди документів наведені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1 – Коди конструкторських документів

№	Документ	Код	ГОСТ 2.102-68; ГОСТ 2.701-2008
	Схема оптична структурна	Л1	Л1
	Схема оптична принципіальна	Л3	Л3
	Схема електрична структурна	Е1	Э1
	Схема електрична функціональна	Е2	Э2
	Схема електрична принципова	Е3	Э3
	Схема електрична розміщення	Е7	Э7
	Пояснювальна записка	ПЗ	ПЗ
	Відомість дипломного проекту	Д…	Д…
	Кресленик загального вигляду	ВО	ВО
	Складальний кресленик	СБ	СБ

Наприклад, загальне позначення пояснювальної записки може бути таким: ГЮІК.ХХХХХХ.013 ПЗ, де символами Х позначено код за класифікаційною характеристикою згідно з темою випускної кваліфікаційної роботи бакалавра.

3.2 Оформлення графічної частини ВКРБ

Усі конструкторські документи ВКРБ оформляються відповідно до стандартів ЄСКД. Перелік основних стандартів, якими необхідно керуватися при виконанні ВКРБ, наведений у додатку А.

Кресленики ВКРБ мають відповідати вимогам до креслярської документації (ЕСКД. ГОСТ 2.109-73. Основные требования к чертежам).

Кресленики, схеми і документи, призначені для публічного захисту проекту, виконуються графічними засобами із застосуванням комп’ютерної техніки або виконуються олівцем на аркушах ватману формату А1 (незалежно від формату А1, А2, АЗ, А4 кожного окремого документа).

Масштаб і формат визначаються розробником із умов зручності читання кресленика і оптимального використання усього поля кресленика.

Масштаб вибирається з ряду у 2; 2,5; 4; 5; 10 та ін. при збільшенні або зменшенні.

Зображення на креслениках виконуються за методом прямокутних проекцій. Головний вигляд складальної одиниці має бути найбільш інформативним. Застосування повних і масштабних розрізів, винесених перетинів, умовних позначок і спрощень, знаків і написів, установлених стандартами, дозволяє зменшити кількість виглядів і спростити кресленики.

Кожний кресленик має відповідати “ДСТУ 2.104-2006 Єдина система конструкторської документації. Основні написи”. В основному написі найменування виробу вказується в називному відмінку однини; першим ставиться іменник, наприклад, “Далекомір лазерний”.

3.2.1 Складальні кресленики. До складальних креслеників належать такі, які складаються не з однієї, а з декількох складових частин (деталей, елементів, складальних одиниць), показаних у зібраному вигляді, тобто креслення загальних виглядів і складальні кресленики.

3.2.2 Кресленик загального вигляду (“Чертеж общего вида”, ВО)  це документ, який визначає конструкцію ОЕЗ (вузла, модуля), взаємодію його основних частин. Інформація, що міститься на кресленику загального вигляду разом з іншими документами ВКРБ, є основою для розробки креслеників складових частин ОЕЗ.

3.2.3 Складальний кресленик (“Сборочный чертеж”, СБ)  це документ, який містить зображення розробленого ОЕЗ та інші дані, необхідні для його складання (виготовлення) і контролю.

При виконанні складальних креслеників діє більшість правил, встановлених для креслеників деталей: так, саме в проекційному зв'язку розташовуються зображення, для виявлення форми пристрою застосовуються перетини і розрізи.

Складальний кресленик містить:

• зображення складальної одиниці, тобто ОЕЗ, що дає уявлення про розміщення і взаємний зв'язок її складових частин, які з'єднуються між собою згідно з креслениками;

• установчі і з’єднувальні розміри, які мають забезпечити установку виробу й закріплення його на місці роботи. Наприклад, для дифракційної ґратки в бортових приладах  це розмір оправи. До з’єднувальних розмірів слід віднести розмір пружинного кільця, за допомогою якого ґратка кріпиться до оправи;

• габаритні розміри, що визначають довжину, ширину і висоту виробу. Якщо якийсь з цих розмірів виробу має змінне значення, то на кресленику встановлюють два крайніх значення даного розміру (наприклад, два розміри телескопу у висунутому та складеному положеннях);

• указівки про характер і спосіб з'єднання деталей, у тому числі нероз'ємних з'єднань (паяних, зварених, клепаних тощо);

• номери позицій складових частин, які входять до складу складальної одиниці. Ці номери розташовані на полицях виносних ліній.

Габаритні розміри визначають за граничними обрисами виробу. Установчі розміри визначають дані для монтажу і кріплення виробу, а з’єднувальні  для з'єднання з сусідніми деталями чи вузлами (наприклад, зовнішні розміри пружинного кільця необхідні для з’єднання його з оправою, а внутрішні розміри – для кріплення дифракційної ґратки). Габаритні, установчі та з’єднувальні розміри мають бути перенесені на складальний кресленик з креслеників відповідних деталей і складальних одиниць.

Установчі, з’єднувальні і габаритні розміри вважаються для складального кресленика довідковими, тому що не підлягають виконанню за даним креслеником. Тому в нижній частині кресленика робиться напис: "Розміри для довідок".

Зображення виробу на кресленику виконують основними суцільними лініями, контури деталей, які переміщуються, у крайніх положеннях  тонкими штрих-пунктирними.

Оптичні схеми, деталі і вузли треба відображати на кресленику по ходу проміння, який йде зліва направо (ЕСКД. ГОСТ 2.412-81. Правила выполнения чертежей и схем оптических изделий).

У кожній складовій частині виробу на її складальному кресленику наносять номери позицій за специфікацією, розміщують їх на полицях ліній-винесень. Полиці і лінії-винесення проводять суцільними тонкими лініями. Один кінець лінії-винесення з'єднується з полицею, а інший має заходити на зображення деталі і закінчуватись крапкою.

Крім зображення збиральної одиниці, складальний кресленик має текстову частину (технічні вимоги), яка розташовується над основним написом.

Складові частини на складальному кресленику допускається зображати спрощено: замість повних зображень типових покупних виробів  тільки зовнішні обриси.

3.2.4 Складальні кресленики оптичних елементів мають такі особливості:

• Необхідно вказувати тільки ті розміри, покриття, котрі повинні бути виконані в процесі або після збирання;

• Склеюванні поверхні на кресленику складальної одиниці виділяють лінією подвоєної товщини і зазначають стрілкою з буквою К в її розриві.

• Таблиця параметрів повинна складатись з двох частин (вимоги до виготовлення, оптичні характеристики).

• Номера позицій елементам оптичної схеми слід надавати по ходу проміння. При розгалуженні схеми в кількох напрямках номера позицій треба зазначати по одному із напрямків до кінця, а потім наступні номера позицій по другому напрямку і т.д.

• Якщо в схему виробу входить елемент, який має самостійну принципову схему, то його слід зобразити спрощено, обвести тонкою штрихпунктирною лінією і вказати розміри, які визначають його положення.

• Елементам, що повторюються необхідно надавати один і той же номер позиції, після якого в дужках допускається ставити порядковий номер.

• Допускається надавати номера позицій джерелам випромінювання і приймачам променевої енергії.

• Дані про елементи повинні бути вказані в специфікації.

• Якщо виріб має оптичні змінні частини, то на оптичній схемі слід зобразити одну із них винести її позицію, а в графі «Примітки» специфікації записати, що вони змінні, і вказати розміри, які визначають їх положення в схемі.

Назва кресленика, як правило, відповідає виконуваній функції виробу, наприклад, “Далекомір лазерний”, в іншому випадку йому присвоюють назву “Схема …”.

Назва складальної одиниці вказується в основному написі. Складальний кресленик містить специфікацію, яку виконують на одному чи декількох аркушах формату А4 і розміщують в додатку до пояснювальної записки.

3.2.5 Кресленики деталей. На кожну деталь виконуються окремі кресленик, що містять всі дані для виготовлення і контролю даної деталі.

При виконанні креслень деталей слід керуватися правилами, установленими такими основними стандартами:

• ГОСТ 2.109-73 Основные требования к чертежам;

• ГОСТ 2.412-81. Правила выполнения чертежей и схем оптических изделий

• ГОСТ 2.307-68 Нанесение размеров и предельных отклонений;

• ГОСТ 2.309-73 Обозначения шероховатости поверхностей;

• ГОСТ 2.316-68 Правила нанесения на чертежах надписей, технических требований и таблиц.

Для оптичної деталі в правій верхній частині слід помістити таблицю параметрів, яка складається з трьох частин: вимоги до матеріалу, вимоги до виготовлення, розрахункові дані.

Фаску оптичних деталей слід відображати, як показано на рис. 3.3, а. Захисні (запобіжні) фаски допускається графічно не відображати. Розміри такої фаски треба зазначити на полиці лінії-винесення (рис. 3.3, б) або в технічних вимогах написом , де - ширина фаски, - кут її нахилу. Якщо кут нахилу фаски для захисту від відколювання не нормується, то на креслениках або в технічних вимогах зазначається тільки ширина фаски (рис. 3.3, в).

а) б) в)

Рисунок 3.3 – Зображення фасок на креслениках оптичних деталей

Усі деталі, що обертаються або переміщуються уздовж або перпендикулярно оптичної осі системи, слід показувати в основному робочому положенні. При необхідності штрихпунктиром можуть бути показані і інші положення деталей, наприклад, крайні. Слід також вказувати:

• апертурні діафрагми и положення зіниць (схематично);

• положення фокальних площин, площин зображення або предмета, положення польової діафрагми;

• джерела світла (схематично);

• приймачі променевої енергії (схематично або умовними графічними позначеннями), наприклад, фотоелементи, фотопомножувачі.

3.2.6 Кресленик друкованої плати виконується відповідно до вимог стандарту “ГОСТ 2.417-91 Правила выполнения чертежей печатных плат” з урахуванням обраної технології виготовлення друкованої плати і загальної конструкції пристрою.

Основні розміри плати мають відповідати “ГОСТ 10317-79 Платы печатные. Основные размеры”. Розмірні лінії рекомендується наносити поза контуром зображення. Значення розмірів і граничні відхилення необхідно наносити над розмірною лінією якомога ближче до середини. Допускається переривати осьові і центрові лінії.

Позначення матеріалу в графі основного напису проставляється тільки на креслениках деталей. Воно має відповідати стандарту на матеріал, наприклад: “Ст.45 ГОСТ 1050-74”; “Д18 ДСТ 4784-74”. Якщо деталь виготовляється зі стандартного профілю, то має бути і стандарт на сортамент.

Умовні позначення елементів в електричних схемах установлені стандартами і включають позначення загального застосування (“ГОСТ 2.721-74 ЕСКД. Обозначения условные графические. Обозначения общего применения”). А також спеціальні позначення елементів. Наприклад: елементів цифрової техніки, ліній надвисокої частоти і їхніх елементів (ГОСТ 2.743-82); елементів аналогової техніки (ГОСТ 2.759-82, ГОСТ 2.734-68); антен (ГОСТ 2.735-68) та ін.

В усіх конструкторських документах, виконаних на окремих форматах (А1, А2, АЗ, А4), повинні бути основні написи, що мають відповідати “ДСТУ 2.104-2006 Єдина система конструкторської документації. Основні написи”. Стандарт установлює форми, розміри і порядок заповнення, де вказуються назва виробу, розроблювач, масштаб, матеріал тощо. Найменування виробу, а також документа, якщо йому присвоєний шифр (тип схеми, тип кресленика та ін.), вказуються в основному написі в називному відмінку однини з непрямим порядком слів, наприклад: “Блок вимірювальний. Схема електрична структурна”.

Позначення документа вказується в основному написі і має відповідати “ГОСТ2.201-80 Обозначение изделий и конструкторских документов”. У навчальному проектуванні застосовується умовне позначення документа, що містить код ВНЗ (ГЮІК), шестизначне цифрове позначення документа за класифікатором ЄСКД, тризначний реєстраційний номер і код документа. Наприклад, ГЮІК.ХХХХХХ. 001 ПЗ, ГЮІК. ХХХХХХ.001 Е1, ГЮІК.ХХХХХХ.001 Е2.

3.2.7 Специфікація. Специфікація  це основний конструкторський документ, який визначає склад виробу. Специфікація у загальному випадку складається з розділів, які розташовують у такій послідовності: документація, комплекси, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби, матеріали, комплекти. Наявність тих чи інших розділів визначається складом специфікованого виробу.

При виконанні ВКРБ заповнюють такі розділи: документація, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби, інші вироби, матеріали. Найменування кожного розділу вказується у вигляді заголовка в графі “Найменування”.

У розділ “Документація” вносять документи, що складають основний комплект конструкторських документів виробу.

У розділ “Складальні одиниці” і “Деталі” вносять складальні одиниці і деталі, що безпосередньо входять до складу виробу, на який складається специфікація.

У розділ “Стандартні вироби” записують конструкторські одиниці, застосовані за державними і галузевими стандартами. У межах кожної категорії стандартів запис роблять за однорідними групами, у межах кожної групи  за абетковим порядком найменувань виробів, у межах кожного найменування  у порядку зростання позначень стандартів, а в межах кожного позначення стандартів  у порядку зростання основних параметрів чи розмірів виробу.

У розділ “Матеріали” вносять усі матеріали, що безпосередньо входять до складу виробу, на який складається специфікація. Порядок їхнього запису викладений у стандарті “ГОСТ 2.201-80 Обозначение изделий и конструкторских документов”.

У графу “Поз.” записуються порядкові номери позицій складових частин (чи деталей складальних одиниць), що входять до складу виробу. У графу “Позначення” записують позначення креслення (ГЮІК.ХХХХХХ.ХХХ), у наступну графу “Найменування” – найменування складових частин виробу, потім кількість складових частин на один виріб.

Графа “Позначення” для стандартних виробів не заповнюється. Загалом специфікація визначає склад складальної одиниці і полегшує читання складального креслення.

3.2.8 Виконання електричних схем. Документація ВКРБ може включати електричні схеми різних типів: структурна, функціональна, принципова та ін. Шифр схем, що входять до складу конструкторської документації виробу, складається з букви "Е" і цифри, що позначає тип схеми: структурна - 1, функціональна - 2, принципова - З, з'єднань - 4, увімкнення - 5, загальна - 6, розташування - 7, інші - 8, об'єднана - 0. Наприклад: Схема електрична структурна - Е1, Схема електрична функціональна - Е2, Схема електрична принципова - ЕЗ тощо.

При виконанні сполучених схем, коли на схемах одного типу розміщують з'єднання, характерні для схеми іншого типу, наприклад, на схемі електричній принциповій показують і схему з'єднань, сполученій схемі присвоюють шифр схеми, тип якої має найменший порядковий номер (у нашому прикладі  ЕЗ). Правила виконання електричних схем викладені в ГОСТ 2.702-75.

3.2.9 Відомість випускної кваліфікаційної роботи бакалавра містить перелік документів, що входять до складу ВКРБ. У відомість вносяться найменування текстових, графічних матеріалів та інших документів. У текстових документах насамперед указується розрахунково-пояснювальна записка ВКРБ, що має умовне позначення – ГЮІК.ХХХХХХ.001 ПЗ, де ПЗ - код пояснювальної записки. Далі в переліку текстових документів може бути зазначена, наприклад, програма іспитів розробленого пристрою.

У переліку графічних документів указуються схеми електричні структурні, принципові, кресленики загального виду тощо.

Форма відомості випускної кваліфікаційної роботи з прикладами умовних позначень документів наведена в додатку Ж.

3.3 Електронний варіант оформлення ВКРБ

Електронна форма виконання ВКРБ передбачає такий склад матеріалів:

• пояснювальна записка у роздрукованому вигляді, яка оформлена згідно з ДСТУ 3008-95;

• друковані графічні матеріали ВКРБ (схеми, кресленики, плакати) у зменшувальному масштабі (формат А4 або А3), розміщені у додатках до пояснювальної записки;

• роздруковані ілюстрації (у формі презентації), які призначені для прилюдного захисту ВКРБ;

• електронний варіант пояснювальної записки (на дисковому носії єдиним файлом у форматі Microsoft Word з розширенням *.doc );

• графічні матеріали ВКРБ згідно із завданням на ВКРБ в електронному форматі (кресленики, схеми, плакати), підготовлені для друку у форматі А1 (на дисковому носії у форматі програм, якими вони були створені).

Всі кресленики та текстові документи мають відповідати вимогам стандартів ЄСКД. Графічна частина виконується за допомогою відповідних програмних засобів (AutoCAD,Компас та ін.).

У відомості ВКРБ всі графічні документи в графі “Прим.” помічаються написом “ел.ф.” (електронний формат).