2. Суть процесу глобалізації, його конкретні прояви.

Зупинимось на суті процесу глобалізації, його конкретних проявах.

В результаті міжнародної кооперації виробництва, розвитку міжнародного розподілу праці, зовнішній торгівлі і міжнародних економічних відносинах в цілому відбувається зміцнення взаємозв’язків і взаємозалежності національних економік, нормальний розвиток яких неможливий без врахування внутрішнього фактору. Дане явище отримало назву інтернаціоналізація господарського життя, під якою розуміють посилення взаємозв’язків і взаємозалежностей економік окремих держав, вплив міжнародних економічних відносин на національні економіки, участь держав в світовому господарстві.

В своєму розвитку інтернаціоналізація економіки пройшла ряд етапів:

Етап 1. Міжнародне економічне співробітництво, яке торкалось перш за все сфери обігу і було пов’язано з виникненням міжнародної торгівлі (кінець ХVІІІ – поч. ХІХ ст.). Прикладом даного співробітництва є міжнародний рух капіталу, яке набрало силу вкінці ХІХ століття.

Міжнародне економічне співробітництва означає розвиток стійких господарських зв’язків між державами і народами, вихід виробничого процесу за рамки національних кордонів.

Етап 2. Міжнародна економічна інтеграція, об’єктивно обумовлена посиленням міжнародного розподілу праці, інтернаціоналізації капіталу, глобальним характером науково-технічного прогресу і збільшенням степені відкритості національних економік і свободи торгівлі. Інтеграція з лат. – об’єднання окремих частин в загальне, ціле, єдине.

Міжнародна економічна інтеграція – це зближення і взаємоадаптування національних економік, включення їх в єдиний виробничий процес в інтернаціональних масштабах. Економічну інтеграцію можна охарактеризувати як процес господарського об’єднання держав на основі розподілу праці між окремими національними господарствами, взаємодія їхніх економік на різних рівнях і в різних формах шляхом розвитку глибоких стійких взаємозв’язків. Ця достатньо висока, ефективна і перспективна ступінь розвитку світової економіки, якісно новий і більш складний етап інтернаціоналізації господарських зв’язків. На цьому етапі виникає не тільки зближення національних економік, а й забезпечується спільне рішення економічних задач.

Процеси економічної інтеграції відбуваються на мікро-, мезо- і макрорівнях. В якості характерної особливості інтеграційних об’єднань в теперішньому часі можна назвати їхній розвиток на регіональному рівні(мезорівень): створюються цілісні регіональні господарські комплекси з загальними наднаціональними і міждержавними органами управління.

Е тап 3. Інтернаціоналізація господарської діяльності, в рамках якої відбуваються глибокі зміни у всій системі міжнародних відносин. Суттєвою їх рисою стає глобалізація. Схематично процеси, що ведуть до економічної інтеграції і глобалізації можна зобразити так:

Рис. 2.1. Етапи інтернаціоналізації господарської діяльності

Етапи відображені на рис. 2.1, безумовно, спрощено характеризують процес інтернаціоналізації світової економіки. В діяльності дуже важко виділити три етапи в чистому вигляді. Можна виявити тільки характерні для них тенденції.

Економічна інтеграція складає ядро процесу глобалізації, а сама глобалізація являє собою вищу стадію інтернаціоналізації, її подальший розвиток, коли накопичені кількісні змінні приводять до якісного стрибка. Світ стає єдиним ринком для більшості транснаціональних корпорацій, більшість регіонів відкриті для їх діяльності.

В теперішньому часі глобалізація стала важливою характеристикою сучасної світової системи, одної з найбільш впливових сил, що визначають хід трансформаційного розвитку всієї планети. Глобалізація міжнародних відносин - це посилення взаємозалежності і взаємовпливу різноманітних сфер суспільного життя і діяльності в області міжнародних відносин. Вона торкається практично всіх сфер суспільного життя, включаючи економіку, політику, ідеологію, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку, образ життя, а також самі умови існування людства.

Хоча поняття «глобалізація» останнім часом все частіше зустрічається в економічній літературі, повної ясності цього терміну як в концептуальному, так і в практичному плані все ще не існує.

Виділяють дві основні точки зору на глобалізаційні процеси.

Перша розглядає глобалізацію як «нову капіталістичну економіку», виділяючи в якості її характеристик наступне:

Інформація, знання і інформаційні технології являються головними джерелами росту виробництва і конкурентоздатності.

Ця нова економіка буде організована значною мірою через мережеву структуру менеджменту, виробництва і розподілу, а не окремих фірм, як раніше, і вона являється глобальною.

Прихильники другої точки зору трактують глобалізацію як достатньо вузьке поняття, розглядаючи її як процес зближення споживацьких переваг і універсалізації асортименту продукції, що пропонується по всьому світу, в ході якого світові продукти витісняють місцеві.

Враховуючи і приймаючи переваги перелічених вище точок зору до розуміння даного терміну, будемо розглядати глобалізацію світової економіки як посилення взаємозалежності і взаємовпливу різноманітних сфер і процесів світової економіки, що виражаються в поступовому перевтіленні світового господарства в єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знань. На рис. 2.2 представлені основні компоненти процесу глобалізації світової економіки.

Рис. 2.2. Компоненти процесу глобалізації світової економіки

Глобалізація світової економіки виражається в наступних процесах:

• поглиблення насамперед інтернаціоналізації виробництва, а не обміну, як це було спочатку. Інтернаціоналізація виробництва проявляється в тому, що в створенні кінцевого продукту в різних формах і на різних стадіях беруть участь виробники багатьох країн світу. Проміжні товари і напівфабрикати займають все більшу частку в світовій торгівлі і в міжкорпоративних трансфертах. Інституційною формою інтернаціоналізації виробництва виступають ТНК (транснаціональні корпорації);

• поглиблення інтернаціоналізації капіталу, який полягає в зростанні міжнародного руху капіталу між країнами, насамперед, у вигляді прямих інвестицій ( причому обсяги прямих іноземних інвестицій зростають швидше, ніж зовнішня торгівля і виробництво), інтернаціоналізації фондового ринку;

• глобалізація продуктивних сил через обмін засобами виробництва, науково-технічними і технологічними знаннями, а також в формі міжнародної спеціалізації і кооперації, що зв’язують господарські одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи, через виробниче об’єднання, міжнародні перевезення виробничих ресурсів;

• формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, яка забезпечує здійснення міжнародної співпраці;

• посилення інтернаціоналізації обміну на основі поглиблення міжнародного поділу праці, зростання масштабів і якості зміни характеру традиційної міжнародної торгівлі уречевленими товарами. Все більш важливим напрямком міжнародної співпраці стає сфера послуг, яка розвивається швидше, ніж сфера матеріального виробництва;

• збільшення масштабів міжнародної міграції робочої сили. Вихідці з відносно бідних країн знаходять застосування в якості не кваліфікаційної чи малокваліфікаційної робочої сили в розвинених країнах. При цьому, країни, які використовують іноземну працю для заповнення певних ніш ринку праці, що пов’язані з низькокваліфікаційною та малооплачуваною роботою, намагаються утримувати імміграцію в певних межах. В той же час сучасні телекомунікаційні технології відкривають нові можливості в цій галузі і дозволяють безболісно обмежити імміграційні процеси. Будь-яка яка компанія в Європі, Північній Америці чи Японії може з легкістю доручити виконання, наприклад, комп’ютерних робіт виконавцю, що знаходиться в іншій країні і негайно получити готову роботу в свому офісі;

• зростаючій інтернаціоналізації впливу виробництва і споживання на оточуюче середовище, що викликає ріст потреб в міжнародній співпраці, направленого на вирішення глобальних потреб сучасності.