2.4. Теорія пасіонарності л. Гумільова

Оригінальна теорія культурогенезу створена істориком, етнологом, культурологом, філософом, представником російського космізму Л. Гумільовим (1912-1992) на основі концепції пасіонарності. Його культурологічні ідеї викладені в роботах "Этногенез и биосфера Земли", "Ритмы Евразии: эпохи и цивилизации",

"Этносфера: история людей и история природы" та ін. Одна з головних категорій його концепції - "етнос", котру він розглядає двояко: як соціокультурну спільноту і як форму внутрішньої диференціації виду Homo Sapiens залежно від географічних умов життя та господарської діяльності. Л. Гумільов вважав, що виникнення нових етносів обумовлено космічними енергетичними (пасіонарними) поштовхами, які породжують "пасіонаріїв". Вони є носіями нових генетичних ознак, що виникають у результаті мутацій. Внаслідок цього їм притаманний пасіонарний дух: високі прагнення, здатність в ім´я реальної або ілюзорної мети жертвувати заради її реалізації як своїм життям, так і життям інших. Пасіонарний дух надає етносу історичної динаміки, активності, наслідком чого є успішні завойовницькі війни, створення держави, розквіт мистецтва. В результаті цього сплеску пасіонарної напруги з´являється нова культура. При цьому відбувається або поглинання ряду суміжних культур, або ж розширення ареалу за рахунок неокуль-турених територій, або ж поєднання обох процесів. Усі етноси проходять декілька стадій розвитку: виникнення і підйом, викликані пасіонарним поштовхом; фазу апогею етнічної активності, котра супроводжується суперництвом всередині етносу; фазу розсіювання пасіонарної енергії, її кристалізації в пам´ятках культури та мистецтва; фазу життя етносу "за інерцією"; фазу незворотної деградації етносу і обивательського спокою. Поступово пасіонарна енергія розтрачається в історичній діяльності, і етнос знову розчиняється у природному і соціальному середовищі, поглинається іншими цивілізаціями, що піднімаються, і часто безслідно зникають, входячи в склад іншого суперетносу. Життєвий цикл етносу складає приблизно 1200-1500 років, за які він розвиває свою культурну традицію.

За Гумільовим, російський етнос приблизно на 500 років молодший від західноєвропейських народів. Тому, як би росіяни не прагнули відтворити європейські форми життя, вони не зможуть досягти такого життєвого рівня і форм буття, що характерні нині для Заходу, який знаходиться в інерційній фазі і належить до іншого суперетносу. Можна зробити спробу увійти в його склад, але тоді платою буде відмова від власних традицій і наступна асиміляція. Погляди Л. Гумільова певною мірою перегукуються з класичними теоріями локальних цивілізацій М.Я. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі, які будуть розглянуті нижче.

Тема 3. Теоретичні схеми культурно-історичних змін

Культура як цілісність за своєю сутністю не є статичним утворенням. Її існування - це безперервний процес змін та перетворень. Істотні зміни, що відбуваються в культурі, не завжди можна пояснити соціальними причинами. Сучасна культурологічна наука і досі чітко не пояснила той факт, чому культура не переставала розвиватися в найкритичніші періоди тієї чи іншої епохи. Вона продовжувала розвиватись в умовах гострої кризи рабовласницького і феодального суспільства, а також у роки фашистських диктатур та тоталітарних режимів.

Традиційно під культурними змінами розуміють будь-які трансформації в культурі, незалежно від їх глибини та спрямованості. Найчастіше зміни мають процесуальний характер, визначаються спрямованістю, тривалістю та швидкістю. Динаміка культури характеризує трансформаційні процеси всередині культури й у взаємодіях культур, які специфічні цілісністю, закономірністю, спрямованістю і впорядкованістю провідних тенденцій. Для динаміки культури характерною є усталеність взаємодії компонентів, періодичність і стадіальність, що відрізняє її від культурних змін як довільних трансформацій соціокультурного процесу. Динаміка культури є відображенням здатності складних соціальних організмів адаптуватись до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існування. Синонімом поняття "динаміка" в культурологічній теорії іноді виступає термін "розвиток".

Вивчення особливостей культурного розвитку, дослідження його основних етапів з часом виділилось у проблему спрямованості культурно-історичного процесу, про цілі історії, яка стала однією із найактуальніших проблем культурології.

Дослідження культурно-історичного процесу здійснювали представники різних культурологічних шкіл, у рамках яких, виходячи з різних теоретичних та методологічних засад, сформувалися несхожі теорії культурних змін. Умовно їх можна поділити на два типи: еволюціоністські та циклічні.