Самостійна робота № 6 «Диспансеризація геріатричного пацієнта» в проведении диспансеризации важная роль принадлежит среднему медперсоналу.

1. Медсестра поликлиники по картотеке выявляет больных, не явившихся к врачу в установленные сроки, и принимает меры к их явке на прием, направляя вызовы или лично посещая больных. Этим медсестра обеспечивает динамическое наблюдение за больными. Эти же задачи выполняют патронажная сестра в детской консультации, акушерка и сестра в женской консультации.

2. Медсестры поликлиник, патронажные сестры, акушерки путем систематического посещения на дому больных, детей и беременных знакомятся с их бытовыми условиями, содействуют устранению неблагоприятных факторов среды. Они же наряду с врачами проводят санитарно-просветительные беседы по вопросам личной гигиены, ухода за больными, детьми, беременными, режима питания и пр.

3. Особенно важна роль средних медработников в проведении диспансеризации на селе. Значительная отдаленность местожительства многих больных от участковой больницы создает большие трудности в контроле за выполнением больными назначений врача. Поэтому на средний медперсонал фельдшерско-акушерского пункта, медицинскую и патронажную сестер больницы возлагается особая ответственность в проведении контроля за больными, находящимися на диспансерном учете, в обеспечении своевременной явки их на прием к врачу и соблюдении назначенного врачом режима.

Средние медработники села обеспечивают также своевременные осмотры врачами механизаторов, доярок и работников ряда других профессий, подлежащих диспансеризации.

У палаті, де лежить тяжкохворий, треба, щоб було тепло, але не спекот-но, тихо. Мають бути свіже повітря та досить світла (якщо воно не дратує хворого або не протипоказане, як у разі захворювання на правець).

Медична сестра повинна постійно стежити, щоб такі хворі лежали на сухій білизні, були вкриті простирадлом чи ковдрою і не переохолоджувались. Треба змочувати хворому губи та давати за відсутності протипоказань пити ложкою чи з поїльника рідину (воду, сік тощо), протирати періодично шкіру спини та крижів камфорним спиртом чи теплою водою, а також протирати ватною кулькою, змоченою теплою водою, повіки, носові ходи, здійснювати контроль за надходженням кисню через катетер чи маску.

Лікарські призначення треба виконувати чітко й своєчасно, а про зміни в стані хворого доповідати негайно лікареві для проведення останнім корекції лікувальних заходів.

Обслуговуючий персонал своєю поведінкою не повинен створювати ме-тушню та атмосферу безнадії. Навпаки, він має спокійно, чітко, методично створювати враження про сприятливі перебіг і закінчення хвороби. Проте родичам тяжкохворих, особливо безнадійних, що помирають, треба говори-ти відверто про загрозливе становище, допускати 'їх до хворих для проведення з ними останніх годин чи хвилин їх життя.

Годування тяжкохворих пацієнтів із суворим постільним режимом. Парентеральний метод штучного введення в організм харчових продуктів

Догляд за вмираючими пацієнтами старечого віку

Потрібно забезпечити хворому максимально можливий фізичний комфорт. Болю бути не повинно. Тепер є засоби, які можуть усунути будь-який біль. В основному, це, звичайно, справа лікаря, але також і родичів. Лікар бачить свого пацієнта не щогодини й навіть не щодня. Він забезпечить потрібні знеболюючі засоби - не ін`єкції, а таблетки або мікстури, але вміле користування цими ліками - справа родини. Не потрібно нав`язувати їх хворому й давати регулярно, скажемо, чотири рази в день. Якщо біль зовсім легка й хворий не хоче ліків, то й не потрібно. Хворий часто боїться, що, якщо біль стане сильнішим, він буде дуже страждати. Він повинен бути впевнений, що в будь-який момент, як тільки він попросить, його біль буде усунута, і притому повністю. Не потрібно занадто боятися звикання до ліків. При уважному користуванні й зміні ліків можна не допустити серйозної залежності від них, а якщо й звикне трохи, не так вже й страшно. А змушувати людину, близьку до смерті, страждати від болю з остраху, що вона звикне до ліків, жорстоко й не потрібно.

Уважний лікар може сильно зменшити побоювання хворого і його родини, якщо він скаже: "Я вас не залишу, я вам допоможу". Виписавши рецепт, він піде, але повернеться через кілька годин, а потім знову повернеться, щоб установити дозу й тривалість дії ліків. Часто перша доза буває недостатньою, і її потрібно буде збільшити. Раніше в лікарнях або вдома за хворими іноді доглядали черниці. Можна було почути думка, що, раз біль посланий Господом, його не слід заглушати. Зараз, звичайно, ніхто так більше не думає. Ліки теж дані нам Господом. Усе, що було сказано про болі, відноситься й до інших неприємних симптомів хвороби. Ми вже писали, що можна застосовувати болезаспокійливі засоби, але не слід давати ніяких заспокійливих (транквілізаторів), голова хворого повинна залишатися ясною. Снотворні засоби припустимі, але без зловживання ними й тільки у випадках дійсної необхідності.

У хворих іноді буває почуття занепокоєння й навіть провини. "Я обтяжую моїх близьких". Зробіть так, щоб це почуття зникло. Якщо в інший світ іде глава сімейства, його буде тривожити багато чого. Що потім буде з його родиною? Чи зможе дружина (або чоловік) добре виховати дітей? Як будуть поводитися діти? Чи збережеться мир в родині? Дружний догляд всіх членів родини полегшить сумніву вмираючого. Його душі й думкам потрібний спокій. Якщо немає земних тривог і турбот, легше піти з миром. Про що говорити з безнадійно хворим? Чи можна говорити про хвороби? Чи можна говорити про смерть? Звичайно, можна але не завжди. Йому самому важко почати таку розмову, але він часто хоче. Порожні розмови друзів і відвідувачів його тільки обтяжують. Якщо вдасться порушити змову мовчання, і йому й рідним полегшає. Але як це зробити? Тут потрібний великий такт і розуміння настрою й стану хворого. У сфері емоцій безнадійно хворі часто стають майже як діти; вони шукають в інших розуміння, співчуття й любові. Дайте їм це, якщо зможете.

Стан хворого добре описав Лев Толстой в "Смерті Івана Ілліча": "Головною мукою Івана Ілліча була неправда, - та, всіма чомусь визнана неправда, що він тільки хворий, а не вмирає... він же знав, і його мучила ця неправда... і змушувала його самого брати участь у цій неправді. Він бачив... що ніхто не хоче навіть розуміти його положення. Один тільки Гарасим розумів це положення, і тому Івану Іллічу було добре тільки з Гарасимом... Івану Іллічу дуже хотілося, щоб його жаліли... щоб його приголубили, поцілували й поплакали б над ним. Він знав, що він поважний член сім’ї, що в нього сивувата борода... але йому все-таки хотілося цього".

Постарайтеся полегшити страх людини, близької до смерті. Це може бути важко, але якщо є щире бажання, допоможе ваша інтуїція. Хворому розкритися не так легко. Часто краще не говорити, а слухати. Йому хочеться розповісти про себе, зустріти розуміння й поділитися своїми почуттями. Нерідко вони люблять згадувати свої молоді роки. Попросіть його розповісти про себе, про те, як він раніше жив, про його друзів й інтереси.

Якщо ви близькі йому, нагадайте про важливі події його й вашого життя, згадаєте із вдячністю про важке й щасливе, пережите разом. Запитайте, як він спить, чи бачить сни, і які. Іноді легше написати, ніж розмовляти. Якщо так - напишіть хворому про ваше співчуття. Це буде оцінено, а потім він залишиться з вашим листом один на один й одержить полегшення. Написане іноді доходить краще сказаного. Іноді, особливо на початку термінальної хвороби, довідавшись про її невиліковність, хворий перебуває в стані шоку. Він відмовляється розуміти, він ще не здатний бачити жахливу для нього правду. У цей важкий час хворий потребує допомоги й співчуття більше, ніж будь-коли. Тут говорити про смерть не можна. Навпаки - погодьтеся з ним: "Так, це не те, на рак не схоже". Завжди потрібно намагатися зберегти у хворого надію на видужання, а якщо зумієте, навіть зміцнити її. Бажання видужати й віра в це іноді роблять чудеса. Відомі випадки видужання хворих із запущеними раковими захворюваннями. Розповідайте про це хворому.

Важко для хворого буває також стадія протесту й гніву. Хворий дратівливий, вимогливий і може стати неприємним. Якщо ви зрозумієте його стан, ви й тут знайдете потрібні слова. У більш пізніх стадіях, коли хворий уже хоча б частково прийняв неминуче, можна й потрібно говорити відкрито, адже він увесь час думає про це й багато чого його тривожить.

Добре, якщо хворий поплаче. Не заважайте йому в цьому, а, навпаки, - допоможіть. Іноді хворому корисно й розсердитися на кого-небудь, навіть на вас. Не ображайтеся. Не залишайте його або її надовго одних. Просто будьте в одній кімнаті, посидьте поруч. Мовчки. Торкайтесь його руки, плеча, волосся. Контакт, коли він не тільки емоційний, а й фізичний - повніший. Якщо ви його дружина - Спіть в одному ліжку або хоча б в одній кімнаті. Коли він спить, він теж відчуває, що ви близько. Навіть якщо він в забутті або без свідомості, він однаково відчуває; говоріть з ним, навіть якщо він не розуміє. Є ще одна причина не залишати вмираючого одного. Вгадати час смерті важко. Хворий може вмерти, коли вас не буде, і ви потім будете дорікати собі - зробили не все, що могли. Коли хворий починає відчувати, що смерть не за горами, його думки стають глибшими й серйознішими. Тепер йому потрібно зрозуміти те, про що він раніше не думав.

Якщо здоров'я престарілого людини, за яким ви доглядаєте, стрімко погіршується або якщо у неї розвивається якась хвороба, то ви повинні доглядати за ним, дотримуючись рекомендацій.. Практична сторона догляду за вмираючим мало чим відрізняється від догляду за хворим, який може одужати, але іноді вона може приймати дещо іншу спрямованість. Зокрема, якщо відомо, що людині залишилося прожити вже недовго, то найголовніше в такій ситуації - щоб протягом залишився йому терміну він зазнав якомога менше страждань і якомога більше позитивних емоцій.

Життя заради життя !

До тих пір поки в тілі зберігається дихання, надія не вмирає. Якщо лікар припустив, що цій людині залишилося жити не більше трьох місяців, значить, ці три місяці перетворюються на найважливішу частину його життя. І якщо він при цьому проживе, скажімо, ще цілий рік, то кожен день після закінчення вишеназначенного тримісячного терміну слід розглядати як подарунок. Але яким би довгим або коротким не був відпущений йому термін, життя його повинна протікати настільки повно, наскільки це можливо. Тому вмираюча людина в максимально допустимих межах сам повинен вибирати, як йому слід провести залишок своїх днів, і тільки йому личить вирішувати, як він повинен організувати свій щоденний ритм життя, а не підкорятися сліпо нав'язується йому ззовні, часом дуже жорсткому, режиму. Наприклад, хворому не завжди може бути приємно ранкове умивання. Якщо у нього була важка ніч і заснути він зміг, скажімо, лише до п'ятої години ранку, то він, швидше за все, мало зрадіє, якщо через дві години його розбудять заради процедури вмивання.

Деякі люди вважають за краще вигляд і аромат гарних свіжих квітів або домашніх рослин, посаджених в горщиках, у той час як інші люблять погладити домашню кішку, повозитися і поговорити з нею, а треті відчувають особливу гордість, розглядаючи фотографії своїх онуків і правнуків і слухаючи розповіді про їх витівки.

Турбота про зручності та дотримання гідності хворої людини

Кімната, в якій перебуває хворий, повинна міститися в чистоті, бути акуратною і незахламленной, але й не бути схожим на лікарняну палату. Улюблені речі особистого вжитку хворого слід тримати поруч із ним, щоб він міг легко до них дотягнутися. До тих пір поки він може, йому слід вставати, навіть якщо для того, щоб він міг побути з іншими членами сім'ї, його доведеться везти в іншу кімнату на візку. Постіль хворого повинна бути чистою, нижня простирадло - без складок, а верхню не слід натягувати поверх хворого занадто сильно, щоб не пережимати йому ноги. Проте необхідно пам'ятати, що чим більше він буде обслуговувати себе сам, тим краще. Людині завжди дуже важко примиритися з ростом своєї залежності від інших, і цього стану слід уникати як можна довше. Втім, ви самі побачите, що, коли хворий не зможе більше обслуговувати себе, він прийме необхідну йому допомогу від інших, а не буде борсатися у своєму безсиллі. Коли він перестане рухатися самостійно, необхідно регулярно перевертати його, щоб уникнути появи пролежнів та інших ушкоджень шкіри. У цьому вам може допомогти ваша дільнична медсестра.

Людина, яка втратила на останній стадії хвороби можливість дивитися за собою сам, потребує регулярного догляду за своїми ротом, носом і очима. Якщо він вже не може самостійно полоскати рот, вам слід очищати його зсередини за допомогою ватного тампона. Міняйте вату для очищення кожного його боку, верхнього неба і мови і стежте, щоб хворий не подавився нею. Вставні зуби також необхідно чистити щодня.

Ніздрі треба промивати теплою водою і змащувати невеликою кількістю вазеліну або спеціальною маззю для запобігання їх від потріскування і запалень.

У людини, яка знаходиться в несвідомому стані, очі можуть бути відкриті. При відсутності моргательного рефлексу його очі можуть висохнути, і тоді він ризикує повністю втратити зір. Тому очі хворого слід регулярно промивати охолодженою кип'яченою водою або спеціально приготованим сольовим розчином за допомогою ватного тампона. Дільнична сестра може пояснити вам, як слід вводити очні краплі, якщо в цьому є необхідність. Вона також може показати, як треба поводитися з різними трубками і зондами (наприклад, з катетером мочеприемника або з зондом для примусового живлення).

Смерть

Люди, які занадто довго хворіли або ті, чий вік був дуже похилим, можуть померти так тихо, що ви навіть не зумієте вловити їх останній подих. Інші ж можуть перед смертю дихати глибоко або насилу. Передсмертні хрипи завжди гнітюче діють на родичів. Однак вони не є ознакою додаткових страждань, і можуть бути усунені за допомогою ліків. Лицьові м'язи можуть скорочуватися, від чого на обличчі з'явиться гримаса, - і знову ж таки, це зовсім не обов'язково свідчить про того болю, який нібито відчуває вмираючий, хоча це і справляє дуже важке враження на оточуючих.

Не бійтеся взяти вмираючого за руку і говорити з ним, навіть якщо він і не може вам відповісти. Слух - останнє почуття, яке покидає нас перед смертю, тому звуки вашого голосу заспокоять і підбадьорять його. Будьте обережні також в розмовах з іншими людьми в його присутності!

Уход за пациентами пожилого и старческого возраста

1. Не нужно обращаться к пациентам «бабушка», «дедушка», потому что это является свидетельством низкой культуры медицинских работников. Необходимо уважительно обращаться к пациентам по имени и отчеству.

2. Люди пожилого и старческого возраста плохо переносят приспособление к новым условиям. Поэтому госпитализацию следует осуществлять только по прямым показаниям.

3. Необходимо создать оптимальный лечебно-охранительный режим для таких пациентов. Часто они спят днем ​​и плохо отдыхают ночью. Иногда это связано с нарушениями функции почек и необходимостью часто мочиться ночью. Для улучшения ночного сна помещение следует хорошо проветривать, кровать должна быть удобной, одеяло легким и теплым, обстановка тихой. Если сну мешает боль в костях, суставах, то необходимо под них положить подушку, удобно расположить конечность.

4. Большое влияние на настроение, самочувствие оказывает внешний вид пациента – своевременное бритье, стрижка, прическа, опрятная одежда. Для этого необходимо вызывать парикмахера, а медицинская сестра следит и помогает пациентам поддерживать опрятный внешний вид.

5. Важное значение для поддержания надлежащего самочувствия играет правильная организация питания. Интенсивность обменных процессов у таких пациентов снижается, поэтому им необходимо снизить энергетическую ценность пищи за счет ограничения жиров животного происхождения и углеводов, которые легко усваиваются (сахар, варенье, конфеты). Это связано также со снижением секреторной функции поджелудочной железы. Необходимо употреблять продукты, содержащие грубоволокнистую клетчатку, следует ограничить поваренную соль, при отеках – жидкость. Необходимы витамины, особенно С и группы В. Нужно тщательно следить за сроком хранения продуктов в холодильнике.

6. У пациентов пожилого и старческого возраста часто отсутствуют зубы, что обуславливает неполноценность жевательного аппарата, которая в свою очередь ухудшает усвоение пищи в кишечнике, ведет к нарушению процессов пищеварения. При отсутствии зубов пищу следует давать полужидкую в протертом виде, небольшими порциями 4 раза в день. Если у пациента есть съемные зубные протезы, то после приема пищи их необходимо помыть, а на ночь снимать и хранить в сухом стакане.

7. Пациенты пожилого и старческого возраста могут иметь несколько хронических заболеваний одновременно, что затрудняет выздоровление, часто требует длительного пребывания в постели. В таких случаях уход за пациентом выходит на передний план. Кровать должна быть хорошо оборудована, удобна, не должна прогибаться, следует постоянно стряхивать с простыни крошки, расправлять складки на простыне, поправлять подушку, поворачивать пациента в постели, своевременно менять постельное и нательное белье. Длительное пребывание в постели тяжелобольных требует тщательного ухода за кожей с целью предотвращения пролежней.

8. Помещения, где находятся пациенты пожилого и старческого возраста, не должны загромождаться мебелью, мягкими коврами, дорожками, пол должен быть сухим, чтобы предотвратить падение пациентов. В этом возрасте возникают изменения костной ткани (остеопороз), а потому падение часто приводят к переломам. Особенно тяжело протекают у таких пациентов переломы шейки бедренной кости. Чтобы избежать травматизма, у стен коридоров необходимо встроить поручни, а также средства для облегчения усаживания и вставания с унитазов в туалетах.

9. Умывание тяжелобольного следует делать ежедневно в постели, мыть руки перед едой и после акта дефекации; пациенты, которые ходят, должны это делать самостоятельно и регулярно.

Часто кожа пациентов сухая, имеет склонность к образованию трещин. Сухие участки кожи следует смазывать смягчающим кремом. Необходимо регулярно обрезать ногти. Перед обрезкой ногтей на ногах их надо подержать в теплой воде 10-15 мин, чтобы они размягчились.

10. Если пациентам не противопоказана гигиеническая ванна, медицинской сестре необходимо заблаговременно подготовить ее и помочь пациенту принять процедуру. Присутствие медицинской сестры и ее помощь обязательны. Чтобы не случались травмы, около ванны должен быть резиновый коврик; хорошо, когда ванны оборудованы специальными перилами и скамейками. Необходимо следить за состоянием пациента и в случае возникновения приступа стенокардии или нарушения мозгового кровообращения помочь пациенту выйти из ванны, положить его на кушетку и оказать ему неотложную помощь. Температура воздуха в ванной комнате должна быть не ниже 25°С, не должно быть сквозняков, чтобы пациент не простудился

11. Применение грелки у тяжелобольных должны быть только по назначению врача. Необходимо учитывать, что у пациентов пожилого и старческого возраста проявляется нарушение чувствительности кожи, поэтому перед применением грелки медицинская сестра должна ее проверить на степень нагрева.

12. Необходимо следить за физиологическими отправлениями пациентов, особенно прикованных к постели (у таких пациентов чаще возникают запоры). Не следует приучать пациентов к очистительной клизме, а необходимо употреблять продукты, усиливающие перистальтику кишечника, богатые клетчаткой (яблоки, свекла, капуста), а также свежий кефир.

13. При образовании каловых камней в прямой кишке, которые могут вызвать пролежни в ней, медицинской сестре необходимо удалить их. Для этого надеть на правую руку резиновую перчатку, смазать ее вазелином, ввести второй палец в прямую кишку и осторожно удалить твердые каловые массы. Затем провести очистительную клизму.

14. Тяжелобольным подают судно и мочеприемник в постель. После стула пациента необходимо подмыть, насухо вытереть, промежность при необходимости смазать кремом.

15. Для пожилых пациентов характерно ухудшение памяти, они хорошо помнят прошлое и часто живут им, но не помнят, что было накануне. Медицинская сестра должна быть внимательной, тактичной, терпеливой, отвечать на вопросы спокойно, четко объяснять правила сбора биоматериала на лабораторные исследования, подготовку к инструментальным исследованиям и т.п. Постоянноследить за своевременным приемом лекарств, так как пациенты пожилого возраста часто забывают или избегают употребления назначенных им препаратов.

16. Особого внимания требует выполнение инъекций пациентам пожилого и старческого возраста. После инъекций у них могут возникать инфильтраты и даже абсцессы. Поэтому прежде всего абсолютным требованием является соблюдение правил асептики и техники выполнения инъекций (правильное определение анатомического участка, избежание введения лекарств в место предыдущей инъекции или инфильтрата). Перед инъекцией масляного раствора его необходимо подогреть, а после введения его – применить грелку.

17. Длительное пребывание пациента в постели, отсутствие двигательной активности (гиподинамия) отрицательно влияют на функциональное состояние организма. Поэтому в комплекс лечебных мероприятий включают лечебную гимнастику, постепенно увеличивая нагрузки при контроле частоты пульса, величины артериального давления. Лечебную гимнастику и контроль осуществляют медицинские сестры.

18. Иногда пациенты старческого возраста выполняют значительные физические нагрузки, не соблюдают режим питания, сна, отдыха. Это негативно сказывается на течении многих заболеваний, способствует их прогрессированию, возникновению осложнений.

Медицинский персонал должен тактично и доступно объяснить пациенту необходимость соблюдения назначенного режима для сохранения и улучшения здоровья.

Комплекс психотерапевтических мер, направленных на восстановление и активизацию телесных, психических и социальных функций, навыков и возможностей, а также на решение конкретных проблемных ситуаций, с которыми пациент пожилого возраста не может справиться самостоятельно.Использование психотерапевтических методов в геронтологической практике связано с отходом в последние десятилетия от дефицитарной модели старения, согласно которой этот процесс является общим снижением интеллектуальных и эмоциональных возможностей. В настоящее время старение рассматривается как фаза жизни, протекание которой многофакторно обусловлено прошлым, настоящим и ориентацией на будущее и которая проявляет себя "как биологическая, финансово-экономическая, эпохальная и экологическая судьба" .Поведение человека пожилого возраста определяется не столько объективными моментами ситуации, сколько формой и характером их субъективного восприятия и переживания.

При разработке психотерапевтических программ необходим детальный анализ конкретной ситуации и ее когнитивного содержания, а также многосторонняя ориентация мер вмешательства (медицинские, психологические, социальные, экологические и др.). Специфичным в построении психотерапевтических программ является принцип активации и реактивации ресурсов пациента, так как невостребованные функции угасают. При этом необходимо внимательно следить за мерой "напряжения" функций, поскольку равно опасно как их недостаточное напряжение, так и перенапряжение.Симптомы и личность пациента определяют стратегию психотерапевтического воздействия, а также выбор применяемых психотерапевтических методов и приемов. В наименьшей степени для понимания старости и лечения старческих нарушений, по мнению Розе,подходят глубинно-психологические и психоаналитические методы психотерапии. В последнее время наиболее интенсивно развиваются поведенческие формы и поддерживающая психотерапия пожилых.. Предполагает специальную подготовку и тренинг медицинского персонала, который должен научиться находить индивидуальные позитивные стимулы для пациента, определять частные цели и поощрять их достижение. Элементарные обучающие процессы помогают пациенту вести себя адекватно постоянно меняющимся требованиям окружающей среды. Часто способность старых людей к обучению недооценивается, тогда как в большинстве случаев в результате тренинга они не только восстанавливают утраченные функции и навыки, но и вырабатывают новые. Все тренинговые программы строятся с учетом еще имеющейся у пациента продуктивности.Психотерапия в геронтопсихиатрических клиниках и специальных заведениях для пожилых людей отличается по возможностям, объему, постановке задач и методическим подходам, что связано с особенностями психических нарушений у людей пожилого и старческого возраста, а именно с биологическими процессами, лежащими в основе большинства этих заболеваний. Почти при всех психозах позднего возраста психогенному фактору принадлежит роль пускового механизма, либо вторично декомпенсирующей причины, либо патопластического фактора. Иными словами, в силу объективных причин (многофакторность патогенеза и биоредуктивная основа большинства психозов - известная стертость дифференцированности причинно-следственных связей и повышенный риск психической декомпенсации в старости) вычленение психических, а следовательно и личностно-психологических и социальных факторов в развитии заболевания часто невозможно, что создает трудности для проведения психотерапии. Вместе с тем психическое заболевание почти всегда (за исключением глубокого слабоумия) опосредовано личностью больного, что, в частности, выражается в реакциях на болезнь, перемену обстановки, ожидания, связанные с лечением и перспективой после выписки из больницы. Несоизмеримо большее значение, по сравнению с собственными проблемами, связанными с болезнью, для пожилых людей, находящихся в стационаре, приобретают вопросы непосредственного окружения в палате, взаимоотношений с медицинским персоналом, выбор лечащего врача, возможность принятия самостоятельных решений относительно ношения больничной одежды, участия в различных мероприятиях (групповых, развлекательных и пр.).

Психотерапия должна включать как общепсихотерапевтические подходы, так и специальные методы психотерапии. К первым относятся: создание терапевтической среды, атмосферы доверия, сотрудничества с обслуживающим персоналом, выработка положительной установки к методам лечения и непосредственному окружению в палате, повышение психической и социальной активности. Вся обстановка, организационная структура, процессы взаимоотношений в стационаре должны быть направлены на обучение утраченным в течение болезни будничным функциям и навыкам, на восстановление способности к решающему поведению пациента в рамках его возможностей. Показательно, что из многих личных и профессиональных характеристик врача и медицинской сестры больные отдают предпочтение их эмпатическим качествам, т. е. привлекательности, способности к сопереживанию, сочувствию. Отношение пожилых больных к разного рода восстановительным (психо- и социокорригирующим и активирующим) методам, приемам и к лекарственной терапии оказывается различным. У многих больных при общем положительном отношении к проводившимся восстановительным мероприятиям все же преобладает установка на лекарственные препараты, что, по-видимому, зависит от пассивной позиции и укоренившегося традиционного представления пожилых людей о лечении. Как правило, больные, находясь в стационаре, высоко оценивают возможности широких внебольничных социальных контактов и развлекательных мероприятий (частые свидания с родственниками и друзьями, клубные встречи с выписанными больными, домашние отпуска, посещения кинотеатра, экскурсии по городу, участие в сеансах музыкотерапии, в литературных вечерах, коллективных просмотрах слайдов и т. д.).В гериатрических клиниках и специальных заведениях для пожилых людей (домах престарелых, дневных стационарах, клубах пожилых) применяются также групповые психотерапевтические методы.

Целью групповой психотерапии лиц пожилого возраста являются привлечение их к:

• социальному взаимодействию,

• повышение самооценки,

• усиление независимости,

• ориентация на реальность и постоянно меняющуюся действительность.

Используются различные групповые техники: групповая дискуссия, музыкотерапия, хореотерапия, психогимнастика и др. В то же время, длительное пребывание пожилых людей в стационарах нежелательно, так как может вновь привести к пассивности и зависимости. Помещение их в дома престарелых должно осуществляться лишь в крайних случаях, так как излишняя регламентация, а порой и нелепые, необоснованные порядки этих учреждений могут лишь усилить дефекты, вызванные процессом старения.

Поэтому наиболее эффективной для этих пациентов является помощь, осуществляемая дневными стационарами, учреждениями, обеспечивающими патронаж, социально-психиатрическое обслуживание, что позволяет им оставаться в своих квартирах.Большинство исследователей и практиков подчеркивают необходимость включения в психотерапевтические меры воздействия на лиц пожилого возраста семейной психотерапии. Психотерапия и консультации родственников, обсуждение с ними проводимых и планируемых мероприятий повышают их эффективность и делают более стабильными достигнутые результаты психотерапевтических воздействий. Большое значение семейная психотерапия имеет для послевыписной медико-социальной адаптации больных и вторичной психопрофилактики с учетом роли внутрисемейных отношений в жизни пациентов, особенно если речь идет о страдающих слабоумием или больных с затяжным течением функциональных психозов, сопровождающихся поведенческими расстройствами. Семейные отношения изменяются в той или иной степени у всех пожилых больных с психическими заболеваниями, но более значительно - у лиц со слабоумием. У них преобладают столкновения, связанные со стремлением родственников к отказу от больного из-за его тяжелого психического состояния и необходимости постоянного ухода. У больных с функциональными психозами чаще встречаются конфликты, в основе которых лежит переживание больным снижения или утраты лидирующей роли в семье или болезненное чувство своей ненужности и помехи близким, приводящие к самоизоляции. Коррекция отношения к больному со стороны членов семьи и его собственного отношения к ним зависит как от клинических особенностей заболевания, так и от установки семьи на разрешение конфликта и, нередко, материально-бытовых условий. Позитивный результат возможен лишь в том случае, когда посредством семейной психотерапии удается выработать у родственников больного сочувствие к нему, понимание его состояния и причин, вызвавших поведенческие расстройства (при бредовых и депрессивных состояниях) или примирение с ситуацией (при деменции). Как показывают исследования, семейная адаптация больных с функциональными психозами, в семьях которых проводилась психокоррекционная работа, после выписки, как правило, оказывается выше, но и у них полного разрешения конфликтов достичь почти не удается, отношение к больному остается настороженным с тенденцией к изоляции в семье

В целом психотерапия больных психозами в позднем возрасте оценивается как перспективный метод в омплексе с лекарственной терапией!