Запитання для самоперевірки

1. В яких формах виявляються прагнення особистості?

2. Як взаємопов’язані самооцінка особистості та рівень її домагань?

3. Яку роль виконують механізми психологічного захисту? Проаналізуйте ці механізми та наведіть приклади.

4. Що є джерелом і рушійною слою розвитку особистості?

5. Яку особистість можна назвати гармонійною?

6. Проаналізуйте вплив темпераменту на особистісні риси.

7. Яке значення має темперамент, характер, здібності у діяльності дизайнера?

8. Як можна визначити силу і слабкість волі людини?

9. Які особливості розвитку та виховання вольової активності людини.

Розділ 2. Психологія діяльності і пізнавальних процесів

Тема 2.1. Психічні процеси та стани

Питання 1.Мислення, його ознаки та операції. Форми і види мислення. Інтелект. Індивідуальні відмінності в мисленні людини.

Питання 2. Мовлення, види та культура мовлення.

Питання 3. Професійна придатність. Стомлення. Працездатність та її динаміка. Режим праці та відпочинку. Мотивація праці.

Рекомендована література: 3,5,8,12

Питання 1. Мислення, його ознаки та операції. Форми і види мислення. Інтелект. Індивідуальні відмінності в мисленні людини

Методичні рекомендації

Мислення, його ознаки та операції

Вивчаючи питання слід звернути увагу на те, що мислення — це вища форма психічного відображення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань та уявлень, але ця карти­на світу не дає змоги глибоко і всебічно пізнати його.

Мислення дає знання про істотні властивості, зв'язки і відношення об'єктивної реальності, здійснює у процесі пізнання перехід від явища до його сутності .

Мислення є узагальненим відображенням дійсності.

Мислення має активний, дійовий і цілеспрямований характер.

Мислення нерозривно пов'язане з мовою та мовленням. Думка об'єктивується у мові та мовленні. Мовлення є способом, а мова — засобом вираження думки і формою її існування.

Мислення має соціальну природу.

Мислення — це психічний пізнавальний процес узагальненого опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і зв'язків між ними у предметах і явищах об'єктивної дійсності.

На основі специфічних рис мислення можна вирізнити його основні функції.

1. Розуміння — це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їх істотних зв'язках з іншими об'єктами, що дося­гається на основі включення нового знання у суб'єктивний досвід.

2. Розв'язання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб'єктивного досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації.

3. Цілеутворення. Утворення цілей являє собою процес пород­ження нових цілей, що відбувається у мисленні.

4. Рефлексія. Розглядається як діяльність суб'єкта, спрямована на усвідомлення способів і дій свого пізнання.

Операційний компонент мислення, що забезпечує його процесуальність, становлять операції аналізу, синтезу, порівняння, узагаль­нення, абстрагування, класифікації, систематизації, конкретизації тощо.

Мисленнєві операції, розвиваючись і ускладнюючись у пізна вальному процесі, можуть виступати як мисленнєві дії. Мисленневі дії — це дії з об'єктами, відображеними в образах уявлень. Мисленнєві дії співвідносяться з певним змістом, спрямовані на перетворення умов пізнання об'єкта. Мис­леннєві дії входять до складу розумових дій (перцептивні, мнемічні, імажинативні тощо).

Форми і види мислення

Логіка — це наука про форми і закони мислення. Об'єктом логічного дослідження є "форми" мислення: поняття, судження, умовиводи.

ТІоняття — це форма мислення, в якій відображається суть предметів і явищ реального світу в їх істотних, необхідних ознаках і відношеннях.

Якщо поняття відображає сукупність істотних ознак предметів, то судження, як форма мислення, відображає окремі відношення між предметами і їх ознаками, причому шляхом ствердження або запере­чення. Істинним буде судження, в якому стверджується ознака, яка належить предметові, або заперечується ознака, яка не належить предметові. Отже, судження істинне, коли його зміст відповіла⁶ істинному стану речей.

Існують знання у формі суджень, а формою здобуття і знань є умовивід. Умовивід — це форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводять нове судження. Умовивід може бути як правильним, так і неправильним. В останньому відсутній послідовний зв'язок між судженнями.

Різноманітність типів мисленнєвих задач зумовлює різноманітність не тільки механізмів, способів, а й видів мислення. У психології прийнято розрізняти види мислення за змістом: наоч­но-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення; за характером задач: практичне і теоретичне мислення; за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продук­тивне) мислення.

Наочно-дійове мислення полягає у тому, що розв'язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконан­ня рухового акту. Так, у ранньому віці діти виявляють здатність до аналізу і синтезу, коли сприймають предмети в певний момент і ма­ють можливість оперувати ними.

Наочно-образне мислення ґрунтується на образах уявлень, пере­творенні ситуації в план образів. Властиве поетам, художникам, архітекторам, парфумерам, модельєрам. Значення цього мислення полягає в тому, що за його допомогою повніше відтворюється різноманітність характеристик об'єкта, відбувається встановлення звичних поєднань предметів та їх властивостей.

Теоретичне мислення полягає у пізнанні законів, правил. Воно відображає істотне у явищах, об'єктах, зв'язках між ними на рівні закономірностей та тенденцій. Продуктами теоретичного мислення є, наприклад, відкриття

Деякі вчені на підставі трьох ознак — часу перебігу процесу, структурності (чіткий поділ на етапи) та рівня перебігу (усвідомленості або неусвідомленості) — виокремлюють інтуїтивне та аналітичне мислення. Аналітичне мислення — це вид мислення, роз­горнутого у часі, має чітко виражені етапи, достатньою мірою усвідомлені суб'єктом. Інтуїтивне, навпаки, — згорнуте у часі, в ньо­му відсутній поділ на етапи, воно мало представлене у свідомості.

У психології розрізняють ще реалістичне мислення, спрямоване на зовнішній світ і регульоване логічними законами, а також аутистичне мислення, пов'язане з реалізацією власних бажань, намірів. Дітям дошкільного віку властиве егоцентричне мислення. Характерна його ознака — неспроможність поставити себе на по­зицію інших.

Індивідуальні відмінності в мисленні людини

Мисленнєва діяльність завжди індивідуально своєрідна, вона характеризується індивідуально-психологічними відмінностями, що впливають на перебіг мисленнєвої діяльності: глибиною, широтою, гнучкістю, самостійністю, швидкістю, послідовністю тощо. їх називають якостями розуму.

Г либина розуму полягає у здатності суб'єкта виділити суттєві характеристики об'єкта і зробити відповідне узагальнення. Повер­ховість розуму — протилежна якість, що виявляється у вирізненні поверхових, несуттєвих, випадкових особливостей та зв'язків між ними, на основі яких не можна зробити правомірних висновків.

Гнучкість розуму означає вміння змінити припущення, обраний шлях у вирішенні проблеми, коли змінились умови і попередній вибір не підтвердився. Протилежною цій якості є інертність розуму, що виявляється у малорухомості мислення, у здатності мислити лише звичним способом, лише за звичною схемою.

Стійкість розуму — це якість, яка виражається у постійному орієнтуванні на закономірні характеристики об'єкта.

Нестійкість - означає необґрунтований відхід від орієнтації на закономірні характеристики, явища, посилання суб'єкта на неістотне в об'єкті

Усвідомленість мисленнєвої діяльності полягає в тому, її суб'єкт розуміє і може виразити в слові особливості задачі, щлях розв'язання її, особливості міркування та аргументи на користь правильності висновку. Неусвідомленість мислення виявляється у тому що суб'єкт відчуває труднощі, пояснюючи, які орієнтири добирав для вироблення припущення, якими прийомами можна перевірити правильність його, яких допущено помилок тощо.

Самостійність розуму полягає в тому, що суб'єкт виявляє праг­нення самостійно проаналізувати задачу, прийняти рішення і довес­ти правильність його.

Наслідувальність розуму виявляєть­ся в постійному копіюванні відомих способів міркування, у відсут­ності потреби зробити самостійні кроки у розв'язанні проблеми.

До індивідуально-психологічних особливостей мислення психологи відносять навіюваність та критичність. Навіюваність — це цілеспрямо­ваний вплив однієї людини на іншу, котра некритично, пасивно, в обхід своїх думок сприймає цей вплив. Критичність розуміють як усві­домлений контроль за перебігом інтелектуальної діяльності людини, під час якого відбувається оцінка роботи думки, вироблених гіпотез, шляхів доведення їх тощо.

Інтелект

В аналізі мислення важко обійтися без понять "інте­лект" та "інтелектуальні здібності". Словом "інтелект" (від лат. ро­зуміння, розум) позначають відносно стійку структуру розумових здібностей. Існують різні тлумачення цього поняття, зокрема його ототожнюють із мисленнєвими операціями, зі стилем та стратегіями розв'язання проблемних ситуацій, зі здатністю до учіння, до пізнан­ня, з індивідуальними особливостями орієнтування в ситуації, з когнітивним стилем, з біопсихічною адаптацією до наявних обста­вин життя. Більшість психологів вирізняють три типи інтелекту: ге­нетичний, який неможливо вивчити; поведінковий, що виявляється і спостерігається в поведінці; вимірний, тобто такий, що піддається тестовій оцінці.

Оцінка рівня інтелектуального розвитку здійснюється на основі співвіднесення реального хронологічного віку дитини з її "розумо­вим віком". Показник розвитку інтелекту — "коефіцієнт інтелекту­альності" (скорочено IQ) знаходять за формулою:

IQ = (розумовий вік\ хронологічний вік) * 100%

Середнє значення IQ відповідає 100 балам, найнижче може набли­жатися до 0, а найвище — 200. Стандартне (тобто середнє для всіх груп) відхилення — 16 балів в кожну сторону.

Для позначення вродженої недорозвиненості інтелекту дефекто­логи, психіатри і психологи використовують термін "олігофренія".

Питання 2. Мовлення, види та культура мовлення

Методичні рекомендації

Вивчаючи дане питання зверніть увагу на те ,що мова й мовлення є одним із засобів мис­лення, розуміння.

Один з видів мовлення — внутрішнє мовлення (без звуків).

Внутрішнє мовлення — це мислення чистими значеннями. Воно не збігається з думкою, тому що не збігаються оди­ниці мислення й мовлення.

Вимоги до мови дизайнера. Володіння мовою — один з головних доданків майстерності дизайнера. Вимоги до мови можна розділити на дві групи.

1. Вимоги до змісту мови: простота в ясність викладу (слід уни­кати довгих і складних фраз, застосування термінів, не зрозумілих замовнику, і т. д.); послідовність і чіткість пояснення; переконливість, тобто ваговитість і логічність доводів, що приводяться; націленість, тобто дизайнер повинен наперед знати, що він хоче довести, і відповідно підбирати аргументи.

2. Вимоги до форми мови: виразна вимова; нормальний середній темп {не скоромовка, але і не сповільнено); відповідність сили голосу (гучність повинна бути така, щоб співбесідник міг в даних умовах без напруги чути дизайнера, разом з тим зайва гучність може бути сприйня­та як прояв грубості); зміна темпу, сили голосу, паузи під час розповіді, з тим щоб уникнути монотонності; багатий словарний запас, уміле його ви­користання; чистота мови — відсутність зайвих слів («значить», «ну», «так би мовити» і т. д.), жаргонних і вульгарних виразів.

Майстерність дизайнера полягає не в демонстрації своїх ора­торських здібностей, а в умінні якісно надати послугу та виконати замовлення різного характеру.

Питання 3. Професійна придатність. Стомлення. Працездатність та її динаміка. Режим праці та відпочинку. Мотивація праці

Професійна придатність.

Опрацювуючи дане питання зверніть увагу на те, що Завданням професійного відбору є визначення придатності людини до виконання того чи іншого виду роботи. Під професійним відбором розуміють процес вибору з групи кандидатів на певну посаду тих, від кого можна чекати успішного освоєння і наступного ефективного виконання функцій. Професійно придатними вважаються особи, які успішно оволодівають професією в процесі навчання, вдосконалюються в цій діяльності, а в сприятливих умовах вдосконалюють саму професію. Розрізняють два типи професійної придатності: абсолютну і відносну. Абсолютна придатність необхідна для тих професій, успішне оволодіння якими і виконання роботи залежать від властивостей нервової системи і якостей людини. Невідповідність їх вимогам роботи може призвести до зривів, помилок, аварій. Категоричні оцінки можуть бути застосовані відносно таких психофізіологічних характеристик людини, як розпізнавання кольорів, швидкість переключення і широта розподілу уваги, оперативна пам’ять, швидкість реакції, сила м’язів, витривалість і т.ін. Відносна професійна придатність застосовується при виборі професій масового типу, які не ставлять жорстких вимог до властивостей особистості. Невідповідність або недостатній розвиток одних якостей може компенсуватися розвитком інших.

Психологічна професійна непридатність може бути обумовлена не тільки недостатністю тих чи інших здібностей, а й наявністю в структурі особистості негативних для даної трудової діяльності рис (наприклад, емоційно-моторна нестійкість, розсіяна увага, схильність до невиправданого ризику тощо). Розрізняють два типи профвідбору: ● за здібностями і схильністю для направлення на попереднє професійне навчання; ● за наявною готовністю до виконання функцій по тій чи іншій професії. Основою для професійного відбору є конкретні нормативні характеристики професії: соціальні, операціональні, організаційні. Професійна придатність є результатом професійного самовизначення в процесі навчання і освоєння професії, а також професійної спрямованості особистості.

Професійна спрямованість характеризується установкою особистості на розвиток якостей, необхідних для успішної праці з обраної професії. Ставлення людини до професії виявляється в її професійних інтересах, під якими розуміють активну пізнавальну діяльність людини в зв’язку в професією. Формування професійних інтересів базується на глибоких всебічних знаннях щодо характеру, змісту і організації діяльності та позитивному ставленні до праці. Професійний інтерес може супроводжуватись професійним покликанням, тобто специфічним відношенням до певного виду діяльності. Професійне покликання — це соціально зумовлений стійкий потяг людини до певного виду трудової діяльності, за якого робота найбільш продуктивна і відповідає реальним і потенційним можливостям особистості. Виражається професійне покликання сукупністю розвинутих здібностей і стійкою схильністю.

Стомлення. Працездатність та її динаміка. Режим праці та відпочинку.

Робочий час є загальною мірою кількості праці Загальна тривалість

робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва,

з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Серед факторів підвищення ефективності праці особливе місце належить раціональному режиму праці і відпочинку. Від його структури залежить динаміка втоми, відновлюваність функцій організму, працездатність і здоров’я, надійність і продуктивність праці. Під режимом праці і відпочинку розуміють загальну тривалість трудової діяльності протягом доби, тижня, місяця, року, частоту і тривалість періодів трудової активності і перерв у процесі цієї активності, співвідношення і чергування цих періодів. Режим праці включає характеристики самого трудового процесу — інтенсивність чи екстенсивність, а також допустиму тривалість дії шкідливих факторів.

Незалежно від виду праці функціональний стан працівника змінюється внаслідок втоми, що призводить до зниження рівня оперативних резервів. Оптимізація діяльності забезпечує реалізацію тих резервних можливостей, які до цього не входили в оперативні резерви. Таким чином, з фізіологічної точки зору режим праці і відпочинку являє собою процес управління функціональним станом працівника з метою оптимізації діяльності.

Режим праці і відпочинку є предметом переговорів між найманими працівниками (профспілками) і роботодавцями при укладенні колективних договорів.

Режим праці і відпочинку залежить від характеру виробничого процесу, тобто може бути однозмінним або багатозмінним, стандартним або нестандартним. Однак у всіх випадках він повинен бути науково обгрунтованим, раціональним.

Раціональний, фізіологічно обгрунтований режим праці і відпочинку повинен відповідати таким вимогам:

● запобігати ранньому і надмірному розвиткові втоми працівників;

● сприяти збереженню високої працездатності і оптимального функціонального стану організму працівників протягом зміни;

● забезпечувати високу продуктивність праці;

● сприяти ефективному відновленню фізіологічних функцій під час відпочинку.

Арсенал мотиваційних засобів. Керівник повинен володіти системою стимулів зовнішнього впливу, які забезпечують виникнення у співробітників позитивних мотивів до праці. Універсальних стимулів не існує. Люди реагують по-різному, і навіть у тих самих людей реакція на однакові стимули не завжди однозначна. Основними з них є: інформування про результати праці; обмін досвідом та знаннями між ме­неджером і підлеглими; мотив «першого дня роботи»; розкриття перспектив службового росту; справедлива оплата праці; усвідомлення важливості виконуваної ро­боти; професійна гордість; участь у прийнятті рішень; еластичність робочого часу; недирективна консульта­ція; уміння використовувати заохочення і стягнення.

Інформування про результати праці. Відсутність ін­формації про результати власної праці часто стає причи­ною фрустрації (переживання невдачі). Стимулом для працівника є інформування про якість виконаної роботи.

Мотив «першого дня роботи». Протягом тривалого періоду діє враження, яке виникає у працівника від першого ознайомлення з роботою. Як правило, підлеглі добре пам'ятають свої враження від першого дня пере­бування в організації, а не від сотого або тисячного. То­му доцільно подбати про доброзичливу атмосферу в пер­ші години, дні, тижні роботи нового працівника.

Розкриття перспектив службового росту. Співро­бітник, який тільки починає працювати, володіє віднос­но більшим запасом сил та енергії, ніж люди старшого віку. Якщо він бачить перед собою перспективу службо­вого росту, то намагатиметься спрямувати свої сили, енергію на підвищення кваліфікації.

Справедлива оплата праці. Ефективному мотивуван­ню сприяє дотримання принципу справедливого розподі­лу фонду оплати праці. Тому слід застосовувати однакові параметри для оцінювання роботи всіх працівників.

Професійна гордість. У людей, які переконані, що їх успіхи будуть помічені і належно оцінені, посилюється віра у свої сили і намагання добиватися нових успіхів.

Участь у прийнятті рішень. Будучи залученим до вироблення і прийняття рішень, працівник глибше ус­відомлює необхідність виконання конкретної роботи і відповідно — свій внесок у загальну справу, бачить себе активним суб'єктом діяльності в організації.

Еластичність робочого часу. Час, протягом якого працівник повинен бути на робочому місці, орієнтуючись на потреби колективу (колег, керівника) або відвідува­чів, не збігається з часом, призначеним для виконання завдань без контакту з людьми.

Недирективна консультація. Вона полягає у добро­зичливому вислуховуванні підлеглого, який перебуває у стані сильного емоційного напруження. Розповідаючи керівнику про свої труднощі, він поступово заспокою­ється і може самостійно вирішувати проблеми, які його турбують.