1.1. Що означає глобалізація?

Глобалізація світової економіки складна, багатоаспектна проблема, що постійно породжує численні наукові дискусії і тому на сьогодні вона не має простого і однозначного тлумачення. За цим поняттям переховується велика кількість явищ і одночасно протікаючих процесів, а також проблем, які торкаються всього людства і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності. Семантично це поняття пов’язане з англійським словом “Globe” (земна куля), яке не залишає шансів на існування іншим термінам іншого семантичного коріння типу “мировизация” (рос.) або “мондиалізація” (фр.). З множини вимірювань поняття глобалізації можна виділити два найбільш очевидних.

1. Загальнопланетарний масштаб інтернаціоналізації світової економіки як логічний результат взаємодії національних економік, які постійно розширювались, коли ця взаємодія набула вигляду транснационалізації, тобто їх взаємного проникнення і переплетіння.

2. Універсалізація або гомогенізація економічного життя, яка під впливом обміну знаннями, людьми, товарами, культурними цінностями і т.п. все більш тяжіє до єдиних стандартів, принципів і цінностей.

Сьогодні термін “глобалізація” отримав виражене емоційне забарвлення. Одні вважають, що це корисний процес, що має ключове значення для розвитку світової економіки в майбутньому, і що він неминучий і необоротний. Інші ж відносяться до нього вороже, навіть зі страхом, вважаючи, що глобалізація веде до збільшення нерівності між країнами й у їхніх межах, породжує загрозу зростання безробіття і зниження рівня життя та служити гальмом на шляху соціального прогресу. Дуже важливо визначити шляхи, що відкривають усім країнам можливість користуватися плодами процесу глоблізації, зберігаючи при цьому тверезість в оцінці його потенціалу і ризиків.

Глобалізація справді відкриває найширші можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення нерівномірні. Процес інтеграції у світову економіку відбувається в деяких країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання і скорочення бідності. Політика зовнішньої орієнтації принесла динамізм і процвітання значної частини Східної Азії, цілком перетворивши цей регіон, який 40 років тому знаходився в числі найбідніших у світі. У свою чергу, підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії і просування вперед у рішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці.

На відміну від цього, для багатьох країнах Латинської Америки й Африки, що проводили в 70-і і 80-і роки ХХ століття політику внутрішньої орієнтації, були характерні застій чи спад економіки, зростання бідності і високі темпи інфляції, що стали нормою. У багатьох випадках, особливо в Африці, проблеми збільшувалися через несприятливий розвиток зовнішніх умов. Після того як ці країни змінили свою політику, рівень їхніх доходів почав зростати. В даний час відбувається процес їхньої трансформації. Необхідно сприяти збереженню цієї тенденції, а не спробам переломити її, і це стане найкращим способом сприяння економічному зростанню, розвитку і скороченню бідності.

Кризи, що вибухнули в країнах з перехідною економікою, у 90-і роки ХХ століття, із всією очевидністю продемонстрували, що можливості, які відкриваються глобалізацією не застраховані від небезпек, які пов’язані з нестійким рухом капіталу, а також із загрозою соціальної, економічної й екологічної деградації, яка породжується бідністю.

Економічна «глобалізація» являє собою історичний процес, що є результатом новаторства людей і технічного прогресу. Цим терміном називають усе зростаючу ступінь інтеграції країн в усьому світі, обумовлену насамперед торговими і фінансовими потоками. Іноді під ним мається на увазі також рух людей (праці) і знань (технологій) через міжнародні кордони. Глобалізації властиві також більш широкі культурні, політичні й екологічні параметри.

У своїй основі глобалізація не таїть нічого загадкового. Цей термін став широко використовуватися починаючи з 80-х років ХХ століття у відповідь на прогрес у технологічній області, що дозволив спростити і прискорити проведення міжнародних операцій, пов’язаних як з торговими, так і з фінансовими потоками. Він означає поширення за меж національних кордонів тих же ринкових сил, що вже протягом багатьох сторіч пронизували всі рівні господарської діяльності людей, будь то сільські ринки, промислові підприємства в містах чи фінансові центри.

Ринки сприяють зростанню ефективності завдяки конкуренції і поділу праці - спеціалізації, в результаті якої люди і країни можуть зосереджувати свої зусилля над тим, що їм вдається найкраще. Глобалізація ринків відкриває додаткові можливості для виходу країн на нові і більш широкі ринки в усьому світі, а це означає розширення їхнього доступу до потоків капіталу, технологіям, більш дешевому імпорту і більш широким експортним ринкам. Однак ринки не обов’язково є гарантією того, що блага, принесені підвищенням ефективності, дістануться усім без винятку. Країни повинні виявити готовність до проведення необхідної політики, а у випадку найбідніших країн може знадобитися підтримка з боку міжнародного співтовариства.

На думку ряду аналітиків, 100 років тому глобалізація світової економіки була нітрохи не меншої, ніж зараз. Однак на відміну від того часу сьогодні значно зріс ступінь розвитку і глибина інтегрованості комерційних і фінансових послуг. Найбільш виразним прикладом цього є інтеграція фінансових ринків, досягнута завдяки сучасним засобам електронного зв’язку.