3. У сучасному міжнародному бізнесі спроможність підприємства до технологічних нововведень є основним джерелом її міжнародної конкурентоспроможності.

Технологічна політика підприємства – це сукупність принципів та способів діяльності, на основі яких здійснюється вибір, розробка та впровадження нових продуктів та технологічних процесів. Основними задачами технологічної політики підприємства є :

моніторинг науково-дослідних досягнень в країні та світі;

стимулювання постійного підвищення освітнього та кваліфікаційного рівня персоналу;

визначення факторів сприяння інноваціям;

формування організаційної структури підприємства з метою забезпечення безперервного інноваційного процесу;

координація та досягнення узгодженості дій різних підрозділів підприємства по проведенню НДДКР.

Сьогодні найбільш життєздатними є ті підприємства, які постійно досліджують всі ринкові та технологічні тенденції, здатні реагувати на певні загрози, які виникають, постійно генерують нові ідеї та впроваджують їх в свою господарську діяльність.

Технологічна політика сприяє вирішенню подвійної задачі: зниженню ризику та підвищенню ефективності діяльності підприємства. Інтернаціоналізація НДДКР також спрямована на досягнення цієї мети шляхом створення низки переваг:

інтернаціоналізація НДДКР полегшує доступ до дефіцитних ресурсів;

інтернаціоналізація НДДКР сприяє налагодженню виробництва продукції з максимальним урахуванням потреб споживачів та відповідності рівню їх економічного розвитку;

інтернаціоналізація НДДКР полегшує доступ на ринок;

інтернаціоналізація здійснюється з метою зниження ризику та витрат, для чого НДДКР переносять в країни з найменшою вартістю робочої сили, подібний ефект досягається у випадку кооперації з закордонними фірмами або науково-дослідними інститутами;

ліквідація законодавчих перепон шляхом переміщення досліджень в іншу країну.

Стратегія технологічного розвитку підприємства має багато спільних рис зі стратегіями бізнесу у цілому як щодо методології її розробки, так і щодо етапів її впровадження і реалізації. В сучасній практиці використовуються різні підходи до розробки стратегій технологічного розвитку підприємства: галузевий аналіз прибутковості, конкурентне позиціонування, виявлення базових виробничих можливостей і ресурсів, стратегічні наміри і розробка сценаріїв майбутнього розвитку.

Процес розробки стратегії технологічного розвитку підприємства має здійснюватись поетапно та передбачати послідовність дій, які ілюструє рис. 1.

Стратегія

технологічного розвитку

підприємства

5. Визначення функцій відгуку активів технологічного портфелю (метод "затрати-випуск", модель "прирісних ефектів")

4. Формування технологічного портфелю підприємства

2. Аналіз тенденцій науково-технологічного розвитку галузі і виявлення критично важливих для підприємства технологій

1. Аналіз технологічних відносин підприємства і виявлення напрямку формування його технологічної стратегії

6. Експертна оцінка та “технологічний аудит” бажаних сценаріїв розвитку і вибір оптимального з них

3. Аналіз і оцінка технологічної позиції підприємства та визначення пріоритетів його технологічного розвитку

Рис. 1. Декомпозиція процесу розробки стратегії

технологічного розвитку підприємства

Зміст кожного етапу процесу розробки стратегії технологічного розвитку підприємства полягає у наступному.

І етап - аналіз системи технологічних відносин і вибір головного вектору у формуванні його технологічної стратегії. Роль даного етапу полягає тому, що він дозволяє виявити та оцінити не тільки особливості конкурентних (технологічних) відносин, притаманних даній галузі економіки (ринковому сегменту), але й спрямувати розробку технологічної стратегії підприємства у вірному напрямку.

ІІ етап – аналіз тенденцій технологічного розвитку галузі і визначення критично важливих для розвитку підприємства технологій передбачає виявлення так званих критичних технологій і макротехнологій, які впливають на технологічний розвиток галузі, оцінку її технологічної зрілості і розробку прогнозу тенденцій її науково-технологічного розвитку. Виконання досліджень на даному етапі розробки стратегії вимагає відповідної кваліфікації фахівців, їх знань та досвіду.

Аналіз, оцінка і виявлення важливих для підприємства технологій охоплює не тільки його власні виробничі технології, а й технології в галузі маркетингу, інформаційного забезпечення, проведення НДДКР. У підсумку дій цього етапу складається огляд технологій, які використовуються як самим підприємством, так і його конкурентами, постачальниками і споживачами.

Аналіз впливу рівня технології на конкурентні позиції підприємства здійснюється з метою виявлення тих технологій, які здатні найбільш радикально підвищити конкурентну позицію підприємства або його конкурентів, погіршити або суттєво змінити структуру галузі у цілому. Технології поділяються відповідно на базові, ключові і радикальні, конкурентний потенціал яких наведено на рис. 2.

Рис. 2. Конкурентний потенціал базових, ключових і радикальних технологій

ІІІ етап - аналіз і оцінка технологічної позиції підприємства та визначення пріоритетів його технологічного розвитку – складний і вирішальний етап розробки стратегій технологічного розвитку підприємства. Для визначення технологічної позиції підприємства в західних дослідженнях пропонуються різні моделі і підходи: використання технологічної “S-кривої”, матриці технологічного портфелю, модифікована модель конкуренції М.Портера та інші. Але апробація цих моделей і підходів виявила ряд великих труднощів і проблем, які суттєво зменшують можливість їх практичного використання. Більш ефективним для визначення технологічної позиції підприємства, на наш погляд, є використання SWOT-аналізу для виявлення параметрів оптимізації технологічного розвитку, а також аналізу витрат і результатів для виявлення залежності функції відгуку (результативності) від керованих параметрів.

Оцінка конкурентної позиції підприємства здійснюється шляхом порівняння кожного з параметрів результативності з відповідними даними по конкурентам, а також на базі врахування можливих витрат, пов’язаних з підвищенням її рівня. На базі узагальнення висновків на попередніх етапах розробки керівництвом підприємства приймається рішення щодо пріоритетних дій, яке складає основу стратегії його технологічного розвитку.

IV етап – формування технологічного портфелю підприємства. Вибір майбутньої технології повинен спиратись на можливість отримання конкурентних переваг за ключовими параметрами – витратами, якістю і часом засвоєння і впровадження на ринок нового продукту.

Встановлюючи пріоритети інвестування в технологічний розвиток, треба враховувати, що деякі технології (як правило, модифіковані) можна придбати ззовні: купити, отримати по ліцензії або скопіювати у конкурентів, але це не повинно стримувати подальших технологічних зусиль підприємства і подальшого удосконалення технологій. Підприємство не може генерувати увесь ланцюг технологічних нововведень, але воно не повинно здавати позиції в галузі тих технологій, які мають ключове значення для формування конкурентоспроможності його продукції. Наявність у різних підприємств відмінних інвестиційних можливостей, а, отже, і їх стратегічних цілей, обумовлює використання моделей технологічного розвитку, які базуються на різних технологіях.

Вибір портфелю технологій вимагає дотримання принципу рівноваги, тобто встановлення раціонального балансу між інвестиційним ризиком і потенційним результатом, а також між розвитком (удосконаленням) існуючого продукту і створенням нового продукту. В сучасній літературі вказується на три підходи до аналізу інвестиційного ризику: очікувана вартість, дисконтні ставки, скориговані на ринок, аналіз ризику через моделювання, в яких лише третій підхід пропонує практичну технологію для аналізу загального ризику інвестиційних рішень.

V етап - визначення функцій відгуку активів технологічного портфелю. Обмеженість ресурсів економічного розвитку обумовлює головний принцип оптимального технологічного функціонування підприємства як економічної системи: мінімізація витрат і максимізація результативності виробництва. Він визначає не тільки кількісну, а й якісну характеристику виробничого процесу як певну комбінацію “витрати-результати” (або “витрати-випуск”) на підприємстві. Ця комбінація відображає рівень технології підприємства або його технологічну активність. У формалізованому вигляді технології виробництва (Т) – це підмножини кількості наявних ресурсів (R^k), тобто T R^k.

Якщо результати виробництва (обсяг виробленої продукції) позначити як , а альтернативи виробництва, які відображають рівень технологічних знань підприємства, як , то технологічна ефективність може бути визначена наступними поняттями, які за суттю є рівноцінними:

1. Виробництво є технологічно ефективним, якщо при даних витратах чинників виробництва досягається максимальна результативність (випуск продукції), і при цьому усі чинники використовуються продуктивно. Це визначення критерію технологічної ефективності виробництва відображає постулат технологічної максимізації.

2. Виробництво вважається технологічно ефективним, якщо певна результативність (заданий обсяг випуску) виготовляється з мінімальними витратами. Цей критерій ефективності відображає постулат технологічної мінімізації.

Як видно, технологічна максимізація спрямована на результативність, а технологічна мінімізація – на витрати.

VI етап – експертна оцінка, "технологічний" аудит бажаних сценаріїв розвитку та вибір оптимального з них. Головна мета цього етапу дій - отримати комплексну об'єктивну оцінку розроблених варіантів технологічного розвитку підприємства, здійснити їх "технологічний" аудит та обрати оптимальний з них. Вирішення цих питань доцільно здійснювати та основі залучення як ведучих економістів - менеджерів підприємства, так і на основі послуг консалтингових фірм в галузі інвестиційно-інноваційного менеджменту та зовнішньоекономічної діяльності.

Аналіз процесу розробки стратегії технологічного розвитку підприємства, свідчить про його певну складність, яка суттєво зростає як в силу великої невизначеності чинників впливу на результативність, довжину інвестиційного горизонту і численності учасників цього процесу, так і необхідності координації зусиль в галузі маркетингу, технології і виробництва. Звідси, сучасні моделі розробки стратегій технологічного розвитку підприємства, які описують технологію переводу системи із вихідного стану до бажаного, найчастіше використовують так званий ситуаційний підхід. На базі SWOT-аналізу виявляються сильні і слабкі сторони підприємства, його виробничо-ресурсні, технологічні та організаційні можливості і загрози, які генеруються ринковими змінами. На цій основі приймаються стратегічні рішення і цілі щодо змін у виробничо-технологічній, інвестиційній, маркетинговій сферах діяльності підприємства та змін у системі його менеджменту, впровадження яких повинно забезпечити перехід стану підприємства із реального в бажаний.

4. Аналіз досвіду країн, які досягли найбільш вагомих успіхів у науково-технологічному розвитку, експорті наукоємної і високотехнологічної продукції, дозволяє виділити наступні стратегії технологічного розвитку підприємств:

1) стратегія “нарощування”, теоретичною основою якої є технологічний ізоляціонізм. Цей вид стратегії використовують лише деякі, як правило, дуже великі компанії, що володіють величезними технологічними, фінансово-економічними і організаційними можливостями, мають потужні науково-дослідні структури , які забезпечують їм технологічне лідерство на світовому ринку. Тобто дана стратегія націлена на технологічну відособленість за рахунок власного науково-технічного потенціалу.

2) стратегія “запозичення”, сутність якої полягає у використанні власної дешевої робочої сили і науково-технологічного потенціалу країни для освоєння випуску нових машин і обладнання, які виготовляються у розвинутих країнах, і технологічні процеси яких можуть бути скопійовані з примірника, або піддані “зворотному конструюванню”. Використання власного науково-технологічного і виробничого потенціалу дозволяє удосконалювати виробництво продукції на всіх етапах інноваційного циклу (від створення до реалізації виробу).

3) стратегія “міжнародної кооперації” полягає у придбанні підприємствами країни зарубіжних модифікованих або радикальних технологій на основі використання різних форм міжнародного науково-технологічного співробітництва.

В таблицях 1, 2, 3 визначені основні переваги та недоліки розглянутих стратегій технологічного розвитку підприємств.

Таблиця 1 .

Переваги та недоліки стратегії технологічного ізоляціонізму

Переваги	Недоліки
Використання накопиченого досвіду В процес НДДКР можуть бути залучені виробничі та маркетингові підрозділи. Контроль за фактичною реалізацією проекту. Досягнення ефекту навчання. Негайне врахування необхідних змін. Незалежність.	Необхідність мобілізації значних матеріальних та фінансових ресурсів. Загроза вибору невірного напряму. Загроза можливого дублювання дослідницьких робітю.

Таблиця2.

Переваги та недоліки стратегії запозичення

Переваги	Недоліки
1	2
Використання ноу-хау зовнішнього партнера. Ліквідація дублювання НДДКР. Концентрація на ключових напрямках.	Залежність від інноваційної діяльності підприємств-партнерів. Відсутність власного ноу-хау. Відсутність прямого впливу на якість робіт.

Продовження табл.2.

1	2
	Трансакційні витрати. Складності при передачі технології. 6. Затримання розвитку власного творчого потенціалу

Таблиця 3.