46. Мотиви лірики т.Шевченка. Аналіз поезії «Мені однаково…»

еможливо сьогоднi уявити украïнську лiтературу i навiть культуру в цiлому  без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар украïнського  народу був справжнiм митцем. Його творчий генiй надихав його i малювати картини, i  писати лiтературнi твори, як поетичнi, так i прозаïчнi. Навiть якщо взяти  окремо лише лiрику, виявиться, що ïï тематика була рiзноманiтною, як  саме життя.  Усi твори Тараса Шевченка об'єднує те, що кожне слово в них - про Украïну та  про ïï долю. У них теми про працю, про боротьбу, про мiсце поета в  суспiльствi, про свiтле кохання i про палку ненависть до гнобителiв рiдного краю,  спогади про героïчне минуле i мрiï про майбутнє.  Тарас Шевченко був не лише поетом, письменником та художни ком, вiн був активним  учасником полiтичноï боротьби. Звiсно, його громадська позицiя вiдбилася у  багатьох його поетичних творах.    Та неоднаково менi,    Як Украïну злiï люди    Присплять, лукавi, i в огнi    Їï окраденою збудять...    Ох, не однаково менi.  Шевченковi нiколи не було "однаково" щодо долi Украïни та ïï  народу. Вiн й iнших закликає до небайдужостi чи навiть до боротьби або вiдверто  ("I мертвим, i живим...", "Заповiт", "Полякам" тощо), або опосередко вано, коли  головна тема нiби зовсiм iнша. Наприклад , законодавчо за-крiплене поневолення  людини (бiльшiсть творiв, "Тяжко-важко в свiтi жити", "Сон" ("На панщинi пшеницю  жала..."), "Елегiя" тощо) або зображення iсторичних подiй ("Гайдамаки", "Iван  Пiдкова", "Гамалiя" та iн.). Героïчне минуле привертало увагу Шевченка як  засiб пробудження нацiональноï свiдомостi своïх спiввiтчизникiв.  Серед громадськоï лiрики виокремлюються твори, що використову ють  нетрадицiйнi засоби розкриття теми: сатиричнi, часом аж до карикатури ("Сон",  "Кавказ"), або тi, у яких авторськi думки викладаються у формi притч, наприклад,  вiршi "Пророк", "Чума".  Багато творiв у Тараса Шевченка присвячено зображенню простих людей. Iнколи це  оспiвування працелюбностi, душевноï та зовнiшньоï краси цих людей - "А  там, де люди, - добре буде". Найбiльше про свою любов до таких людей Шевченко  писав на початку своєï творчостi.  ... Дiвчата вийдуть воду брать,  I сонце гляне - рай та й годi!  На думку письменника, саме праця й робить людей красивими. Але поруч зi  зворушливими картинами мирноï працi, виникають вже зовсiм iншi мотиви -  роздуми над подальшою долею народа та обурення пануванням тих, хто поплюжить  результати ïхньоï працi, принижує  i гнобить цих працелюбних людей. I от вже:    Неначе люди подурiли,    Нiмi на панщину iдуть    I дiточок своïх ведуть!..  Жiночi долi ("Катерина", "Наймичка") виявляються зламаними соцiальною та  нацiональною нерiвнiстю, якi засуджуються вiдкритим текстом в iнших творах.  Так само оспiвування краси рiдноï землi, як у "Зацвiла в долинi..." та iнших  лише у раннiх вiршах лишається головною темою, але цей мотив звучить i в пiзнiх  творах. Навiть у циклi "В казематi" є мiсце для опису вишневого садка коло хати  (однойменний вiрш).  Перекриття мотивiв вiдсутнє хiба що у раннiх романтичних баладах, навiяних  народними старовинними пiснями, таких як "Тополя" чи "Причинна". Але казковi  мотиви перемiшуються з соцiальними у пiзнiших баладах ("Лiлея", "Русалка").  Ще один мотив є нагальним як у раннiх творах, так i в пiзнiх - роль поезiï в  життi людей, справжнє призначення поета в суспiльствi.  Звучить у лiрицi Шевченка й тема, без якоï важко уявити поезiю - тема  кохання, де поет змальовує власний iдеал цього почуття - щирiсть, вiдданiсть,  нiжнiсть та незрадливiсть.  I, нарештi, хоча важко знайти твори, присвяченi суто цiй темi, часто трапляється у  рiзних творах великого Кобзаря мотив мрiï про свiтле майбутнє, про те, чого  не було за життя поета, але про те, що вiн хотiв би бачити (наприклад, "Iсайя.  Глава  35").    Оживуть степи, озера,    I не верстовiï,    А вольнiï, широкiï    Скрiзь шляхи святiï    Простеляться...  Цей мотив можна назвати i iнакше - мотивом сподiвання на краще, взагалi - мотивом  надiï.  Вiра в майбутнє i надiя допомогли в скрутнi часи самому Шевченковi.  Вiру i надiю вiн намагається передати нам через своï твори. А поки живе  надiя, людину нiщо не може зламати! Десять рокiв солдатськоï неволi iз царською "забороною писати i малюва­ти"  - найтрагiчнiша сторiнка життя Т. Шевченка. Знаючи, що вiн буде покара­ний, поет  продовжує писати й малювати. "Караюсь, мучусь, але не каюсь"  - та­ким було його життєве кредо. Криючись вiд стороннього ока, поет пише вiршi, у  яких  - протест проти царського свавiлля, готовнiсть боротися до кiнця. Провiдними мотивами поезiй перiоду заслання були: сум за рiдним краєм, самотнiсть,  боротьба за волю, за звiльнення вiд самодержавства всiх народiв, якi жили в  росiйськiй iмперiï. Поезiю перiоду заслання називають ще "невольничою поезiєю" Т. Шевчен­ка. Кожна з  цих поезiй народилася з поетовоï печалi, з невимовноï журби i є частиною  його серця: Нудьга i осiнь. Боже милий,  Де ж заховатися менi? Що дiяти? Уже й гуляю  По цiм Аралу; i пишу  Вiршую нищечком, грiшу. Однак мотив суму в творчостi цього перiоду  - це не песимiзм, бо сподiвання I зборюють журбу, а вiра здолає зневiру. I в цiлому оптимiзм Шевченка-невiльника  бере гору над песимiзмом: Може, ще я подивлюся  На мою Украïну...  Може, ще я подiлюся  Словами-сльозами  З дiбровами зеленими! Мало того, у багатьох творах, написаних у засланнi, поет гостро критикує ца­ризм.  Поема "Царi" є найкращим тому свiдченням: Бодай кати ïх постинали,  Отих царiв, катiв людських.  Морока з ними, щоб ви знали. У своïх поезiях того перiоду поет правдиво показує i гнiвно засуджує  крiпос­никiв, ïх безчинства, моральну розбещенiсть. Цей мотив звучить i в  поезiï "I ви­рiс я на чужинi", i в поемi "Княжна". Одним iз кращих творiв  перiоду заслання є поема "Варнак", де стихiйний протест селян проти панськоï  кривди й наруги набуває особливоï сили. Отже, нi тiлеснi недуги поета (ревматизм, цинга, хвороба очей), нi муштра, яка  завдавала великих мук, фiзичних страждань, не могли зломити його духу, його  моральноï високостi. А поезiï цих рокiв свiдчать про те, що борець за  прав­ду не схилив голови перед царем та його слугами. Незважаючи на тяжкi  обстави­ни, Т. Шевченко писав поезiï, сповненi антикрiпосницьких,  антицарських мо­тивiв, бо завжди i скрiзь поета хвилювала не стiльки своя власна  доля, скiльки трагiчна доля простого люду.