1 Категория № 6

В основі другого періоду лежить діяльність Гейдельбергського гуртка ( 1805-1806 рр.). Він складає якісно новий етап розвитку німецького романтизму. Повертається щирий інтерес до народної творчості, тому провідною в цей період стає народно-фольклорна течія.

Якщо ієнці орієнтувалися на загально-людські інтереси, то гейдельбержці – на суто німецькі. Учасники гуртка з величезною цікавістю збирають, вивчають та видають памятки народного мистецтва – книжки, пісні, казки. Найбіш видатною збіркою стала збірка народних пісень «Чарівний ріг хлопця» (1805р.), що вула укладена та видана Йоахимом фон Арнімом і Клеменсом Брентано. Саме вони разом з Йозефом Герресом та деякими іншими письменниками й сформували у 1806 році Гейдельбергський гурток.

Романтики гейдельбержської школи вважали, що сучасне мистецтво, що постало перед лицем соціальних і ідеологічних колізій наполеонівської епохи, отримає нові плідні імпульси від старонімецького мистецтва середньовіччя. Саме у такому сенсі “народні книги”, як і взагалі народна поезія, набували для них особливої естетичної цінності, ставали зразком і джерелом для нової естетичної культури. Висунення гейдельбержцями проблеми народності мистецтва навіть в її реакційному аспекті означало, що в естетиці пізнього романтизму здійснився різкий перехід від літературного космополітизму ранніх романтиків, від їх літературної універсальності, “всемірності” до національних літературних традицій. Цей перехід був тісно пов'язаний з істотними змінами в розумінні гейдельбержцями суті художньої творчості в порівнянні з ранньоромантичною поетичною концепцією.

Так істотно змінився естетичний ідеал гейдельбержських романтиків в порівнянні з раннім романтизмом братів Шлегелів, Новаліса, Тіка. Ідеалу “прогресивної універсальної поезії”, крайньому суб'єктивізму і универсалізму гейдельбержці протиставили ідеал загальнонародної, історичної і національної культури. З одного боку, вони пов'язували свій естетичний ідеал з певною, національно-історичною основою (поезією німецького середньовіччя), а з іншої — істотно обмежували поетичний геній, “прив'язуючи” його до національного цілого.

Характерним для цієї школи романтиків є звернення до загадкових потаємних глибин людської душі, до світу її підсвідомого. В основі періоду лежить діяльність Гейдельбергського гуртка та творчість таких видатних письменників, як Генріх Клейст, Йоахим фон Арнім і Клеменс Бертнано, брати Якоб і Вільгельм Грімм.

2 Категория № 4

КОЛРІДЖ, Семюел Тейлор— англійський поет-романтик. Був наймолодшим із 14 дітей Джона Колріджа, священика та директора місцевої граматичної школи. Саме у цій школі, яку очолював його батько, майбутній поет здобув початкову освіту. Завдячуючи своїй начитаності, він дуже швидко став одним із кращих учнів. Коло авторів, до яких звертався Колрідж в дитячі роки, було надзвичайно широким, але спочатку найбільше зацікавлення у нього викликали арабські казки та історії про неймовірні фантастичні події.

Головну увагу у своїх працях Колрідж приділяє не проблемі сприйняття літературного тексту, а самому творчому процесу. Він приймає одну із провідних засад естетики Арістотеля, згідно із якою мистецтво є наслідуванням природи. Водночас мистецтво для англійського поета — не лише наслідування, а й «посередник і примирювач природи та людини». Митець наповнює барву, форму, рух і звук, якими наділена природа, людськими думками та пристрастями. Основними поняттями в естетиці Колріджа стають «фантазія» та «уява». На думку Колріджа, фантазія не має вирішального значення для творчих здібностей автора. її функція зводиться до організації вже готового матеріалу, і вона швидше є різновидом пасивної пам'яті, аніж джерелом творчої енергії. «Фантазія... має справу лише з предметами визначеними й усталеними. Фактично, фантазія — це не що інше, як вид пам'яті, звільнений від законів часу та простору... як і звичайна пам'ять, фантазія повинна отримувати матеріал у готовому вигляді відповідно до закону асоціативного мислення». Уяву Колріджа поділяє на «первинну» та «вторинну». «Первинну» він трактує як неусвідомлювану здатність, що лежить в основі самого процесу сприйняття і яка притаманна всім людям:»...це жива сила, головний фактор усієї людської здатності сприйняття, вона відображається у скінченному розумі, як копія вічного творіння в нескінченному «я». «Вторинна» уява більшою мірою визначає творчий процес і тісніше пов'язана з ним. Вона є своєрідним «відлунням першої», але вже залежить від свідомої волі та відрізняється від «першої» «ступенем і способом дії». «Вона розчиняє, розкладає та розчленовує явища дійсності», а потім заново створює їх.

Новим етапом в оцінці та підході до літературної спадщини великого англійського драматурга стали «шекспірівські лекції» Колріджа. У своїх поглядах на творчість Шекспіра він вже помітно відрізнявся від попередників, критиків XVIII ст., які оцінювали драматургію Шекспіра із засад класицистичної естетики. Вони захоплювалися характерами Шекспіра, які розглядали як вияви різних граней незмінної універсальної людської природи, але дорікали за порушення «трьох єдностей» — єдності часу, єдності місця і єдності дії. Натомість Колрідж вбачав у Шекспірі передусім автора, котрий наділений надзвичайно багатою уявою і вміє надати своїм героям, яких він створює з допомогою цієї уяви, життєвої переконливості.