- •1. Періодизація історико-культурного процесу в Україні
- •4, Трипільська культура іv-ііі тис. До н.Е.
- •4. Культури кочового світу
- •6. Язичницьке вірування, пантеон богів
- •7. Християнізація кр
- •8. Розвиток писемності, освіти кр
- •9. Архітектура кр
- •10. Образотворче мистецтво кр
- •16. Ренесанс в укр. Архітектурі
- •21.Полемічна література
- •24.Українська література 17-18ст
- •25. Укр. Музичне і театр періоду бароко
- •27. Архітектура бароко
- •29. Генезис та періодизація нац.-культ відродження 18-20ст
- •30. Класицизм в архітектурі
- •36. Музика і театр 19ст Музика
- •39. Освіта і наука 19ст
- •40. Розвиток музики і театру 19 ст
- •41, Модерн в архітектурі
- •42. Модернізм в літературі
- •44. Мистецький авангард та його доля
- •45. Розвиток культури в 20 роки
- •46. Становлення кінематографії довженко
- •51. Відродження у середині 80-початку 90-х 20ст
- •52. Постмодернізм в сучасній культурі
41, Модерн в архітектурі
Український архітектурний модерн, УАМ — один з українських оригінальних архітектурних стилів. Виник на початку XX століття. Існував і розвивався протягом майже 40 років (з 1903 по 1941 роки). В основі УАМ лежать народні традиції хатнього і церковного будівництва і досягнення української професійної архітектури і перш за все барокової (див. українське бароко), вплив якої, починаючи з 1910 — го року було помітним і навіть зростаючим. Сильним був також вплив європейського модерну.
В основі УАМ лежать форми української народної хатньої і церковної архітектури. З цого приводу варто відзначити, що вперше елементи української народної архітектури почали використовувати професійні архітектори ще у XIX ст. (будинок Галагана у Лебединцях).
Досягнення етнографічної науки і дослідження народної архітектури і народних будівельних традицій привели до зародження серед архітекторів думки про створення власного архітектурного стилю, нородного по своїй суті. Першим цю ідею у 1903 році реалізував В. Г. Кричевський у проекті будинку Полтавського губернського земства (1903—1908 роки), що став першим твором у стилі УАМ. Майже одночасно з ним у цьому новому стилі були збудовані школа ім. Ш. П. Котляревського у Полтаві (1903—1908 роки, архітектори Є. Н. Сердюк і М. В. Стасюков) і церква в селі Плішивці (1902—1906 роки, тархітектор І. С. Кузнєцов), архітектура якої відноситься дослідниками до УАМ. Це були перші три об'єкти, побудовані у стилі, що отримає згодом назву УАМ. З приводу цих трьох об'єктів В. В. Чепелик пише:"Ці три пам'ятки започаткували три найважливіші, майже різновекторні, напрями художніх пошуків УАМ: Покровська церква намітила майбутній розвиток необарокових тенденцій, будинок Полтавського земства був скерований на ствердження декоративно-романичного напряму, який почали називати народним стилем, школа ім. І. П. Котляревського націлена у бік раціоналістичних пошуків".[2] Успішний початок викликав рух за створення рідного стилю. Розвиток архітектури УАМ відбувався майже одночасно в усіх регіонах України. З 1903 року на перше місце в розробці теорії УАМ виходить О. Г. Сластіон. Він сформулював принципи морфології УАМ і всіляко сприяв розповсюдженню і утвердженню цього стилю. З'являються гуртки з вивчення української народної архітектури. Так, студенти ПІГІ, в майбутньому видатні діячи УАМ, у 1905 — у році організовують нелегальний гурток з вивчення української архітектури, кожне літо вони ходять по селах і роблять замальовки хат, хлівів, церков і дзвіниць. У Харкові при Літературно-художньому гуртку виникає Український художньо-архітектурний відділ, який ставить собі за мету «розповсюження українського стилю» і українського мистецтва взагалі, а також «збереження інших пам'яток України і відродження українського зодчества». Почесним головою гуртку був І. Ю. Рєпін, головою С. І. Васильківський. З'являються численні публікації у спеціалізованних і популярних журналах. Відзначалося своєрідність стилю і відповідність сучасному життю і неовим запитам.
Окрім стилю УАМ в Україні були розповсюджені і інші стилі модерну, що походили з європейської традиції. [3] Порівняно з європейським модерном УАМ відзначається більшою тяглісттю у часі: 38 років замість 20. Це обумовлено несприятливими умовами розвитку, вимушеними перервами.