- •1 Питання
- •2 Питання
- •3 Питання
- •1 Питання
- •2 Питання
- •3 Питання
- •1 Питання
- •18.9. Ефект Комптона
- •2 Питання
- •3 Питання
- •1 Питання
- •2 Питання
- •3 Питання
- •1 Питання
- •Циркуляція намагнічування. Вектор напруженості магнітного поля
- •Магнітне поле в речовині. Діа- пара- і феромагнетики та їх властивості
- •2 Питання
- •3 Питання
18.9. Ефект Комптона
У 1923 році А.Х.Комптоном було відкрито явище збільшення довжини хвилі розсіяного випромінювання при його взаємодії зі слабко зв’язаними електронами атомів або іншими вільними частинками. Це явище було названо ефектом Комптона. У спектрі розсіяного речовиною випромінювання під кутом спостереження до напрямку падіння, довжина хвилі визначається кутом , причому величина її зміщення від довжини падаючої хвилі дорівнює
, (1)
де - довжина хвилі Комптона, m - маса спокою електрона. Зміщення не залежить від природи речовини й довжини хвилі .
2 Питання
Навчально-пізнавальний процес, організований з урахуванням типових індивідуальних відмінностей учнів, у педагогічній літературі прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов – диференційованим навчанням.
Розрізняють так звану внутрішню і зовнішню диференціацію навчання. Внутрішня диференціація припускає таку організацію навчально–пізнавального процесу, у якій облік індивідуальних особливостей учнів здійснюється за умов роботи вчителя в традиційному класі (індивідуалізація за умов масового навчання). Зовнішня диференціація полягає в тому, що для обліку індивідуальних особливостей школярів їх об’єднують в спеціальні навчальні групи для вивчення певного предмета (наприклад, фізики).
У світовій педагогічній практиці і теорії відомо близько 200 видів диференціації учнів під час навчання. Найпоширенішими видами диференціації в навчанні є: а) за здібностями; б) за нездібностями; у) профільні; г) за інтересами.
Педагогічний досвід і численні дослідження показують, що стійкі інтереси у більшості школярів виявляються у віці 14—15 років. З цього віку і доцільно починати диференціацію навчання фізиці (VIII—X класи). В даний час склалися три такі форми: 1) факультативні заняття (курси по вибору учнів); 2) класи з поглибленим вивченням фізики (частіше за фізику і математику); 4) спеціалізовані школи (фізико-математичні, фізичні і ін.) при деяких університетах.
КЛАСИ З ПОГЛИБЛЕНИМ ВИВЧЕННЯМ ФІЗИКИ
Більш довершена форма диференціації навчання по інтересах — класи і школи з поглибленим теоретичним і практичним вивченням окремих учбових предметів. Оскільки у віці 14—17 років у більшості учнів інтереси до тієї або іншої діяльності або області знань мають ще вельми широкий характер, диференціація в середній школі здійснюється зараз по групі (циклу) близьких предметів. При цьому поглиблене вивчення основ наук і їх застосувань органічно поєднується з професійною орієнтацією і допрофесійною підготовкою учнів.
Головна відмінність курсу фізики підвищеного рівня від звичайного полягає не в об'ємі, а в глибині трактування даних явищ. Незначне розширення програми можливе, але воно повинне бути обґрунтоване цілями загального розвитку школярів і їх допрофесійної підготовки.
Специфічні ж особливості вивчення поглибленого курсу фізики існують; їх обумовлює кінець кінцем те, що в класи підбираються учні з яскраво вираженим інтересом до фізики і техніки. Основні з цих особливостей такі:
а) дається глибше і повніше, чим зазвичай, трактування основних понять, законів і теорій; чітко визначаються межі, в межах яких «працюють» ті або інші фізичні моделі і теорії, концепції і поняття; указуються умови, при яких справедливі фізичні закони; при аналізі фізичних явищ обов'язково враховуються початкові умови і визначаються можливі спрощення;
б) оскільки поглиблене вивчення фізики починається з IX класу, то в програму цього курсу вводиться узагальнюючий розділ, присвячений механіці; його мета — нагадати школярам її основні поняття і закони, необхідні для розуміння подальшого матеріалу;
в) щоб підвищити науковий і виховний рівень курсу фізики, в ньому посилена роль фізичного експерименту, що проводиться школярами самостійно, причому перевага віддається роботам дослідницького характеру (у вигляді експериментальних завдань);
г) завдяки хорошому знанню учнів математики проводиться повніше ознайомлення їх на уроках фізики з математичним методом і посилений дедуктивний характер викладу ряду тем.