37.Укр.Театр 19 ст.

Сприятливі умови для розвитку театрального мистецтва склалися на Полтавщині, де завдяки І.Котляревському та М.Щепкіну започаткував свою історію професійний український театр. Великі зрушення у його розвитку відбулися з постановкою у 1819 р. «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» І.Котляревського. Національна драматургія, крім згаданих п'єс, заявила про себе творами Г.Квітки-Основ'яненка, Я.Кухаренка, Т.Шевченка. Розвиток національного театру особливо активізувався в ЗО — 40-ві роки. У зміцненні його реалістичних і демократичних принципів важливу роль відіграв Т.Шевченко. Його драма «Назар Стодоля» (1843) одна з пертих в українській драматургії п'єс, сюжет якої побудований не на побутово-любовному, а на соціальному конфлікті. З кінця XVIII ст. пожвавилося театральне життя на західноукраїнських землях. Значною подією тут стан вихід у світ збірки пісень О.Лозинського «Українське весілля» (1835). Матеріал збірки театралізував і по-ставив аматорський театр Львівської духовної семінарії. Вистава пройшла з успіхом. Поштовхом до дальшого розвитку українського театру в Східній Галичині послужили п'єси І.Котляревського «Наталка Полтавка» й «Москаль-чарівник», що з'явилися там у 1844 р. і швидко здобули популярність. У Коломиї виник аматорський гурток І.Озаркевича (червень 1848 p.). Згодом на базі цього гуртка утворилася театральна трупа, у репертуарі якої були відомі п'єси І.Котляревського та Г.Квітки-Основ'яненка. Аматорські вистави театральних гуртків відбулися у Перемишлі й Тернополі, де ставили перші п'єси галицьких драматургів С.Петрушевича, М.Устияновича. Театральний рух, пов'язаний з іменем О.Духновича, розвивався і на Закарпатті. Український професійний театр у Галичині засновано 1864 р. з ініціативи товариства «Руська Бесіда». Цей мистецький колектив із перервами проіснував більше як півстоліття — до Першої світової війни. Спочатку на посаду директора театру був запрошений із Житомира О.Бачинський з дружиною, яка здобула славу видатної драматичної актриси на польській та українській сценах. До цих двох професіоналів приєднались аматори, з яких незабаром виросли здібні артистичні сили. На жаль, брак національної свідомості, москвофільські ухили завадили О.Бачинському як слід поставити в Галичині справу українського театру.Цей театральний колектив набув розквіту під керівництвом Теофілії Романович (1874—1880). Вона поповнила його кількома членами своєї родини, обдарованими артистичним хистом. Пізніше цей мистецький колектив очолив Біберович-Гриневецький (1889 — 1892). В українському театрі Галичини працювали талановиті актори І.Гриневецький, К.Площевський, Біберовичі, згодом — Підвисоцькі, А.Стечинськии, Ф.Янович, А.Осиповичева, В.Юрчак, нарешті Рубчаки, Стадники та багато ін.Галицький театр у виборі репертуару орієнтувався на твори кращих драматургів України. У його творчому здобутку були «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І.Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ'яненка, «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Неволь ник», «Пошились в дурні» М.Кропивницького, «Ніч під Івана Купала» М.Старицького, «Мартин Боруля», «Безталанна» І.Карпенка-Карого та ін. Для підвищення мистецького рівня театральних вистав багато зробив фундатор професійного театру в Україні М.Кропивницький, який 1875 р. працював режисером театру «Руської Бесіди» у Львові. 1887 р. тут здійснено постановку опери С.Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», яка разом з «Вечорницями» П.Ніщинського користувалась у публіки величезним успіхом. 1893 р. у Львові вперше поставлено видатний твір української класики — «Украдене щастя» І.Франка.