- •15 Архітектура й образотворче мистецтво українських земель у хiii-XV ст.
- •20 Архітектура та живопис в українських землях Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.
- •13 Архітектура України (х – хі ст.). Характеристика пам’яток Києва та Чернігова.
- •21 Виникнення і розвиток книгодрукування в Україні (хvі – перша половина хvіі ст.).
- •29 Виникнення театру в Україні у хvііі ст.
- •60 Внесок діаспори в українську культуру хх ст.
- •40 Галичина – “український п’ємонт”. Переміщення центру національно-культурного руху в Галичину у другій половині хіх ст.
- •54 Захист національних культурних традицій та української історичної спадщини (1950 – 1980-ті роки). Дисидентський рух.
- •28 І. Мазепа як меценат і культурний діяч.
- •34 Іван Котляревський – засновник нової української література.
- •39 Іван Франко: філософські, етичні та естетичні погляди.
- •10 Київська Русь: освіта та наукові знання.
- •11 Київська Русь: писемність і літературна традиція
- •32 Кирило-Мефодіївське братство, “Руська трійця”, громади в контексті української культури.
- •22 Козацтво як культурно-історичний феномен.
- •7 Культура античних міст Північного Причорномор’я: мистецтво, побут, релігія
- •6 Культура античних міст Північного Причорномор’я: умови розвитку, писемність, наука, література, театр, спорт
- •44 Культура і духовне життя в Україні в 1917 – 1920 рр.
- •52 Культура і духовне життя в Україні за часів хрущовської “відлиги”: основні тенденції та характерні ознаки
- •5 Культура кіммерійців, скіфів та сарматів на території України: періодизація, пам’ятки, особливості світогляду.
- •8 Культура стародавніх слов’ян. Давньослов’янське язичництво
- •51 Культурне життя в Україні у другій половині 40-х – на початку 50-х рр. Хх ст.
- •25 Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії.
- •26 Література і мистецтво України в другій половині хvіі – хvііі ст.
- •38 М. П. Драгоманов та його місце в історії української культури.
- •41 Мистецтво в Україні: театр, архітектура, живопис, музика (друга пол. Хіх – поч. Хх ст.).
- •12 Мистецтво Київської Русі: архітектура, живопис, прикладне мистецтво
- •42 Модерністська течія в українській культурі на межі хіх – хх ст.
- •24 Освіта і наука в Україні в другій половині хvіі – хvііі ст.
- •46 Освіта та наука в Україні. 1920 – 1930-ті рр.
- •23 Особливості релігійної ситуації в Україні XVI – XVII ст.
- •31 Особливості українського національно-культурного відродження (кінець хvііі – перша пол. Хіх ст.).
- •2 Первісна культура на території України: періодизація, головні пам’ятки, головні досягнення первісного мистецтва.
- •3 Первісна культура на території України: світогляд, релігійні вірування, неолітична революція.
- •17 Передумови і труднощі культурного піднесення XVI-XVII ст.
- •1 Предмет і завдання курсу.
- •45 Політика українізації та її вплив на культуру. Культурне піднесення 1920-х рр.
- •16 Розвиток книжкової справи і літератури українських земель у хiii-XV ст.
- •19 Розвиток літератури в Україні (хvі – перша половина хvіі ст.). Полемічна література. І. Вишенський.
- •18 Розвиток освіти і наукових знань у XVI – перша половина XVII ст. Братські школи.
- •14 Своєрідність культури Галицько-Волинської держави.
- •57 Стан освіти та науки в Україні за доби незалежності .Субкультури.
- •35 Тарас Шевченко: семантика символів в поезії та живописі.
- •56 Тенденції сучасного національно-культурного відродження.
- •49 Тоталітаризм та його вплив на розвиток культури в Україні. “Розстріляне Відродження”.
- •4 Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури.
- •53 Українська культура в 70-80-х рр. Ідеологічний диктат.
- •55 Українська культура в роки “перебудови”. Діяльність неформальних громадських об’єднань.
- •43 Українська культура в роки Першої світової війни.
- •50 Українська культура у роки Великої Вітчизняної війни.
- •47 Українська література 1920-х – поч. 1930-х рр. Літературна дискусія: пошуки мистецьких орієнтирів.
- •36 Українська література другої пол. Хіх – поч. Хх ст.
- •27 Українське (“козацьке”) бароко. Архітектура та живопис хvіі – хvііі ст.
- •48 Українське мистецтво 1920 – 1930-х рр.: театр, кіно, архітектура, живопис.
- •59 Українське мистецтво доби незалежності (література, кіно, музика, театр).
- •37 Український театр хіх ст.: історія становлення, суспільно-політична функція, мистецькі орієнтири.
- •33 Українсько-російські культурні взаємини хvііі –хіх ст. Репресії царизму проти української культури.
- •58 Характерні ознаки релігійного життя в Україні за доби незалежності.
- •9 Християнство: особливості прийняття, вплив на розвиток культури України.
4 Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури.
Трипільська культура, або культура Кукутені (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині . Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії. В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Країну трипільців у псевдо-науковій літературі іноді також називають Українська Аратта.
Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках по вул. Кирилівській, 55 (нині вул. Фрунзе) в Києві.
Витоки української культури
Складність етнічної історії українців відбилася і в різноманітності самоназв (етнонімів), назв з боку інших народів, а також назв країни і держави. З моменту зародження українського етносу ключовим було поняття Русь. Причому в різні періоди домінували такі його варіанти: VI-XI ст. - Русь; з 1395 р. - Мала Русь; у XVII-XVIII ст. - Малоросія; XIX ст. - початок ХХ ст. - Україна-Русь. Визнання назви “Україна” (уперше згадане у 1187 р.) відбулося у XVII ст., але тоді воно співіснувало з іншим - “Малоросія”, яке набуло широкого розповсюдження після приєднання України до Московської держави. Тільки з початку ХХ ст. етнонім “Україна” став домінуючим. Слід виділити і таку особливість: спочатку Руссю, а потім Україною називали центральну область, тобто Київську землю, а потім звідси найменування “Русь” розповсюдилося на все східне слов'янство, а “Україна” пізніше на все українство. Тобто назва “Русь” сформувалася як спільнослов'янський термін, і саме тому Московська держава взяла його собі у назву для утвердження концепції “Третього Риму”. Що стосується назви “Україна”, то є декілька пояснень його походження: або від “краю” - кордону зі Степом, або від слова “країна” інша версія – “край” як батьківщина, вітчизна, та ін.
Що стосується самоназви “українець”, то вона довго була малопоширеною. Це багато в чому можна пояснити труднощами етносоціального розвитку. Синонімами виступали терміни “козак”, “козацький народ”, одночасно продовжували існувати і старі самоназви “руські”, “русини”. Тільки в умовах національного відродження у другій половині XIX ст. остаточно утвердилася самоназва “українець”. Таким чином, в етнічній історії українців можна виділити три ключові етнооб'єднуючі самоназви:
1) слов'яни (словени);
2) руси (руські, роси, русичі, русини);
3) українці (козаки).
Трипільці
Ранній етап. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. Розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу. Основою господарства було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю, ячмінь, горох. Землю оброб. за допом. мотик, зроблених з рогу оленя, каменю. Урожай збирали з допом. серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.
У тваринництві 1 місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Значного розвитку досягли гончарні вироби.
Середній етап. Племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу. Наземні житла буд. по колу або овалом. Житла мали форму видовженого прямокутника. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя, можливе застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні посудини. також з глини виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим.
Пізній етап. Розшир. територія, заселена трипільцями. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове)., Складається патріархальний лад. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури. Усатівські племена західних районів Північного Причорномор'я та нижнього Подністров'я (села Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін.) були асимільовані носіями ямної культури.
З точністю не можна сказати, чи були трипільці предками слов’ян. Їхній побут дуже схожий на наш (слов’янський), але і довести спорідненість, не враховуючи теорії про те, що трипільці не були автохтонами на наших землях, просто неможливо.