8. Здійснити планування та оцінку ефективності роботи структурного підрозділу п-ва

До структурних підрозділів відносяться виробництво, цех, відділ, відділення, дільниця, ферма, інші аналогічні підрозділи підприємства. Такі підрозділи підприємства є часткою підприємства, входять до його структури, здійснюють діяльність офіційні роз'яснення на підставі положення, затвердженого директором підприємства, і очолюються керівниками, які призначаються (затверджуються) на посаду директором підприємства

Процес управління – це неперервна взаємодія та координація дій персоналу по виконанню функцій управління для досягнення мети господарської діяльності (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Загальна схема управління суб’єктом господарювання

До основних функцій управління належать: планування, організація, мотивація та контроль.

Рис. 7.2. Функції управління господарською діяльністю підприємства

Процес планування передбачає наявність виробничих потужностей, виходячи з яких розробляються виробничі завдання, норми і нормативи витрачання ресурсів на одиницю продукції, кошториси витрат на виробництво в розрізі виробничих підрозділів підприємства.

План або прогноз для підприємства відіграє значну роль, показує ту мету, до якої прагне підприємство. При відсутності детально розробленого плану апарат управління не може дати оцінку досягнутому фактичному рівню використання ресурсів, випуску та реалізації продукції, отримання фінансового результату.

Служба планування, укомплектована кваліфікованими спеціалістами, має бути на кожному підприємстві і повинна займатися стратегією його розвитку. Стратегія, закладена в конкретні плани, програми, розроблені з урахуванням можливих змін в господарській діяльності, – основа успішного управління, відтак і виживання підприємства.

Організація є процесом, який направлений на найбільш оптимальне сполучення ресурсів – матеріальних, енергетичних, трудових, фінансових, інформаційних у виробничому процесі. Ефект організації проявляється у вдалому поєднанні всіх видів ресурсів та їх раціональному використанні. Тому значна частина робочого часу апарату управління використовується для організації виробничого процесу.

Мотивація, як елемент управління, направляється на прийняття рішень та підкріплення їх наказами, інструкціями, вказівками з приводу використання живої праці та матеріальних ресурсів, передбачає підпорядкування та субординацію між членами колективу. Для цього працівники наділяються розпорядчими та виконавчими функціями.

Мотивація передбачає розробку положень про винагороду за досягнення в праці. Преміальна система оплати праці повинна бути направлена на сприяння росту продуктивності праці, зниження витрат на виробництво, підвищення якості продукції. Через мотивацію апарат управління узгоджує дії всіх працівників підприємства з метою досягнення тактичних та стратегічних завдань та загальної мети підприємства.

Контроль в загальному розумінні виступає як інструмент, який забезпечує всі ланки апарату управління інформацією про стан об’єкта управління.

У процесі діяльності всі його підрозділи вступають у двосторонні вертикальні і горизонтальні відносини. Відносини по вертикалі пов'язані з ієрархічною структурою підприємства і управлінням діяльністю його підрозділів із одного центру - апарату управління. Горизонтальні зв'язки обумовлені внутрішньою кооперацією між підрозділами згідно з технологічною або продуктовою їх спеціалізацією.

Основними рівнями виробничої структури ЗАТ „Тетерів” є: цех - відділення - дільниця - бригада - робоче місце.

Ватинний та голкопробивний цех спеціалізується безпосередньо на виробництві ватина та голкопробивного полотна і в свою чергу поділяється на ватинну та голкопробивну дільницю.

Відділ технічного контролю займається вимірюванням і упаковкою продукції, а також фізико-математичними випробуваннями.

Механічна дільниця спеціалізується на слюсарно-ремонтних, електрогазозварювальних, контрольно-вимірювальних роботах.

Цех з випуску товарів широкого народного споживання займається моделюванням виробів, їх закройкою та безпосереднім їх пошиттям і в'язанням.

Структурні одиниці адміністративно-господарської служби займаються складанням готової продукції, навантажувально-розвантажувальними роботами та контролем цих процесів.

Дана виробнича структура не є досить розгалуженою, отже це сприяє підвищенню управління нею. Максимальне спрощення виробничої структури забезпечує її раціоналізацію та можливість найкращої керованості нею.

2. Планування діяльності підрозділів підприємства

2.1. Виробнича програма та її обґрунтування

Виробнича програма підрозділів основного виробництва - це сукупність продукції певної номенклатури і асортименту, яка має бути виготовлена у плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією та виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства та його підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

З метою чіткого взаємоузгодження виробничі завдання цехам у натуральному виразі розробляються в порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу. У плановому завданні кожного цеху враховуються поставки продукції цехам-споживачам, на склад готової продукції і можлива заміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні. Цей загальний порядок розроблення виробничої програми цехів можна подати так:

Nв = Nп + Nс + Nн - Nф ,

Де Nв - плановий випуск виробів у натуральному виразі в певному цеху;

Nп - поставка виробів наступним за технологічним маршрутом цехам-споживачам;

Nс - поставка виробів на склад готової продукції;

Nн, Nф - відповідно нормативний і фактичний міжцеховий запас цього виробу.

Наприклад, в 2005 року планувалася:

поставка ватину ватинною дільницею на склад готової продукції - 200 тис. м, а цеху по випуску товарів широкого народного споживання потрібно було поставити 5 тис. м ватину. Крім цього слід довести фактичну величину ватину у незавершеному виробництві (36 тис.м) до нормативної (80 тис.м). Трудомісткість 100 м ватину: 5,2 машино-годин, 2,4 людино-години. Кількість обслуговуючих виробників складає 5% від кількості основних робітників. Необхідна кількість ремонтників розраховується виходячи з того, що на один ремонтник може обслуговувати за зміну 5 станків. Протягом року підприємство працювало 252 дні у дві зміни по 8 годин. Втрати робочого часу працівниками складають 4%, коефіцієнт використання режимного фонду складає 0,94, а коефіцієнт виконання норм 1,0.

Отже:

1) Плановий випуск =200000+5000+80000-36000=249000 (м)

2) Максимальний фонд робочого часу 1 обладнання = 252*8*2 = 4032 маш-год

3) Ефективний фонд робочого часу 1 обладнання = 4032*0,94=3790,08 маш-год

4)Необхідна кількість обладнання = (2490*5,2)/3790,08 = 3,4 = 3 од. обл.

5) Ефективний фонд робочого часу 1 працівника = 252*8*0,96 = 1935 люд-год

6) Необхідна кількість основних працівників = (2490*2,4)/(1935*1,0) =3,09 = 3 чол.

7) Необхідна кількість обслуговуючих робітників = 11* 0,05 = 1 чол.

8) Необхідна кількість ремонтників = 3/5=0,6 = 1 чол.

2.2. Планування виробничої собівартості

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової продукції. Планування собівартості здійснюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Закінчується цей процес складанням загального кошторису підприємства і визначенням собівартості продукції.

§ Виробнича собівартість - це всі витрати, пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

Для забезпечення беззбиткової виробничо-господарської діяльності підприємства ці витрати мають плануватись так, щоб вони відшкодовуватись за рахунок доходу від продажу виготовленої продукції.

Собівартість є одним з двох основних елементів, з яких складається ціна на товар.

Розглянемо приклад планування виробничої собівартості продукції ЗАТ „Тетерів”(Табл. 1.).

Візьмемо за приклад Ватин артикул 6В1 - 300.

Дане підприємство при плануванні до виробничої собівартості включає:1. сировину;2. повернені відходи;3. допоміжні матеріали - шпагат та препарат ОС-20;4. електроенергія;5. основна з/плата основних виробничих робітників;6. нарахування на соцстрах - 39,14% від основної з/плати;7. утримання та експлуатація обладнання - вартість карда стрічки та голок;8. цехові витрати, що включають в себе: ? амортизацію;? усю іншу з/плату;? нарахування на з/плату;? газ;? воду;? комунальний податок;? зв'язок;? оплату відряджень;? податок на землю;? санстанцію;? поштові витрати;? плату за кредит;? пожежне обслуговування;? мило;? молоко;

При чому адміністративні витрати, витрати на збут, витрати на соціальні потреби та плату за кредит підприємство включає до цехових витрат.

Цехові витрати на 1000 м ватину знаходимо:

(ЦВ/ЗВ)*1000=(79206/249000)*1000=318,10 грн., де

ЗВ - загальний випуск ватину.

9. Загальнофабричні витрати - відсутні.

Таким чином маємо заплановану виробничу собівартість ватину 6В1 - 300 (Розрахунок здійснюється на 1000 м. ):

ВС = 1296,91+1,44+88,03+168,93+66,12+206,26+318,10 = 2145,79 грн.

Враховуючи те, що продукція є однорідною, має однакову споживчу якість та складність виготовлення, калькулювання здійснюється методом прямого ділення витрат на обсяг продукції. Отже, виробнича собівартість одного м ватину 6В1 - 300 дорівнює:

Со = 2145,79/1000 = 2,15грн.

Порівняння планових і фактичних показників, виявлення причин відхилень

Контроль відіграє важливу роль в системі управління підприємством і його підрозділами. Контролю на підприємстві підлягають матеріальні і грошові потоки, виробничі процеси діяльність персоналу, витрати ресурсів та результати діяльності.

Основним методом оцінки роботи підрозділів за певними показниками є порівняння фактичної величини певного показника за певний період з його плановою величиною.

Інтегральна оцінка діяльності підрозділів

Так як оцінка роботи виробничих і невиробничих підрозділів здійснюється за кількома показниками, використовують узагальнюючу оцінку у формі коефіцієнта трудового внеску (КТВ), у якому інтегруються вищезазначені показники. КТВ є узагальнюючою кількісною оцінкою кінцевих результатів діяльності підрозділів.

Для визначення КТВ установлюється його нормативна величина, що дорівнює 1(якщо планові завдання за всіма оцінними показниками виконано на 100%).Фактичний КТВ обчислюється коригуванням нормативної його величини на підвищувальні та понижувальні коефіцієнти, що враховують виконання плану за окремими показниками чи дотримання певних нормативів.

Централізоване преміювання колективних підрозділів

У тому випадку, якщо фактичний обсяг випуску продукції виробничим підрозділом не нижчий від нормованого завдання (більший чи дорівнює йому) без погіршення її якості або при неможливості збільшити кількість продукції покрашеної якості, даний підрозділ поряд з почасовою оплатою за тарифною ставкою і відпрацьованим часом отримує преміальну доплату.

Премії між виробничими підрозділами розподіляють згідно коефіцієнта трудової участі, який є узагальнюючою кількісною оцінкою кінцевих результатів діяльності підрозділів.

Розподіл премій між членами трудового колективу

При розподілі премій між членами виробничих підрозділів важливе значення має такий показник, як коефіцієнт трудової участі (КТУ). Коефіцієнт трудової участі - це узагальнена кількісна оцінка внеску кожного члена колективу в загальні результати праці. У КТУ враховуються продуктивність праці, складність та якість роботи, трудова дисципліна та ін.

5. Встановлення матеріальної відповідальності.

У процесі виробничої, інвестиційної, фінансової та іншої діяльності підприємство бере на себе певні обов'язки. Вони обумовлені чинним законодавством, іншими нормативними актами, господарськими договорами тощо. Отже, підприємство повинно нести відповідальність за належне виконання своїх функцій і обов'язків згідно з установленими нормами і правилами господарювання. Основним видом діяльності підприємства є виробнича діяльність. Тобто виготовлення і збут продукції. Тому його відповідальність стосується передусім цієї важливої сфери.

Підприємство несе відповідальність за виконання зобов'язань щодо поставок продукції та її якості перед споживачами і державою.

Матеріальна відповідальність підприємства в цілому і його підрозділів тісно взаємопов'язана, здійснюється на єдиній методичній основі. Слід зауважити, що економічні санкції адресовані підприємству, повинні доводитись тією чи іншою мірою до його підрозділів, безпосередніх винуватців заподіяних збитків стороннім контрагентам. Разом з тим внутрішня матеріальна відповідальність має свої особливості, що суттєво впливають на її організацію.

6.1. Визначення внутрішніх цін

Внутрішні ціни є важливим інструментом економічних відносин між підрозділами підприємства, між останніми і апаратом управління. В основі таких відносин лежить економічний інтерес, що реалізується через прибуток. Звідси виникає проблема визначення величини прибутку в ціні виробів, що виготовляються підрозділами. Вона стосується передусім цін на продукцію внутрішньокоопераційного призначення, що формується не на ринкових цінах, а на основі витрат. Ця проблема вирішується шляхом попереднього базового розподілу частини прибутку підприємства між його підрозділами, на продукцію яких установлюються ціни.

6.2. Встановлення комплексної розцінки.

Комплексні розцінки як нормативи оплати праці на одиницю продукції охоплюють основну зарплату всіх працівників підрозділу (бригади), що працює на умовах підряду. Основна заробітна плата виробничих робітників на одиницю продукції обчислюється підсумовуванням поопераційних відрядних розцінок або множенням нормованої технологічної трудомісткості виробів на середньочасову тарифну ставку виробничих робітників.

Якщо в складі зазначених підрозділів є працівники, що оплачуються почасово, у тому числі за посадовими окладами, їх зарплата може входити до комплексних розцінок у процентах від основної зарплати основних робітників. До комплексних розцінок не входять додаткова зарплата (оплата відпусток, доплата за роботу в нічний час, святкові дні та ін.) і преміальні виплати.

Комплексна розцінка розраховується множенням прямої відрядної розцінки на одиницю продукції на суму одиниці та відношенням зарплати інших працівників до фонду відрядної зарплати виробничих робітників.

2. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства та його підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової продукції. Планування собівартості здійснюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Закінчується цей процес складанням загального кошторису підприємства і визначенням собівартості продукції.

3 У тому випадку, якщо фактичний обсяг випуску продукції виробничим підрозділом не нижчий від нормованого завдання (більший чи дорівнює йому) без погіршення її якості або при неможливості збільшити кількість продукції покрашеної якості, даний підрозділ поряд з почасовою оплатою за тарифною ставкою і відпрацьованим часом отримує преміальну доплату.

Премії між виробничими підрозділами розподіляють згідно коефіцієнта трудової участі, який є узагальнюючою кількісною оцінкою кінцевих результатів діяльності підрозділів. При розподілі премій між членами виробничих підрозділів важливе значення має такий показник, як коефіцієнт трудової участі (КТУ).

До витрат підприємств торгівлі, що перебувають у комунальній власності, зараховують орендну плату в межах сум, розрахованих за ставками, які встановлюють місцеві органи виконавчої влади.

Стаття “Витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, що забезпечують адміністративні потреби”. Витрати за цією статтею планують на утримання та ремонт основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, малоцінних та швидко зношуваних предметів, що забезпечують адміністративні потреби:

1) витрати на опалення розраховують, виходячи з площі опалювальних приміщень, видів палива і його вартості, тривалості опалювального сезону та норм витрат палива, а у разі надходження тепла, яке виробляють теплові електростанції, - із затверджених розцінок на пару і гарячу воду та кількості спожитої теплової енергії;

2) витрати на освітлення розраховують, виходячи з кількості спожитої енергії і діючих тарифів. Необхідну кількість електроенергії в кіловат-годинах розраховують залежно від кількості освітлювальних точок відповідно до норм освітлення на 1 кв. метр площі, від кількості і потужності різних електроприладів, двигунів, інших машин і обладнання, які споживають електроенергію;

3) витрати на постачання та інші комунальні послуги розраховують, виходячи з кількості витрачуваної води, обсягів послуг і діючих тарифів;

4) витрати на вивезення сміття і відходів, утримання в чистоті приміщень і території (якщо ці роботи виконують сторонні підприємства) розраховують, виходячи з обсягів послуг і діючих тарифів. Вартість предметів і засобів догляду за приміщеннями, територією, обладнанням розраховують за кількістю і діючими цінами;

5) витрати на протипожежні засоби розраховують, виходячи з вартості матеріалів, тарифів на зарядження і перевірення справності вогнегасників, а також відповідно до угод на послуги, які надають органи пожежної охорони;

6) витрати на утримання охорони, яка не входить до штатного розкладу підприємства торгівлі, і на обслуговування засобів сигналізації визначають, виходячи з укладених угод;

7) планування витрат матеріалів і засобів догляду за приміщеннями здійснюють, виходячи з вартості матеріалів і норм їх споживання, установлених на підприємстві;

8) розрахунок витрат на поточний ремонт приміщень проводять відповідно до потреб на ремонт окремих приміщень, обладнання, інвентарю шляхом визначення вартості матеріалів і їх доставляння до місця проведення ремонту, заробітної плати осіб, яких залучають до виконання ремонтних робіт, оплати послуг сторонніх підприємств (організацій), пов'язаних з виконанням ремонтних робіт у приміщеннях загальногосподарського призначення, тощо. Зазначені витрати зараховують до витрат цієї статті згідно з кошторисом і графіком ремонтних робіт;

9) витрати, пов'язані із зносом санітарного і спеціального одягу, взуття, столової білизни, посуду, наборів, розраховують, виходячи з потреби в них, вартості одиниці та термінів служби;

10) витрати, пов'язані із зносом предметів, інструментів, інвентарю, визначають, виходячи з вартості одиниці, термінів служби. Їх планують з урахуванням фізичного зносу малоцінних предметів, які є в наявності на початок планованого періоду, їх надходження і вибуття;

11) витрати на утримання малоцінних та швидкозношуваних предметів планують, виходячи з обсягів послуг пралень, ремонтних майстерень, хімчисток та інших підприємств, пов'язаних з пранням, лагодженням столової білизни, санітарного і спеціального одягу, взуття та санітарних речей, іншого інвентарю, інструменту та діючих тарифів.

Стаття “Амортизація основних засобів, інших матеріальних необоротних активів та нематеріальних активів, що забезпечують адміністративні потреби”. Розмір амортизації основних засобів, інших матеріальних необоротних активів та нематеріальних активів планують відповідно до П(С)БО 7 "Основні засоби" та П(С)БО 8 "Нематеріальні активи", виходячи з прийнятих на підприємстві методів нарахування амортизації (прямолінійного методу, методу зменшення залишкової вартості, методу прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного методу, виробничого методу, а також методів, передбачених податковим законодавством), вартості об'єктів, що амортизується, терміну їх корисного використання.

Стаття “Витрати на страхування майна”. Витрати за цією статтею визначають, виходячи з вартості майна підприємства торгівлі, що підлягає обов'язковому страхуванню, розмірів страхових тарифів і нормативів платежів обов'язкового страхування.

Стаття “ Податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі крім податків, зборів та обов'язкових платежів, включених до статті Відрахування на соціальні заходи”.

Податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, включені до складу адміністративних витрат (митні платежі, портові збори, податок на рекламу, комунальні податки, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового зв'язку, інші), визначають за встановленими нормами, передбаченими законодавством.

Стаття “Загальні корпоративні витрати”. Витрати за цією статтею планують за такими елементами:

1) витрати, що пов'язані з виготовленням і використанням бланків, що підтверджують сплату пайових, цільових та інших внесків членами споживчих товариств, розраховують, виходячи з обсягу та вартості виготовлення бланків;

2) витрати на оприлюднення річного звіту розраховують, виходячи з розцінок на послуги засобів масової інформації;

3) організаційні та представницькі витрати, пов'язані із забезпеченням корпоративної діяльності підприємства розраховують, виходячи з кошторису даних заходів і норм витрат, установлених чинним законодавством;

4) витрати на проведення річних зборів розраховують, виходячи з кошторису даних заходів і норм витрат, установлених чинним законодавством;

5) оплату робіт і послуг консультаційного та інформаційного характеру, а також пов'язаних з організацією передбачених законодавством обов'язкових аудиторських перевірок планують, виходячи з тарифів на ці послуги відповідно до угод, укладених з аудиторськими, консалтинговими, іншими фірмами, що надають відповідні послуги.

Стаття “Інші адміністративні витрати”. Інші адміністративні витрати, включені до цієї статті, планують за елементами витрат з урахуванням специфічних особливостей кожного їх виду, зокрема:

• витрати, пов'язані із забезпеченням нормальних умов праці і додержанням правил техніки безпеки праці, розраховують відповідно до кошторису витрат на ці заходи;

• витрати на службові відрядження визначають, виходячи з норм витрат, передбачених чинним законодавством, запланованої кількості та тривалості відряджень працівників підприємства;

• витрати на оплату послуг поштово-телеграфного, телефонного, факсимільного та інших видів зв'язку розраховують, виходячи з їх фактичних розмірів за передпланований період, розмірів тарифів і абонентної плати на ці послуги;

• витрати на передплату спеціалізованої преси, придбання спеціальної літератури, прейскурантів, каталогів, інструктивних та інших службових матеріалів розраховують, виходячи з їх планової кількості та вартості одного видання;

• витрати на винахідництво та раціоналізацію розраховують згідно з планом відповідних заходів і витратами на ці потреби згідно з прийнятими проектами впровадження цих заходів;

• витрати на придбання і виготовлення бланків документів, пов'язаних з фінансово-господарською діяльністю підприємства торгівлі, розраховують згідно з рахунками оплати цих бланків.