39.Епітети, та їх функції

Епі́тет (грец. epítheton — прикладка) — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.

Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе / До зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень («зелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорного («ясні зорі, тихі води»).

У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа «…світ — жіночість незрівнянна»), зумовлюючи процес метафоризації епітета.

40. Гіпербола та літота, символ і алегорія

Гіпе́рбола (грец. hyperbole — перебільшення) — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «він ходить з черепашачою швидкістю». Гіпербола часто поєднується з іншими стилістичними прийомами, додаючи їм відповідне забарвлення: гіперболічні порівняння, метафори і т.п. («хвилі вставали горами»). Характер, що зображається, або ситуація також можуть бути гіперболічними. Гіпербола властива і риторичному, ораторському стилю, як засіб патетичного підйому, так само як і романтичному стилю, де пафос стикається з іронією. Протилежний гіперболі троп — літота.

Літ́ота (грец. litotes — простота, помірність) — троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища.

Приклад літоти з вірша М. Вінграновського «Поїхали у Сквиру, на гриби…», котрий у пуанті розкривається трагічним завбаченням

Ми карасів наловим до обіду

І серцем захмелієм як на те,

І так поїдемо, і зникнемо без сліду

Що й коров'як на нас не зацвіте.

Си́мвол (з грец. знак) — умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. В українських піснях наявні традиційні уснопоетичні народні символи: сонце, місяць, зіроньки, човен, терен, верба, весна.

Алегорія (грецьк. allegoria, від alios — інший і agoreuo — говорю — інакомовлення) — спосіб двопланового художнього зображення, що грунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного. Наприклад: незборимий царизмом Кавказ — Прометей (поема "Кавказ" Т.Шевченка), сваволя можновладців над беззахисною людиною — Вовк та Ягня (однойменна байка Л.Глібова), борці за волю України — каменярі (однойменна поезія І. Франка)

41.Строфа як формально-змістова єдність

Строфа́ (грец. strophé — поворот, зміна, коло) — фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об'єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістовна завершеність тощо).

Проте безпідставно ототожнювати строфу з будь-яким версифікаційним елементом, зокрема з римуванням, бодай тому, що вона наявна у білому вірші, де композиційну функцію, притаманну римам, виконують клаузули.

Термін «строфа» виник в античній трагедії, означав відтинок пісні, що виконувався між двома поворотами в урочистій процесії хору (обидві однаково побудовані частини називалися строфою та антистрофою).

Класифікація строфи як естетично відчутного і важливого прояву ритмоінтонаційної та змістової цілісності вірша залежить від його внутрішньої структури. Наймінімальнішою строфою вважається двовірш (дистих), максимальною — вісімнадцятивірш, де береться за основу схема римування, на відміну від античної верисфікації, яка у своєму метричному (квантативному) віршуванні спиралася на чергування різної кількості стоп (алкеєва строфа, сапфічна строфа тощо).

У силабо-тонічній системі, крім двовіршів (дистихів), розрізняються тривірші (терцети, терцини), чотиривірші (катрени), п'ятивірші, шестивірші (секстини), восьмивірші (октави), дев'ятивірші (нони), десятивірші (децими) та інші. Існують також «тверді строфічні форми», що мають тільки їм властиву внутрішню конструкцію: сонет, тріолет, рондо, рондель, рубаї тощо.

Історично можливі зв'язки між строфою та віршовим розміром (александрійський вірш українського шестистопного ямба) або жанром (децима оди) тощо.