Основні риси братських шкіл:

1. Демократичний характер шкіл:

У школах навчались діти різних верств населення від 6 до 12 років. Братства ставили собі за мету зробити школи доступними для всіх бажаючих. За навчання в школі батьки вносили платню з урахуванням їх достатку Діти бідних верств населення («вбогі») навчались безкоштовно.

В організації роботи школи велику участь брало братство. Ректор і вчителі обирались загальними зборами братства Вони ж обирали двох громадських наглядачів за школою, які відповідали за матеріальне забезпечення школи і роботу вчителів. Кожний член братства мав право відвідувати школу в будь-який час. Перед початком занять батьки і ректор школи складали договір, в якому обумовлювались вимоги до батьків: обов'язково давати дітям змогу відвідувати школу, не забирати до кінця навчального року; вимоги до вчителів: чому навчати дітей, як поводитись.

У статуті школи висувались високі вимоги до вчителів: “Вчитель повинен бути благочестивим, розумним, смиренномудрим, кротким,. стриманим, не п’яниця, не злий, не гнівливий, не заздрісний, не гордий; у всьому він повинен бути прикладом добрих справ”. Бували випадки, коли братства відмовляли вчителям.

У школі вчитель ставився однаково до всіх дітей. У статуті сказано: “Однаково як до синів багатих, так і сиріт вбогих, які ходять по вулицях і просять милостині”. Почесне місце в класі займали діти, які встигали в навчанні, навіть якщо “барзо убогі”.

2. Навчання проводилось рідною мовою

Одним із досягнень братських шкіл було навчання рідною мовою. Вчителі шкіл України намагалися не тільки впровадити в школах рідну мову, як мову викладання, а й писали на ній твори. Взагалі, освіта в братській школі мала гуманітарне спрямування, однак у цілому ж зміст освіти був досить широкий. Крім Закону Божого, читання, письма, співів, лічби, діти старшого віку вивчали граматику, риторику, релігійну філософію, арифметику, геометрію, астрономію, музику.

3. При організації навчання виділяються елементи класно-урочної системи

У Львівській братській школі, яка була зразком для інших шкіл, навчання починалося о 9 годині ранку влітку, а взимку дещо пізніше. Після читання молитви кожний учень відповідав учорашній урок і показував учителеві виконані вдома письмові завдання. Після цього розпочиналось вивчення новою матеріалу.

Викладання в школі здійснювалось у вигляді читання уроку по записках, що їх вчителі видавали учням для переписування вдома. Рекомендувалось також проводити бесіди і диспути з різних питань. Діяльність братських шкіл - перший досвід організації роботи школи на основі класно-урочної системи.

Висновок:

Братські школи - видатне явище у історії українського шкільниц­тва. Вони стали національною гордістю і цінним надбанням світової педагогічної думки. Це національномовні навчальні заклади з чіткою, побудовою навчально-виховного процесу.

Братські школи відіграли велику роль в збереженні і розвитку української культури і освіти. “Ці школи, - відзначав М.Аркас, -зробили те, що українці в ХV-ХVI і ХVII віках були освічені далеко більш од своїх сусідів і були далеко культурніші од них” (Аркас Микола. Історія України - Русі. – К:, 1990 - с. 165-169).

На вчительських посадах у братських школах працювало чимало талановитих творчих педагогів, як наприклад, Арсеній Єлесонський, Іов Борецький, Памво Беринда. Кирило Ставровецький, Лаврен­тій. і Стефан Зизаній та ін., які зробили великий внесок у розвиток педагогічної думки як на Україні, так і поза її межами, стали відомими освітніми діячами, авторами шкільних підручників.

Братські школи зумовили появу цілого ряду не тільки початко­вих, середніх загальних і професійних шкіл, а вищих навчальних закладів, серед яких провідною стала Київська академія.

в. Особливості навчання і виховання в Кисво-Могилянській академії

Особливу роль у розвитку освіти і культури в Україні відіграла Києво-Могилянська академія. У 1615 році було засноване Київське братство. У цьому ж році шляхтачка Галшка Гулевічівна подарувала йому свій двір на Подолі для влаштування монастиря, школи і притулку для прихожан. Наприкінці 1615 року Київське братство заснувало власну школу, а через рік - друкарню і паперову фабрику.

В 1631 році у Києво-Печерському монастирі Петро Могила заклав православну школу, де викладовою мовою стала латинська, впроваджено було й програми єзуїтських шкіл. Таке новаторство викликало сильне обурення проти Петра Могили серед членів Київського братства та українського козацтва. Але Петро Могила знайшов спосіб примиритись з противниками його школи. Він запропонував свою школу злити з братською. Братство прийняло цю пропозицію і восени 1632 р. школи злились. З цього моменту Київська братська школа називається колегією, а по смерті Петра Могили наприкінці ХVІІ ст. Києво-Могилянською колегією. У 1633 році колегія була визнана польським урядом.

Навчання в школі було платним в залежності від достатку батьків. Існувала школа за рахунок пожертвувань. Петро Могила подарував школі своє поселення Позняки. Після його смерті всі кошти перейшли до Київської колегії. Гетьман Петро Сагайдачний неодноразово робив пожертвування як Львівській, так і Київській школі. Київські братчики віддали школі селище Борщагівку.

Вчителі внесли багато нового не лише у зміст навчання, а й в організацію навчального процесу.

Навчання тривало 12 років, хоча класів було всього 8: молодші - 4, середні - 2 класи, старші - 2 класи.

Зміст навчання; Молодші класи включали: фару (підготовчий клас), інфиму, граматику, синтему. Тут вивчали 4 мови: слов’янську (книжну українську), грецьку, латинську, польську. У програму цих класів входило вивчення катехізису, арифметики, нотного співу.

В середніх: піїтику та риторику.

В старших: філософію (богослов’я).

Із самого початку Київський колегіум був навчальним закладом вищого типу. Польський уряд заборонив присвоєння йому звання академії, так як “не може бути на православній і слов’янській мові високої культури, а значить і науки”. Лише в 1658 році право вищого навчального закладу було надано колегії польським королівським урядом. Остаточно закріплено в 1701 році Петром І.

Організація роботи школи:

Вступали до Київської колегії протягом всього року. Ніяких вікових обмежень не існувало. Навчались як діти української шляхти, так і діти бідняків, сироти навчались на кошти академії. Вчителів молодших .класів нази­вали дидаскалами, а учнів.- спудеями; старших - професорами і студентами.

Учнів у класах розміщували у певному порядку відповідно до успішності. Ті, хто навчався добре, сідали за першими столами, погано - за останніми. Кращі учні називались аудиторами. До приходу вчителя в клас вони перевіряли виконання домашніх завдань у решти учнів, ставили у “нотатках” оцінки. Після приходу вчителя аудитори доповідали йому про успіхи. Оцінки вчитель перевіряв, опитуючи деяких. Існували цензори., які слідкували за порядком і дисципліною.