- •Відповіді з підсумкового контролю з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)»
- •Комунікативні ознаки культури мови. Типологія мовних норм
- •Словники у професійному мовленні. Типи словників
- •Соціопсихолінгвістичний аспект культури мовлення
- •Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації.
- •Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів
- •Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.
- •Текст як форма реалізації професійної діяльності
- •Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування
- •Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування
- •Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль у комунікації.
- •Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування.
- •Поняття ділового спілкування. Стилі та моделі ділового спілкування
- •Поняття комунікації, типи комунікацій, перешкоди та бар’єри комунікації.
- •Поняття про ораторську (риторичну) концепцію.
- •Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення
- •Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування.
- •Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Техніка і тактика аргументування. Психологічні прийоми впливу на партнера
- •Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні і комунікативні принципи презентації
- •Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види бесід. Співбесіда з роботодавцем.
- •Етикет телефонної розмови
- •Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення.
- •Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада. Дискусія.
- •Класифікація документів
- •Національний стандарт України. Склад реквізитів документів
- •Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів
- •Оформлювання сторінки. Вимоги до тексту документа
- •Документація з кадрово-контрактних питань
- •Довідково-інформаційні документи
- •Етикет службового листування
- •Наукова комунікація як складова фахової діяльності
Соціопсихолінгвістичний аспект культури мовлення
Культура мовлення – це стан мовленнєвої культури суб’єкта мовлення, його мовленнєво-мовні здібності й особистісні властивості.
Тісний зв’язок між мовою і мовленням спричинився до того, що в процесі становлення науки про мовну культуру в українській лінгвістиці не усталився єдиний термін: паралельно вживаються два термінологічні словосполучення – «культура мови» і “культура мовлення”.
Коли йдеться про наукову дисципліну, завданням якої є удосконалення літературної мови як засобу культури, про зіставлення різних жанрів і форм висловлювань, про мовне життя суспільства і тенденції його розвитку, тобто про те, що називають об’єктивно-історичним аспектом, - тоді доцільно вживати термін “культура мови”. Але її нормативно-регулювальний аспект пов’язаний зі встановленням правил користування мовними засобами, зорієнтований на носіїв мови, мовлення яких потрібно привести у відповідність з об’єктивно існуючими нормами. У цьому випадку доречніше було б говорити про культуру мовлення. Вивчення особливостей використання мовних засобів окремими людьми чи певними суспільними групами в комунікативних цілях стосується сфери мовлення.
Отже, здатність використовувати мовні засоби, оптимальні для конкретної ситуації мовлення, і становить культуру мовлення. Як зазначає Н.Бабич, сама мова не може бути правильною чи неправильною, багатою чи одноманітною, логічною чи нелогічною, точною чи неточною, асонансом чи дисонансом у якомусь стильовому вияві – ту чи іншу із названих ознак може мати мовлення. Тому слід говорити про культуру мовлення: “Висока культура розмовного і писемного мовлення, добрі знання і чуття рідної мови, уміння користуватися її виражальними засобами, її стилістичною багатоманітністю – найкраща опора, найбільш надійна підмога і найбільш надійна рекомендація для кожної людини в її суспільному житті і творчій діяльності”(Н.Бабич).
Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації.
Стандартні етикетні ситуації
Коло питань: національні манери вітання; вітальні формули; правила вітання; супроводжуючі знаки вітання; звернення; привернення уваги; знайомство; прощання.
Існує чимало типових комунікативних ситуацій, котрі називаються етикетними, в них взаємини між тими, хто спілкується, стоять на передньому плані, а не є тлом, на якому сприймається зміст мовлення, чи етикетною «приправою» до змісту. Це ситуації вітання, знайомлення, прощання, вибачення тощо.
У суспільному житті людини такі ситуації трапляються безліч разів. І було б нелегко, та й недоцільно, щоразу придумувати вислови, фрази для їх мовного оформлення.
Позаяк ці ситуації мають стандартний, типізований характер, то їхнє мовне «забезпечення» є стереотипним, тобто узвичаєним, усталеним. Немає потреби доводити, що такі стереотипи полегшують мовленнєве життя людини. Навіщо видумувати, як і що казати, коли існують «комплекти» готових фраз, словесних формул для кожної із типових ситуацій, і потрібно тільки зробити вдалий вибір із цього набору. Однак і ці комплекти, й особливості їх застосування необхідно добре знати.
Мовленнєвий етикет. Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частотності її вживання.
Мовний етикет – сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення.
Спілкувальний етикет – поєднання лінгвоетикету та невербальної комунікації.