Тема 22. Концентрація виробництва та диверсифікація підприємств агропродовольчого комплексу

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Вивчення даної теми доцільно розпочати зі з'ясування сутності поняття «концентрація виробництва». У зв'язку з тим що концентрація виробницт­ва супроводжується збільшенням розміру підприємств, то важливо ще раз повернутися до питання показників такого розміру, яке розглядалися в те­мі 3. Але при цьому варто акцентувати увагу на особливостях методичного підходу до визначення розмірів аграрних підприємств, переробних підпри­ємств і окремо агропромислових формувань. Водночас слід брати до ува­ги, що концентрація виробництва розглядається у двох аспектах: а) як ре­сурсна концентрація, коли відбувається зосередження ресурсів і обсягу виробництва продукції на тих самих підприємствах; б) як економічна кон­центрація, що здійснюється через консолідацію капіталу.

У зв'язку з цим необхідно знати, що підвищення рівня ресурсної концентрації позитивно впливає на результати діяльності підприємств лише до певної межі, за якою вони починають погіршуватися. Опану­вання цього питання вимагає від читача ґрунтовного засвоєння методи­чних підходів до визначення абсолютного і відносного рівнів концент­рації виробництва, а також з'ясування прикладних аспектів розвитку цього процесу в агропромисловому виробництві.

Значна увага у вивченні даної теми має бути приділена опануванню питання економічної концентрації. Насамперед слід опрацювати Закон України «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.), з'ясувати сут­ність поняття «економічна концентрація» і детально ознайомитися з основними способами (методами) підвищення рівня цієї форми концен­трації. Важливо теоретичні знання з цього питання поєднати з практи­кою здійснення економічної концентрації у вітчизняному АПК, де цей процес став масштабним, але нерідко розвивається хаотично, непрозоро і неконтрольовано з боку держави. У результаті розвивається монопо­лізм на ринку оренди землі і на ринку продовольчих товарів.

Необхідно брати до уваги і ту обставину, що ресурсна й економічна концентрація набувають нині розвитку і через поглинання та (або) злит­тя. Читачеві слід з'ясувати сутність цих термінів, вникнути в причини, що спонукають суб'єктів господарювання підвищувати рівень концент­рації' виробництва саме цими способами. Особливо важливо знати, що концентрація виробництва може супроводжуватися монополізацією рин­ку. Тому треба опанувати положення згаданого закону щодо передбаче­них умов, за яких той чи інший суб'єкт господарювання починає посіда­ти монопольне (домінантне) становище на ринку. При цьому варто пам'ятати, що такі умови конкретизуються для випадків, коли монополь­не становище на ринку може посідати один суб'єкт господарювання, три суб'єкти (сукупна частка в ринку їх становить понад 50 %) і п'ять суб'єктів (більше ніж 70 %). Водночас потрібно знати, яких заходів може вжити Антимонопольний комітет України до суб'єктів господарювання, що посідають монопольне (домінантне) становище на ринку.

З огляду на цю обставину читач повинен з'ясувати питання концен­трації окремих товарних ринків з погляду ступеня їх монополізованос- ті. Для цього треба опанувати методику визначення найбільш пошире­них показників концентрації ринку, зокрема коефіцієнта концентрації, коефіцієнта Херфінделя—Хіршмана і коефіцієнта Джині. Знання цих методик дає змогу здійснювати аналіз динаміки концентрації ринку то­вару, визначати її тенденцію і робити обґрунтовані висновки щодо пер­спектив зміцнення позиції підприємства на даному ринку.

Одним із центральних питань теми є диверсифікація підприємств, зок­рема агропромислових формувань, її форм і видів. Насамперед потрібно з'ясувати сутність поняття «диверсифікація», його еволюцію з урахуван­ням специфіки агропромислового виробництва. Не має пройти повз увагу читача та обставина, що за критерієм сфери здійснення виділяють три фор­ми диверсифікації: виробничу, фінансову і маркетингову. Потрібно знати їх сутність і форми вияву. Але особливу увагу при цьому слід звернути на виробничу диверсифікацію, яка набула прискореного розвитку за роки трансформації АПК до ринкових умов. Зокрема, варто чітко розрізняти два види виробничої диверсифікації: галузеву та продуктово-асортименту.

Розглядаючи галузеву диверсифікацію, необхідно пам'ятати, що вона відбувається тоді, коли підприємство починає розвивати нові для себе виробництва. При цьому галузева диверсифікація може бути горизонта­льною (вузькоспектровою) і вертикальною. Читачеві потрібно скласти чітке уявлення про ці види диверсифікації, маючи на увазі ту обставину, що вони набувають конкретних форм вияву. Зокрема, вузькоспектрова диверсифікація може існувати у горизонтально інтегрованій та горизон­тально не інтегрованій формах, а вертикальна — у вертикально інтегро­ваній та вертикально не інтегрованій формах. Зрозуміло, що не має за­лишатись поза увагою сутність цих форм вияву диверсифікації з ураху­ванням особливостей їх розвитку на аграрних підприємствах і на перероб­них підприємствах, оскільки це, врешті-решт, приводить до набуття та­кими підприємствами ознак агропромислових формувань.

Агропромислові формування або окремі аграрні та переробні під­приємства можуть здійснювати і продуктово-асортименту диверсифі­кацію. Необхідно з'ясувати її сутність, значення і форми вияву в пере­робному та аграрному виробництві. Слід пам'ятати, що підприємства можуть удаватися до поглибленого розширення асортименту продукції — диференціації товару. Варто знати приклади диференціації товару і її значення для підвищення конкурентоспроможності товару певної но­менклатури і підприємства в цілому.

На особливу увагу заслуговує питання переваг і загроз диверсифікації виробництва. Насамперед потрібно знати, що диверсифікація є важливим засобом управління ризиками, з'ясувавши при цьому, чому саме підпри­ємства з диверсифікованим виробництвом відзначаються вищою стійкіс­тю економіки, особливо в умовах вияву кризових явищ та нестійкої кон'юнктури ринкку. Потрібно також скласти чітке уявлення про те, за­вдяки чому диверсифікація дає змогу підприємствам повніше використо­вувати свої ресурси, а також одержувати нерідко синергічний ефект.

З'ясовуючи загрози, які несе в собі диверсифікація, потрібно насам­перед брати до уваги, що вона є, по-суті, антиподом спеціалізації, а от­же, не завжди дає змогу скористатися перевагами останньої. Варто з'ясувати, чому за диверсифікації виробництва ускладнюється процес управління ним. За результатами вивчення цього питання читач пови­нен дійти висновку, які підприємства за критерієм розміру більше тя­жіють до диверсифікованого виробництва, а які — до спеціалізованого, і чи є можливості пом'якшити суперечності між диверсифікацію і спе­ціалізацією виробництва в АПФ сучасного типу.

Ураховуючи, що будь-яким процесом можна ефективно управляти лише тоді, коли його можна виміряти, читачеві необхідно опанувати методику визначення рівня диверсифікації виробництва за абсолютним показником та за інтегральними показниками, які ґрунтуються на вико­ристанні формули Херфінделя—Хіршмана і коефіцієнта зосередженос­ті галузі. Варто проаналізувати чинники, які впливають на рівень цих показників. Для глибшого засвоєння цього питання читач повинен ви­конати завдання 22.1. Важливо також з'ясувати, за якими методичними підходами доцільно оцінювати ефективність диверсифікованого вироб­ництва. Завдання 22.2 якраз орієнтує читача на засвоєння одного з по­ширених теоретичних підходів визначення економічної доцільності да­льшої диверсифікації виробництва на підприємстві.

Завдання 22.1. За даними статистичної звітності підприємства ви­значте інтегральний показник диверсифікації виробництва, що врахо­вує кількість товарних галузей та їх внесок у формування грошової ви­ручки підприємства. При цьому використовуйте два підходи до визначення інтегрального показника: на основі формули Херфінделя— Хіршмана та формули коефіцієнта зосередженості галузей.

Вихідна інформація. Розрахунок зазначених показників здійсню­ється за інформацією, одержаною під час виконання завдання 21.1. Зок­рема, використовуються дані про структуру товарної продукції і про коефіцієнт зосередженості галузей.

Методика виконання. Інтегральний показник диверсифікації ви­робництва, що визначається на основі формули Херфінделя—Хіршма-

п

на, може бути поданий виразом К = 1 - У ПВ² ,

де ПВ² — частка і-ї галузі в структурі товарної продукції підприємст­ва, коефіцієнт.

За другим підходом даний показник розраховується так:

100

де N_i — порядковий номер галузі в ранжируваному ряді, побудовано­му за спадним принципом: галузі, що має найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції, присвоюється перший номер, а найменшу — останній.

Оцінка одержаних результатів. Розраховані розглянутими дво­ма способами інтегральні показники диверсифікації не мають істотно різнитися. Чим більше значення цього показника, тим вищий рівень ди­версифікації виробництва на підприємстві, і навпаки. При цьому за тієї самої кількості товарних галузей величина даного показника буде не однаковою за умови, що існує різне співвідношення їх внеску (питомої ваги) у грошову виручку підприємства.

Коефіцієнт диверсифікації буде вищий у тому разі, коли спостеріга­ється неістотне відхилення питомої ваги абсолютної більшості галузей у структурі товарної продукції. Одночасно даний показник буде мен­ший за умови, коли існує невелика кількість галузей (2-3), на які припа­дає переважна частка такого внеску. Потрібно також мати на увазі, що на рівень диверсифікації виробництва істотно впливає кількість товар­них галузей, що їх розвиває підприємство. За однакових інших умов коефіцієнт диверсифікації буде тим більший, чим більше товарних га­лузей є в підприємстві, і навпаки.

Завдання 22.2. Визначте доцільність дальшої диверсифікації ви­робництва молокопереробного заводу через налагодження власного ви­робництва пакетів для питного молока, які раніше закуповувались у підприємства-постачальника. Для цього розрахуйте строк окупності ін­вестицій за чистим прибутком у диверсифікацію виробництва, масу прибутку на одиницю потужності і річну масу прибутку, що залиша­ється в розпорядженні підприємства.

Вихідна інформація. Ціна придбання технологічної лінії з вироб­ництва пакетів для питного молока та виконання таропакувальних ро­біт становить 140 тис. грн. Витрати на транспортування технологічноїлінії від виробника до підприємства дорівнюють 6 % ціни придбання, а витрати на монтажні та пусконалагоджувальні роботи — 4 % даної ціни. Норматив оборотного капіталу в запасні частини та в мастильні матеріали до технологічної лінії встановлено в розмірі 3 % від її вар­тості з урахуванням витрат на транспортування та пусконалагоджува­льні роботи.

Продуктивність технологічної лінії становить 6 тис. пакетів за добу. Кількість робочих днів у календарному році — 280, коефіцієнт вико­ристання потужності — 0,97. Матеріальні витрати на виробництво 1000 шт. пакетів дорівнюють 135 грн, на оплату праці з нарахуваннями — 40 грн, інші операційні витрати — 16,5 грн. Ціна 1000 шт. пакетів, за якою молокозавод придбавав їх у постачальника, — 280 грн. Підприєм­ство сплачує податок на прибуток згідно з чинним законодавством.

Методика виконання. Завдання доцільно виконувати в такій по­слідовності. Спочатку треба визначити первісну (балансову) вартість технологічної лінії як суму ціни її придбання, витрат на доставку, мон­таж та пусконалагоджувальні роботи, а також витрат на оборотний ка­пітал. Далі слід розрахувати обсяг виробництва пакетів виходячи з до­бової потужності технологічної лінії, кількості робочих днів у році та коефіцієнта використання потужності.

Наступним кроком методики є визначення виробничої собівартості 1000 шт. пакетів як суми матеріальних витрат, витрат на оплату праці із соціальними нарахуваннями та інших операційних витрат. Множенням одержаного результату на річний обсяг виробництва пакетів визнача­ють сукупні річні витрати, що пов'язані з експлуатацією технологічної лінії. Тепер необхідно визначити річну суму витрат молокозаводу на придбання пакетів у підприємства-постачальника, які необхідно було здійснити цьому підприємству до встановлення власної потокової лінії. При цьому треба брати до уваги ціну придбання (закупівлі) 1000 шт. пакетів і обсяг закупівлі, який дорівнює річній потужності придбаної потокової лінії.

На основі одержаних результатів про річну суму витрат на виробни­цтво пакетів на придбаній потоковій лінії та про річні витрати, які здій­снювало підприємство на закупівлю пакетів у підприємства-постачаль- ника, є можливість визначити річну економію витрат завдяки диверси­фікації виробництва. Ця економія за своїм економічним змістом є при­бутком, який підлягає оподаткуванню виходячи із чинної на момент розв'язання задачі ставки оподаткування.

Одержаний прибуток після оподаткування використовується для ви­значення строку окупності інвестицій. Методика такого визначення аналогічна тій, що викладена у завданні 16.3.

Відповідь. Строк окупності потокової лінії: 2 роки і 1 міс.; 1 рік і 6,2 міс.; 1 рік і 3,3 міс.; 1 рік і 1,0 міс.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства в розра­хунку на одиницю потужності (1000 шт. пакетів), грн: 65,1; 70,8; 76,2; 80,3.