1. Структура й завдання органів державного нагляду за страховою діяльністю.

Страховий нагляд за діяльністю суб'єктів страхових відносин у кожній країні забезпечується відповідною системою органів з нагляду за страховою діяльністю.

Так, у Росії створена Федеральна служба з наг­ляду за страховою діяльністю, у Латвії – Державна страхова інспекція, у Франції – Комісія з контролю за страхуванням, в Італії – Державний інститут контролю за діяльністю страхових компаній, у Нідерландах – Палата страхових справ тощо.

В Україні до 2000 року з боку держави наглядом і кон­тролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд), який був створений з метою забезпечення реалізації державної страхової політики. Комітет підпорядковувався Кабінету Міністрів України.

Після 15 березня 2000 року до 26 квітня 2003 року на підставі Указу Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" цю функцію виконувало Міністерство фінансів України (Департамент фінансових установ та ринків). Структурні підрозділи Департаменту займались загальним регулюванням, законодавчим забезпеченням, ліцензуванням і контролем за небанківськими фінансовими установами: кредитними спілками, недержавними пенсійними фондами, інвестиційними компаніями, страховими організаціями.

З прийняттям нової редакції Закону України «Про страхування» (2001 р.) державний нагляд у сфері страхування здійснюється Уповноваженим органом держави та його органами на місцях. До 2003 р. функції цього Уповноваженого органу продовжувало виконувати Міністерство фінансів України, а з прийняттям Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та виданням указу Президента України «Про положення про державну комісії з регулювання ринків фінансових послуг України» функції Уповноваженого органу за нагляду за страховою діяльністю (поряд з наглядом за іншими сферами фінансових послуг) покладено на Державну комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (скорочено – Держфінпослуг).

Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспро­можності страховиків і захисту інтересів страхувальників.

Уповноважений орган забезпечує проведення державної політики у сфері страхування. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Уповноважений орган організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.

Правове регулювання страхової діяльності здійснюється всіма трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою.

Крім спеціального органу державного контролю, постановою Кабінету Міністрів України (1996 р.) було створено Експерту Раду з питань страхування при Кабінеті Міністрів України. Функціонування Експертної ради дозволяє розглядати питання та вирішувати проблеми страхування вже на стадії розробки законів, а не після їх прийняття, тобто реально впливати на захист інтересів страховиків та інших суб'єктів страхового ринку.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює правове регулювання страхової діяльності, є Кабінет Міністрів України.

Наглядовим органом є Міністерство фінансів України в особі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

Валютне регулювання здійснює НБУ;

податкове – ДПА України;

антимонопольне – Антимонопольний комітет;

управління частками державного майна – Фонд державного майна; проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг – Держфінпослуг.

Розгляд та вирішення спірних питань у галузі страхової діяльності – господарський суд.

Окрім того, є коло проблем, вирішення яких покладається на інститути, створені самими учасниками страхового ринку для врегулювання відносин між самими страховиками; між страховиками, посередниками і страхувальниками; між учасниками страхового ринку і державою; між національними інститутами (організаціями) страхової сфери.

Вирішення цих завдань покладається на Лігу страхових організацій України та інші об’єднання страховиків.

Ліга страхових організацій (ЛСОУ) – це неприбуткове об’єднання учасників страхового ринку, засноване в 1992 р. з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринку страхових послуг. ЛСОУ нараховує 109 організацій.

Основні завдання ЛСОУ:

- сприяння розвитку страхового ринку;

- захист прав та інтересів учасників ринку страхових послуг, що є членам ЛСОУ;

- сприяння формуванню та вдосконаленню правової бази страхової діяльності;

- сприяння підвищенню кваліфікації та професіоналізму керівників та спеціалістів – учасників ринку страхових послуг;

- ознайомлення громадськості з діяльністю учасників ринку страхових послуг та їх роллю в економічному житті України;

- сприяння реалізації антимонопольного законодавства у сфері страховї діяльності;

- утвердження взаємної довіри, надійності, порядності та ділового партнерства у взаємовідносинах між учасниками ринку страхових послуг та споживачами страхових послуг;

- доведення до учасників ринку страхових послуг законодавчих та нормативних актів органів державної влади та управління з питань, що стосуються сфери страхової діяльності;

-розробка рекомендацій з питань методології страхової справи.

З метою виконання цих завдань ЛСОУ:

- співпрацює з органами державної влади та управління щодо вироблення напрямів удосконалення страхової діяльності;

- забезпечує своїх членів кваліфікованими методичними, методологічними та інформаційно-нормативними послугами та допомогою в усіх справах, що стосуються страхової діяльності;

- створює з відповідними навчальними закладами центри і курси підготовки а перепідготовки кадрів;

- співпрацює з засобами масової інформації, готує інформаційні бюлетені та інші матеріали;

- проводить симпозіуми, семінари, конференції, забезпечує обмін досвідом роботи, сприяє встановленню ділових контактів;

- вивчає, узагальнює та поширює досвід, забезпечує рекомендаціями щодо ефективного здійснення страхової діяльності;

- координує діяльність учасників ринку страхових послуг у сфері спільних інтересів членів Ліги;

- залучає представників членів Ліги до участі в заходах, що проводяться органами державної влади та управління з метою подальшого розвитку страхової діяльності в Україні;

- сприяє комплексному рекламно-видавничому та інформаційному забезпеченню членів Ліги;

-здійснює координацію розроблених типових правил страхування.

У сфері формування державної політики щодо функціонування та розвитку страхового ринку ЛСОУ співпрацює з ВРУ, КМУ, Держфінпослуг, іншими органами державної влади, громадськими організаціями – партнерами ЛСОУ та засобами масової інформації.

Питання для самоперевірки:

1. Перелічте функції та повноваження Держфінпослуг у нагляді за страховою діяльністю.

2. Охарактеризуйте структуру й завдання органів державного нагляду за страховою діяльністю.

М О Д У Л Ь 2

ВИДИ СТРАХУВАННЯ, ПЕРЕСТРАХУВАННЯ, ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СТРАХОВИКА

Тема 7

ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ

Лекція 13

СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ

Мета: Оволодіти знаннями щодо специфіки змісту страхування життя, його стану та перспектив розвитку.

1. Зміст і види страхування життя.

2. Змішане страхування життя.

3. Стан та перспективи розвитку страхування життя в Україні.

___________________________________

Життя, здоров’я та працездатність – невід’ємні атрибути особи.

Ця галузь покликана забезпечувати страховий захист майнових інтересів громадян або зміцнення досягнутого ними сімейного добробуту.

Особове страхування включає:

- страхування життя;

- страхування від нещасних випадків;

- медичне страхування;

-пенсійне страхування.

1. Зміст і види страхування життя.

Страхування життя є підгалуззю особистого страхування, яке покликане виконувати важливу роль відносно населення, адже його основне призначення – створення фінансової безпеки для окремих громадян та їх сімей.

Історично первинною формою особового страхування вважається страхування життя на випадок смерті застрахованої особи. Наразі страхування життя включає:

• страхування життя на випадок смерті;

• змішане страхування життя;

• страхування дітей;

• страхування до шлюбу.

Страхування життя передбачає захист майнових інтересів на випадок смерті застрахованого.

Страховою подією при страхуванні життя є смерть застрахованої особи.

Головною особливістю цього виду страхування є те, що людське життя не має вартісної (грошової) оцінки. Це означає, що за цим видом страхування неможливо визначити величину збитку, зумовленого настанням страхового випадку. Саме ця обставина зумовлює інші особливості.

По-перше, у страхуванні життя беруть участь чотири суб’єкти – страховик, страхувальник, застрахована особа та вигодо набувач.

Страховиком у цій галузі страхування може бути виключно страхова компанія, яка має ліцензію на здійснення страхування життя. Страховик, що здійснює страхування життя, зобов’язаний мати статутний капітал в обсязі 1,5 млн. євро.

Закон України «Про страхування» регламентує нормативний запас платоспроможності страховика, що здійснює страхування життя, який на будь-яку дату визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов’язань (математичного резерву) на 0,05. Цим Законом визначається порядок формування, розміщення та використання резервів зі страхування життя. Для забезпечення страхових зобов’язань зі страхування життя страховики формують резерви за рахунок надходження страхових платежів та інвестування коштів сформованих резервів за цим видом страхування.

Страхувальником за цим видом страхування може бути юридична чи фізична особа, яка вступила в страхові відносини зі страховиком, сплачує страхові внески та претендує на страхові виплати за страховими подіями.

Застрахований – особа, що бере участь в особовому страхуванні, чиє життя (здоров’я чи/і працездатність) виступає об’єктом страхового захисту. Якщо застрахований сам сплачує страхові внески, то він водночас є і страхувальником. Наприклад, за страхування дітей страхувальниками є батьки, а застрахованими – діти.

Вигодонабувач – особа, на користь якої підписано страховий договір. Вигодонабувач визначається страхувальником або застрахованим на випадок посмертного отримувача страхової суми. Якщо така особа не вказана, то вигодо набувачами можуть бути спадкоємці за законом.

По-друге, неможливість визначити в грошовому вимірі втрати, пов’язані з життям, зумовлює своєрідний підхід щодо визначення страхової суми та страхового тарифу (премії, внеску).

Страхова сума –грошова сума, визначена законом чи договором страхування, яка лежить в основі визначення розміру страхової премії (внеску) та розміру страхової виплати.

В особовому страхуванні страхова сума визначається на кожного застрахованого окремо з урахуванням інтересів та можливостей обох сторін (страхувальника і страховика).

По-третє, договори із страхування життя довгострокові. Методика формування резервів зазначає, що ці договори підписуються на строк не менше ніж три роки. Договори можуть діяти значно довше: 10, 15, 20, 30, 40 років. Чим триваліший договір, тим більша частка в резерві від інвестування коштів.

По-четверте, з попередньої особливості випливає, що страхування життя виконує як захисну, так і заощаджу вальну функцію, зміст якої полягає в прибутковому, але низько ризиковому розміщенні тимчасово вільних грошових засобів.

Підписуючи довгостроковий договір зі страхування життя, звісно, страховик не знає, скільки років проживе конкретний страхувальник (застрахований). Але вірогідність того, що відомий відсоток застрахованих у кожній віковій категорії не доживе до закінчення строку дії договору досить точно відображають таблиці, які страховик використовує для розрахунку страхових платежів. Чим вища смертність у віковій ланці, тим вище страхові тарифи.