Політичні партії
За результатами виборів у квітні 2009 року:
Рух ПАІС — ліва, 59 депутатів (голова партії — теперішній президент Корреа)
Партія патріотичного суспільства — лівоцентристська (націоналістична), 19 депутатів
Соціал-християнська партія — правоцентристська, 11 депутатів
Партія інституціонного оновлення та національної дії — права, 7 депутатів
Демократичний народний рух — комуністична, 5 депутатів
Муніципалістичний рух за національну інтеграцію — ліва, 5 депутатів
Рух багатонаціональної єдності Пачакутик — ліва, індіанська, 4 депутати
Ролдосистська партія — лівоцентристська, 3 депутати
Партія лівих демократів — ліва, 3 депутати
Основні статті імпорту: верстати, автомобілі, хімічна продукція.
Основні статті експорту: нафта, банани, кофе.
Еквадор має в своєму розпорядженні незначні запаси золота, срібла цинку і міді. У 1972 році були розвідані величезні запаси нафти, щорічний видобуток якої в Еквадорі тепер становить 16 мільйонів тонн. На нафту припадає 40% всього експорту країни.
Промисловість Видобуток нафти сприяв розвитку сталеливарної, нафтохімічної і цементної промисловості. Інші галузі пов'язані з виробництвом продуктів харчування, тканин, рибальством і лісообробкою. Кіто, Куенка і Гуаякіль — основні промислові центри.
Енергетика 45% електроенергії виробляється на ТЕС, решта на ГЕС, але можливості гідроенергетики Еквадору використовуються не повністю — більша частина водних ресурсів (в Андах) не використовується.
Сільське господарство Сільське господарство — найбільш важливий сектор економіки, в якому зайнято 30% працездатного населення Еквадору. Переважає натуральне господарство. 1% великих землевласників належить 40% земель, що обробляються. Трохи менше 10% території країни використовуються під землеробство і ще 10% — під пасовища.
Експортні культури: банани, кофе, какао. Банани і какао вирощують в низинах із спекотним і вологим кліматом, кофе виростає на нижніх схилах Анд, де переважають більш холодні і сухі кліматичні умови. У долинах також вирощують цукрову тростину, цитрусові і рис. В Андах обробляють ячмінь, пшеницю, кукурудзу, картоплю і деякі овочі, розводять велику рогату худобу та овець.
Лісове господарство Більша частина рівнин і гір (44%) покрита вологими екваторіальними лісами. Останнім часом збільшилися об'єми вирубки листяних порід. Розвиваються лісові промисли, такі як заготівля бальзового дерева, соку гевеї, збір капока і пальмових горіхів. 75% деревини використовується як паливо.
Історія Куби.
Територія Куби була заселена тубільним індіанським населенням ще в IV тисячолітті до нашої ери. З колонізацією острова іспанцями у XVI сторіччі індіанське населення було повністю винищене і зараз залишилось дуже мало свідчень про їхню культуру та життя. Христофор Колумб відкрив острів 28 жовтня 1492 року і проголосив його володінням Іспанської Корони.
Колоніальний період
Себастіян де Окампо був першим, хто склав карту острова в 1511 році. Пізніше того ж року було засноване перше іспанське поселення. м. Гавана у 1515 р. Острів залишався у володінні Іспанії і протягом 388 років і служив головним центром іспанської експансії у регіоні. У 1762 р. Великобританія захопила Гавану на короткий час, але повернула її у володіння Іспанії наступного року. Так як і в багатьох інших регіонах нового світу, кубинське суспільство складалося з іспанської еліти землевласників, селян-креолів та рабів, яких завезли на Кубу з Африки.
На відміну від інших іспанських володінь в Америці, які швидко проголосили незалежність на початку XIX сторіччя, Куба довго залишалася вірною Іспанії завдяки добре налагодженій торгівлі з Європою та побоюванню повстань чорношкірих рабів і експансії Сполучених Штатів. Втручання США у внутрішні справи острова почалося ще 1848 року, коли спроба захопити острів повстянцями з Флоріди була придушена іспанською адміністрацією. США також формально зверталися до Іспанії з пропозицією купити Кубу і приєднати її до США, однак Іспанія відмовлялася, оскільки Куба залишалася ключовим і останнім володінням Іспанії на американському континенті.
Незалежність
Острів здобув незалежність після Іспано-американської війни 1889 року, коли Іспанія за Паризькою мирною угодою відмовилась від володінь на Кубі. Країна, проте, залишалася під протекцією США до травня 1902 року, коли була проголошена незалежність. Згідно з поправкою Платта Сполучені Штати мали контроль над економічною та зовнішньополітичною діяльністю республіки й утримували Ґуантанамо у своєму володінні. Ця поправка була скасована тільки 1934 року.
Протягом десятиліть країною керували вибрані президенти і диктатор Фульхенсіо Батиста, який захопив владу у країні внаслідок державного перевороту. Під його керівництвом у країні поширилась корупція та посилилися репресії проти опозиції. У 1959 році режим Батисти було повалено опозиційним рухом на чолі з Фіделем Кастро й Ернесто Че Гевара. Новий режим викликав невдоволення американської адміністрації і проти Куби було впроваджене економічне ембарго, яке триває донині.
Революційна Куба
Американські машини, які збереглися від часу американського ембарго на Кубі.
У квітні 1961 року, за підтримки ЦРУ була організована спроба військового вторгнення емігрантської анти-кастровської опозиції на кубинську територію в Затоці Свиней. Після тріумфального розгрому емігрантських військ у затоці 16 квітня 1962 року Фідель Кастро проголосив кубинську революцію соціалістичною і посилив інтеграцію Куби в соціалістичний табір та зближення з Радянським Союзом. Тісна економічна й військова співпраця Куби та СРСР і розміщення радянських ядерних ракет на острові призвели до Карибської кризи 1962 року. Криза була розв'язана, коли СРСР погодився забрати ракети з острова.
З моменту погіршення стосунків із США та зближенням з СРСР понад мільйон кубинців емігрувало до Сполучених Штатів. Економічні втрати від ембарго США компенсувалися економічною допомогою СРСР. За цей період Кубі вдалося диверсифікувати свою економіку і почати виробництво та переробку інших продуктів крім цукру, який довгий час був основною галуззю економіки. Як член соціалістичного табору Куба брала участь у військових діях в Африці і Азії, де діяли загони кубинської армії. Куба також надавала підтримку революційним та повстанським рухам в Латинській Америці.
З розпадом Радянського Союзу і припиненням економічної допомоги погіршилася економічна ситуація й на Кубі. Економіку вдалося знову перепрофіліювати на індустрію туризму, яка зараз є чи не найголовнішим джерелом валютних надходжень у країну. Республіка Куба підтримує стосунки з іншими країнами світу крім США, де все ще діє ембарго. Погіршення стосунків з деякими європейськими країнами відбувалося під час хвиль репресій проти опозиційних сил у країні.
З кінця 1990-х років розширювалися зв'язки Куби з країнами ЄС. У 1996 р. європейські держави вперше підтримали в ООН резолюцію із закликом відмінити американського ембарго. В той же час, вони вимагали, щоб на острові дотримувалися основні права людини і були звільнені політв'язні. У 1997 р. Кубу відвідав міністр закордонних справ Канади, який домовився про розвиток економічних і політичних зв'язків. Канада стала одним з головних торгових партнерів країни. На Кубі побував папа Іоанн Павло II. Але вже в 1999 р. репресії проти дисидентів призвели до погіршення взаємин з ЄС і Канадою. Тільки у 2002 р. ЄС відкрила офіційне представництво на Кубі.
У 2003 р. кубинська влада провела нові репресії проти опозиції. 75 «дисидентів» було засуджено до тюремного ув'язнення, троє молодих людей, не зважаючи на численні протести у всьому світі, страчені. По всьому острову відбулися арешти правозахисників і незалежних робочих активістів. Ці переслідування знову загострили ситуацію на острові і зіпсували відносини Куби з ЄС і іншими країнами.
Фідель Кастро через хворобу відійшов від керівництва Кубою в 2006, передавши повноваження глави держави своєму брату Раулю Кастро. З тих пір він майже не з'являвся на публіці, в західній пресі навіть з'являлися чутки про його смерть. 1 серпня 2006 року у зв'язку з курсом реабілітації після операції на кишечнику тимчасово передав керування країною своєму молодшому братові Раулю Кастро. 19 лютого 2008 року Фідель офіційно відрікся від влади на користь свого брата, Рауля Кастро.