13. Натуральне і товарне виробництво.

Історії людства відомі 2 форми організації суспільного виробництва. Первісною формою є натуральне господарство, а другою – товарне виробництво, нині воно є майже неподільно пануючим виробництвом. Натуральне господарство існувало у первісних общинах протягом майже 1 мільйона років. Воно було виключно єдиною формою господарства. В епохи феодалізму й рабовласництва натуральне господарство співіснує з первісною простою формою товарного виробництва. Характерні риси: 1- натуральне господарство функціонувало у с/г виробництві, яке поєднувалося з домашнім ремеслом, 2- виробничо-госп осередки були економічно замкнутими, ізольованими, тобто майже всі потреби вони задовольняли своєю продукцією, 3- натуральне господарство не знало суспільного поділу праці і торгово-ринкового поділу. Товарне виробництво, починаючи з його зародкових форм, з періоду розкладання первісної общини нараховує 5-7 тис років, а його розвинені форми функціонують з виникненням машинного виробництва в основному з останньої третини 18 століття. Характерні риси: 1- глибокий СПП у вигляді вузької спеціалізації виробничо-госп осередків на виробництві окремих специфічних продуктів, 2- високий рівень усуспільнення виробництва у зв’язку та через призначення вироблюваних продуктів не для власного споживання, а для споживання більш широкого кола споживачів внаслідок обміну цих продуктів на ринку, 3- продукція виробництва призначена для суспіль споживання, для продажу є об’єктом особливих відносин між людьми і тому набуває соц особливої суспільної форми товару.

14. Блага. Товар. Закон вартості.

Благо – те, що здатне задовольняти потреби людини. Нееконом. Блага надяються людині природою, тобто без прикладання праці, у необмеженій кількості. Економ. блага – блага економ. діяльності людини, які існують в обмеженій кількості. Види – матер. І нематер., особисті і сусп., споживчі і виробничі., довгострокові і короткострокові, теперішні і майб., взаємозамінювані і взаємодоповнюючі.

Товар – це продукт людської праці, це річ яка спроможна задовольняти людські потреби і виготовлена не для власного безпосереднього споживання самим вир-ком, а для обміну на інші потрібні вир-кові речі через купівлю-продаж на ринку. Товар має 2 властивості: споживна вартість і вартість. Споживна вартість у товару, як і всякої іншої корисної речі, полягає насамперед у її спроможності через її природні якості задовольняти якусь потребу, але споживна вартість товару є суспільною споживною вартістю: по-перше вона є споживною вартістю не для вир-ка, а для інших членів суспільства, і по-друге, ця споживна вартість кількісно не повинна перевищувати відповідну потребу суспільства. Речі, які вироблено понад суспільні потребу є суспільно непотрібними і не корисними. Суспільна й абстрактна редуцирована праця утворює 2-гу властивість товару – його вартість. Вартість товару це не просто згусток чи кристал людської праці, що застигла в товарі. Праця є лише утворювачем і кількісним виміром вартості. Вартість – це усереднена, універсальна, всезагальна, уніфікована форма і кількісна міра економічних відносин між людьми з приводу виробництва різних речей та їх відчуження і привласнення через еквівалентно-відплатний обмін.. Конкретною грошовою формою ринкової вартості товару є його ціна.

Закон вартості. Основним економічним законом товарного виробництва є закон вартості. Він виражає постійний сутнісний причинно-наслідковий зв’язок між кількістю суспільно необхідної праці втіленої у товарі, величиною його вартості і ціною. Суспільно необхідна праця є фундаментальною основою вартості товару, а ціна є її грошовим виразом відповідно до закону вартості. Отже сума цін всіх товарів дорівнює сумі її вартості. В кожному окремому конкретному випадку ціна товару коливається навколо його вартості. Це спричиняється рухом попиту й пропозиції товару та конкуренції продавців і покупців. Ці економічні явища є основними важелями закону вартості. Закон вартості є автоматичним регулюванням товарного виробництва.Закон вартості стимулює НТП. Відставання більш високих витрат призводить до банкрутства.