42. Часткою називається службова частина мова, яка надає окремим словам, словосполученням, реченням додаткових відтінків або служить засобом творення граматичних форм слів чи похідних слів

Наприклад: Нехай увійдуть у хату чистота і спокій (М.Коцюбинський). То - наше слово, то - щодення чудо. То - сонця зір крізь каменя більмо. То - дух народу - о всесильний Буддо! - Все в нас бери, лиш мови не дамо!.. (Д.Павличко).

Частки виступають засобом відтворення певних емоцій, почуттів, посилення дії, стану, ознаки, підкреслення смислових центрів у висловлюваннях тощо. У системі літературної мови частки відіграють важливу роль, оскільки саме вони надають мовленню виразного національного колориту, допомагають відтінювати індивідуальне мовлення, засвідчують самобутній характер української мови.

ВИГУКИ ЯК ЧАСТИНА МОВИ

Вигуки – це своєрідні незмінні слова, що можуть виступати як еквіваленти висловів і виражають почуття, емоції, настрій людини, різні волевиявлення її в найзагальнішому вигляді, не називаючи їх.

Вигуки не належать ні до повнозначних, ні до службових слів. Не мають номінативної функції і не виконують граматичної функції зв”язку. Лексичний склад вигуків досить широкий. Сюди належать одиниці зі спонукальною та емоційною функцією, слова прикликання та відгону тварин, спеціалізовані команди, усталені одиниці мовленнєвого етикету, звуконаслідування.

РОЗРЯДИ ВИГУКІВ

Вигуки поділяються на 2 основних розряди

вигуки , які виражають емоційно-вольові реакції мовця;

звуконаслідування, що виражють умовну імітацію звуків реальної дійсності засобами мови.

У складі вигуків виділяють:

Емоційні вигуки – одиниці, що виражають емоційне ставлення мовців до певних об”єктів чи явищ, переживання, в яких відображається стійке й узагальнене ставлення до об”єктів і явищ (почуття).

За семантикою емоційні вигуки бувають:

А) багатозначні, з широким емоційним діапазоном захоплення, урочистості, болю, розпачу, здивування, несподіванки (а!о!е! ай! Ах! Ой!ох!).

Б) однозначні, що виражають негативні емоційні реакції (пхе!, пхи!, пхі!, тьху!, фе!, фі!, фу!, хе!, хі!)

Імперативні – вигуки, що виражають волевиявлення мовця. Їх значення реалізується в значеннях наказу, спонукання, вимоги, заклику, оклику, заохочення.

Імперативні вигуки поділяються на:

А) оклики типу ау! Агов! Агій! Агей! Алло! Ге! Гов! Ей! Егей! використовуються, щоб звернути увагу співрозмовника або бажаного співучасника чи виконавця.

Б) вигуки типу Ану! Анумо! Ну! Нум! Нумо! Нумте!, що мають найзагальнішу спонукальну семантику. Їх змістом є спонукання до здійснення дії, але оскільки вони не вказують на конкретну дію, то можуть сполучатись із дієсловами у формі інфінітива, які називають конкретну дію (Ой, нене, сум! Нум плакать, нум).

В) імперативні вигуки, що мають найвищий ступінь інтенсивності спонукальної ознаки. Вони виражають категоричне спонукання до виконання, повторення чи припинення дії, їх семантика вужча і конкретніша: Баста! Буде! Годі! Шабаш! – заклик до негайного припинення дії; Біс! – прохання повторити дію; Марш – військова команда або наказ швидко зникнути; Зась! Цур! Пек! – заборона; Цить! – вимога припинити розм ову, прохання заспокоїтись

Етикетні вигуки – одиниці, що виражають такі узвичаєні складові частини спілкування, як вибачення, вітання, прощання, запрошення (спасибі, даруйте, добридень, добраніч, зрастуйте, бувайте, будь ласка, прошу).

Вокативні вигуки, або слова прикликання та відгону домашніх тварин і птахів, орієнтовані на встановлення певного контакту між мовцем і твариною (Гей! Гиля! Киць-киць! Вйо!).

ЗВУКОНАСЛІДУВАННЯ виражають умовну імітацію звуків навколишньгго середовища засобами мови. Виділяють одиниці, що виражають такі звукові ознаки:

А) предметів і явищ дійсності (та-та-та! Бов! Бум! Гу! Тік-так!. Ш-ш!шу-шу!).

Б) дій, рухів (Ап! Гуп! Кап! Пурх! Рип! Хлоп!)

В) тварин, птахів, звірів (Гав! Кар! Ку-ку! Му! Кукуріку! Мур-мур! Тьох-тьох!)

Г) фізіологічних процесів, відтворюваних мовними органами людини (Апчхи! Кахи! Бухи! Хі-хі! Хе-хе! тьху! Пху! Хух!).

ІНТЕР’ЄКТИВАЦІЯ

(лат. interjectio — вигук) стилістичний засіб (перехід повнозначних слів у вигуки), який надає тексту емоційно-експресивного забарвлення: ой матінко!, о леле!, боже ж ти мій!, от тобі й маєш!