- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови
- •2. Українська мова як державна. Функції державної мови
- •3.Поняття престижу мови та засоби його забезпечення
- •4.Мовне законодавство і мовна політика в Україні
- •5. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового наукового стилів
- •8. Поняття культури мови та культури мовлення
- •10. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •9. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •12. Лексика української мови з погляду її походження.
- •13. Особливості лексичних засобів ділового мовлення.
- •14. Основи вчення про термін і термінологію: Вихідні поняття і терміни
- •15. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •16.Класифікація термінологічних одиниць
- •17. Сучасні проблеми української термінології
- •18. Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування
- •19. Види і форми професійного спілкування
- •20. Невербальні компоненти спілкування
- •21. Правила ведення дискусії.
- •22. Основні поняття діловодства. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України
- •23. Вимоги до укладання та оформлення документів.
- •24. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення
- •25.Етикет телефонної розмови.
- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови
11. Мовні норми та мовленнєвий етикет.
Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.
Норма не є незмінною константою. Суспільство, час і простір, у якому функціонує мова, змінюються і зазвичай змінюють ті чи інші мовні норми. Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота та ясність, приступність і доцільність висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою. На ґрунті старої норми утворюється нова, але стара до певної міри ще продовжує існувати.
Типи норм
Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм:
орфоепічні норми (вимова);
акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);
лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);
словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);
морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);
синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);
стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);
орфографічні норми (написання слів);
пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).
Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частотності її вживання.
Український мовленнєвий етикет — це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості.
Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимоги. їх розмова має бути ввічливою, статечною, пристойною, а самі комуніканти мають виявляти один до одного уважність і чемність.
Проте мовленнєвий етикет можна розуміти й значно ширше — як форму нормативної мовленнєвої поведінки в суспільстві в цілому .
Головне призначення етикету, в тому числі й мовленнєвого, — встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на основі принципу ввічливості. Адже мета спілкування — вплив однієї людини на іншу, регуляція поведінки об'єкта спілкування суб'єктом.
Без знання прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не володіючи вербальними формами вираження ввічливих взаємин між людьми, особистість не може правильно встановити різноманітні контакти з оточуючими, тобто, не може з найбільшою користю для себе і для оточуючих