4.3.Складні слова у сфері живопису

Складні слова в термінології живопису утворюють кілька груп, з яких найбільш чисельними є терміни українського походження і терміни живопису з інтернаціональними терміноелементами. Прикладом складного слова-кальки, що виникло на основі складання двох слів, є вже згадуваний вище термін світлотінь, де бачимо композицію слів “світлий” та “тінь” без змін у їх структурі.

Ще три кальки подібного ж типу – це живопис, яка генетично походить від словосполучення “писати наживо”, тобто з натури, та іконопис, причому в другому випадку бачимо приклад так званого гібридного слова, напівкальки, коли слово грецького походження ікона не перекладене, а ось постпозитивний блок “-графія” передається українським аналогом “-пис”: скоропис, світлопис.

В усіх цих випадках твірні основи композити поєднуються інтерфіксом “-о-“. Ще одне слово цього ряду – вазопис [44, c. 37], де також спостерігаємо гібридний словотвір. Натомість у власне українському за походженням терміні краєвид, що виступає як аналог запозичень ландшафт, пейзаж, бачимо інтерфікс “-є-“ між двома іменниковими основами.

Питання походження термінів-запозичень від композитів та, рідше, від словосполучень ми вже розглядали вище, аналізуючи інтернаціональну лексику у складі цієї сфери спеціальних слів. Часом такі запозичення мотивують власне українські слова, що можуть бути визначені як кальки. Так, “краєвид” – це, можливо, калька германізму “ландшафт”, де також бачимо ті ж елементи словоскладання.

Отже, творення складних слів також представлене в термінології живопису як засіб поповнення номенклатури цієї сфери.

4.4. Терміни-словосполучення в галузі живопису

Якщо лексичні одиниці, що належать до термінології живопису, досить широко відображаються у словниках, то терміни з структурою словосполучення можна виділити скоріше в науково-популярних джерелах, ніж в лексикографічних. В останніх відображаються лише так звані лексичні кліше, фразеологічні єдності, що вживаються у зв’язаному, усталеному вигляді.

Прикладом можуть бути терміни художнє конструювання [44, c. 196], що є відповідником до терміна дизайн, різцева гравюра [44, c. 156], золотий переріз або золота пропорція [44, c. 67], назва техніки заглибленої гравюри на металі суха голка [44, c. 177], назва властивого мистецтву Скіфії “звіриного стилю” [44, c. 66], “м’який лак” [44, с. 108] – назва техніки гравюри-офорту.

Такі словосполучення у лінгвістиці називаються лексикалізованими, тобто слова в них втрачають частину своєї семантики, аж до “зрощування”, як це в терміні золотий переріз, коли для пояснення значення треба спеціально пояснювати смисл виразу, який не завжди зрозумілий зі значення кожного з слів словосполучення. У цьому значенні “золотий” означає “довершений”, тобто всі пропорції в такому перерізі є ідеальними.

Але в цій царині діють і словосполучення, що не так сильно лексикалізовані, хоча й відносно часто вживаються у спеціальних мистецтвознавчих дослідженнях. Наприклад, “локальний колір” [44, c. 98] – основний і незмінний колір об’єктів, що зображуються, “картинна галерея” [44, c. 83].

Ряд словосполучень термінологічного типу мають спільні компоненти, щоб це дало змогу розставити такі слова у словниках певного типу за гніздовим принципом. Наприклад, монументальне мистецтво [44, c. 105], безпредметне (абстрактне) мистецтво [44, c. 35], станкове мистецтво [48, с. 257], оформлювальне мистецтво [44, c. 135], авангардне мистецтво [47, c. 11].

Той же гніздовий принцип бачимо у ланцюжках термінів історичний жанр [44, c. 76], батальний жанр, анімалістичний жанр [44, c. 16]. У той же час певна кількість термінів-словосполучень має несистемний характер, виникаючи по відношенню до конкретних явищ живопису. Наприклад, “пунктирна манера” [44, c. 145] – вказівка на певну техніку нанесення мазків, “корпусне письмо” [44, c. 93] – це накладання фарб ущільненим, непрозорим шаром, “блакитний період” [48, с. 131] – як характеристика творчості конкретного автора (П. Пікассо).

Тобто у словники потрапляють уже до певної міри лексикалізовані вирази, які називають достатньо поширене явище. Менш поширені та недостатньо клішовані словосполучення можуть і не потрапити в поле зору лексикографа, хоча аналіз спеціального тексту, присвяченого живопису, може дати достатньо широку номенклатуру словосполучень, що стосуються малярства: багатофігурна композиція, світловий ефект тощо.

Структурно найбільш поширеним словосполученням з термінології є конструкція з означенням, вираженим прикметником, та означуваним іменником, але зустрічаються й словосполучення, де можемо побачити два іменники – “мистецтво авангарду”, “гравюра на міді”. Але й тут бачимо означення й означуване слово, що типово для термінології.

Отже, словосполучення, нарівні з лексемами, також входять в термінологію живопису, де можуть створювати цілі ряди понять, а можуть називати окремі явища малярства.

ВИСНОВКИ

Термінологія живопису за походженням в сучасній українській мові представлена такими групами:

– власне українські терміни, терміни-кальки, старослов’янізми та запозичення зі слов’янських мов: голка, перо, письмо, живопис, іконопис, буквиця, заставка, лубок, передвижник, парсуна;

– запозичена та інтернаціональна термінологія: акватинта, пастель, сангіна, сепія, мольберт.

Терміни живопису власне українського походження майже не зусртічаються, оскільки основні живописні техніки та різноманітні предмети, що беруть участь у створенні живописних полотен, були запозичені у різний час, починаючи з іконопису і закінчуючи живописом Нового часу. Частина української термінології живопису виникла як кальки або є асимільованими старослов’янізмами, русизмами та полонізмами:

– терміни перо, полотно, голка є прикладами омонімії – вони перенесені з інших сфер вжитку;

– поняття світлотінь, живопис, іконопис є кальками та гібридними словами;

– терміни тло, складень, заставка, кінцівка, чин, буквиця є старослов’янізмами;

– терміни лубок, картина є русизмами;

– поняття вохра, левкас, ікона, іконостас можуть розглядатися як асимільовані лексичні одиниці;

– терміни рисунок, малюнок, шкіц є полонізмами.

Запозичені терміни малярства за походженням поділяються на:

– терміни-грецизми найбільш інтенсивно обслуговують сферу іконопису, що пов’язане з запозиченням цього мистецтва з Візантії та частину інтернаціональної лексики живопису за рахунок розвитку живопису в Стародавній Греції: левкас, ізографія, ієратизм, архаїка, архітектоніка, вівтар, мастихін, енкаустика, мозаїка – терміни грецького походження; в структурному плані на грецьке походження вказують префікс “ізо-“ – ізографія, ізокефалія, суфікс “-ик(а)/-ік(а)”: техніка, постпозитивний термінолоелемент “-графія”: літографія, олеографія, ксилографія;

– терміни-латинізми пов’язані у своєму походженні як з розвитком мистецтва в Стародавньому Римі, так і з тим, що латина, як і давньогрецька мова є мовою науки та джерелом поповнення інтернаціональної термінології: сепія, школа, екслібрис є латинізмами; структурно терміни латинізми виділяються наявністю префіксів: “іл-“ – ілюстрація, ілюмінування, “ін-“ – інкарнат, інталія, інтарсія, інкрустація, “ком-/кон-“ – композиція, конструювання, “пост-“ – постімпресіонізм, постмодернізм, препозиційних термінолоелементи “нео-“ – неореалізм, “авто-“ – автопортрет, автотипія, з участю латинських слів утворено ряд гібридних термінів: акварель, автолітографія;

– терміни-германізми прийшли в українську мову як безпосередньо, так і через польське посередництво: шпатель, муштабель, шкіц, смальта, штихель, ландшафт, штрих, рашкуль, мольберт; наявність приголосного “ш” перед приголосними є найбільш помітною ознакою германізмів та запозичених через німецьку мову термінів: штука, школа; німецький живопис також причетний до найменування ряду явищ історії живопису: сецессіон, “Баухауз”;

– галліцизми – найбільш чисельна група серед інтернаціональної лексики живопису, що пов’язане з культурними взаємовпливами і значенням французької культури під час формування термінології живопису; французькі запозичення можна розпізнати за суфіксами “-аж” – вернісаж, граттаж, вітраж, грифонаж, “-ель” – пастель, акварель, “-ер” – інтер’єр, пленер, медальєр, емальєр, “-ет-“ – віньєтка, рулетка, плакетка, “-ьйон” – брульйон, медальйон, за дифтонгами “уа” – клуазонне, нюанс, гратуар, гуаш, за наголосом на останньому складі – кліше, панно, крокі; французький живопис породив цілий ряд художніх явищ, що увійшли в історію мистецтва: барбізонська школа, напрям “Набі”, сюрреалізм, імпресіонізм, арс-нувель;

– терміни італійського походження стосуються переважно техніки гравірування: меццо-тинто, акватинта, техніки стінного розпису – фреска, альфреско, альсекко, композиційних подробиць живопису – путті, тондо, жанрових визначень – батальний, марина, понять історії мистецтва – дученто, треченто, кватроченто, чінквеченто, Болонська школа живопису, флорентійська школа живопису, караваджизм ;

– англо-американський живопис відносно недавно став впливати на світову культуру, відповідно, більшість термінів-англіцизмів – це назви явищ модерного мистецтва: екшн пейнтінг, перформанс, хепенінг, соц-арт, поп-арт, оп-арт; англіцизми виділяє вживання суфіксу “-инг/-інг”, скорочення першого компоненту складного слова: “оп-арт” – це оптичне мистецтво, “поп-арт” – популярне;

– запозичення із східних мов, як правило, прийшли в українську термінологію через посередництво інших мов і є не дуже чисельними: килим, палас, батік, кармін, лак.

Лексика живопису твориться за допомогою різних засобів морфологічного творення:

– префіксація, що діє переважно у сфері запозичень, а також використання префіксоїдів: ізокефалія, аплікація, сюрреалізм, гіпермодернізм;

– суфіксація, що позначається додаванням післякореневих морфем як до власне українських твірних основ, так і запозичених: етюдник, голка, лубок, мазок, емалювання, малярство;

–– осново- та словоскладання: світлотінь, живопис, вазопис;

– частина досліджених термінів – словосполучення, що становлять собою, як правило, поєднання прикметника та іменника: золотий переріз, блакитний період, так і клішованих, стандартизованих за вжитком: багатофігурна композиція, станкове мистецтво.

Для термінів живопису характерні такі семантичні процеси:

– вони вступають у синонімічні зв’язки, виступають як абсолютні синоніми та варіанти, що виникають на основі власне українських слів, кальок, запозичень з різних мов з однієї мови, лексичних дублетів: начерк, ескіз, шкіц, крокі, брульйон, картон; відтінок, нюанс, валер; пейзаж, ландшафт; ню, акт;

–вступають в антонімічні зв’язки чи знаходитися на якійсь шкалі значень: світлотінь (оксюморон), пейзаж – міський пейзаж (енантіосемія), копія – оригінал, профіль – анфас;

–переходитять з власних назв в загальні: силует, гобелен.

– вступають в омонімічні зв’язки : перо птаха – перо для письма, малювання, полотно (тканина) – полотно (твір), сепія, сангіна, гуаш.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авилова Н. Слова интернационального происхождения в русском языке нового времени (глаголы с заимствованной основой). – М.: Наука, 1967. – 246 с.

2. Аристова В. Англо-русские языковые контакты (Англизмы в русском языке). – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1978. – 151 с.

3. Архипенко Л.М. Іншомовні лексичні запозичення в українській мові: етапи і ступені адаптації (на матеріалі англіцизмів у пресі кінця ХХ – початку ХХІ ст.): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Харків, 2005. – 20 с.

4. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Советская энциклопедия, 1969. – 606 с.

5. Бельчиков Ю.А. Интернациональная терминология в русском языке. – М.: Учпедгиз, 1950. – 80 с.

6. Бережняк В.М. Гончарська лексика східно-подільського діалекту: Автореф. дис. ... канд. філол. наук, 1996. – 20 с.

7. Білецький О. Про інтернаціоналізми // Наукові записки Київ. держ. ун-ту, 1995. – Т. XIV. – Вип. 2. – С. 58-62.

8.Борисюк І. Явище синонімії в термінології// Дивослово. – 2000. –№ 4. – С. 27-28.

9. Ганич Д., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – 360 с.

10. Денисенко І.М. Валентність суфіксів –ець, –ок в українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Одеса, 1996. – 22 с.

11. Дідківська Л., Родніна Л. Словотвір, синонімія, стилістика. – К.: Наукова думка, 1982. – 170 с.

12. Дятчук В., Пустовіт Л. Семантична структура і функціонування лексики української мови. – К.: Наукова думка, 1983. – 156 с.

13. Дячук Т. Українська соціально-економічна термінологія: становлення і кодифікація: Автореф. Дис....канд. філол. наук. – К., 2000. – 20 с.

14-18. Етимологічний словник української мови: В 7-ми т. – К.: Наукова думка, 1982. – Т. 1-5.

19. Канделаки Т.Л. Семантика и мотивированность терминов. – М.: Наука, 1977. – 167 с.

20. Коваль А. Практична стилістика української мови. – К.: Вища школа, 1987. – 351 с.

21. Козак Л. Українська електротехнічна термінологія (словотвірний аспект): Автореф. дис.... канд. філол. наук. – К., 2002. – 20 с.

22. Колесникова І. Проблема норми в термінології// Українська мова та література. – 2003. – № 19. – С. 4-5.

23. Корнійко І. Становлення термінології медичної радіології в українській мові: Автореф. дис.... канд. філол. наук. – Харків, 1996. – 20 с.

24. Котелова И.З. Семантическая характеристика терминов в словарях// Проблемы определения терминов в словарях разных типов. – Л.: Наука, 1976. – С. 30-44.

25. Кочан А.М. Слова з міжнародними терміноелементами в сучасній українській мові// Мовознавство. – 1998. – № 6. – С. 62-66.

26. Крыжановская А.В. Сопоставительное исследование терминологии современного русского и украинского языков. Проблемы унификации и интеграции. – К.: Наукова думка, 1985. – 204 с.

27. Крысин Л. Иноязычные слова в современном русском языке. – М.: Наука, 1968. – 210 с.

28. Лепеха Т. Лексико-семантичні та словотвірно-структурні особливості судово-медичної термінології: Автореф. дис.... канд. філол. наук. Дніпропетровськ. – 2000. – 20 с.

29. Лихачёва В. Искусство Византии IV – XV веков. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1986. – 310 с.

30. Лобановський Б. Мозаїка і фреска. – К.: Мистецтво, 1998. – 142 с.

31. Лисиченко Л. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. – Харків: Вища школа, 1977. – 113 с.

32. Малая история искусств: Искусство Древнего Востока. – М.: Наука, 1978. – 375 с.

33. Малая история искусств: Искусство XVIII века. – М.: Наука, 1977. – 376 с.

34. Малая история искусств: Искусство стран Дальнего Востока. – М.: Наука, 1979. – 373 с.

35. Малая история искусств: Искусство Южной и Юго-Восточной Азии. – М.: Наука, 1978. – 357 с.

36. Марченко В. Основні способи термінотворення// Культура слова. – Вип. 18. – К.: Наук. думка, 1980. – С. 36-40.

37. Мацюк Г.П. Про термінологізацію одиниць загальновживаної лексики// Мовознавство. – 1984. – № 5. – С. 68-71.

38. Мгедладзе Д.С., Колесников Н.П. От собственных имён к нарицательным. Слова антропонимического происхождения. – Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1979. – 197 с.

39. Мистецтво України: енциклопедія: В 5-ти т./ Редколегія: Кудрицький А.В. та ін. – К.: Українська енциклопедія, 1995. – Т. 1. – 460 с.

40. Михайлинин Б. Комунікативний аспект української ринкової терміносистеми // Мовознавство. – 1998. – 34-5. – С. 64-68.

41. Нариси з історії українського мистецтва/ За заг. ред. Заболотного В.Г. – К.: Мистецтво, 1996. – 670 с.

42. Найден О. Орнамент українського народного розпису: витоки, традиції, еволюція. – К.: Наукова думка, 1989. – 167 с.

43. Ніколаєва А. Структурно-семантична характеристика термінології програмування, комп’ютерних мереж та захисту інформації: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Харків, 2002. – 16с.

44. Ничкало С.А. Мистецтвознавство. Короткий тлумачний словник. – К.: Либідь, 1999. – 208 с.

45. Палевская М. Синонимы в русском языке. – М.: Просвещение, 1964. – 128 с.

46. Перебийніс В.С. Деякі закономірності розвитку термінологічної лексики// Мовознавство. – 1974. – № 3. – С. 3-12.

47. Популярная художественная энциклопедия: Архитектура. Живопись. Скульптура. Графика. Декоративное искусство: В 2-х т. – М.: Советская энциклопедия, 1986. – Т. 1. – 448 с.

48. Популярная художественная энциклопедия: Архитектура. Живопись. Скульптура. Графика. Декоративное искусство: В 2-х т. – М.: Советская энциклопедия, 1986. – Т. 2. – 432 с.

49. Рисіч Ю.Й. Дослідження термінології художнього розпису в контексті української терміно- й мистецтвознавчої генези// Вісник ЗДУ: Зб.наук.ст. Філологічні науки. –Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – № 2. – С. 89-95.

50. Русанівський В. Структура лексичної і граматичної семантики. – К.: Наукова думка, 1988. – 236 с.

51. Семенюк С.П. Продукування жіночих відповідників на –иц-я до агентивних найменувань осіб чоловічого роду в українській мові// Вісник Запорізького держ. ун-ту. Філологічні науки. – 2001. – № 3. – С. 115-120.

52. Склад і структура термінологічної лексики української мови. – К.: Наукова думка, 1984. – 196 с.

53. Словник іншомовних слів/ За ред. О. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1985. – 968 с.

54. Словарь иностранных слов. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – 624 с.

55. Соколов Г.И. Искусство древней Греции. – М.: Наука, 1980. – 271 с.

56. Суперанская А.В., Подольная Н.В., Васильева Н.В. Общая терминология. Вопросы теории. – М.: УРСС, 2003. – 208 с.

57. Суперанская А.В. Терминология и номенклатура// Проблемы определения терминов в словарях разных типов. – Л.: Наука, 1976. – С. 73-82.

58. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія/ За заг. ред. І.К. Білодіда– К.: Наукова думка, 1973. – 439 с.

59. Тараненко О. Лінгвістичні проблеми української термінології// Наука і суспільство. – 1998. – № 1-2. – С. 7-11.

60. Удовиченко М. Словосполучення в сучасній українській літературній мові. – К.: Наукова думка, 1968. – 228 с.

61. Цимбалюк Ю.В. Структурные типы латинских заимствований в украинском языке: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Львов: ЛГУ им. И.Я. Франко, 1971. – 29 с.

62. Циткіна Ф. До питання про структуру термінів-словосполучент // Мовознавство. – 1976. – №6. – С. 58-64.

63. Чегодаев А.Д. Мои художники. Избранные статьи об искусстве от времён Древней Греции до двадцатого века. – М.: Советский художник, 1974. – 334 с.

64. Шанский Н.М., Иванов В.В., Шанская Т.В. Краткий этимологический словарь русского языка: Пособие для учителя. – М.: Просвещение, 1971. – 540с.