4. Основні принципи державної політики у галузі охорони праці

Стаття 4. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці

Державна полiтика в галузi охорони працi базується на принципах:

прiоритету життя i здоров'я працiвникiв по вiдношенню до результатiв виробничої дiяльностi пiдприємства, повної вiдповiдальностi власника за створення безпечних i нешкiдливих умов працi;

комплексного розв'язання завдань охорони працi на основi нацiональних програм з цих питань та з урахуванням iнших напрямiв економiчної i соцiальної полiтики, досягнень в галузi науки i технiки та охорони навколишнього середовища;

соцiального захисту працiвникiв, повного вiдшкодування шкоди особам, якi потерпiли вiд нещасних випадкiв на виробництвi i професiйних захворювань;

встановлення єдиних нормативiв з охорони працi для всiх пiдприємств, незалежно вiд форм власностi i видiв їх дiяльностi;

використання економiчних методiв управлiння охороною працi, проведення полiтики пiльгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних i нешкiдливих умов працi, участi держави у фiнансуваннi заходiв щодо охорони працi;

здiйснення навчання населення, професiйної пiдготовки i пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв з питань охорони працi;

забезпечення координацiї дiяльностi державних органiв, установ, органiзацiй та об'єднань громадян, що вирiшують рiзнi проблеми охорони здоров'я, гiгiєни та безпеки працi, а також спiвробiтництва i проведення консультацiй мiж власниками та працiвниками (їх представниками), мiж усiма соцiальними групами при прийняттi рiшень з охорони працi на мiсцевому та державному рiвнях;

мiжнародного спiвробiтництва в галузi охорони працi, використання свiтового досвiду органiзацiї роботи щодо полiпшення умов i пiдвищення безпеки працi.

5. Становлення та розвиток законодавства України про охорону праці.

Своїм виникненням трудове право завдячує бурхливому розвитку промислового виробництва у XIX ст., що ґрунтувалося на використанні найманої робочої сили. Формувався ринок праці, система відносин пов'язаних із використанням юридично вільних, але економічно залежних працівників, які не мали нічого окрім вільних "робочих рук". Значне збільшення кількості працюючих на промислових підприємствах (мануфактурах, фабриках, заводах, копальнях), жорстока, нелюдська експлуатація їх праці, призводили до протестів і виступів робітників, а подекуди й до прямих зіткнень з представниками власників та держави. Все це й стало передумовою для прийняття ряду законодавчих актів, які хоча б деякою мірою обмежували свавілля господарів та зменшували соціальну напругу у суспільстві. Першими актами трудового права, що були прийняті в Російській Імперії, були Положення від 24 травня 1835 р. про відносини між господарями фабричних закладів і робочими людьми, що вступають до них за наймом і Положення від 7 серпня 1845 р. про заборону фабрикантам призначати в нічні роботи малолітніх до 12-річного віку.

3 моменту свого виникнення і до сьогодні трудове право України пройшло складний шлях формування, який характеризувався різними історичними віхами. Від визнання трудового права головною ланкою ідеологічної боротьби з протилежною соціально-економічною формацією (радянський період) і до занепаду та майже фактичної втрати соціальної цінності (поча ток i середина 90-х років XX ст.). Кожен із етапів історичного розвитку трудового права спонукає вчених до глибокого аналізу його значення для працівників, розвитку суспільства, держави, формування новітнього трудового законодавства. Детальніше з історією трудового права можна познайомитися у книзі видатного радянського і російського вченого, фахівця з проблем міжнародного і порівняльного трудового права І.Я. Кисельова "Трудовое право России. Историко-правовое исследование".

Сучасний етап розвитку трудового права України характери­зується певною нестабільністю та протиріччями між економічною доцільністю виробництва, інтересами роботодавців з їх бажанням отримати максимальний результат за мінімуму витрат і соціальними потребами працюючих та їх бажанням мати максимум правових гарантій. Активне стимулювання "авто­номної праці", здійснюваної в різних юридичних, організаційних формах, складає офіційну політику усіх владних структур України. Найважливіший вияв "маргіналізації" ринку праці — збільшення чисельності й частки у працюючому населенні найманих працівників, трудові відносини яких мають специфічний, нетиповий характер: тимчасові працівники, особи, які працюють на умовах неповного робочого часу, або вдома. Спостерігається формування і розростання "чорного ринку праці", що значною мірою є реакцією бізнесу на сучасний стан трудового і соціального законодавства, яке суттєво обмежує експлуатацію працівників підприємцями. Показовим прикладом цього є становище працівників в Україні, де підприємець вважає себе господарем усього, у тому числі й працівників. Більше того, він вважає себе вільним і від трудового законодавства. На цю проблему звертають увагу як вітчизняні, так і західні юристи. Якщо такі тенденції знайдуть подальший розвиток, то результа­том цього буде зниження захисного характеру трудового законо­давства і порушення балансу трудових відносин, а, як наслідок, і стабільності держави.