- •16. Порядок припинення юридичних осіб.
- •31. Поняття, форма та зміст довіреності
- •54. Сервітут, емфітевзис. Суперфіцій.
- •77. Поняття, значення та функції договору в цивільному праві
- •9. Цивільна дієздатність та її види
- •40. Загальна характеристика спадкування за заповітом
- •63. Загальна характеристика патентного права
- •86. Поняття способів забезпечення виконання зобов’язання
- •5. Поняття та особливості цивільних правовідносин
- •32. Способи захисту суб’єктивних цивільних прав.
- •1) Захист цивільних прав та інтересів судом.
- •2)Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами арк або органами місцевого самоврядування.
- •3)Захист цивільних прав нотаріусом (шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі)
- •4)Самозахист цивільних прав.
- •55. Поняття, принципи та система права інтелектуальної власності
- •78. Система цивільно-правових договорів.
- •4. Наука цивільного права, її методи, система. Зв'язок з іншими науками
- •30. Поняття представництва та його види
- •76. Система зобов’язань
- •53. Захист прав власності від порушень, не поєднаних з позбавленням володіння.
- •3. Цивільне законодавство. Аналогія права та закону у цивільному праві.
- •28. Межі, способи здійснення субєктивних цивільних прав.
- •51. Право спільної власності. Поняття, види та їх суб’єктивний склад.
- •74. Особливості охорони нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності.
- •1) Наукові відкриття,
- •2) Компонування інтегральних мікросхем,
- •3) Раціоналізаторські пропозиції,
- •4) Сорти рослин
- •5) Породи тварин.
- •6) Інформація
- •1. Винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання.
- •2. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.
- •3. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них відповідно до цієї статті.
- •1. Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.
- •1. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
- •2. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
- •1. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
- •2. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі.
- •1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
- •1. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
- •3. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.
- •1. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.
- •2. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).
- •1. Право застави припиняється у разі:
- •2. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.
- •22 Цінні папери як об'єкти цивільного права. Поняття, види.
- •1. Визначення цінного паперу
- •2. Основні вимоги до цінних паперів
- •3. Класифікація цінних паперів
- •43 Здійснення спадкових прав
- •66Правова охорона корисноі моделі
- •1.1 Правове забезпечення охорони винаходу (корисної моделі)
- •1.2. Умови надання правової охорони
- •2. Умови патентоспроможності
- •2. Умови патентоспроможності
- •7. Види цивільних правовідносин
- •36. Поняття і значення спадкування. Основні поняття спадкового права
- •59. Загальна характеристика інституту авторського права і суміжних прав
- •82. Поняття та принципи виконання зобов`язань
- •15. Порядок виникнення юридичних осіб
- •29. Принципи виконання цивільного обовязку
- •52.Витребування майна з чужого незаконого володіння.
- •75. Поняття та склад забовязання. Субєкти забовязання.
- •12. Місце проживання фізичної особи. Умови, порядок, наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
- •26. Форма правочинів та наслідки їх недотримання
- •72. Право на охорону найменування місце походження товару (географічне позначення)
- •3. Цивільне законодавство. Аналогія права та закону у цивільному праві.
- •28. Межі, способи здійснення субєктивних цивільних прав.
- •51. Право спільної власності. Поняття, види та їх суб’єктивний склад.
- •74. Особливості охорони нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності.
- •1) Наукові відкриття,
- •2) Компонування інтегральних мікросхем,
- •3) Раціоналізаторські пропозиції,
- •4) Сорти рослин
- •5) Породи тварин.
- •6) Інформація
29. Принципи виконання цивільного обовязку
Суб'єктивному цивільному праву відповідає юридичний обов'язок. В основі обов'язку лежать певні матеріальні й нематеріальні блага, результати творчої діяльності, послуги тощо. Зобов'язана особа повинна вчинити певні дії (активний обов'язок) або утриматися від них (пасивний обов'язок). При виконанні цивільно-правового обов'язку забезпечується інтерес уповноваженої особи. Водночас у цивільному обов'язку виражений інтерес держави. Останній виявляється у тому, що держава заінтересована у певній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин. Тому держава встановлює певні норми поведінки фізичних і юридичних осіб. Метою поведінки зобов'язаної особи є припинення юридичного обов'язку. Згідно зі ст. 216 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Отже, виконання цивільно-правового обов'язку підпорядковано певним принципам. Визначальним є принцип належного і реального виконання обов'язку.
Принцип належного виконання обов'язку означає, що мають бути додержані всі умови зобов'язання. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Зазначені обов'язки мають бути виконані відповідно до всіх умов договору купівлі-продажу.
Щодо належності виконання обов'язку слід виходити зі змісту ст. 161 ЦК України, в якій підкреслюється, що зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а у разі відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Принцип належного виконання обов'язку стосується також місця, строку та інших умов. Згідно зі ст.167 ЦК України зобов'язання має бути виконано в тому місці, яке зазначено в законі, договорі, акті планування, на підставі якого виникло зобов'язання, або виходячи із суті зобов'язання.
Строк для виконання обов'язку може бути встановлений законодавством.
Строк виконання обов'язку може бути обумовлений вимогою уповноваженої особи. Так, особа, яка передала майно Для зберігання, має право в будь-який час вимагати це майно від охоронця, а охоронець зобов'язаний повернути майно за першою вимогою уповноваженої особи, незалежно від строку зберігання.
З названим принципом тісно пов'язаний принцип реального виконання обов'язку. Особливе значення зазначений принцип має в господарських відносинах. Не завжди сплата штрафних санкцій може задовольнити інтереси суб'єкта господарської діяльності. Тому важливе місце посідає виконання обов'язку в натурі: передати річ, виконати певні дії.
При цьому право вимагати виконання у натурі має кредитор. Боржник не може відмовитися від виконання обов'язку в натурі, крім випадків неможливості виконання, передбачених законодавством. Якщо принцип належного виконання обумовлює виконання обов'язку відповідно до всіх умов зобов'язання, то реальне виконання стосується лише однієї умови — предмета обов'язку. Під останнім розуміють певні блага, з якими пов'язані обов'язки. З передачею предмета зобов'язання або здійсненням інших дій уповноважена особа набуває благ, які становлять мету цивільних правовідносин.
Після належного виконання юридичного обов'язку правовідносини між конкретними особами припиняються, оскільки досягнута мета певних правовідносин.
Від імені підприємств, організацій та установ здійснюють юридичні обов'язки їхні органи (директор, голова правління тощо). Державу у відносинах з іншими суб'єктами права представляють уповноважені державні органи та їхні посадові особи в межах встановленої компетенції. Як правило, цивільно-правовий обов'язок, пов'язаний з особою громадянина, боржник має виконувати особисто. Так, ст. 389 ЦК України зобов'язує повіреного виконати доручення особисто. Але якщо в законі не забороняється виконати цивільно-правовий обов'язок третьою особою та інше не випливає із суті зобов'язання, то допускається покладення виконання на цю особу. Наприклад, договір доручення, незважаючи на його особистий характер, може бути виконаний особою, яка не є повіреним. Зокрема, повірений може передати виконання доручення іншій особі (заступникові) лише у разі коли він уповноважений на те договором або примушений до того силою обставин з метою захисту інтересів довірителя.
Основні ознаки юридичного обов'язку:
а) юридичний обов'язок — це необхідність певної поведінки;
б) вимога певної поведінки забезпечується законом;
в) виконання цивільно-правового обов'язку пов'язане з суб'єктивним правом уповноваженої особи.
Таким чином, юридичний обов'язок — це забезпечена законом необхідність певної поведінки особи, яка спрямована на здійснення відповідного суб'єктивного права. Сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків обумовлює правовий статус особи.