- •1.2. Виникнення та становлення соціальної психології як науки
- •1.3. Експериментально-прикладний етап розвитку соціальної психології
- •1.4. Експериментальний етап у розвитку соціальної психології
- •1.5. Головні теоретичні напрямки сучасної західної соціальної психології
- •1.6. Розвиток соціальної психології в колишньому Радянському Союзі і в Україні
- •Методи соціальної психології
- •2.1. Методологічні основи соціально-пснхологічного дослідження
- •2.2. Метод спостереження
- •2.3. Метод експерименту
- •2.4. Метод вивчення документів
- •2.5. Метод опитування
- •2.6. Тестування
- •Частина 2 психологія спілкування
- •1.1. Поняття спілкування в соціальній психології
- •1.2. Розвиток спілкування в онтогенезі
- •1.3. Спілкування як форма вияву активності особистості
- •2.1 .Поняття про взаємодію
- •2.2. Різновиди взаємодії
- •2.3. Спілкування та діяльність
- •3.1. Поняття про комунікацію та її різновиди
- •3.2. Засоби комунікації
- •3.3. Бар'єри спілкування
- •4.1. Поняття соціальної перцевції
- •4.2. Механізми взаєморозуміння
- •4.3. Точність міжособистісної перцепції
- •5.1. Поняття про способи впливу
- •5.2. Зараження
- •5.4. Навіювання
- •5.5. Наслідування
- •5.6. Мода
- •5.7. Чутки
- •1.1. Поняття групи
- •2.2. Психологічні особливості етнічних грун
- •2.3. Психологічні особливості українського національного характеру
- •Розділ з
- •3.1. Історія досліджень малої соціальної групи
- •3.2. Класифікація малих соціальних груп
- •3.3. Головні підходи до вивчення малих соціальних груп
- •3.4. Структура взаємовідносин у малій соціальній групі
- •1.1. Поняття та процеси групової динаміки
- •1.2. Механізми групової динаміки
- •2.1. Утворення малої групи
- •2.2. Розвиток малої групи
- •3.1. Групові норма і нормативна поведінка
- •3.2. Дослідження нормативного впливу групової більшості. Феномен групового тиску. Конформізм та конформність
- •Розділ 6 проблема прийняття групового рішення
- •6.1. Індивідуальні та грувогі рішення
- •6.2. Групове завдання
- •6.3. Аналіз якості груоовнх рішень. Групові деформації
- •6.4. Етапи прийняття рішення
- •1.1. Поняття особистості в психології
- •1.2. Проблема соціалізації індивіда
- •1.3. Соціально-психологічна структура особистості
- •2.1. Статус особистості як показник становища у груш
- •Соціометричний метод (Вивчення міжособистісних стосунків у групі)
- •Визначення типових способів реагування на конфліктну ситуацію
- •Тест для визначення потреби у досягненнях (пд) (ю.М.Орлов, в.І.Шкуркін, л.П.Орлова, 1974)
- •Тест для визначення потреба у спілкуванні (пс)(ю.М.Орлов, в.І.Шкуркін, л.П.Орлова, 1974)
- •Методика «значення тривожності (Шкала Тсйлора, адаптація м.М.Псйсахова, 1977)
- •Обробка результатів
- •Опитувальник «Шкала локус-контролю»(Дж.Ротгер, 1966 р., адаптація в.Ядова)
2.2. Різновиди взаємодії
Традиційно в соціальній психології усі різновиди взаємодій поділяють на дві групи. До першої відносять дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її інтеграцію, узгодженість, ефективність. Такими формами взаємодії є кооперація, згода, пристосування, співробітництво тощо. До другої — конкуренцію, конфлікт, опозицію, тобто дії, що призводять до неузгодженості спільної діяльності, зниження її ефективності.
В експериментальних дослідженнях такий дихотомічний поділ взаємних дій є недостатнім для аналізу групової діяльності. Тому багато дослідників намагаються виокремити дрібніші одиниці взаємодії, які можна емпірично спостерігати, контролювати, реєструвати. Зокрема американський психолог Р.Бейлз запропонував своєрідну схему для вивчення послідовних фаз групової спільної діяльності.
Усі різновиди взаємодій, або можливих форм поведінки, були поділені вченим на дванадцять груп, які у свою чергу об'єднувалися у дві головні категорії: зона постановки і розв'язання проблеми (це власне дії) і зона емоцій (позитивних і негативних), тобто характеристика ставлення індивіда до самої діяльності. Діяльність групи під час розв'язання певного спільного завдання є послідовним переходом вщ однієї фази до іншої: 1) орієнтування членів груп щодо спільного завдання; 2) оцінка ходу розв'язання завдання членами групи; 3) контроль; 4) прийняття рішення. Супроводжують цей процес та відповідні дії членів групи позитивні та негативні емоції.
Схема Р.Бейлза досить часто використовується в експериментальних дослідженнях, особливо в умовах лабораторного експерименту.
У загальному плані схема Р.Бейяза має такий вигляд:
Зона постановки проблеми |
прохання про інформацію прохання висловити думку прохання про вказівки |
Зона розв'язання проблеми |
пропозиція думка орієнтація інших |
Зона позитивних емоцій |
солідарність зняття агресивності згода |
Зона негативних емоцій |
незгода створення напруги демонстрація антагонізму |
Разом із тим висловлюється чимало критичних зауважень, головним з яких є те, що ця схема не враховує змісту спільної групової діяльності, а бере до уваги тільки форми взаємодії.
2.3. Спілкування та діяльність
Виокремлення змістовного боку взаємодії ставить питання про співвідношення спілкування та діяльності. У найзагальнішому плані діяльність є процесом перетворення навколишнього світу відповідно до потреб, інтересів і цілей людини, процесом, в якому реалізується вся система відносин людини з навколишнім середовищем — природним і соціальним.
Загальнопсихологічне розуміння діяльності завжди пов'язувалось із аналізом індивідуальних форм діяльності людини. Основу її характеристики становить відношення «суб'єкт—об'єкт». Але під час соціально-психологічного аналізу діяльності суб'єктом є не тільки (і не стільки) окрема особистість, а й соціальна група, спільність людей. Це істотно змінює структуру діяльності та форми її вияву. Спільна групова діяльність передбачає розподіл і координацію функцій між індивідами, які входять до групи, систему взаємин і взаємодій між ними, між конкретною людиною та групою як сукупним суб'єктом.
Відповідно до цього також своєрідно складається система взаємодій індивідуальних та групових потреб, інтересів, цінностей, мотивів і цілей. Залежно від характеру і спрямованості діяльності між ними встановлюються певне співвідношення, узгодження, взаємне розуміння на підставі обміну інформацією, врахування попереднього досвіду спільної діяльності та спілкування, вироблення певних правил і норм, за допомогою яких здійснюються регуляція і контроль діяльності.
За умов спільної діяльності інакше, ніж у процесі індивідуальної перебігає динаміка психічних процесів і станів людини — мислення, пам'яті, сприймання, емоцій. Так, за даними Б.ФЛомова, процес відтворення словесного матеріалу, який зберігається в пам'яті, за умов спільної діяльності є не тільки повнішим і точнішим, ніж за умов індивідуальної діяльності, він зовсім інакше організований. Завдяки цьому підвищується загальна активність мислення, формуються змістовніші узагальнення.
Таким чином, специфіка спільної діяльності порівняно з індивідуальною полягає насамперед у появі «сукупного» групового суб'єкта. Він має властивості, які не можна звести до простої суми якостей індивідів, що входять до Його складу. Умовою і засобом формування «сукупного» суб'єкта є спілкування, в яке вступають люди заради спільної діяльності.
Будучи соціально-психологічним явищем, спільна діяльність має низку специфічних ознак, пов'язаних із появою спільного (групового) суб'єкта.
Як і будь-яка ішла форма діяльності, спільна діяльність повинна бути цілеспрямованою, тобто мати однакову для її учасників мету та спільний мотив. Єдина мета та спільна мотивація сприяють встановленню взаємозв'язку та взаємозалежності між індивідуальними діями, їх об'єднанню в єдиній діяльності. Але така діяльність не може бути ефективною, якщо немає розподілу єдиного процесу діяльності на окремі пов'язані між собою функції. Інакше кажучи, спільна діяльність завжди повинна мати певну структурованість, спеціалізацію.
Спеціалізація виникає не стихійно, а під впливом управління, координації індивідуальних дій. Саме ці чинники забезпечують послідовність індивідуальних операцій відповідно до поставленої мети, програми, кінцевого зультату. Отже, спільна діяльність завжди передбачає спілкування, взаємодію людей, їхній вплив один на одного у процесі розв'язання якогось єдиного для всіх завдання.
Принцип єдності спілкування та діяльності виокремлює багато психологів, хоча їхні погляди на співвідношення спілкування та діяльності мають деякі відмінності.
Так, у працях Б.Г.Ананьєва, І.С.Кона та інших спілкування, праця, пізнання розглядаються як рівноправні різновиди діяльності. На думку О.МЛеонтьєва, спілкування завжди включене у будь-яку діяльність і є її суттєвим аспектом, а сама діяльність — умовою спілкування.У багатьох працях спілкування розглядається як особливий, специфічний різновид діяльності (комунікативна, мовна діяльність). Б.ФЛомов вважає спілкування та діяльність відносно самостійними аспектами єдиного процесу життєдіяльності людини. На його думку, головна відмінність між ними полягає в тому, що в діяльності реалізуються відносини «суб'єкт—об'єкт», а у спілкуванні— відносини «суб'єкт—суб'єкт». Уже зазначалось, що єдність спілкування і діяльності є процесом формування суб'єкта групової діяльності, який не можна звести до суми окремих суб'єктів. Спілкування та діяльність завжди існують у єдності й одне без одного неможливі. Справді, діяльність — це не тільки праця, навчання, гра, а одночасно і взаємини, спілкування з іншими людьми. Разом із тим різні форми спілкування одночасно є і формами спільної діяльності людей.
Деякими різновидами діяльності використовуються засоби, характерні для спілкування, а сама діяльність відбувається за законами спілкування (наприклад, діяльність педагога, керівника, лектора, вихователя). В інших випадках ті чи інші дії, серед них і предметно-пракгичні, стають засобами спілкування, а саме воно будується за законами діяльності (театральна, концертна вистава та ш.).
Спілкування як взаємодія виконує регулятивну функцію як засіб внутрішньої організації, узгодження діяльності окремих учасників спільного процесу. Це інтегративний чинник, за допомогою якого здійснюється об'єднання частин (індивідів) у певний тип цілісності (соціальну групу).
Взаємодія, будучи боком спілкування, завжди має інтерсуб'єктивний характер, тобто реалізується як система відносин людини з навколишнім світом. Головними ознаками міжособистісної взаємодії щодо цього є:
1) предметність, тобто наявність спільної конкретної мети, що зумовлює спільність дій у ході її досягнення;
2) ситуативність, або її регламентованість конкретними обставинами: тривалістю, інтенсивністю, нормами та правилами взаємодії. Інакше кажучи, взаємодія змінюється залежно від умов, складу учасників, структури групи;
3) рефлексивність (рефлексивна багатозначність) — можливість для взаємодії бути виявом як суб'єктивних намірів, так і наслідком спільної участі в колективній діяльності;
4) експлікованість, тобто можливість спостереження, реєстрації конкретних дій індивідів, суб'єктів взаємодії.
Повертаючись до питання про співвідношення діяльності та спілкування, або, як їх називають, суб'єкт-об'єктної та суб'єкт-суб'єктної взаємодії, слід зробити суттєве уточнення щодо їхньої єдності. Онтологічна специфіка міжособистісної взаємодії як аспекту спілкування полягає в тому, що емпірично вірогідною для нас завжди є присутність тільки самих сторін, що взаємодіють (індивідів, груп). Що ж стосується предметного боку діяльності, то він завжди «ховається» за самим фактом взаємодії, інакше кажучи, за поведінкою (діями) учасників спільного процесу. Саме тому більшість дослідників розглядають спілкування (взаємодію) як відношення двох суб'єктів (s s).
Спілкування загалом, як і кожний його бік, завжди спрямоване на розв'язання якогось спільного завдання (інструментального чи експресивного), а його суб'єктна характеристика неможлива без об'єктної (предметної) Ці два виміри людського буття не зводяться один до одyого, але й не є альтернативними і один без одного неможливі. Тільки у відношенні до об'єкта суб'єкт стверджує себе як суб'єкта. Інакше кажучи, суб'єкт-суб'єктне відношення
(ss) завжди опосередковане певним спільним об'єктом, точніше, спільним предметом діяльності.
Спілкування починається з усвідомлення потреби, зацікавленості у спільній взаємодії. Отже, дійсною «формулою» спілкування (взаємодії) є не суб'єкт-суб'єктне відношення
(ss), а суб'єкт-об'єкт-суб'єктна взаємодія (sоs1 ). Спільний предмет діяльності сприяє залученню людей до спілкування із собі подібними. Разом із тим людина знаходить предмет своєї діяльності тільки серед інших людей. Саме в цьому розумінні О.М.Леонтьєв говорить про соціальність предмета діяльності як його фундаментальну якість.
Коли кажуть про «відносини спілкування», мають на увазі не два різновиди спілкування, а два вияви його регулятивної функції. Спілкування може бути стихійним механізмом регуляції (аспектом діяльності), а також свідомим інструментом управління («діяльність спілкування», «відносини спілкування»). Взаємодія у структурі спілкування виконує функцію системної організації зв"язків, відносин суб'єктів у певну цілісність, забезпечує тотожність сукупного суб'єкта самому собі, збереження його суттєвих властивостей за умов різних зовнішніх і внутрішніх змін і насамперед за умов ефективного обміну інформацією між партнерами по взаємодії.
Розділ З СПІЛКУВАННЯ ЯК ОБМІН ІНФОРМАЦІЄЮ