11.2.2. Санаційна спроможність підприємства та її оцінка

Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Вод­ночас кінцевою метою фінансової санації суб'єкта господарю­вання є забезпечення його життєдіяльності в довгостроковому пе­ріоді. Отже, санаційна спроможність визначається здатністю під­приємства до виживання.

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що зазнало фінансової кризи, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які забезпечуватимуть успішне прове­дення його фінансової санації. До загальних умов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства ефективної са­наційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяль­ності, а саме:

а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збіль­шення обсягів реалізації;

б) конкурентних переваг;

в) виробничого та кадрового потенціалу.

Економічними критеріями санаційної спроможності підпри­ємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг. Зазначені кі­

Фінансова санація та банкрутство підприємств

479

лькісні та якісні величини тісно взаємозв'язані. Так, досягнення конкурентних переваг можливе тільки за наявності стійкої ліквід­ності та платоспроможності, а водночас орієнтація лише на за­безпечення ліквідності дає можливість відновити життєздатність підприємства тільки в короткостроковому періоді.

Санаційно спроможним підприємство буде в тому разі, коли продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) буде більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації.

Згідно з методичними вказівками Міністерства економіки України, санаційну спроможність підприємства слід визначати за трьома основними показниками:

— показником поточної платоспроможності;

— коефіцієнтом забезпечення власними засобами;

— коефіцієнтом покриття.

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених по­казників перевищує його нормативне значення або протягом звіт­ного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам з відновлення платоспроможно­сті боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство. Якщо ж за підсумками року коефіцієнт покриття був мбншим за одиницю і підприємство не отримало прибутку, то такий фінансовий стан характеризується ознаками надкритич- ної неплатоспроможності, коли задоволення вимог кредиторів можливе тільки через застосування ліквідаційної процедури. Зро­зуміло, що оцінка санаційної спроможності підприємства на під­ставі аналізу лише кількох фінансових показників не дає повної інформації про реальне становище боржника.

З правового погляду санаційно спроможним підприємство буде в тому разі, коли воно спроможне підтримувати фінансову рівнова­гу в довгостроковому періоді, тобто коли є достатні передумови для відновлення та збереження стабільної платоспроможності з тим, щоб у кредиторів не було підстав звертатись із заявою щодо порушення справи про банкрутство до господарського суду.

З метою визначення санаційної спроможності підприємства проводиться так званий санаційний аудит. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він стосується тільки підприєм­ств, які зазнали фінансової кризи. Головна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства на підставі ана­лізу фінансово-господарської діяльності та наявного плану фінансового оздоровлення.

Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена по­требою заінтересованих осіб (кредиторів, власників, держави) в об'єктивній інформації про фінансовий стан суб'єкта господарю­вання та реальність плану санації. Потреба у висновку незалеж­

480

Розділ 10

ного спеціаліста спричинена також і тим, що користувачі не ма­ють ні доступу до джерел інформації, ні спеціальних знань для оцінки цієї інформації. Санаційний аудит можна розглядати як один з інструментів розв'язання конфлікту інтересів між борж­ником і капіталодавцями, оскільки завдяки йому досягається змен­шення до прийнятного рівня інформаційного ризику для інвесто­рів, кредиторів та інших осіб, які бажають узяти участь у фінан­совій санації неспроможного підприємства.

У процесі санаційного аудиту (оцінки санаційної спроможно­сті) виконуються такі завдання:

* проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності під­приємства;

* визначаються причини фінансової кризи, її глибина та мож­ливості подолання;

* робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства;

* здійснюється економіко-правова експертиза наявної в під­приємства санаційної концепції;

* оцінюються ризики, пов'язані з реалізацією санаційної концепції;

» робиться висновок про доцільність або санації, або ліквіда­ції суб'єкта господарювання.

Під час проведення санаційного аудиту використовуються різ­номанітні методи та інструменти. До головних слід віднести такі: опитування (анкетування) співробітників; факторний аналіз відхи­лень; аналіз сильних та слабких місць (СВОТ-аналіз); розроблен­ня сценаріїв; портфельний аналіз; метод ланцюгових підстано­вок; нуль-базис бюджетування; вартісний аналіз; трендовий аналіз.

На підставі даних, одержаних у результаті санаційного аудиту, розробляються загальні висновки та пропозиції щодо доцільності ліквідації чи санації підприємства. Якщо виробничий потенціал під­приємства зруйновано, структура балансу незадовільна, ринки збу­ту продукції втрачено, стратегії розвитку підприємства бракує, кон­цепція санації недосконала, то робиться висновок про те, що під­приємство є санаційно неспроможним і його доцільно ліквідувати.

Якщо санаційний аудит показав, що підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, достатньо підготовле­ний менеджмент, ринки збуту продукції, а також перспективи за­лучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, то проведення санації суб'єкта господарювання визнається можливим.

У процесі оцінки санаційної спроможності (санаційного ауди­ту) користуються такими самими джерелами інформації, як і для складання плану санації (див. рис. 11.3). Дані про підприємство збирають у розрізі його оперативного становища та стратегічних можливостей. Поряд зі звітними бухгалтерськими даними та ін-

Фінансова санація та банкрутство підприємств

481

тою внутрішньою інформацією для оцінки санаційної спромож­ності підприємства слід також використовувати зовнішні дже­рела, а саме: статистичні дані, які характеризують діяльність певної галузі та народного господарства в цілому, описовий ма­теріал із засобів масової інформації, висновки незалежних екс­пертів, нормативні документи. Зрозуміло, що процес збирання та систематизації даних щодо стратегічних можливостей під­приємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації що­до його сучасного стану.

11.2.3. Внутрішні фінансові джерела санації підприємств

Найважливішою метою фінансової санації є мобіліза­ція фінансових ресурсів для:

1) відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності;

2) формування фінансового капіталу для проведення санацій­них заходів виробничо-технічного характеру.

Фінансування санації може здійснюватися за рахунок: внут­рішніх фінансових джерел; фінансових засобів власників, за до­помогою кредиторів і (у виняткових випадках) за рахунок держав­ної фінансової підтримки. За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

• зменшення номінального капіталу підприємства;

• конверсія власності в борг;

• конверсія боргу у власність;

• пролонгація строків сплати заборгованості;

• добровільне зменшення заборгованості;

• самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може на­бувати таких форм:

♦ альтернативна санація;

♦ зменшення номінального капіталу з наступним його збіль­шенням (двоступінчаста санація);

♦ безповоротна фінансова допомога власників;

♦ безповоротна фінансова допомога персоналу;

♦ емісія облігацій конверсійної позики;

♦ залучення додаткових позичок.

Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відображено непокриті збитки минулих років (чи збитки звітно­

482

Розділ 10

го року), то треба знайти джерела покриття цих збитків. У науко­вій літературі з питань санації дуже часто використовується поняття «санація балансу», яка полягає в покритті відображених у балансі збитків та створенні необхідного резервного капіталу за рахунок одержання санаційного прибутку. Основна мета цієї операції — узгодження статутного капіталу підприємства з чис­тими активами, які йому відповідають. Санація балансу уможлив­лює залучення фінансових ресурсів через додаткову емісію кор­поративних прав. ¹

За внутрішнього фінансування капітал, який було вкладено в необоротні та оборотні (за винятком грошових еквівалентів) ак­тиви, вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків. Внутрішні джерела фінансової санації — це та частина фінансових ресурсів підприєм­ства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна дія­льність і яка не пов'язана із залученням ресурсів на ринку капіта­лів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас на підпри­ємствах, які зазнали фінансової кризи, повністю вичерпано такі класичні внутрішні джерела, як прибуток та амортизація.

Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спря­мовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспро­можності та ліквідності підприємства. Як звичайно, її здійснюють за такими основними напрямами:

1. Реструктуризація активів.

2. Зменшення (заморожування) витрат.

3. Збільшення виручки від реалізації.

Першу групу санаційних заходів пов'язано зі зміною структу­ри та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни су­проводжуються також змінами у складі та структурі пасивів).

У рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:

а) мобілізація прихованих резервів, у тому числі: * через реалізацію окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого при­значення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, наднормативні запаси сировини й матеріалів тощо);

® у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробни­чого циклу (такий метод реструктуризації активів не пов'язаний з

Фінансова санація та банкрутство підприємств

483

реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства);

б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних засобів з одночасним зворотним їх отриманням в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг даного об'єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини своєї збитковості може отри­мати значну економію на податкових платежах, які супроводжу­ють операцію купівлі-продажу даного об'єкта основних засобів;

в) лізинг основних засобів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання (а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-тех­нічного характеру), коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;

г) здавання в оренду основних засобів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі;

д) оптимізація структури розміщення оборотних активів (змен­шення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сиро­вини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);

е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підроз­ділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отри­мати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на прибутковіші види діяльності;

є) використання давальницької сировини, тобто спосіб заванта­ження виробничих потужностей підприємства, за якого сировина та матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готова про­дукція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постача­льника сировини. Переробка давальницької сировини розглядається як послуга, що за неї підприємство отримує обумовлену в договорі частину готової продукції або певні грошові кошти;

і) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фі­нансові вкладення тощо). До основних форм рефінансування дебі­торської заборгованості належать:

— факторинг;

— облік або дисконт векселів;

— форфейтинг.

Крім того, у межах заходів з рефінансування дебіторської за­боргованості проводиться комплекс процедур із примусового стяг­нення заборгованості, у тім числі в судовому порядку.

Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи так зумов­люють зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів пов'язані в основному зі змінами у звітах про фі­нансові результати та про рух грошових коштів.

484

Розділ 10

Зменшення (заморожування) витрат. Цей блок санаційних заходів здійснюється за двома напрямками:

1. Заморожування інвестиційних вкладень.

2. Зниження валових витрат.

Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюва­них підприємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога меншим. Окупність капіталовкладень може відбуватись або в результаті збільшення грошових доходів, або завдяки змен­шенню витрат. У рамках фінансової санації може бути схвалене рішення про заморожування ризикових інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком окупності.

Як свідчать вітчизняна практика та зарубіжний досвід, прове­дення фінансової санації підприємств обов'язково супроводжу­ється радикальним зменшенням витрат на персонал. Економії за цією статтею можна досягти зменшенням заробітної плати або зменшенням величини необхідного робочого часу. Найпошире­нішими заходами для скорочення робочого часу є:

• запровадження неповного робочого тижня;

• дозвіл дострокового виходу на пенсію;

• неоплачувані відпустки;

• звільнення персоналу.

Зауважимо, що масові звільнення персоналу треба поєднувати із санаційними заходами соціального характеру.

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалі­зації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помір­ним збільшенням цін; як активізацією реклами, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної ним стратегії маркетингу.

11.2.4. Санація із залученням коштів власників підприємства

Найзаінтересованішими в санації неспроможного під­приємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як водиться, несуть найбільший тягар фінансування санацій­них заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:

а) збільшенням (зменшенням) статутного капіталу;

б) наданням позичок;

в) наданням цільових внесків на безповоротній основі.

У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додат­кових коштів, однак створює необхідні передумови (урівноважу­

Фінансова санація та банкрутство підприємств

485

вання номінальної вартості акцій (паїв) з їхньою ринковою ці­ною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньо­му. На практиці в санаційних цілях досить часто слідом за змен­шенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція має назву «двоступінчастої санації».

Зрозуміло, що найпершим засобом фінансування підприємст­ва його власниками є внески для збільшення статутного капіталу. Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:

• мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існую­чих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;

• збільшення частки капіталу, в межах якої власники підпри­ємства відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарюван­ня та його фінансової стійкості;

» поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залучен­ням додаткових грошових ресурсів;

» акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства, їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.

Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потріб­на ні застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкла­дені в статутний капітал підприємства, залишаються в його розпоря­дженні протягом довгострокового періоду. Рішення про збільшення статутного капіталу приймають власники підприємства. При цьому, як правило, користуються такими двома основними методами:

1) збільшення кількості акцій (часток) існуючої номінальної вартості;

2) збільшення номінальної вартості акцій (часток).

З-поміж основних джерел збільшення статутного капіталу можна назвати такі:

• додаткові внески учасників та засновників;

• реінвестування прибутку;

• додатковий капітал.

У санаційних цілях статутний капітал, як звичайно, збільшуєть­ся з метою мобілізації додаткових внесків інвесторів. Емісія акцій (часток) для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяль­ністю підприємства, забороняється. Збільшуючи статутний капі­тал, підприємство, яке перебуває в кризі, може натрапити на про­блему пошуку потенційних інвесторів, оскільки капіталовкладення в такого роду підприємства пов'язані з підвищеним рівнем ризику. У такому разі з метою компенсації ризиковості слід пропонувати різного роду пільгові умови вкладення капіталу. Ідеться передо­всім про надання преференцій (пільг) щодо розподілу майбутніх

486

Розділ 10

прибутків (авансована виплата дивідендів, підвищений розмір ди­відендів), прийняття управлінських рішень, розподілу ліквідацій­ної маси тощо. Надання заохочувальних преференцій слід узго­джувати з чинними нормами законодавства.

Крім зазначених пільг, для залучення нових власників необ­хідно створити низку інших передумов, зокрема: наявність чіткої, реалістичної санаційної концепції; можливість порівняно швид­кої окупності коштів, укладених у проведення санації; готовність до відмови (принаймні часткової) від виняткової компетенції прийняття рішень.

Якщо готовність надати інвестиційний капітал продемонст­рують колишні власники, тобто розміщення нової емісії буде здійснюватися між існуючими акціонерами (учасниками), то це свідчитиме про високий рівень довіри до підприємства його влас­ників і може відіграти вирішальну позитивну роль під час обго­ворення фінансових проблем із кредиторами.

У зарубіжній науково-практичній літературі з питань санації як особливо придатний санаційний інструмент розглядаються так звані конверсійні облігації— іменні облігації, які згодом можна обміняти на звичайні акції підприємства. Емісія конверсійних облігацій є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства. У разі збільшення статутного капіта­лу обміном облігацій існуючої номінальної вартості на акції цьо­го емітента капітал збільшується на загальну номінальну вар­тість облігацій, що обмінюються на акції.

Конверсійні облігації дають можливість залучити такого інвес­тора, який не ризикує придбати звичайні акції. Натомість, вкла­даючи засоби в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку — відносної безпеки вкладень (у разі банк­рутства підприємства претензії власників облігацій задовольня­тимуться в одній черзі з іншими кредиторами), з другого — мож­ливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції. У даному разі інвестори погоджуються на одержання нижчого відсотка за конверсійними облігаціями заради можливості обміняти їх на звичайні акції в майбутньому.

11.2.5. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника

Фінансові ризики окремих кредиторів значною мірою за­лежать від вибраної ними політики взаємовідносин з неспроможним боржником. У розпорядженні кредиторів є такі альтернативи:

1. Звернення до господарського суду із заявою про оголошен­ня боржника банкрутом з наступною його ліквідацією.

Фінансова санація та банкрутство підприємств

487

2. Мораторій.

3. Участь у санації боржника.

Рішення кредиторів щодо участі в санації боржника залежить від багатьох факторів, зокрема від ризику неповернення кредитів (як банківських, так і комерційних); очікуваних кредиторами до­ходів у разі успішного завершення санації; економіко-правових (у тому числі податкових) наслідків участі в санації тощо.

Як уже зазначалося, необхідною умовою участі кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника є оцінка його санаційної спро­можності. Поданий боржником план фінансового оздоровлення оцінюють як безпосередньо кредитор, так і незалежні експерти. Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоров­ленні можна очікувати лише тоді, коли внаслідок санації та збе­реження підприємства-боржника їхні вимоги будуть задоволені повніше, ніж у разі його ліквідації.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може відбу­ватись у таких формах:

1) реструктуризація наявної заборгованості;

2) зменшення або списання заборгованості;

3) надання санаційних кредитів;

4) поручительство або надання гарантій кредитного забезпечення.

Форма участі кредиторів у санації великою мірою визначаєть­ся характером їхніх фінансових та господарських взаємовідносин з боржником. Залежно від цього виділяють такі групи кредиторів:

• банки та інші фінансово-кредитні установи (за наданими позичками);

• постачальники предметів та засобів праці (за поставлену сировину, матеріали, комплектувальні вироби, обладнання, устаткування тощо);

• споживачі готової продукції (за авансами одержаними);

• працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);

• державні органи (заборгованість із розрахунків з бюджетом та за позабюджетними платежами).

Участь кожної з цих груп у санації залежить від законодавчих обмежень щодо надання санаційних кредитів чи реструктуризації заборгованості, а також від мотивацій кредиторів.

Розгляньмо основні способи реструктуризації заборгованості боржника до того, як проти нього буде порушено справу про ба­нкрутство. До найпоширеніших способів реструктуризації забор­гованості належать:

а) трансформація боргу у власність;

б) конверсія короткострокової заборгованості в довгострокову;

в) пролонгація строків сплати.

Найбільш цікавою є форма реструктуризації заборгованості, яка передбачає конверсію (трансформацію) боргу у власність.

Суть її полягає в тому, що підприємства-боржники стимулюють

488

Розділ 10

придбання кредиторами корпоративних прав у обмін на боргові ви­моги. У результаті цієї операції боржник досягає подвійної мети:

1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля;

2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних та позичкових коштів змінюється в позитивному для підприємства напрямку.

Конверсія боргу у власність може здійснюватися через емісію нових корпоративних прав, викуповування часток (паїв, акцій) у власників з метою їх наступного обміну на боргові вимоги або через емісію (обмін) конверсійних облігацій.

Трансформація власності в борг здійснюється, як правило, ве­ликими кредиторами (зокрема банками), які повірили в санаційну спроможність боржника й очікують отримати прибутки в майбут­ньому. Цю операцію можна розглядати як внесок кредитора в статутний капітал боржника.

Конверсія боргу у власність може, проте, призвести до втрати контролю над підприємством колишніми власниками. Зрозуміло, що колишній кредитор, ставши співвласником, братиме активну участь у керуванні підприємством та у виробленні загальної стра­тегії його розвитку. Для кредитора такого роду операція пов'яза­на з ризиком цілком або частково втратити право на задоволення своїх боргових вимог, оскільки після того, як він стане власником корпоративних прав боржника, його вимоги погашатимуться останньою чергою, нарівні з вимогами інших співвласників.

Одним зі способів фінансової участі кредиторів у санації бор­жника є пролонгація та (або) списання заборгованості. Від­строчені (пролонговані) кредити — це кредити, за якими строк дії кредитного договору подовжений та змінені його умови вихо­дячи з тих об'єктивних причин, що зумовили несвоєчасне повер­нення позички. Списання заборгованості — це відмова кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржнику. Списання заборгованості може здійснюва­тися в таких двох формах:

а) повної або часткової відмови від вимог;

б) відмови від кредитного забезпечення.

Списання заборгованості, як і в разі конверсії боргу у влас­ність, може здійснюватися великими кредиторами, які заінтере­совані в збереженні довгострокових фінансово-господарських відносин з підприємством. Через списання заборгованості опти- мізується структура капіталу підприємства, а також його плато­спроможність та ліквідність.

Санаційні кредити. Надання санаційних кредитів поліпшує платоспроможність боржника, оскільки залучаються ліквідні за­соби, однак структура капіталу та рівень фінансової незалежності

Фінансова санація та банкрутство підприємств

489

підприємства погіршуються, бо збільшується питома вага позич­кового капіталу. Використання цієї форми фінансування усклад­нюється двома обставинами:

1) кредитори для зменшення підвищеного ризику надають по­зички за максимальними ставками;

2) для мінімізації ризику неповернення позичок кредитори вимагають першокласного кредитного забезпечення.

За такої форми участі кредиторів у санації вони можуть або безпосередньо надавати санаційні кредити або виступати як га­ранти чи поручителі повернення такого роду кредитів.

Санаційні кредити надає, як правило, або комерційний банк, що обслуговує підприємство, або банк, який володіє пакетом корпора­тивних прав боржника, або банківський консорціум. Вирішальним для надання кредиту є наявність позитивного висновку аудитора про санаційну спроможність підприємства . У певних випадках з метою акумуляції кредитних ресурсів як у національній, так і в іноземній валюті для кредитування санаційних програм зі значними обсягами, а також зменшення та диверсифікації кредитних ризиків, дотриман­ня нормативного показника максимального розміру ризику на одно­го позичальника комерційні банки можуть об'єднуватись у консор­ціуми (санаційні консорціуми).

Банківські консорціуми — це тимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дій під час проведення різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але ве­ликої та ризикової угоди, і засновані банками на паритетних за­садах. Банківські консорціуми для надання санаційних кредитів можуть створюватися з метою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності ба­лансів окремих банків.

Банк (чи група банків) здійснює контроль за виконанням позича­льником умов кредитного договору, цільовим використанням креди­ту, виконанням плану фінансового оздоровлення. При цьому банк протягом усього періоду санації та терміну дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, проводить перевірку стану збереження майна, виявляє фактори, що можуть позитивно чи негативно вплинути на хід фінансового оздоровлення боржника. У разі використання позичальником кредиту не за цільовим призна­ченням, недотримання плану санації, виникнення нових обставин, що перешкоджають успішній реалізації запланованих заходів, банк має право достроково розірвати кредитний договір. Це є підставою

' Наявність висновку аудитора про санаційну спроможність підприємства є необхід­ною передумовою надання санаційних кредитів. Законодавчими нормами багатьох роз­винених країн передбачено, що кредитування підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, за браком позитивного висновку санаційного аудиту є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

490

Розділ 10

для стягнення всіх засобів у межах зобов'язань позичальника за кре­дитною угодою в установленому чинним законодавством порядку.

Як уже зазначалося, кредитування санаційних проектів пов'я­зане зі значними ризиками. Кредитори можуть зважитися на ма­теріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках даного підприємства, в обмін на великий пакет акцій боржника або з на­дією отримати надійний ринок збуту своєї продукції (джерело постачання сировини для свого виробництва) тощо. Крім того, можна вжити низку заходів зі зменшення ризиків, пов'язаний з кредитуванням підприємств, що перебувають у кризі. Найнадій­нішим засобом зменшення ризиків кредиторів (поряд з консорці- умним кредитуванням) є призначення на період санації на керівні посади підприємства-боржника своїх довірених осіб або встанов­лення повного контролю над підприємством.

Розглянуті заходи щодо участі кредиторів у санації підприємст­ва боржника можуть здійснюватись у досудовому порядку, тобто до початку провадження справи про банкрутство неспроможного підприємства. У ході провадження справи на будь-якому її етапі між боржником і кредиторами можна укласти мирову угоду або, за достатніх підстав, прийняти рішення про реалізацію плану санації. Механізм укладання та виконання мирової угоди і проведення са­нації з рішення господарського суду буде описано далі.