8* Залежно від суб’єктів, що прийняли нормативно-правовий акт:

-                                     фінансово-правові норми, прийняті представницькими органами та органами виконавчої влади загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування*;

-                                     фінансово-правові норми, прийняті органами виконавчої влади спеціальної компетенції – міністерствами, відомствами та іншими органами (Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління і відділи органів місцевого самоврядування, Державне казначейство України та його регіональні органи, органи Державної податкової служби та органи Державної митної служби України, національний банк України та його територіальні відділення, Рахункова палата України, органи управління цільових позабюджетних фондів*.

9* За характером впливу на учасників фінансових правовідносин:

 

-                                     уповноважувальні – визначають права суб’єктів фінансових правовідносин на здійснення дій по розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Уповноважувальні фінансово-правові норми допомагають приймати самостійні рішення у сфері публічних фінансів, дають право вибору поведінки, але у певних межах, надають право суб’єкту таких правовідносин на здійснення певних дозволених законом дій. Наприклад, фінансово-правовою нормою ст. 17 ПК платник податків має право обирати самостійно, якщо інше не встановлено ПК, метод ведення обліку доходів і витрат;

-                                     зобов’язувальні – покладають на суб’єктів обов’язки здійснювати певні дії, передбачені цими нормами, вибирати той варіант поведінки, який відповідає їх вимогам. Вони містять юридичну владну вимогу до учасників фінансових правовідносин здійснити відповідні дії. Наприклад, фінансово-правова норма, що міститься у ст. 31 ЗУ «Про Національний банк України» містить припис про зобов’язання кабінету міністрів України зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку України на рахунках Державного казначейства України.

 

-                                     заборонні – містять заборони на здійснення передбачених у них дій. Їх сутністю є державно-владний припис, який вказує на недопустимість (заборону* вчинення відповідних дій щодо  розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Так, відповідно до ч.2 ст. 15  БК заборонено використовувати емісійні кошти національного банку України; фінансово-правова норма ст. 32 ЗУ «Про Національний банк України» забороняє випуск та обіг на території України інших грошових одиниць (крім грошової одиниці України - гривні*.

 

 

10* За соціальним призначенням фінансово-правові норми поділяються на:

-     регулятивні – що безпосередньо регулюють суспільні відносини що виникають в сфері публічних фінансів;

-                                     охоронні – що регламентують відповідальність, а також специфічні способи захисту суб’єктивних прав;

-                                     спеціальні, а саме дефінітивні, що визначають поняття; декларативні, що формулюють принципи, завдання й основні положення фінансового законодавства;

- темпорально-колізійні, що встановлюють правило вибору потрібних норм з числа різночасно діючих;

- просторово-колізійні, що встановлюють правило вибору з числа норм, що мають різну територію, оперативні, що встановлюють порядок набирання чинності новими нормативними актами.

4. Набрання чинності норм фінансового права. Ретроактивність норм фінансового права. Припинення дії норм фінансового права. Кожна фінансово-правова норма може бути визнана чинною, якщо вона видана уповноваженим на те органом державної чи місцевої влади у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прийняття і набрання чинності.

За порядком набрання чинності розрізняють декілька груп норм фінансового права:

1*                       які набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні («Урядовий кур’єр», «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України»*

2*                       які набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін набрання ними чинності не передбачено в цих актах;

3*                       які набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

4*                       які набирають чинності з моменту появи точно визначених подат­ковим законом суспільних відносин.

Але акти місцевих органів влади, як правило, набирають чинності з моменту їх прийняття.

Ретроактивність фінансово-правових норм.

Ретроактивність (або зворотну силу закону* –  має місце тоді, коли норми нового закону поширюються на правовідно­сини, що мали місце до набрання ним чинності.

При цьому роз­різняють просту зворотну силу (поширення закону на діяння, за яким вирок суду не набрав законної сили* і ревізійну (поши­рення закону на правопорушення, за якими вирок суду набрав законної сили – тут “ревізії” підлягають уже винесені вироки*.

Новоприйнята норма не може погіршувати попередні права, і не може обмежувати або погіршувати стан учасників фінансових правовідносин. Усі норми діють у відповідних часових межах.

Припинення дії фінансово-правових норм.

Згідно з діючим законодавством України втрачають чинність (перестають діяти* фінансово-правові норми у наступ­них випадках:

1* зі збігом терміну, точно визначеного в часі, на який вони були прийняті;

2* із вичерпанням предмета їх регу­лювання, тобто зникненням тих суспільних відносин, на які вони були розраховані;

3* внаслідок прямого скасування відповідного закону іншим законодавчим актом, покликаним по-новому вре­гулювати правовідносини у сфері оподаткування;

4* у випадку фактичного скасування попереднього закону, що містив фінансово-правові норми, новим законом з цього ж питання, коли його прийнято, а старий закон формально не скасовано;

5* на підставі відміни фінансово-правової норми рішенням Конституційного Суду України у випадку визнання її невідповідною Конституції України;

6* у випадку зупинення на точно визначений термін дії фінансово-правової норми нормою іншого Закону України. Проте в жодному випадку не має місця “автоматичне” відми­рання фінансово-правової норми – останнє має місце тільки у зв’язку прийняттям державою чи компетентним її органом відповідного нормативного акта, переважно закону.