3. Проблеми розвитку підприємництва в Україні: Господарський та Податковий кодекси

Будь-яка нація гордиться плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожний її окремий представник гордяться і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм вияву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий грунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духа і національної гордості.

На жаль, в Україні ситуація все ще залишається іншою. Традиційна комуністична модель суспільного розвитку завжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духа в суспільстві і підприємця як носія такого духа.

Досвід перебудови (особливо її початкового періоду) показав, що відмовляючись на словах від традиційної комуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чому продовжуємо саме цю лінію. Ми вже досить виразно усвідомили, що, виявляється, мало проголосити тезу, що дозволяє підприємництво, що мало ухвалити якісь закони, сприяючі цьому... Дивна справа, дозвіл отримано, а "підприємницького буму" не спостерігається! Чому? Хіба країна бідна ресурсами? Або криза перевиробництва? Що, у нас немає людей, здатних здійснювати значні підприємницькі проекти?

У зв'язку з розвитком ринкових відносин підприємницьку діяльність в нашій країні доводиться здійснювати в умовах наростаючої невизначеності ситуації і мінливості економічного середовища. Значить, виникає неясність і невпевненість в отриманні очікуваного кінцевого результату, а отже, зростає ризик, тобто небезпека невдачі, непередбачених втрат. Особливо це властиво початковим стадіям освоєння підприємництва.

Кожний підприємець, починаючи свою діяльність, повинен ясно представляти потребу на перспективу в фінансових, матеріальних, трудових і інтелектуальних ресурсах, джерела їх отримання, а також уміти чітко розрахувати ефективність використання ресурсів в процесі роботи фірми.

Розвиток підприємництва можливий лише при наявності необхідних суб'єктів такого роду діяльності. Ці суб'єкти і роблять можливим розвиток ринкових відносин (а не навпаки, як це бачиться багато чим в Україні).

При всій різноманітності форм підприємництва в Україні існують ключові положення, застосовні практично у всіх областях комерційної діяльності і для різних форм, але необхідні для того, щоб своєчасно підготуватися і обійти потенційні труднощі і небезпеки, тим самим зменшити ризик в досягненні поставлених цілей.

Загальне неприйняття підприємництва поступово переходить в усвідомлення необхідність створення умов для його найшвидшого і ефективного розвитку. За підприємництвом в Україні майбутнє, процес накопичення критичної маси неминуче приведе до "підприємницького буму".

У ринковій економіці підприємці не зможуть добитися стабільного успіху, якщо не будуть чітко і ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати і акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положення на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості [10].

У реформуванні української економіки ще з часів перебудови малі підприємства взяли на себе роль творця грунту для нової системи господарювання. Домінуючий сьогодні приватний сектор зароджувався саме в сфері малого бізнесу. І цілком закономірно, що до теперішнього часу, за офіційними даними, на частку приватних суб'єктів малого підприємництва в загальній кількості приватних, державних і муніципальних, суспільних малих підприємств доводиться 84%. Малі підприємства, маючи в своєму розпорядженні 3,4% вартості основних коштів економіки України і 14% числа зайнятих, виробляють 12% ВВП і дають багато всьому народному господарству. Це говорить про широкі, але ще далеко не повністю розкритих внутрішніх можливостях розвитку малого підприємництва [4].

У розвитку малого підприємництва за останні 1-2 року намітилися кардинально нові тенденції, що виразилися насамперед в істотному сповільненні темпів зростання числа малих підприємств. Якщо на початку 90-х років для динаміки розвитку малих підприємств було характерне стійке зростання як їх числа, так і кількості зайнятих при середньорічних значеннях приростів на рівні біля 80%, то в 1994 р. приріст числа малих підприємств становив лише 4%, а в 1995 р. сталося вже зниження їх числа на 2,2% [2].

Українське підприємництво в своєму становленні за останні десять років вже пройшло два етапи і знаходиться напередодні входження в новий, четвертий, етап. Перший і найбільш яскравий з них спостерігався ще в умовах колишнього СРСР в кінці 80-х років. Величезні пільги всіх видів, в тому числі за рахунок коштів держбюджету, загалом більш сприятливе положення справ в економіці обумовили відношення ветеранів до даного періоду як до "золотого віку" малого підприємництва. Дійсно, відбувалося дуже швидке і легке накопичення капіталів, розвивалися виробництво дефіцитних товарів широкого споживання і сфера всіляких і так же дефіцитних тоді побутових послуг, роздрібної торгівлі, громадського харчування тощо.

Інщою стороою "золотого віку" було, однак, то, що малі підприємства виконували роль каналу перекачки ресурсів командно-керованих держпідприємств в тіньову економіку, на користь напівкримінального і просто кримінального псевдоринкового підприємництва. Саме сумний наслідок такої перекачки складався і полягає в тому, що кошти, що нагромаджуються в березнем підприємництві методом "дорозграбування" держсектора, за невеликим винятком практично назавжди йшли з сфери накопичення і не використовувалися для розвитку національного виробництва і його інфраструктури.

Звичайно, в розвитку підприємництва в Україні мали місце не тільки негативні процеси. У роки перебудови малий бізнес включився в загальний, всіляко процес бурхливого розвитку, що підтримується урядом, роздержавлення і навчання широкої маси населення основам підприємництва відбувалися через розвиток кооперації і малого бізнесу.

У економіці України стала простежуватися тенденція на початок нової, ринкової концентрації і централізації капіталів, а також самої господарської діяльності. Отримав розвиток процес поглинання підприємств. Часто найбільш рентабельні малі підприємства виявляються першою жертвою такого поглинання. Наприклад, у Києві на місці ще недавно численних індивідуальних торгових ларьків виникли добре оформлені торгові павільйони, що належать тій або іншій великій фірмі. Менш рентабельні малі підприємства також не витримують економічної конкуренції з середніми і великими фірмами і вимушені згортати свою діяльність. У цьому значенні на нинішньому етапі українських реформ процеси централізації і концентрації капіталів також протистоять збільшенню чисельності малих підприємств. Але надалі, я вважаю, нові великі і середні підприємства будуть самим активним образом стимулювати створення нових малих підприємств в структурі нових господарсько-технологічних ланцюжків, що формуються.

Для закріплення і подальшого розвитку позитивних тенденцій зростання українського малого підприємництва, кардинального розширення поля його діяльності потрібна активізація державної підтримки малих підприємств на всіх рівнях. Насамперед в підтримці має потребу сфера кредитування і страхування малого бізнесу, стимулювання його інвестиційної активності. Нагальною необхідністю є декриміналізація малого бізнесу. Надзвичайно важливе також розширення інноваційної і наукової діяльності малих підприємств у інтересах розвитку всіх сфер української економіки. Початок реального підйому в економіці дозволить перейти до четвертого етапу по-справжньому ринкового розвитку українського підприємництва [10].

Основним законодавчим актом, що регулює стан і розвиток підприємництва в Україні, є Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року, який визначає загальні правові, економічні і соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами і юридичними особами на території України, установлює гарантії свободи підприємництва і його державної підтримки.

Стаття 42 Господарського кодексу визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання і підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Матеріальну основу підприємницької діяльності складає власність. Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, будинки, засоби виробництва, виготовлену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для здійснення підприємницької діяльності. При цьому всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Залежно від форми власності розрізняють державне, колективне і приватне підприємництво.

Державне підприємництво — це діяльність державних підприємств, що випускають товари і послуги, необхідні для розвитку національної економіки.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

• вільний вибір видів діяльності;

• залучення на добровільних засадах майна і засобів юридичних осіб і громадян для здійснення підприємницької діяльності;

• самостійне формування програми діяльності і вибір постачальників та споживачів виробленої продукції, установлення цін згідно із законодавством;

• вільне наймання працівників;

• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

• самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.

Умови для розвитку підприємницької діяльності:

• створення законодавчої і нормативної бази (надання всім господарюючим суб'єктам гарантій щодо цілості їх власності, створення для всіх учасників ринкових відносин рівних прав і надання повної економічної свободи тощо);

• конкурентний режим господарювання;

• формування елементів ринкової інфраструктури (система товарних і фондових бірж, комерційних банків, вільний доступ до ресурсів, кредитів, інформації);

• заохочення та розвиток дрібного підприємництва;

• створення сприятливого економічного середовища (податкові і фінансові пільги, прямі державні дотації, фінансування ризикових проектів інноваційного характеру).

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах на вибір підприємця. Порядок створення, діяльності, реорганізації і ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними актами України, для чого органи влади повинні:

— надавати підприємцям земельні ділянки, передавати державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

— сприяти підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

— здійснювати первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

— стимулювати модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

— подавати підприємцям інші види допомоги.

Основні проблеми розвитку підприємництва:

• Проблема недостатності в державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування навичок у проведенні аналізу регуляторного впливу та відстеження ефективності прийнятих регуляторних актів, відсутності навичок сучасного адміністративного менеджменту, глибокого знання визначених типів не спроможностей ринку, які є підставою для втручання в ринкове середовище, а також знання видів і ситуацій неспроможності влади, що є основою методології державного управління в умовах ринку.

• Проблема недостатності або відсутності певних статистичних параметрів, даних, достатніх обсягів інформаційно-аналітичної інформації, які необхідні органам влади та управління для більш глибокого аналізу і структурування проблем, оцінки потенційних об’єктів управління, аналізу їх внутрішньої природи і структури та розробки адекватних методів і засобів їх врегулювання.

• Ускладнений доступ підприємців до інформації про регуляторні вимоги та наявні ресурси, які можна залучити для розвитку бізнесу, інформації про наявні земельні ділянки, приміщення та обладнання, про проведення конкурсів, не дає можливості залучати ресурси, необхідні для розвитку бізнесу, започатковувати нові напрямки діяльності.

• .Відсутність регуляторних функцій в процедурі стягнення збору за видачу дозволів на розміщення об’єктів торгівлі. Збір за розміщення об’єкта торгівлі сьогодні перетворився на довготривалу та затратну процедуру для підприємців, став плідним підґрунтям для корупції та зловживань, перешкодою для започаткування торгівельної діяльності. Аналіз процедур і регуляторних ефектів від видачі дозволу на розміщення об’єктів торгівлі свідчить про те, що цей дозвіл фактично є безпідставною і безглуздою ліцензією на торгівлю, яка видається щорічно і за отримання якої треба щорічно сплачувати чималі кошти та витрачати багато часу на отримання значної кількості необхідних документів. Для отримання дозволу на розміщення об’єкта торгівлі сьогодні в багатьох містах необхідно зібрати від 5 до 20 документів різних дозвільних служб, витратити один-два або більше місяців часу, а також сплатити чималу суму за нав’язані, недоцільні й зайві в управлінському відношенні «послуги» дозвільно-розпорядчих органів. При цьому, дуже в багатьох випадках заплутані, суперечливі й незрозумілі процедури отримання цього дозволу створюють плідне підґрунтя для корупції.

• Необхідність для суб’єктів підприємництва – орендарів при отриманні в оренду нерухомого майна, що перебуває у комунальній власності, нести витрати на проведення незалежної оцінки вартості цього майна

• Відсутність конкурсних засад для відбору найкращого оцінювача під час проведення незалежної оцінки державного майна та приміщень для їх надання в оренду, що негативно позначається на об’єктивності результатів оцінки, вартості майна та розмірі орендної плати для суб’єктів підприємництва. Сьогодні законодавством передбачено порядок конкурсного відбору суб’єктів оціночної діяльності лише при проведені таких операцій з державних майном, як приватизація, продаж і застава .

• Незбалансованість інтересів у відносинах між підприємцями, які здійснюють торгівлю на ринках, та адміністраціями цих ринків.

• Відсутність визначеної процедури обліку торговельних місць на ринках.

• Неадекватність і необґрунтованість вимог до функціонування ринків, встановлених ветеринарними, санітарними, протипожежними та будівельними нормами та правилами .[16]

Висновки

У ході дослідження даної теми, я дійшла до таких висновків. Так, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Я дійсно погоджуюсь із тим, що сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу в результаті підприємницької діяльності, а з іншого – до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Я впевнена, що основними рушійними силами розвитку підприємництва є потреби, інтереси, прагнення до створення матеріальних і духовних благ, ділова творчість людини, конкуренція, стимули.

Прагнення до створення матеріальних і духовних благ, до збільшення багатства також є рушійною силою підприємництва, тому що задовольняє потреби не тільки самого підприємця, а й суспільства.

Як на мене, важливою рушійною силою підприємництва є також економічний інтерес, що являє собою форму реалізації потреби. Можливість задоволення різноманітних потреб, що виникають, — завдання підприємця. Він є носієм всіх економічних інтересів — особистого, колективного, суспільного, групового, сімейного. Реалізація економічного інтересу дозволяє ефективно розв'язувати конфлікти і суперечності. А це можливо тоді, коли людина включається у суспільне виробництво та підприємництво. Бажання підвищувати свій добробут заохочує людину працювати напружено, тому що продуктивна праця, як правило, дає ефективні результати.

В умовах ринкової економіки найпоширенішими є три основні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація (акціонерне товариство).

Підприємницька діяльність - це передусім інтелектуальна діяльність енергійної і ініціативної людини, яка, володіючи якими-небудь матеріальними цінностями використовує їх для організації бізнесу. Отримуючи користь для самого себе підприємець діє на благо суспільства.

Перехід української економіки до ринкових відносин неминуче пов'язаний з встановленням і розвитком підприємництва. Успіх в підприємницькій діяльності досягається знаннями, практикою, необхідними матеріальними засобами і психологічними якостями особистості .

Проаналізувавши дослідження аграрного сектору економіки, я дійшла висновку, що він відіграє вирішальну роль у забезпеченні населення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Нині в Україні 60 % промислових підприємств працюють на сільськогосподарській сировині. Обсяг виробництва і темпи зростання обсягу продукції цих галузей значною мірою визначаються станом та рівнем розвитку аграрного виробництва.

Отже, я з упевненістю можу сказати, що для закріплення і подальшого розвитку позитивних тенденцій зростання українського малого підприємництва, кардинального розширення поля його діяльності потрібна активізація державної підтримки малих підприємств на всіх рівнях. Насамперед в підтримці має потребу сфера кредитування і страхування малого бізнесу, стимулювання його інвестиційної активності. Нагальною необхідністю є декриміналізація малого бізнесу. Надзвичайно важливе також розширення інноваційної і наукової діяльності малих підприємств у інтересах розвитку всіх сфер української економіки. Початок реального підйому в економіці дозволить перейти до четвертого етапу по-справжньому ринкового розвитку українського підприємництва.

Список використаної літератури:

1. Гриньова Валентина Миколаївна / Державне регулювання економіки.-К.:Кондор, 2008.-399с./ Підприємництво с. 187.

2. Дрига Сергій Георгійович / Підтримка малого підприємництва – міжекономічної і соціальної доцільності //.-2009.

3. Дрига Сергій Георгійович / Теоретичні основи розбудови ефективної системи підприємництва в Україні //.-2009.

4. Дрига Сергій Георгійович / Розширення коопераційних зв’язків малих та великих підприємств як чинник підвищення конкурентоспроможності підприємництва в Україні //.-2009.

5. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 року.

6. Краснокутська Н. / Підприємницький потенціал України в порівнянні з країнами ЄС.// Вісник КНТЕУ / 2010.-№1.-с.25-33.

7. Кредісов В. А. / Підприємництво – вирішальний фактор розвитку країн з перехідною економікою.- К.: Знання україни, 2003. -327 с.

8. Лігоненко Л. / Світові тенденції розвитку підприємницької активності/ Вісник КНТЕУ - 2009. -№5.-с.46-54.

9. Максименко І. А. / Діяльність суб’єктів національного підприємства в умовах фінансової кризи // Фондовий ринок.-2009.-№44.-с.32-36.

10. Мокряк В. / Підприємницька діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання.-К.: КНЕУ, 2008.-176с.

11. Мокряк В., Мокряк Е. / Багатоманітність і суперечливість підприємницьких орієнтацій: історія питання й сучасні реалії // Економіка України.-2009.-№11.-с.15-25.

12. Мочерний С. /Аграрні відносини /-К.:Кондор, 2000.-с.248-261.

13. Овчарек В. / Співпраця між професійними об’днаннями – засіб розвитку підприємництва // Маркетинг в Україні.-2008.-№5.-с.24.

14. Павленко Ірина Анатоліївна / Інноваційне підприємництво у трансформаційній економіці України/-К.:КНЕУ, 2007.-243с.

15. Статистичний щорічник України 2010.

16. Терещенко О. / Фінансування підприємств в Україні: актуальні проблеми і шляхи їх вирішення // Економіка України.-2002.-№1.

17. Чечетов М. /Державне регулювання та державне підприємництво: міфи і реальність //Економіка україни.-2001.-№12.